Дані неврологічного обстеження.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

для самостійної роботи студентів під час підготовки до практичного заняття з теми „Самостійна курація хворих. Додаткові методи обстеження, що використовуються в неврології. Патологія лікворної системи”

Самостійна курація хворих

І. Актуальність теми.

Проведення самостійної курації неврологічного хворого потрібно для того, щоб студент використав набуті теоретичні знання, практичні навички та вміння для повного самостійного обстеження хворого, постановки топічного і клінічного діагнозів, зумів визначити тактику лікування, дати рекомендації хворому та оформити історію хвороби.

ІІ. Головна мета навчання: засвоїти методику обстеження неврологічного хворого, вміти виставляти клінічний діагноз, складати план обстеження та лікування неврологічного хворого та оформляти історію хвороби.

Конкретні цілі:

Для реалізації мети необхідно вміти:

1. самостійно провести курацію неврологічного хворого
2. виявити патологію в неврологічному статусі
3. визначити топічний і клінічний діагнози
4. скласти план обстеження та лікування хворого
5. ознайомитись з оформленням медичної документації, написати історію хвороби

ІІІ. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

ІV. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття

V. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти студент під час підготовки

VІ. Перелік теоретичних питань, на основі засвоєння яких можливе виконання цільових видів діяльності:

1. Послідовність схеми обстеження неврологічного хворого
2. Вимоги до написання історії хвороби неврологічного хворого
3. Основні топічні неврологічні синдроми ураження головного мозку, спинного мозку, периферичної нервової системи
4. Принципи проведення диференціального діагнозу
5. Вимоги до оформлення розгорнутого клінічного діагнозу

VІІ. Зміст теми.

На попередньому занятті студент отримує у викладача схему дослідження неврологічного хворого та написання історії хвороби. На даному занятті студент самостійно під контролем викладача проводить курацію хворого, аналізує отримані дані неврологічного обстеження. Доповідає викладачу про обстеженого хворого, вказуючи на виявлену патологію, обґрунтовує топічний діагноз. Складає план додаткових методів обстеження хворого. Отримує від викладача результати додаткових методів обстеження хворого, аналізує їх. На підставі отриманих даних клініко-інструментального дослідження хворого студент виставляє попередній клінічний діагноз. Студент складає план обстеження хворого та отримує від викладача перелік захворювань, з якими необхідно провести диференціальну діагностику. Студент за допомогою викладача формулює розгорнутий остаточний клінічний діагноз, складає план лікування хворого. Уточнює у викладача вимоги до написання історії хвороби.

		– мононевритичний – поліневритичний – плекситний – радикулярний		– задньороговий – передньороговий – бічних рогів – передньої білої спайки – бічного канатика – заднього канатика – половини поперечника (Броун-Секара) – поперечника спинного мозку		– стовбурові: а) альтернувальні б) бульбарний – внутрішньокапсулярний – таламічний – гіпоталамічний – екстрапірамідний – псевдобульбарний – кірковий – менінгеальний

Схема дослідження неврологічного хворого та оформлення історії хвороби

Паспортна частина (П. І. П., вік, стать, місце проживання, місце роботи, посада).

Скарги хворого з деталізацією (головний біль, запаморочення, нудота, зниження пам’яті, порушення зору, слуху, смаку, нюху, порушення ковтання, мови, голосу, слабкість і порушення рухів у кінцівках, тремор, судоми, пароксизми з втратою свідомості, болі різної локалізації, порушення функції тазових органів і інше).

Анамнез хвороби. Початок захворювання (гострий чи поступовий). Фактори, що передували захворюванню: інфекції, інтоксикації, травми, переохолодження, життєві негаразди і т.п. Умови, що сприяли появі захворювання: перевтома, фізичне чи розумове перенапруження, хвилювання і т.п. Послідовність виникнення симптомів хвороби. Перебіг хвороби (прогресуючий, з ремісіями, регресуючий). Якщо хворий раніше лікувався амбулаторно чи стаціонарно, необхідно вказати з яким діагнозом, а також привести результати обстеження і дані про ефективність лікування.

Історія життя. Захворювання, що перенесені в ранньому дитинстві. Спадковість і сімейний анамнез – наявність контактних інфекцій (сифіліс, туберкульоз, бруцельоз), інтоксикацій (алкоголь, нікотин, морфін), психічних і нервових хвороб. Число братів і сестер, умови розвитку і виховання в ранньому дитинстві та шкільні роки. Непереносимість медикаментів. Перенесені захворювання, травми, хірургічні операції. Умови праці і побуту.

Загальний стан. Положення хворого в момент обстеження. Загальний вигляд, статура, вага, ріст, стан шкірних покривів, дані волосся, нігтів. Слизові оболонки. Стан ротової порожнини. Ендокринні залози (статеві, щитовидна, наднирники). Органи дихання, кровообігу, стан органів травлення.

X. Рекомендована література до теми.

1. Неврологія / С.М.Віничук, Т.І.Ілляш, О.А.Мяловицька та інш.; За ред. С.М.Віничука.- К.: Здоровя, 2008. - 664 с.
2. Нервові хвороби /С.М.Віничук, Є.Г.Дубенко, Є.Л.Мачерет та ін.; за ред. С.М.Віничука, Є.Г.Дубенка. – К.: Здоров’я, 2001. – 696с.
3. Карлов В.А. Терапия нервных болезней. (Руководство для врачей). М.: «Шаг», 1996. – 653 с.

4. Болезни нервной системы (Руководство для врачей), т.1, 2, под ред. М.М. Яхно, Д.Р.Штульмана, М.: Медицина, 2001. – т. 1 – 744 с., т. 2 – 480 с.

І. Актуальність теми.

Сучасні додаткові методи дослідження нервової системи мають велике, а іноді вирішальне значення в діагностиці захворювань. Вони дозволяють вивчити локалізацію і розповсюдженість анатомічних і функціональних змін різних відділів нервової системи, визначити етіологію і дослідити патогенез цих порушень, контролювати ефективність лікування. Лікарю важливо знати діагностичні можливості кожного метода, показання до використання, розуміти фізичний принцип методики, вміти аналізувати і оцінювати отримані результати.

ІІ. Головна мета навчання:

При проведенні додаткових методів дослідження виявляти патологічні зміни, аналізувати їх, використовувати для діагностики нервових хвороб.

Конкретні цілі:

1. Засвоїти загальні характеристики, методики проведення рентгенологічних, ультразвукових, електрофізіологічних методів дослідження, можливості методів нейровізуалізації, а також показання до їх використання при дослідженні неврологічних хворих.

2. Призначати індивідуальну схему обстеження хворого, оцінити патологічні зміни, які виявляються додатковими методами дослідження, їх характер і ступінь, локалізацію і розповсюдженість, проаналізувати отримані результати.

ІІІ. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

ІV. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття

1. Вивчити загальні характеристики, методики проведення рентгенологічних методів дослідження (краніографії, спондилографії), контрастних рентгенологічних методів (мієлографія, ангіографія, вентрикулографія), ультразвукових методів дослідження (ехоенцефалоскопія, ультразвукова допплерографія, транскраніальна допплерографія, дуплексне допплерівське сканування, транскраніальне допплерівське сканування), а також показання до їх використання.
2. Засвоїти діагностичні можливості електрофізіологічних методів дослідження (електроенцефалографія, метод викликаних потенціалів, реоенцефалографії, електроміографії та ін.), методів нейровізуалізації (комп’ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія, в тому числі у судинному та демієлінізуючому режимах), а також показання для їх застосування.
3. Навчитись оцінювати отримані результати досліджень. Виявляти патологічні зміни, які характерні для судинних, демієлінізуючих, дегенеративних, спадкових, запальних, травматичних захворювань нервової системи. Визначати їх локалізацію і розповсюдженість, проводити диференційний діагноз для встановлення топічного і клінічного діагнозу.

V. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти студент під час підготовки

VІ. Перелік теоретичних питань, на основі засвоєння яких можливе виконання цільових видів діяльності:

1. Рентгенологічні методи дослідження (краніо-, спондилографія). Контрастні рентгенологічні обстеження (мієлографія, ангіографія, вентрикулографія).

2. Ультразвукові методи дослідження (ехоенцефалоскопія, допплерографія).

3. Електрофізіологічні методи дослідження (електроенцефалографія, метод викликаних потенціалів, реоенцефалографія, електроміографія).

4. Методи нейровізуалізації (комп’ютерно томографія, магнітно-резонансна томографія, в тому числі у судинному та демієлінізуючому режимах).

VІІ. Зміст теми

У лікарський практиці широко застосовується метод рентгенографії, який полягає в тому, що під час проходження променів крізь тіло різні за щільністю утворення мають різний показник поглинання. Це дає можливість отримати на рентгенограмах зображення певної частини тіла. При травмах головного мозку показано проведення краніографії, яка дозволяє виявити переломи кісток черепа. Дослідження проводять при підозрі на пухлину мозку, в тому числі пухлину гіпофіза. Характерною є зміна “турецького сідла” – його розширення, остеопороз стінки або руйнація. Може виявлятись розходження швів, “пальцеві вдавлення” на склепінні через гпертензійний внутрішньочерепний синдром. При невриномах мосто-мозочкового кута має місце розширення входу у внутрішній слуховий прохід на пірамідці скроневої кістки.

Хворим на вертеброгенні ураження периферичної нервової системи призначають у 2-х проекціях спондилографію шийного, грудного та поперекового рівнів. Яка іноді виявляє природжені анамалії розвитку хребта (шийні ребра, незарощення дужок хребців), яле частіше розростання суглобових поверхонь, хрящових поверхонь, кили Шморля, ознаки нестабільності хребцевих сегментів, спондилолістез, спондилоартроз, остеохондроз хребта. Метод є досить інформативним, він дозволяє виявити руйнації кореня дужок при спинальних пухлинах, деструкцію тіл хребців при туберкульозному спондиліті, метастатичні порушення, травматичні ушкодження хребта.

Ехо-ЕС призначається при травмах головного мозку, підозрі на пухлину головного мозку, внутрішньочерепну гематому, абсцес. Метод грунтується на здатності тканин як поглинати, так і відбивати частину ультразвукових коливань, даючи ехосигнал. Дозволяє виявити об’ємні утворення в порожнині черепа, які приводять до зміщення серединного М-еха.

УЗД показана при порушеннях мозкового кровообігу для виявлення стенозів і оклюзій екстракраніальних судин. Застосовується частота ультразвука від 4 до 5 МГц в постійному режимі (CW). Дозволяє отримати показники швидкості і напрямку кровотоку у кожній із судин, оцінити стан кровопостачання, виявити гемодинамічно значущі порушення.

ДДС поєднує допплерівське дослідження і сканування екстракраніальних судин. Дає зображення судинної стінки, форму судини, ступінь стенозу, форму і тип склеротичної бляшки (гіпоехогенні, переважно гіпоехогенні, переважно ехогенні і повністю ехогенні), ознаки турбулентного кровотоку при критичному стенозі.

ТКД дозволяє отримати швидкість і напрямок кровотоку у судинах вілізієвого кола, виявити колатеральний кровотік із іншого судинного басейну як ознаку компенсації або синдрома “обкрадання”. Використовується частота ультразвука 2 МГц в пульсуючому режимі (PW) через орбітальне, темпоральне і окципітальне “вікна”. Оцінюються зміни тонусу і еластичності судин, що дозволяє відрізнити функціональні порушення від морфологічних.Метод може бути використаний в умовах нейрохірургічного стаціонару і реанімаційного відділення для встановлення критичного падіння мозкового кровообігу при значному зростанні внутрішньочерепного тиску і смерті мозку.

ТДС один з найсучасніших методів ультразвукового дослідження, дозволяє в B-режимі отримати зображення структур мозку на рівні вілізієвого кола, у режими кольорового допплерівського картирування потік крові забарвлюється в червоний (до датчика) або синій (від датчика) колір. Вимірюється діаметр судини, швидкість кровотоку (см/с) і розрахувується об’ємний мозковий кровотік. Стеноз інтракраніальних артерій > 50% супроводжується підвищенням швидкості кровотоку в них. Метод дозволяє виявляти стенози і тромбози мозкових судин, ступінь компенсації мозкового кровотоку, при динамічному спостереженні простежити реканалізацію тромбованих судин.

ЕЕГ дозволяє отримати сумарну активність нейронів різних відділів головного мозку у графічному вигляді. Основними характеристиками є частота, амплітуда і фаза. В нормі реєструються a- та b-ритми, за наявності патології зустрічаються q-ритм та D-ритм, у хворих на епілепсію наявна судомна активність – “пік”, “пік-хвиля”, “гостра хвиля-повільна хвиля” на тлі повільного ритму. Проба з гіпервентиляцією підсилює патологічні зміни.

ВП людини – це складні за формою коливання, які складаються з кількох послідовних хвиль. Визначають їх полярність (П –позитивний, Н – негативний), латентний період в мілісекундах (наприклад П120). Розташування електродів вибирається залежно від виду досліджуваного ВП, над ділянкою первинної проекційної зони даного аналізатора. Зміни ЗВП частіше свідчать про демієлінізацію у нервових волокнах. Початкова частина СВП змінюється у разі ГПМК у вертебральнобазилярному басейні, струсі головного мозку. Зміни ВП при розсіяному склерозі виявляються навіть на ранніх стадіях захворювання.

РЕГ реєструється у вигляді кривої пульсових коливань комплексного електричного опору. Щоб її отримати, через головний мозок пропускают струм до 10мА з частотою 120-150 кГц, що не відчувається і не викликає побічних явищ. Частіше використовують лобово-мастоїдальне (басейн внутрішньої сонної артерії) і потилично-мастоїдальне відведення (вертебральнобазилярний басейн). Розділяють висхідну (анакрота) і нисхідну (катакрота) частини реограми. Вияв підвищення тонусу стінки артерій вказує на гіпертонічну хворобу, зменшення пружно-еластичних властивостей артерій зустрічаєься при церебральному атеросклерозі, дистонічні прояви найчастіше супроводжуються заповільненням венозного відтоку. Метод є чутливим і дозволяє виявляти навіть незначні порушення судинного тонусу.

ЕМГ реєструє електричні потенціали м’язів, які виникають під впливом імпульсів, що надходять від мотонейронів довгастого та спинного мозку. Найчастіше дослідження призначається за наявності ураження периферичної нервової системи, міопатій, міастенії. Для проведення локальної ЕМГ використовують голчасті електроди, іх вводять у товщу м’язів для реєстрації потенціалів дії (ПД), реєструють характеристику стану рухових одиниць (РО) окремих м’язів. Стимуляційна ЕМГ вивчає викликані реакції м’яза, дає можливість вирахувати швидкість проведення збудження, що в нормі по периферичним нервам становить 40-85 м/с. Значне зниження швидкості проведення виявляється при демієлізувальних полінейропатіях, травмах, тунельних синдромах.

Типи

Кривих

	Локальна ЕМГ (з голковими електродами)

Феномени

КТ головного мозку дозволяє визначити патологічні вогнища розмірами 0,5-1 см. Для підвищення діагностичних можливостей проводиться підсилення зображення за допомогою рентенконтрастних засобів, що дає можливість проведення диференціальної діагностики доброякісних, злоякісних пухлин, ішемічного і геморагічного інсультів. Вогнища геморагії (ділянки підвищеної щільності білого кольору) виявляються у перші години виникнення, півкульні інфаркти (ділянки зниженої щільності темного кольору) – в кінці 1-ї доби. Злоякісні пухлини мають нерівномірну щільність з зонами некрозу, перифокальний набряк. Абсцес мозку виявляється кільцеподібним підвищенням щільності, наявністю шаруватості.

МРТ на відміну від КТ відкриває широкі можливості у діагностиці потологічних процесів у стовбурі головного мозку, мозочка, спинного мозку, вертеброгенних уражень. Просторова дозвільність метода складає 0,5 мм. Ознаки ішемії мозкової тканини виявляються через 6-7 годин. При пухлинах медіальної поверхні півкуль чітко визначається поширеність процесу. Інформативна діагностика пухлин селярної області, а також дегенеративних, запальних процесів головного мозку, енцефалопатій, демієлінізуючих захворювань, сирингомієлії, компресії спинного мозку, патології краніовертебрального переходу. Використання судинного режиму дозволяє здійснити візуальну реконструкцію судин мозку, виявити патологічні зміни (тромбоз, стеноз) і аномалії (аневризма, АВМ).

ІХ. Рекомендована література до теми.

1. Неврологія /С.М.Віничук, Т.І.Ілляш, О.А.Мяловицька та ін.; За ред. С.М.Віничука. – К.:Здоров’я, 2008. – 664с.

2. Нервові хвороби /С.М.Віничук, Є.Г.Дубенко, Є.Л.Мачерет та ін.; за ред.С.М.Віничука, Є.Г.Дубенка. – К.:Здоров’я, 2001. – 696с.

3. Неинвазивные методы исследования в клинике нервных болезней/ Под ред. проф. С.М.Виничука. – К., 1995. – 92с.

4. Холин А.В. Магнитно-резонансная томография при заболеваниях центральной нервной системы. – СПб.: Гипократ, 2000. – 192с.

5. Скоромец А.А. Топическая диагностика заболеваний нервной системы. – СПб., 1996. – 320с.

6. Тагер И.Л. Рентгендиагностика заболеваний позвоночника. М., 1971. – 112с.

Патологія лікворної системи

І. Актуальність теми.

Спинномозкова рідина знаходиться в тісному зв’язку з мозковими оболонками та речовиною головного та спинного мозку. У разі багатьох патологічних процесів (менінгіти, енцефаліти, пухлини головного та спинного мозку, крововиливи підоболонкові), що ушкоджують ці структури змінюється її склад. Тому дослідження спинномозкової рідини необхідне для діагностики багатьох захворювань. Крім того воно має значення для терапії та прогнозу цих хвороб.

ІІ. Мета заняття

Уміти:

1) виявляти синдроми, що діагностуються при різних варіантах патології лікворної системи;

2) діагностувати клінічні прояви менінгеального та гіпертензійного синдромів

3) види гідроцефалій, особливості їх клінічних проявів.

Конкретні цілі:

Для реалізації мети необхідно вміти:

1) оцінити зміни складу спинномозкової рідини;

2) аналізувати результати проведення ліквородинамічних проб;

3) виявити наявність менінгеального синдрому;

4) запідозрити наявність гіпертензійного синдрому і призначити необхідне додаткове обстеження;

5) виявити ознаки гідроцефалій.

ІІІ. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

ІV. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття:

1) намалювати в зошиті оболонки головного та спинного мозку, шляхи циркуляції спинномозкової рідини в нормі.

2) засвоїти показники спинномозкової рідини в нормі та зміни її при різних захворюваннях;

3) вивчити клінічні прояви менінгеального синдрому, методику виявлення менінгеальних симптомів;

4) вивчити клінічні прояви гіпертензійного синдрому. причини його виникнення, методи виявлення лікворної гніпертензії;

5) засвоїти сучасну класифікацію гідроцефалій, особливості їх проявів.

V. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти студент під час підготовки

VІ. Перелік теоретичних питань, на основі засвоєння яких можливе виконання цільових видів діяльності:

– Назвіть оболонки головного та спинного мозку та простори між ними.

– Назвіть місце утворення і шляхи циркуляції спинномозкової рідини.

– Вкажіть лікворо-динамічні проби і їх значення в діагностиці захворювань.

– Назвіть склад спинномозкової рідини в нормі і за наявності патології.

– Кров’янистий колір спинномозкової рідини спостерыгаэться в яких випадках.

– Клітинно-білкова дисоціація, при яких захворюваннях вона зустрічається.

– Білково-клітинна дисоціація, при яких захворюваннях вона зустрічається.

– Показання до проведення спинномозкової пункції.

– Протипоказання до проведення спинномозкової пункції.

– Ознаки менінгеального синдрому.

– Ознаки внутрішньочерепної гіпертензії

VІІ. Зміст теми заняття

 

 

 

Суб’єктивні дані

головний біль

блювання

запаморочення

Клінічні об’єктивні дані

епілептичні напади

зміни пульсу, дихання

порушення свідомості

Дані додат­кових мето­дів дослід­ження

зміни на рентгеног­рамах черепа

розширення шлуноч­ків мозку на МРТ та Ехо-ЕС

застійні диски зорових нервів

Менінгеальний синдром

За часом виникнення

у разі пухлин, паразитарних уражень го­ловного мозку

за наявності аномалій розвит­ку головного і спинного мозку

За етіологією

закрита (оклюзійна)

 

 

Х. Рекомендована література до теми.

Основна:

1. Неврологія (за ред. проф., д.м.н. С.М.Віничука.- Київ, Здоров’я.-2008.-с.659.

2. Триумфов А.В. Топическая диагностика заболеваний нервной системы. Москва «Медпресс», 1998, – 304 с.

Додаткова:

3. Бадалян Л.О. Детская неврология. – М.: Медицина, 1984, – 576 с.

4. Ликворология /Цветанова Е.М.: Пер. с болг. – К.: Здоров’я, 1986. – 372 с.

5. Макаров А.Ю. Клиническая ликворология. – Л.: Медицина, 1984. – 216 с.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

для самостійної роботи студентів під час підготовки до практичного заняття з теми „Самостійна курація хворих. Додаткові методи обстеження, що використовуються в неврології

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: