Освітянський процес в Україні ХІХ ст. та значення університетських центрів для формування національної інтелігенції.

Розвиток освіти та науки в Україні йшов паралельно, взаємно обумовлюючи один одного. Україна часів козаччини була європейською країною, входила в єдиний культурний простір Європи, в якій поширювалися ідеї гуманізму. Надзвичайно чітко простежуються науково-освітні зв’язки України з університетами Лейпціґа, Гейдельберґа, Кенізберґа, Страсбурґа, Кракова та інш. Тут вчилися й вдосконалювалися українські спудеї й професори, йшов науковий, інформаційно-книжний обмін, листування тощо. Але зоологія, фізіологія, метеорологія, науки про землю, фізика, географія, астрономія були, як і скрізь у Європі, на початковій стадії розвитку. Більш розвиненою була математика, особливо геометрія. Але оригінальних національних досліджень в галузі точних наук бракувало. З XVIII ст. активно розвивається вітчизняна геодезія [1].

Тривалий час інформація про визначних українських науковців середньовіччя практично замовчувалася, що є однією з причин невивченості цієї теми. Відчувається гострий брак досліджень у цій галузі й сьогодні, яка є благодатною нивою для аспірантів, докторантів тощо. Подамо кілька штрихів, елементів загальної картини наукової думки України цього періоду, які повинні допомогти скласти загальне враження про науковий потенціал нашої країни в минулому.

По-перше, освітня система України часів козаччини була багатоплановою і багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи - академії, університети. По-друге, при загальному збереженні європейської орієнтації і відкритості слід підкреслити зміщення акцентів в освіті з грецької домінанти в бік латинського світу, латинської мови як міжнародної, що розкривало нові обшири для України того періоду.

По-третє, вітчизняна освітньо-наукова система середньовіччя, увібравши досвід країн Європи, створила унікальний і самобутній відкритий механізм освіти людності всієї країни, забезпечивши практично повну грамотність населення, а також умови для формування і зростання української духівничої, військової, світської, наукової еліти.

Розквiт демократичної культури в Росiї другої половини ХIХ ст., її мiсце в скарбницi свiтової культури.

Скасування кріпосного права і зростання небувалими темпами продуктивних сил безпосередньо позначилося на розвиток культури в другій половині 19 століття. Зростання промисловості, совершеннствоніе техніки виробництва настійно вимагали грамотних робітників, великої кількості фахівців, що викликало розвиток освіти і науки. Залучення буржуазії до культури зробило процес її розвитку більш широким, ніж раніше.

Панівним напрямом у російській літературі та мистецтві був критичний реалізм. Викриття кріпосництва, його пережитків в житті і в свідомості, показ вад нового буржуазного суспільства були провідною лінією прогресивної літератури і демократичного мистецтва. Кожен великий письменник і перш за все такі гіганти, як Л.Н Толстой, Ф.М. Достоєвський, І.С. Тургенєв, М.Є. Щедрін, А.П. Чехов, зобразили цілі пласти життя з усіма її радощами і печалями, але кожен по-своєму, через призму свого сприйняття.

До другої половини 19 століття відноситься розквіт пейзажного живопису, Картини Шишкіна, Левітана, Куїнджі, Саврасова, Полєнова відносяться до числа щедевров світового живопису. Олексій Кіндратович Саврасов любив у природі просте і скромне, але зазначене печаткою ліричної задушевності. Його знаменита картина "Граки прилетіли" вражає такого роду сполученням "звичайної" мотиву з рідкісної поетмчностью його тлумачення.

Найбільш талановитим скульптором другої половини 19 століття був Марк Матвійович Антокольський. Скульптора особливо хвилювали соціально-етичні проблеми. Його конкретно-історичні образи: Іван Грозний, Єрмак, Петро I і міфологічний Мефістофель уособлюють ідеї боротьби двох начал в людині - добра і зла.

Друга половина століття була часом широкого поширення театрального мистецтва на провінційній сцені.

У церковному будівництві 80-90-х рр.. цей напрям знайшло відображення в подраженіі стилю церков 17 ст., витіснивши російсько-візантійський стиль. Найбільш типовою спорудою цього напряму є храм Спаса на крові в Петербурзі (збудований архітектором А. А. Парландом на місці вбивства Олександра II).

У другій половині 19 століття продовжує розвиватися російська національна музична школа, оснавателем який був М.І. Глінка. Саме в другій половині 19 століття російська музика завоювала широке визнання і здобула світову популярність.

Критичний реалiзм як провiдний напрям європейської художної культури другої половини ХIХ ст. Реалістична література Росії та України ХІХ ст.

Крити́чний реалі́зм — художній напрям, в основі якого — принцип історизму, правдивого зображення дійсності. Виник у 20-х роках XIX століття у Європі. Реалістичний напрям виник значною мірою як заперечення художніх принципів романтизму. Для реалізму характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин.

Критичний реалізм народився насамперед в Англії та у Франції. Його представниками були такі художники, як Стендаль, О. Бальзак, В. Скотт, Ч. Діккенс. Найбільшого розвитку критичний реалізм набув у літературі XIX ст. У російській літературі його виразниками були М. Гоголь, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов та ін.

Критичний реалізм кінця ХІХ століття вступає в нову смугу свого розвитку, набуває ряд нових рис, що відрізняють його від класичного реалізму середини століття. На межі століть він завойовує провідні позиції в світовому літературному процесі. Письменники-реалісти діють у Франції (Мопассан, Франс, Роллан), Великобританії (Веллс, Шоу, Голсуорсі),Німеччині (брати Манни, Гауптман), Скандинавських країнах (Ібсен, Андерсен-Нексе), США (Марк Твен, Лондон, Драйзер, О. Генрі), а також в інших країнах. Піднесенню реалізму сприяв органічний зв'язок з традиціями національного мистецтва, революційним романтизмом, співзвучним письменникам нової епохи своєю спрямованістю у майбутнє. Різко підсилюється публіцистичний бік реалістичної літератури, з'являється відкрита тенденційність у захисті своїх поглядів. Прийом об'єктивної оповіді, вдосконалений Флобером, поступається прийомові, в якому оцінка явищ, полеміка, дискусія, відкритий вияв позиції письменника є звичайними речами. Широкі узагальнення, сміливі гіпотези, звернення до досягнень науки та культури — все це риси нового реалізму.Література збагачується в жанровому відношенні: багато різновидів роману, збагачення тематики і структури новели, підйом драматургії. Відбувається процес оновлення театру, на сцену виходять важливі соціальні проблеми. Одним з провідних мотивів є викриття буржуазного суспільства. Боротьба за свободу творчої особистості художника. Історико-революційна тема. Увага, яку реалісти приділяють особистості, допомагає їм досягти успіхів у змалюванні характерів, веде до поглиблення психологізму. Багатоманітніше стають зображальні засоби людини в літературі, засоби відкриття її внутрішного світу.

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: