Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







ТЕМА: ДЕРЖАВНА ВЛАДА, ЇЇ ОРГАНИ ТА ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ





ЛЕКЦІЯ № 2

ТЕМА: ДЕРЖАВНА ВЛАДА, ЇЇ ОРГАНИ ТА ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

План

Державна влада як складова державно-владного механізму.

Адміністративний аспект державного управління.

Об’єкти управлінської діяльності виконавчої влади.

Система органів державної влади в Україні.

 

Державна влада як складова державно-владного механізму.

Найважливіше призначення кожної держави полягає в тому, щоб керувати суспільними справами. Кожна держава, як організація політичної влади в суспільстві, як соціальний і політичний інститут, є досить абстрактним явищем і виявляє себе у „зовнішніх” стосунках саме через практичне здійснення цієї влади.

З теорії держави та права відомо, що основними компонентами влади є її суб’єкт, об’єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (механізм і засоби взаємодії суб’єкта і об’єкта).

Влада – завжди двостороння взаємодія суб’єкта і об’єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав’язування волі когось іншого, з іншого – підкорення їй. Інакше – це владовідносини між суб’єктом і об’єктом.

Суспільство потребує влади. Вона протистоїть анархії, перешкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму. Авторитет, право, насильство – засоби, за допомогою яких влада має спроможність і можливість здійснювати свою волю, певним чином впливати на діяльність і поведінку людей.

Державна влада є особливим різновидом соціальної влади. Якщо у первісному суспільстві соціальна влада має публічний (суспільний) характер, то в класовому організованому – політичний. В аналізі політичних систем суспільна влада посідає таке саме місце, як гроші в економічних системах: вона має міцні корені в суспільному і приватному житті громадян.

Державна влада – головний, типовий засіб здійснення політичної влади, яка виконує роль арбітра у відносинах між різними верствами суспільства, пом’якшує їх протиборство, виконує „спільні справи”. Держава – центральний інститут політичної влади. Ядром політики як сфери діяльності, пов’язаної з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами, є проблема завоювання, утримання і використання державної влади.

Проте політична і державна влада мають різні механізми здійснення. Державна влада характеризується наявністю апарату управління і апарату примусу. Вона має владний примусовий вплив на поведінку людей та їх організацій, забезпечених державно-правовими методами.

Тому, державна влада – публічно-політичні, вольові відносини, що утворюються між державним апаратом і суб’єктами політичної системи суспільства на підгрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний примус. Державна влада відносно самостійна і складає основу функціонування державного апарату[1].

Ознаками державної влади є:

1) публічна влада – виступає від імені всього суспільства (народу), має „публічну” основу своєї діяльності (казенне майно, власні прибутки, податки);

2) апаратна влада – концентрується в апараті, системі органів держави і через ці органи здійснюється;

3) верховна влада – юридично уособлює загальнообов’язкову волю всього суспільства, має у своєму розпорядженні монопольне право видавати закони і спиратися на апарат примусу як один із засобів дотримання законів та інших правових актів;

4) універсальна влада – поширює владні рішення на усе суспільство: вони є загальнообов’язковими для всіх колективних і індивідуальних суб’єктів;

5) суверенна влада – відділена від інших видів влади усередині країни (від партійної, церковної та ін., від влади інших держав);

6) легітимна влада – юридично (конституційно) обґрунтована і визнана народом країни, а також світовою спільнотою. Наприклад, представницькі органи набувають легітимності в результаті проведення виборів, передбачених і регламентованих законом;

7) легальна влада – узаконена у своїй діяльності, в тому числі у застосуванні сили в межах держави (наявність спеціально створених органів для утримання влади і втілення її рішень у життя).

Співвідношення держави і державної влади? Ці поняття близькі, збіжні але не тотожні. Відмінності: поняття „держава” є місткішим: воно охоплює не лише владу саму по собі, але й інші інститути, органи влади. Державна влада – це самі владостосунки (керівництво /панування/ - підкорення).

Сутність державної влади полягає в тому, що, відображаючи загальну волю громадян держави, вона справляє цілевизначальний, організуючий, регулюючий вплив на все суспільство1.

Втілення державної влади в діяльність органів державної влади через такі засоби її здійснення, як політика, адміністративні акти, правові норми, економічне стимулювання, ідеологічний вплив, способи примусу забезпечує функціонування державно-владного механізму.

Державне управління є одним із видів діяльності зі здійснення державної влади (поруч із законотворенням і правосуддям), яке полягає у практичній реалізації організаційних, виконавчо-розпорядчих функцій із втілення в життя вимог законодавства і здійснення на цій основі управлінського впливу щодо певних об’єктів. Є глибокий внутрішній зв’язок між моделлю організації державної влади і системою управління від політичного режиму.

Адміністративний аспект державного управління.

 

Адміністративний аспект державного управління полягає у виконавчій та розпорядчій діяльності держави, що реалізується виконавчою владою, а також у практичній організації виконання законів, інших нормативних актів, юридичних приписів.

Виконавчий характер діяльності органів виконавчої влади полягає у практичному втіленні в життя законодавчих актів, оперативному та динамічному управлінні економічною і соціальною сферами, а також державно-політичною діяльністю (оброна, безпека, митна справа).

Розпорядчий характер державно-управлінської діяльності полягає у виданні органами виконавчої влади постанов, розпоряджень, наказів, інструкцій, правил та інших підзаконних актів. Це дає змогу забезпечити виконання норм та принципів Конституції України, законів, нормативно-правових актів Президента та ефективно управліяти галузями економіки і соціально-культурної сфери.

Розпорядча діяльність органів виконавчої влади має підзаконний характер, тобто базується на Конституції, законах, нормативних актах Президента та Кабінету Міністрів України і має їм відповідати.

Найпершою умовою раціональності й ефективності виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної влади є пізнання об’єктивного.

До другого ряду об’єктивних основ державного управління можна віднести природно-суспільні умови, що сформувалися внаслідок тривалої взаємодії людини і природи. Третій ряд об’єктивних основ державного управління становить культурно-історична спадщина, яка створена свідомістю та діяльністю людей і виступає об’єктивним опертям життєдіяльності.

Результатом впливу названих об’єктивних умов виступає виробничий сектор зі своїми технологіями, спеціалізаціями та коопераціями в межах території певної спільноти людей. Кожен раз необхідно враховувати її стан, потенціал, придатність для вирішення тих чи інших завдань. Раціональність державного управління саме і починається з умілого економічного та ефективного використання тієї виробничої бази суспільства, якою вона володіє на момент актуалізації своїх життєвих проблем.

Держава як виразник загальних потреб, інтересів та цілей і водночас як форма суспільства має створювати однакові економічні умови для розвитку різних форм власності.

Поряд з економікою важлива роль детермінанти (лат. determinare – визначати) виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної влади належить соціальній сфері суспільства, яка складається зі специфічних соціальних інтересів, соціальних відносин у вузькому розумінні слова, соціальної інфраструктури.

Об’єктивна детермінація виконавчо-розпорядчої діяльності органів державного управління йде також від духовної сфери суспільства. Кожен народ протягом свого існування виробив, зберіг і засвоїв власну систему духовних цінностей – релігійних, світоглядних, ідеологічних, етичних, художніх, педагогічних та інших, до яких державне управління має ставитися як до об’єктивних факторів.

Джерелом і постійним імпульсом об’єктивізації державного управління є породжений духовною сферою суспільства науково-технічний прогрес.

Науково-технічний розвиток викликає зміни у всіх сферах життєдіяльності людей, серйозно коригує вплив об’єктивних умов на вирішення суспільних проблем. Він відкриває зовсім нові можливості перед людьми, але використання таких можливостей повністю залежить від людей, від їх суспільної організації.

Таким чином, об’єктивізація виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної влади йде від комплексу джерел, детермінант та імпульсів за напрямами: природно-географічні умови; природничо-суспільні умови; культурно-історична спадщина; виробнича база, системи економічних відносин; традиції і структури соціального життя; об’єктивне в духовній культурі; науково-технічний прогрес та ін.

На виконавчо-розпорядчу діяльність органів державної влади значний вплив справляють елементи суб’єктивного фактора.Суб’єктивний фактор уособлює собою свідомість у дії, певне злиття розумового і практичного процесів.

Визначальними для державного управління є суперечливість, нестійкість, гнучкість і різноманітність свідомості людей. Саме це і породжує багато проблем. Люди з різною свідомістю діють в ієрархії органів державної влади і посад. Одні й ті ж рішення вони поясняють по-різному, виходячи з власного розуміння. Так само вони ставляться до керованих об’єктів і умов їх функціонування. У результаті державне управління, його управлінські впливи і їх сприйняття керованими об’єктами складаються з множини різноякісних елементів свідомості, які створюють складні умови для управлінських процесів.

Для державного управління мають значення всі процеси, властивості та можливості суб’єктивного фактора. Тут виявляються дуже жорсткі корелятивні залежності, які або сприяють управлінським процесам, або їх гальмують, деформують і руйнують. Перш за все мова йде про співвідношення інтересів і цілей суб’єктивного фактора та інтересів і цілей, що реалізуються державним управлінням.

Складна структура суб’єктивного фактора приводить до того, що часто індивідуальні, а також групові (колективні) інтереси і цілі значно відрізняються від загальних інтересів і цілей, які об’єктивно перебувають у полі зору державного управління. Можлива й протилежна ситуація, за якої егоїзм і некомпетентність управлінців перетворюють інтереси і цілі державного управління в дещо, що суперечить всезагальним інтересам і цілям суб’єктивного фактора. Тому необхідна дійсно демократична організація державного управління, яка б забезпечувала узгодженість, взаєморозвиток та актуальність інтересів і цілей суб’єктивного фактора і виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної влади.

 

Глава держави

Глава держави - Президент, який є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності країни, додержання її Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Він структур­но не входить до жодної з гілок влади (законодавчої, виконав­чої, судової), проте має компетенцію в сфері виконавчої влади. Для частини вихідних від нього нормативних актів потрібна контрасигнація (скріплення підписом) Прем'єр-міністра і міні­стра, відповідального за акт і його виконання.

Відповідно до Конституції України Президент у межах своєї компетенції має право видавати укази і розпорядження, які є обо­в'язковими для виконання на всій території України. Президент скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради Мініст­рів Автономної Республіки Крим; призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції; проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; підписує закони, прийня­ті Верховною Радою. Для цих рішень Президента не потрібно контрасигнації з боку Прем'єр-міністра і відповідних міністрів, тобто Президент приймає ці рішення на власний розсуд, без будь-якої згоди або подання. Дані повноваження свідчать про функціонально своєрідне єднання Президента зі сферою вико­навчої влади.

Президент є Верховним Главнокомандувачем Збройних Сил, очолює Раду національної безпеки і оборони. Призначає за зго­дою Верховної Ради Прем'єр-міністра, а за поданням Прем'єр-міністра — членів Кабінету Міністрів, керівників інших централь­них органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій.

Призначає Генерального прокурора за згодою Верховної Ради, половину складу Ради Національного банку, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Призначає на посади і звільняє з посад за згодою Верховної Ради Голову Антимонопольного комітету, Голову Фонду державного майна, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення; за поданням Прем'єр-міністра утворює, реорганізує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах кош­тів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, та ін.

Президент представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держа­ви, веде переговори та укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі грамоти диплома­тичних представників іноземних держав та ін.

Повноваження Президента припиняються достроково у разі:

- відставки;

- неможливості виконувати повноваження за станом здо­ров'я;

- усунення з поста в порядку імпічменту;

- смерті.

Президент обирається громадянами України на основі загаль­ного, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голо­сування строком на 5 років (одна й та сама особа — не більше ніж два строки підряд). Президентом може бути обраний грома­дянин України, який досяг 35 років, має право голосу, прожи­ває в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Судові органи влади

Вищі- Конституційний суд, Верховний Суд, Вищий арбітражний суд, Військова колегія Верховного Суду в Збройних Силах.

Конституційний Судє єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання про відповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради; актів Президента; актів Кабінету Міністрів; правових актів ВР АРК. Ці питання розглядаються у зв’язку зі зверненнями: Президента; 45-ти і більше народних депутатів України; ВРУ; Уповноваженого ВРУ з прав людини; ВР АРК.

Конституційний Суд має межі своїх повноважень. Він не повинен підміняти законодавця, улагоджувати політичні конфлікти, що виходять за правові рамки. До його повноважень не належить питання законності актів органів державної влади, органів влади АРК і органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Конституційний Суд складається з 18 суддів, що призначаються в однаковому кількісному співвідношенні (по 6 суддів) відповідно Президентом, Верховною Радою, з’їздом судів України на строк 10 років.

Повноваження Конституційного Суду визначені Конституцією України (розділ ХІІ) і Законом України від 16 жовтня 1996 р. „Про Конституційний Суд України”.

Верховний Суд є найвищим судовим органом у систем судів загальної юрисдикції. Він очолює загальну судову систему і здійснює вищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю всіх загальних судів. Верховний Суд має право переглянути будь-яке рішення нижчих судів, уповноважений розглянути і вирішити кримінальні і цивільні питання особливої складності і винятковості. Вироки та інші рішення Верховного Суду є остаточними. Їх перегляд можливий тільки в порядку нагляду Пленумом Верховного Суду – найвищою судовою інстанцією держави.

Вищий арбітражний судє вищим судовим органом у системі судів спеціальної – господарської юрисдикції. Він очолює систему арбітражних судів; контролює і наглядає за судовою діяльністю арбітражних судів, які здійснюють правосуддя в господарських відносинах.

Повноваження Вищого арбітражного суду, а також арбітражного суду Автономної Республіки Крим, обласних арбітражних судів визначені Законом України від 4 червня 1991 р. „Про арбітражний суд”.

Вищим органом для військових судів є Військова колегія Верховного Суду України.Військові суди регіонів – Південного, Західного, Центрального і Військово-Морських сил – дорівнюються до зальних судів обласного рівня. У місцях дислокації військ діють військові суди гарнізонів, які фактично дорівнюються до районних, міських судів. Усього в Україні функціонує 120 військових судів.

Відповідно до Закону України „Про судоустрій” військові суди здійснюють правосуддя в Збройних Силах та інших військових формуваннях, які створюються Верховною Радою і Президентом України. Вони також здійснюють правосуддя відносно до військовозобов’язаних під час проходження ними зборів. Діяльність військових судів спрямована на охорону від будь-яких посягань на безпеку країни, боєздатність її Збройних Сил та інших військових формувань; захист прав і законних інтересів військових частин, установ і організацій.

Місцеві суди – Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний (Київський і Севастопольський міський) суд, міжрайонні (окружні), районні міські народні суди; військові суди в Збройних Силах України (гарнізонні, регіональні, Військово-Морських сил); арбітражний суд Автономної Республіки Крим та обласні арбітражні суди.

Місцеві суди здійснюють правосуддя шляхом розгляду і вирішення цивільних, кримінальних, адміністративних справ.

Загальні суди відрізняються за інстанціями:

- суд першої інстанції – суд, який розглядає будь-яку справу і вирішує її своїм вироком (у кримінальних справах), рішенням (у цивільних справах) або постановою (у адміністративних справах або скаргах);

- суд другої інстанції, або касаційній, - суд, який перевіряє за скаргою (касаційною) зацікавлених учасників судового розгляду або за протестом (касаційним) прокурора правильність вирішення справи судом першої інстанції, якщо його рішення не набрало законної сили.

Судом першої інстанції може бути будь-який суд – від районного до Верховного Суду; судом другої (касаційним) є обласні суди стосовно рішень, винесених районними (міськими) і окружними судами; Верховний Суд – стосовно рішень, винесених обласними і рівними до них судами.

Список рекомендованої літератури

1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – рків:

Консул, 2001. – 656с.

2. Государственное и муниципальное управление: Справочник. – М.: Магістр, 1997.

3. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. та пер роб. – К.: Атака, 2003. – 576 с.

4. Державне управління: Навч. посіб / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Расіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2004. – 342 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

5.Конституція України. — К., 1996.

6. ЗаконУкраїни "Про державну службу" // Вісн. державної служби України. —1995. — № 1.

7. Авер 'янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. — К., 1997.

8. Атаманчук Г. В. Теория государственного управлення. — М., 1997.

9. Державне управління: теорія і практика. — К., 1998.

10. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація. — К., 1997.

11. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування. — Хмельницький, 1999.

12. Нижник Н. Державна влада та державне управління в Україні // Вісн. УАДУ при Президентові України. — 1997. — № 2.

13. Оболонский А. В. Человек и государственное управление. — М., 1987.

14. Принц Г., Базюк Б. Необхідність та напрями адміністративної реформи в Україні // Вісн. УАДУ при Президентові України. — 1998. — № 4.

15. Цветков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). — Харків, 1997.

16. Шаповал В.М. Виконавча влада в розвинутих країнах

(конституційно-правовий аспект). — К., 1996.

17. Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави: Порівняльний

аналіз.— К., 1995.


[1] Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консул, 2001. – 656с. – С. 36.

1 Государственное и муниципальное управление: Справочник. – М.: Магістр, 1997 . – С. 93.

ЛЕКЦІЯ № 2

ТЕМА: ДЕРЖАВНА ВЛАДА, ЇЇ ОРГАНИ ТА ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

План







ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2023 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.