Тема 4. Державне регулювання національної економіки

Тема 4. Державне регулювання національної економіки

Еволюція поглядів на роль держави в економіці. Державний сектор у національній економіці.

Економічні функції держави у сучасній ринковій економіці. Суть, методи та форми державного регулювання.

Фіскальна політика як державний інструмент стабілізації економіки.

Монетарна політика держави: суть, інструментарій та основні види.

1. Торгівля квотами на викиди парникових газів як приклад коригування негативних екстерналій.

4. Проблеми ефективного використання державного майна на прикладі компанії Укрнафта.

5. Особливості фіскальної політики в Україні у період фінансово-економічної кризи 2008–2009 рр.

6. Аналіз державного бюджету України на 2015 рік.

7. Реформування податкової системи України: виклики сучасності.

8. Формування соціальної сфери в Україні в сучасних умовах.

9. Особливості монетарної політики в Україні у період фінансово-економічної кризи 2008–2009 рр.

10. Катастрофічне знецінення національної грошової одиниці у 2014–2015 рр. як результат неефективної політики НБУ.

Стігліц Дж. Економіка державного сектора. – К.: Основи, 1998. – 854 с.

Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. – Львів: Українські технології, 1999. – 640 с.

Кредісов В. Держава і ринок: необхідність взаємодії у перехідній економіці // Економіка України. – 2002. – № 2. – С.50–57.

Павленко Ю. Інституційні основи традиційного українського суспільства та проблеми сучасності // Економічна теорія. – 2005. – № 3. – С.31–44.

Грінберг Р. Держава в економіці знань // Економіка України. – 2008. – № 10. – С.28–39.

Василик О.Д. Фінанси в економічній системі держави // Фінанси України. – 2000. – № 1. – С.3–10.

Панасюк Б. Податковий кодекс – барометр становища у суспільстві // Економіка України. – 2002. – № 12. – С.12–20.

Стельмах В. Грошово-кредитна політика. – К.: Знання, 2000. – 305 с.

Матвієнко П. Капіталізація як дійовий інструмент підвищення надійності банківської системи України // Економіка України. – 2008. – № 1. – С.42–52.

Корнєєв В. Антикризові інструменти фінансової стабілізації // Економіка України. – 2009. – № 12. – С.22–34.

Чухно А. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи і методи подолання // Економіка України. – 2010. – № 1. – С.4–18.

Тищенко О. Держава та її функції в економіці: ретроспективний аналіз наукових теорій докейнсіанського періоду // Актуальні проблеми економіки. – 2012. – № 7. – С. 49–60.

Чубанова О.Ю., Синенко О.І. Місце і роль держави на сучасному етапі розвитку економіки // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 8. – С. 79–88.

Осадчая И. Постиндустриальная економика: меняется ли роль государства // Мировая економика и международние отношения. – 2009. – № 5. – С. 31–42.

Богдан Т.П. Бюджетний дефіцит і державний борг // Економічна теорія. – 2013. – № 1. – С.98–110.

Артьомова Т. Фіскальна політика борг // Економічна теорія. – 2013. – № 2. – С.100–116.

Яременко О., Саленков А. Соціальні гарантії та інституційна рівновага в економіці борг // Економічна теорія. – 2013. – № 3. – С.54–62.

Кричевська Т. Монетарне стимулювання економіки: сучасні теоретичні дискусії та практичні підходи борг // Економічна теорія. – 2013. – № 3. – С.63–89.

Скрипниченко М. Модель сукупного попиту і сукупної пропозиції борг // Економічна теорія. – 2013. – № 3. – С.100–116.

Економічні функції держави у сучасній ринковій економіці. Суть, методи та форми державного регулювання.

У ринковій господарці економічні функції держави визначаються передусім основними вадами та обмеженнями ринку. Державне регулювання економіки є реакцією на недоліки у функціонуванні ринкового механізму.

Ринкова економіка має істотні переваги над іншими способами організації національної економіки:

1) повертає всю господарку обличчям до споживача: усе виробництво орієнтоване саме на нього, оскільки будь-який виробник прагне знайти свого споживача і продати товар; споживач, власник грошей, в підсумку визначає, що виробляють, як і для кого;

2) через ринок відбувається перерозподіл обмежених ресурсів між різними галузями економіки, пристосування обсягів і структури виробництва до обсягу і структури суспільних потреб; ринкова економіка ефективно розв’язує проблему насичення ринку потрібними споживачам товарами і послугами;

3) ринок забезпечує ефективне використання ресурсів: кожний товаровиробник може поліпшити своє економічне становище (збільшити прибуток) передовсім за рахунок зниження витрат на виробництво товарів, підвищення продуктивності праці;

4) ринок постійно відтворює і підтримує стимули до праці: існує реальна залежність між вкладом людини у створення продукту та її грошовою винагородою.

Ринкова економіка – не ідеальна система, але нічого ліпшого людство поки що не створило.

Однак, було б неправильно упускати ті обмеження і вади, які властиві ринковій системі.

Про вади ринку йдеться тоді, коли ситуація у реальній ринковій економіці відрізняється від певного ідеального зразка. При цьому варто пам’ятати, що альтернативні механізми можуть мати значно гірші наслідки.

1). Макроекономічна нестабільність виявляється у нестійких темпах зростання, спадах виробництва, незавантаженості потужностей, неповній зайнятості. Ці явища не привнесені ззовні, а випливають з недосконалості самого ринкового механізму.

Ринкова економіка має тенденцію до встановлення рівноваги. Однак ця рівновага постійно порушується, що робить усю систему недостатньо стабільною. Стабільність – це тільки певний момент стану динамічної системи.

Ринковий механізм найкраще працює за структури ринку, яку називають досконалою конкуренцією.

Проте парадокс ринкового механізму полягає в тому, що його функціонування стимулює виникнення ринкових структур з недосконалою конкуренцією, які дають змогу економічним суб’єктам впливати на ринкові ціни. По-перше, у своїй гонитві за прибутками фірми намагаються звільнитися від обмежень, що накладає на них конкуренція. Нерідко вони укладають таємні угоди, дрібніші фірми можуть злитися в одну велику фірму тощо.

По-друге, технічний прогрес стимулює концентрацію виробництва. Ефективні нові технології нерідко дають змогу декільком великим фірмам задовольняти потреби країни у певному продукті.

За недосконалої конкуренції ефективність ринкової системи, як механізму раціонального розподілу ресурсів, зменшується. На монополізованих ринках суверенітет виробників і постачальників ресурсів витісняє суверенітет споживачів.

3). Неспроможність розв’язання проблеми зовнішніх ефектів (екстерналій) у процесах виробництва або споживання блага.

Екстерналії – це витрати або вигоди від виробництва чи споживання, які припадають особам, безпосередньо не залученим до цих процесів (третім особам).

Із позитивними зовнішніми ефектами маємо справу тоді, коли побічним наслідком виробництва або споживання блага є вигоди, за які третім особам не потрібно платити.

- поліпшення якості освіти та розвиток нових технологій, що має важливі сприятливі наслідки для усього суспільства;

- реставрація будівель в історичній частині міста і спорудження нових готелів приносять вагому вигоду не лише їхнім власникам, а й усім жителям, оскільки привабливість міста для туристів зростає.

Якщо діяльність одних осіб завдає шкоди іншим, то кажуть про негативні зовнішні ефекти.

- забруднення довкілля підприємством металургійної чи хімічної промисловості завдає значної шкоди здоров’ю людей, які проживають поблизу;

- паління цигарок у приміщенні завдає шкоди здоров’ю та моральних збитків тим особам, які не палять;

- вигулювання собак у парках та скверах спричиняє серйозні незручності та моральні збитки багатьом батькам, чиї діти втрачають місце для відпочинку.

За присутності побічних наслідків ринкова рівновага не є ефективною, оскільки покупці і продавці не зважають на них, приймаючи рішення стосовно обсягів виробництва чи споживання. Розгляньмо для прикладу ринок деякого товару, виробництво якого є екологічно шкідливим.

Проте суспільні витрати унаслідок забруднення довкілля є значно вищими (крива

), оскільки витрати забруднення фірма фактично перекладає на інших. Відтак з погляду суспільства оптимальний обсяг виробництва цього товару становив би

У випадку позитивних екстерналій, навпаки, суспільні витрати нижчі від приватних, і оптимальний обсяг виробництва такого блага буде вищим, ніж ринковий.

У поданих прикладах ціновий механізм неспроможний відобразити зовнішні витрати чи вигоди. Зауважмо, водночас, що цей недолік притаманний і іншим реальним економічним механізмам. Скажімо, підприємства у командно-адміністративній системі ще менше переймалися наслідками своєї діяльності для довкілля.

4). Неспроможність забезпечити виробництво громадських благ (національної оборони, охорони правопорядку, контролю за повенями, боротьби з інфекційними хворобами тощо).

Спроможність ринку забезпечувати пропозицію необхідних споживачам товарів та послуг залежить від певних характеристик цих благ. Усі блага можна класифікувати за двома важливими ознаками:

1) винятковість – можливість усунення індивідів від споживання блага;

2) конкурентність (благо як об’єкт суперництва) – чи унаслідок використання блага одним індивідом зменшується можливість його споживання іншими.

Приватні блага, інакше блага індивідуального вжитку, характеризуються винятковістю та конкурентністю. Усі ринки товарів та послуг, які ми розглядали досі, були ринками приватних благ (приклади: продукти харчування або одяг). Рівноважна ціна цих товарів та послуг визначається через взаємодію ринкових сил попиту і пропозиції. Споживачі, неспроможні заплатити ціну блага, не отримають його. Водночас споживання блага одним індивідом унеможливлює використання його іншими.

Громадські блага, навпаки, характеризуються невинятковістю та неконкурентністю (національна оборона, світлофори на дорогах). Неможливо перешкодити нікому користуватися громадським благом, і можливість його використання не залежить від кількості споживачів.

Таким чином, якщо вигоди від приватних благ споживачі отримують після їх купівлі, то вигоди від громадських благ суспільство одержує вже унаслідок їх виробництва.

Можливість отримувати вигоду від громадського блага, не витрачаючи коштів на його придбання (проблема “зайців”), призводить до того, що приватні виробники відмовляються від їх виробництва, оскільки не мають змоги відшкодовувати свої витрати.

Витрати на виробництво цих благ можуть бути відшкодовані не комерційним шляхом (через продаж блага на ринку), а через податки, за рахунок бюджетних коштів.

5). Нерівномірність у розподілі багатства нації (байдужість до вирішення соціальних проблем).

§ формування правового та інституційного середовища

§ забезпечення макроекономічної стабільності.

1. Формування правового та інституційного середовища.

Держава формулює “правила гри” в економіці, покликані регулювати відносини між постачальниками ресурсів, виробниками благ і споживачами (визначення права власності та правового статусу суб’єктів економіки, гарантія дотримання угод, закони про банкрутство тощо) і забезпечує їх виконання.

- гарантує зовнішню безпеку і підтримання внутрішнього порядку;

- формує грошову систему для полегшення обігу товарів і послуг.

2. Функція забезпечення ефективності передбачає заходи держави щодо усунення таких вад ринку як:

- побічні наслідки економічної діяльності (екстерналії);

- небажання фірм займатися виробництвом громадських благ.

1). Монополізація ринку суперечить інтересам споживачів, оскільки вона обмежує конкуренцію, сприяє встановленню диктату виробника над споживачем і розподілу ресурсів у своїх інтересах, веде до підвищення цін. З іншого боку, монополізація негативно впливає і на самих монополістів, які часто втрачають інтерес до впровадження нових технологій, прагнуть збільшувати прибутки через підвищення цін, а не шляхом зниження витрат.

Держава здійснює антимонопольні заходи (підвищення оподаткування прибутків монополій, контроль за цінами та обсягами виробництва,вплив на умови входження підприємств у галузь, створення державних комісій для регулювання цін і встановлення стандартів послуг), приймає антимонопольне законодавство, яке спрямоване на підтримку ринку і захист конкуренції.

2). Державне втручання задля забезпечення ефективності національної економіки пов’язане також і з необхідністю коригування побічних наслідків економічної діяльності.

Держава може коригувати побічні наслідки економічної діяльності декількома способами.

По-перше, можна використати адміністративні методи регулювання тих чи інших видів діяльності (прямі заборони, встановлення системи обмежень і нормативів, штрафні санкції тощо).

Проте, у ринковій економіці уряд частіше прагне діяти власне ринковими методами. Наприклад, запровадження спеціального податку дає змогу змусити фірму-виробника взяти на себе витрати забруднення довкілля, які вона звикла перекладати на третіх осіб. Податки для коригування екстерналій називають податками Пігу. У сфері захисту довкілля сьогодні все популярнішим стає випуск певної кількості дозволів на забруднення, які потім ефективно розподіляються ринковими силами пропозиції прав на забруднення та попиту на них.

Сторінка про Україну. Чи вдасться Україні заробити, продаючи повітря?

Цікавий механізм коригування екстерналій за допомогою ринкових підходів розпочали втілювати у планетарному масштабі. Загострення глобальної проблеми зміни клімату спонукало міжнародне співтовариство підписати у грудні 1997 р. так званий Кіотський протокол. На початок 2008 р. цей документ ратифікували понад 160 країн світу. Згідно з протоколом, з 2008 по 2012 р. країни-учасниці зобов’язалися скоротити викиди шести типів газів (у тому числі вуглекислого газу, двооксиду азоту тощо) на 5,2% у порівнянні з 1990 р. Кіотський протокол став першою глобальною угодою про охорону довкілля, заснованою на ринкових механізмах регулювання – за допомогою торгівлі квотами на викиди парникових газів.

Україна ратифікувала Кіотський протокол у 2004 р. Згідно з цим документом, Україна зобов’язалася не перевищити до 2012 р. обсяги викидів, які вона мала станом на 1990 р., що дає право вітчизняним підприємствам щорічно викидати в атмосферу до 925 млн. т парникових газів. Водночас реальні викиди в Україні на момент ратифікації протоколу становили лише 45% від рівня 1990 р.

Україна отримує змогу продати нереалізовану частину своєї квоти на викиди парникових газів на міжнародному ринку. Потенційними покупцями можуть стати країни, які перевищують власні ліміти на забруднення довкілля. Нерідко їм вигідніше придбати дозвіл на забруднення, ніж мінімізувати свої викиди. Інтерес до вітчизняних квот вуглекислого газу виявляють Японія та низка європейських країн. Водночас до країн-продавців квот висувають вимоги використовувати отримані кошти на скорочення викидів всередині країни.

За різними оцінками, ринкова вартість однієї тони умовних викидів може становити 5–15 євро. Відтак на продажі своєї квоти Україна потенційно могла б заробляти до 2–2,5 млрд. євро щорічно (до 10–12 млрд. євро протягом п’яти років). Водночас поки що надто складно спрогнозувати ситуацію на ринку дозволів на викиди, оскільки вона залежатиме від цілої низки чинників. Радше за все, Україні доведеться конкурувати з іншими потенційними продавцями квот, що помітно знижуватиме їх ціну.

Ще один механізм, передбачений Кіотським протоколом, – так зване “спільне впровадження” передбачає можливість виконувати проекти, спрямовані на зниження викидів парникових газів в інших країнах, зараховуючи їх собі. Такі проекти вигідні обом сторонам. За цим механізмом в Україні попередньо ухвалено понад 50 проектів (виконання усіх означатиме інвестування у вітчизняну економіку 2,8 млрд. євро), проте реалізується поки-що менше десятка з них. Вдалим прикладом є масштабний інвестиційний проект на ВАТ “Івано-Франківськцемент”, одному з лідерів у своїй галузі, завершення якого дало змогу в 1,5 рази знизити витрати електроенергії на 1 т продукції і в 1,5 рази зменшити викиди парникових газів.

У березні 2009 р. стало відомо про підписання угоди щодо продажу 30 млн. одиниць квот на викиди Японії. Як повідомлялося у квітні того ж року, Україна отримала за це понад 3 млрд. грн., які планувалося спрямувати на реконструкцію та модернізацію котелень по всій країні для підвищення їхньої енергоефективності. Дещо згодом з’явилися дані про початок переговорів стосовно досягнення аналогічних угод з швейцарськими та новозеландськими фірмами, де йшлося, відповідно, про 100 та 50 млн. одиниць квот.

Наприкінці 2009 р. у Копенгагені відбудеться п’ятнадцята конференція ООН з питань зміни клімату. Як стверджують фахівці, фінансовою основою нових угод у будь-якому разі залишиться система торгівлі дозволами на шкідливі викиди в атмосферу.

3). Крім того, держава забезпечує виробництво громадських благ – тих товарів, які використовує все суспільство, і яке не завжди може бути передане приватному бізнесові. Йдеться про підтримання обороноспроможності країни, забезпечення законності та порядку, галузі інфраструктури, підтримання науки й охорони здоров’я. Це реакція держави на те, що ринок не забезпечує виробництва громадських благ.

Держава фінансує виробництво громадських благ з податкових надходжень.

Оскільки головним джерелом доходів держави є податки, повернемося до їх аналізу.

Фіскальна політика – це політика змін у державному бюджеті, тобто змін у державних видатках та податках, із метою стабілізації економіки, забезпечення високого рівня зайнятості та стійкості цін.

Розрізняють дискреційну і недискреційну фіскальну політику.

Дискреційна фіскальна політика – це політика свідомого внесення урядом змін у видатки з державного бюджету та податки з метою регулювання реального обсягу національного виробництва, рівня зайнятості, контролю над інфляцією чи прискорення економічного зростання.

За певної економічної ситуації та поставлених завдань урядом може використовуватись стимулююча чи стримуюча дискреційна політика.

Стимулююча фіскальна політика проводиться в умовах економічного спаду з метою його подолання. Вона передбачає використання таких заходів як збільшення державних видатків, зменшення податків, а також поєднання цих двох інструментів, які обумовлюють зростання сукупних видатків в економіці, а отже, і підвищення обсягів виробництва та рівня зайнятості. Проведення стимулюючої фіскальної політики викликає виникнення дефіциту державного бюджету (перевищення державних видатків над доходами державного бюджету).

Стримуюча фіскальна політика застосовується в умовах інфляції для її стримання та передбачає підвищення податків, зменшення державних видатків, а також поєднання цих двох інструментів. Ці заходи уряду спричиняють до зменшення сукупних видатків, що викликає скорочення обсягів виробництва та рівня зайнятості, проте вдається стримати ріст цін. Застосування стримуючої фіскальної політики викликає появу профіциту державного бюджету (перевищення доходів над видатками з держбюджету).

Існують різні концепції формування держбюджету:

2) бюджет, збалансований на циклічній основі;

Рис. 1. Крива пропозиції Рис. 2. Крива попиту на

Рис. 3. Крива попиту на гроші Рис. 4. Крива загального

Рис. 5. Встановлення рівноважної процентної ставки

Рівноважна процентна ставка може змінюватися як унаслідок зміни в попиті на гроші, так і внаслідок зміни у їх пропозиції.

Рис. 6. Зниження процентної ставки Рис. 7. Підвищення процентної ставки

За збільшення пропозиції грошей та зменшення на них попиту рівноважна процентна ставка знижується.

За зменшення пропозиції грошей та підвищення на них попиту рівноважна процентна ставка зростає.

Тема 4. Державне регулювання національної економіки

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: