Уміння психотехніки вихователя.

Важливою складовою педагогічної техніки вихователя є психотехніка. Термін «психотехніка» запропонований американським ученим Д.Вюнстерном та у році німецьким психологом В.Штерном як синонім «індустріальної психології», або «психології техніки». Першим дослідником психотехніки став професор Гарвардського університету Гуго Мюнстерберг на початку ХХ століття. Психологічний словник 1996 року пропонує таке визначення: «Психотехніка – напрям у психології, що розробляє питання застосування знань про психіку людини до розв’язання практичних завдань». Іншими словами, психотехніка передбачає використання досягнень психологічної науки в різних галузях людської діяльності. У театральній педагогіці термін «психотехніка» вживав К.С.Станіславський. На його думку, основною метою психотехніки є підведення актора до такого самопочуття, за якого в ньому зароджується підсвідомий творчий процес органічної природи.

Виділяють такі складові психотехніки вихователя дошкільного закладу: 1) аналіз і керівництво психофізичним станом свого організму; 2) розуміння психічного стану вихованців; 3) уміння адекватно виявляти свої почуття; 4) уміння визначати логічну послідовність дій та обирати темп своєї діяльності.

Аналіз психофізичного стану свого організму і керівництво ним передбачають передусім зняття зайвої м’язової напруги і набуття м’язової свободи, необхідної для створення робочого самопочуття. Робоче самопочуття є результатом настроювання на майбутню діяльність. Психологічне налаштування на майбутню діяльність – це створення такого оптимального психофізичного стану педагога, який забезпечує успішне виконання професійних функцій. Уміння вихователя регулювати свій психофізичний стан – запорука успіху у вирішенні навчально-виховних завдань, показник його професіоналізму. До умінь саморегуляції відносять уміння знімати м’язові затискачі і створювати робоче самопочуття.

М’язовий затискач – це відчуття надмірної напруги в певній частині тіла людини, яке супроводжується великим хвилюванням. За словами акторів, м`язовий затискач виникає тоді, коли фізичне «Я» бере верх над психічним, а останнє гальмується. К.С.Станіславський рекомендував розвивати в собі звичку до звільнення тіла від зайвої напруги, адже це усуває одну з істотних перешкод на шляху творчої діяльності і дає можливість користуватися мускульною енергією наших органів лише в міру необхідності і відповідно до наших творчих завдань.

Робоче самопочуття виникає на основі психологічної установки педагога в момент його взаємодії з вихованцями і безпосередньо опирається на їх самопочуття. Воно можливе за умови наявності м’язової свободи – доцільного розподілу м’язової енергії. За визначенням В.Ц.Абрамяна, м’язова свобода – «це правильний розподіл м’язового напруження, яке створює оптимальні умови для включення всього рухового апарату в дію згідно з головним законом пластики». У свою чергу закон пластики вимагає точної міри м’язових зусиль для кожного руху й для кожного положення тіла в просторі.

Поняття «м’язова свобода» не можна ототожнювати з поняттям «релаксація», оскільки релаксація – це повне штучне розслаблення організму. Вона передбачає відсутність будь-якої напруги і зусиль. А такий стан організму не може забезпечити продуктивної діяльності. Отже, релаксація використовується з метою звільнення від зайвої нервової напруги й збереження енергії для важливих справ.

Аналізуючи праці видатних психіатрів Англії та Америки – Дж.Е.Хедфілда, А.А.Брілла – і результати своїх спостережень, Дейл Карнегі дійшов висновку, що людину втомлюють негативні емоції й нервова напруга. А позбавитися її можна через розслаблення. Розслаблятися слід протягом усього робочого дня. Здатність розслаблятися повинна стати звичкою. «Напруга – це звичка, так зазначав Д.Карнегі. Здатність розслаблятися – це звичка. Шкідливих звичок можна позбутися, а хороших звичок можна набути». Він зауважував, що релаксація починається передусім з м’язів і аж ніяк не з мозку чи нервів.

Існує ряд методів психофізичної саморегуляції, серед яких аутогенне тренування, самонавіювання, музикотерапія, бібліотерапія, імітаційна гра, сміхотерапія.

Аутогенне тренування – (від грецького «аутос» – сам і «генос» – рід, народження) тренування, яке породжує зміни в самопочутті людини. Це психотерапевтичний метод, заснований на самонавіюванні й саморегуляції. У процесі аутогенного тренування людина спочатку оволодіває тими функціями, які не піддавалися свідомій регуляції (теплові відчуття, частота серцебиття тощо), а вже потім «з тилу» веде наступ на свої переживання, позбавляючи їх підтримки організму. Існує багато різновидів цього методу. Уперше ж система вправ аутотренінгу була розроблена німецьким психотерапевтом І.Г.Шульцем у 1932 році. Згідно з його методикою, тренування починається з контролю і регуляції тонусу мімічної і скелетної мускулатури. І.Г.Шульц установив, що розслаблення й зниження тонусу скелетної мускулатури супроводжується суб’єктивним відчуттям важкості і тепла. В аутогенному тренуванні вони ідуть у зворотному напрямі – шляхом самонавіювання відчуттів важкості і тепла в різних частинах тіла досягають максимального розслаблення, зняття м’язових затискачів. Аутотренінг складається з двох сходинок: перша – релаксація, покликана боротися з функціональними змінами в центральній нервовій системі; друга – спрямована на введення людини в деякий блаженно-споглядальний стан. На практиці вона майже не використовується. Але перша сходинка аутотренінгу корисна тим, що, засвоївши формули «тепла» і «важкості», людина може використовувати їх для мобілізації своїх фізичних і духовних сил.

У процесі самонавіювання людина створює образ думки стану чи властивостей особистості і сама вводить цей образ у свою психіку. В основі цього методу лежить слово. Провідну роль відіграє зміст сказаних фраз. Аргументація в цьому випадку не потрібна. Формули-фрази, що вибираються, короткі й чіткі. На думку К.С.Станіславського, вирішальну роль у самонавіюванні відіграє дієслово, яке містить у собі імпульс поведінки, наприклад: «Я зможу», «Я зроблю».

Займаючись вивченням проблеми саморегуляції психічних станів людини, Г.Ш.Габдреєва до основних її засобів відносить: бібліотерапію, трудотерапію, музикотерапію та імітаційну гру і дає їм таку характеристику.

Бібліотерапія – засіб керування психічним станом людини шляхом читання художньої літератури.

Трудотерапія – засіб керування психічним станом людини за допомогою включення в активну трудову діяльність.

Суть імітаційної гри у програванні суб’єктом ролі такої людини, якою йому хотілося б бути.

Музикотерапія – керування психічним станом людини за допомогою музики. Музика, виступаючи ритмічним подразником, є дієвим засобом відволікання людини від неприємних думок, засобом заспокоєння й боротьби з перевтомою. Музика може задавати певний ритм перед початком роботи і в її ході, а також налаштовує людину на глибокий відпочинок під час перерви.

Сміхотерапія – найбільш доступний метод. Виявляється, що сміх спричиняє не дуже різкий, але досить глибокий струс всього організму, що призводить до розслаблення м’язів і знімає напругу. Відбувається звільнення організму від гормону стресу – адреналіну. Певна доза сміху може забезпечити хороше самопочуття, проте його «передозування» спричиняє втрату емоційної рівноваги.

Ще на один, досить простий, спосіб саморегуляції вказують лікарі. Вони радять у стресових ситуаціях рідше дихати. Це викликає гіпоксію, унаслідок чого в організмі людини починають утворюватися гормони, які «борються» зі стресом.

Щоб правильно розуміти свій психофізичний стан і керувати ним, педагог повинен володіти рефлексією. Рефлексія, як і вміння соціальної перцепції, базується на увазі, уяві й пам’яті педагога – так званих «трьох китах» акторської і педагогічної психотехніки. Соціальна перцепція – це уміння «зчитувати» невербальну інформацію своїх вихованців. Ця інформація дає можливість зрозуміти психічний стан дітей і відповідно до нього будувати процес спілкування. А.С.Макаренко так говорив про необхідність володіння педагогом цим умінням: «Потрібно вміти читати на людському обличчі, на обличчі дитини… нічого хитрого, нічого містичного нема в тому, щоб по обличчю дізнаватися про деякі ознаки душевних рухів».

Думку про важливість уміння пильно придивлятися до вихованців, правильно їх розуміти і на цій основі будувати доцільні взаємовідносини висловлювала і С.Ф.Русова: «Треба якнайкраще придивитися, пізнати душевний стан дитини, розібратись у тому, що вабить дитину і від чого її відвертає. Треба пестливо викликати її довір’я, щоб у стосунках між педагогом і дитиною не було страху. Треба завжди спостерігати за дитиною, що їй подобається, як ставиться дитина до чогось».

Вихователеві не можна обмежувати психотехніку рамками свого «Я». Педагогічна психотехніка ставить завдання передусім орієнтуватися у психічному світі своїх вихованців, оцінювати їх психічний стан у конкретних ситуаціях і в конкретний момент. І лише залежно від цього психічного стану можлива й необхідна конкретна психічна діяльність самого вихователя.

Крім уміння аналізувати свій психофізичний стан і керувати ним, вихователь повинен досконало володіти своїми емоціями. Емоції (франц. еmotion – хвилювання, лат. еmowere – вражаю, хвилюю) – реакції людини і тварин на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, які мають яскраво виражене суб’єктивне забарвлення й охоплюють усі різновиди чуттєвості й переживань. Емоції пов’язані із задоволенням (позитивні емоції) або незадоволенням (негативні емоції) різних потреб організму.

Емоції, як правило, є виразниками наших почуттів. Так, психологія розглядає почуття як диференційовані всталені емоції, які виникають на ґрунті вищих соціальних потреб людини. Відповідно до цього виділяються почуття інтелектуальні, моральнісні, естетичні. Філософія дає таке визначення почуттів: «Почуття – це особливий різновид емоційних переживань, які мають виразний предметний характер і відрізняються порівняною усталеністю. У цьому розумінні почуття пов`язані з уявленнями або ідеєю про певний об’єкт – конкретний чи узагальнений».

Проте наші емоції не завжди відповідають нашим справжнім почуттям. Діти дошкільного віку дуже чутливі, сприйнятливі, легко переймаються тим настроєм, з яким до них прийшов вихователь. Тому педагог не має права ходити набундюченим, незадоволеним, роздратованим, виплескувати свої негативні емоції на колег і вихованців. У будь-яких ситуаціях він повинен володіти собою, тобто всі негаразди залишати за порогом дошкільного закладу. Спілкуючись з дітьми, необхідно помірно виявляти свої емоції, ураховуючи особливості своєї індивідуальності і пам`ятаючи про приклад, який вихователь подає вихованцям. В основі самовладання людини лежать сила і врівноваженість нервово-психічних процесів як кращі властивості педагога. Звичайно, серед педагогів трапляються люди із слабкими і неврівноваженими нервово-психічними процесами, що призводить до швидкої втомлюваності, частих афективних станів, дратівливості, нетактовності. Усе це негативно впливає на навчально-виховний процес у дошкільному закладі. Тому таким людям просто необхідно тренувати свою психотехніку.

Ще одна важлива складова психотехніки педагога – це уміння визначати логічну послідовність дій та вибирати темп своєї діяльності. Це вміння вихователя залежить від індивідуальних особливостей нервової системи, зокрема від рухливості нервових процесів, а також від досвіду роботи й рівня педагогічної майстерності в цілому. У процесі професійної діяльності в кожного педагога складається свій індивідуальний темп роботи. Для того, щоб знайти цей оптимальний темп, необхідні час, досвід безпосереднього спілкування з дитячим колективом. Темп діяльності вихователя відповідає не тільки його індивідуальним особливостям, але й особливостям дітей, з якими він працює, та педагогічній ситуації.

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: