Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Методичні підходи до оцінювання вартості об’єктів права інтелектуальної власності.





 

Об'єкти права інтелектуальної власності за Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" прирівнюються до майна, і тому можуть оцінюватися, перетворюючись у товар, що можна продавати, купувати, здавати в оренду тощо.

З бухгалтерської точки зору, майнові права інтелектуальної власності відносяться до групи нематеріальних активів (НМА), які в разі виконання умов Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» зараховуються на баланс підприємства за первинною вартістю. Первісна вартість створеного НМА включає прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо пов'язані зі створенням цього НМА та приведенням його до стану придатності до використання за призначенням. По-суті, це є собівартість даного товару, що розцінюється як авансована вартість, тобто вартість, що повинна бути капіталізованою в циклі: товар - гроші - товар.

Серед існуючих підходів оцінки майнових прав найпоширенішими є: витратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід та дохідний підхід.

1. Витратний підхід до оцінки майнових прав інтелектуальної власності ґрунтується на визначенні вартості витрат, необхідних для відтворення або заміщення об'єкта оцінки.

2. Витратний підхід застосовується для визначення залишкової вартості заміщення (відтворення) майнових прав інтелектуальної власності шляхом вирахування з вартості відтворення (заміщення) величини зносу.

3. Порівняльний підхід використовується за наявності достовірної, доступної, достатньої за обсягом інформації про ціни продажу, ціни пропонування подібних об'єктів та умови подібних договорів щодо розпорядження майновими правами на такі об'єкти.



Суть порівняльного підходу полягає у визначенні вартості таких об'єктів на основі інформації про ціни продажу (пропонування) об'єктів подібного призначення і корисності, що склалися внаслідок укладання подібних договорів або намірів щодо їх укладання.

4. Дохідний підхід до оцінки майнових прав інтелектуальної власності ґрунтується на застосуванні оціночних процедур переведення очікуваних доходів у вартість об'єкта оцінки.

Дохідний підхід застосовується для оцінки майнових прав інтелектуальної власності у випадку, коли можливо визначити розмір доходу, що отримує або може отримувати юридична чи фізична особа, якій належать такі права, від їх використання.

Вибір підходів і методик здійснюють спеціально навчені фахівці, що мають досвід як у патентно-правовій області, так і в області бухгалтерії нематеріальних активів. Офіційну оцінку можуть робити тільки організації, що мають ліцензію на проведення оціночної діяльності.

У рамках кожного підходу існує один або декілька методів оцінки.

1. Метод прямого відтворення активу визначає суму витрат, які є необхідними для створення нової точної копії активу, що оцінюється. Ці витрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах та сировині, матеріалах, енергоносіях, комплектуючих виробах, інформації, а також на середньогалузевій вартості робочої сили певної кваліфікації. Метод прямого відновлення є переважним методом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів.

 

Зв’язок між підходами та методами оцінки об’єктів інтелектуальної власності

Підхід до оцінки Метод оцінки
Витратний підхід. Метод прямого відтворення. Метод заміщення. Метод вихідних витрат.
Порівняльний (ринковий) підхід. Метод порівняння продажів.
Дохідний підхід. Метод прямої капіталізації доходів. Методи непрямої капіталізації доходів: – надлишкового прибутку; – роялті; – звільнення від роялті.

 

2. Метод заміщення використовує принцип, який стверджує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною вартістю, яку необхідно сплатити під час придбання активу аналогічної корисності або з аналогічною споживчою вартістю. Ця вартість має назву вартості нового активу, який є еквівалентним за функціональними можливостями і варіантами його використання, але не обов’язково подібного об’єкта інтелектуальної власності, що заміщується.

3. Метод вихідних витрат базується на фактично наведених витратах, що вибрані з бухгалтерської звітності підприємств за кілька останніх років. Особливо треба звернути увагу на дві обставини: їх розмір і строк створення активу. Витрати, які були проведені раніше, за необхідності повинні бути скореговані у відповідному напрямку, а по тім проіндексовані з врахуванням їх строку давності. Витратний метод найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, які не беруть участі в формуванні майбутніх прибутків і які не приносять прибутку на цей час, наприклад, коли нематеріальні активи, що оцінюються, мають соціальне значення або беруть участь в оборонних програмах, програмах безпеки державного або регіонального значення.

4. Метод порівняння продажів по суті співпадає з порівняльним підходом. Визначена за цим методом ціна об’єкта інтелектуальної власності є найбільш достовірною, оскільки вона сформована ринком. Однак в Україні з низки причин (відсутність розвиненого ринку об’єктів інтелектуальної власності, недоступність баз даних про результати продажу об’єктів інтелектуальної власності тощо) цей метод практично не використовується.

5. Метод прямої капіталізації заснований на переведенні прибутку від комерційного використання об’єкта інтелектуальної власності у вартість останнього. Цей метод використовують найчастіше як експрес-метод для розрахунку залишкової вартості, а іноді – для оцінки активів, строк життя яких практично не визначений. Процедура цього метода включає, по-перше, виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, по-друге, виявлення ставки капіталізації, і, по-третє, визначення вартості активу як добутку від ділення чистого прибутку на ставку капіталізації.

6. Метод надлишкового прибутку заснований на припущенні того, що продукція, яка виготовлена з використанням об’єкта інтелектуальної власності, приносить додатковий прибуток в порівнянні з продукцією, яка виготовляється без використання цього об’єкта інтелектуальної власності.

Послідовність оцінювання.

Принципова схема, що відображає послідовність оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності, представлена на рис.

Рис.8.3. Послідовність оцінювання прав на об’єкти інтелектуальної власності.

 

1. Процес оцінки розпочинається з ідентифікації об’єкта інтелектуальної власності, тобто зі встановлення факту його юридичної правомочності та правовласника.

2. Наступним кроком є визначення мети оцінки. Коли встановлені об’єкти оцінки і мета оцінки, визначають базу оцінки. Під базою оцінки розуміють вид вартості, що буде використаний під час оцінки.

3. Оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. До неринкових видів вартості відносяться, залишкову вартість заміщення, вартість у використанні, інвестиційна вартість тощо.

4. Наступним кроком є вибір підходу до оцінки. Вибір підходу обумовлюється видом об’єкта інтелектуальної власності, метою і базою оцінки.

5. Після того як буде обрано той або інший підхід у його рамках вибирають метод оцінки.

6. І, нарешті, проводять розрахунок вартості прав на об’єкт інтелектуальної власності. Бажано виконати розрахунок не менш ніж двома методами. Процедура оцінки завершується оформленням звіту про оцінку, в якому повинна бути відображена всебічно обґрунтована вартість прав на об’єкт інтелектуальної власності.

З позиції бухгалтерського обліку інтелектуальна власність, що прийнята на баланс, набуває статусу нематеріальних активів й оцінюється за сумою витрат, пов’язаних зі створенням, придбанням та доведенням до стану, в якому вони придатні для використання за призначенням. Бухгалтерський облік нематеріальних активів з 1 січня 2000 р. здійснюється на підставі: Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 p. № 996-XIV; Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених відповідними наказами Міністерства фінансів України; Порядку подання фінансової звітності, за твердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419; Плану рахунків бухгалтерсько го обліку активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств і організацій та розробленої до нього Інструкції про його застосування, що затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291.

Для того, щоб поставити об’єкт інтелектуальної власності на бухгалтерський облік, необхідно визначити його вартість. Ще однією умовою постановки об’єкта інтелектуальної власності на бухгалтерський облік є те, що термін використання прав на об’єкт інтелектуальної власності повинен бути не менше одного року, або не менше операційного циклу, якщо він перевищує один рік.

Використання інтелектуальної власності як нематеріального активу в господарській діяльності підприємств і відображення в бухгалтерському обліку операцій руху таких об’єктів дозволяє:

– документально підтверджувати довгострокові майнові права за допомогою обліку їх у балансі підприємства та створювати відповідні фонди амортизаційних відрахувань;

– одержувати додатковий прибуток від передачі прав на використання об’єктів інтелектуальної власності, а також забезпечувати (у залежності від обсягу переданих прав) обґрунтоване регулювання цін на інноваційну продукцію підприємства;

– виплачувати фізичним особам авторські винагороди, минаючи фонд заробітної плати, з віднесенням витрат по виплаті авторської винагороди на статтю собівартості продукції «Інші витрати», тобто без обмеження розмірів виплат і без традиційних відрахувань у страхові та інші фонди.

Таким чином, постановка інтелектуальної власності на бухгалтерський облік є одним із варіантів введення інтелектуальної власності до господарського обороту і дає можливість підприємству отримати додатковий прибуток.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.