Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Фундаментальні теоретичні й історичні основи юриспруденції.





Теорії (доктрини, концепції, вчення)

— комплекси поглядів, уявлень, ідей, які спрямовані на тлумачення та прояснення будь-якого явища, форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення щодо закономірностей та сутністних зв'язків певної області дійсності.

Власне, теорії як найбільш розвинуті сукупності наукових знань є внутрішньо диференційовані, але цілісні системи знань, що характеризуються логічною залежністю одних елементів від інших, можливістю виведення змісту теорій з певної сукупності тверджень (вихідного базису теорій) за певними логіко-методо-логічними принципами та правилами.

Наукові закони

- це суттєві зв'язки або відношення, що володіють загальністю, необхідністю і повторювальністю за даних умов. Наукові закони юриспруденції відтворюють істотні і необхідні зв'язки (відношення) правових явищ і правових процесів в їх соціальній обумовленості, насамперед зв'язки правових форм соціальної діяльності суб'єктів або їх діянь, або, іншими словами, сталу взаємодію суб'єктів права і їх рівноутворюючу (рівнодіючу) складову, що розкриває сутність явищ і процесів.

Наукові закони юриспруденції різняться:

¨ за часом дії - на постійні (чинні на всіх етапах розвитку соціальних і правових систем) і тимчасові (чинні на окремих взаємозалежних етапах);

¨ за ступенем спільності - на загальні (характеризують розвиток соціальних і правових систем в цілому) і специфічні (визначальний розвиток їх окремих елементів);

¨ за способом їх прояву - на динамічні (визначають напрямок, чинники і форми змін у соціальних і правових системах, фіксують жорсткий, однозначний зв'язок між послідовністю подій у конкретних умовах) і статистичні, або стохастичні (відбивають тенденції при зберіганні стабільності даних соціальних і правових систем, обумовлюють зв'язок явищ і процеси не жорстко, а з визначеним ступенем можливості. Характеризують не поводження кожного об'єкта в досліджуваному класі явищ, а деяку специфічність або ознаку, властиву класу об'єктів в цілому. Встановлюють тенденцію поводження даного класу об'єктів відповідно до їх загальних властивостей і ознак)



¨ за формою обумовлення - на причинні (фіксують суворо детерміновані зв'язки розвитку соціальних і правових явищ) і функціональні (відбивають емпіричні взаємні залежності між соціальними і правовими явищами).

¨ за формою зв'язків між соціальними, правовими явищами -на наукові закони, що відбивають незмінність цих зв'язків чи тенденції розвитку, або встановлюють функціональну залежність чи фіксують причинний зв'язок.

Правові діяння, як і інші соціальні дії, характеризуються випадковими величинами, що у сукупності утворюють певну середню рівнодіючу величину. Саме ця величина виступає як форма прояву суспільного (соціального) закону. Для її виявлення необхідно дослідити за допомогою спостереження дії множини суб'єктів, зокрема: спрямованість дій тотожних груп суб'єктів в однакових умовах; систему зв'язків, рамками яких ця діяльність обумовлюється; ступінь повторюваності й сталості дій і взаємодій груп суб'єктів в умовах даної системи функціонування.

Методологія юриспруденції (парадигми, методологічні підходи, методи побудови наукових знань, теоретичних і емпіричних досліджень).

Методологічний підхід є одним із головних компонентів парадигми і розглядається як "ансамбль" взаємозалежних наукових методів. Методологічний підхід містить у собі різноманітні взаємозалежні методи, певним чином пов´язані між собою, серед яких один або декілька є головними, а всі інші підпорядковані їм, залежні від них, мають допоміжний характер.

Історичний підхід

заснований на вивченні державно-правових явищ у їхньому виникненні і розвитку. Домінуючим, але не єдиним, є історичний метод, в основі якого лежить вивчення реальної історії держави і права як елементів суспільства у їх конкретному різноманітті; виявлення історичних фактів і на цій основі розумове відтворення історичного процесу, що розкривається через логіку, закономірності їх розвитку (історична школа права, історичні науки).

Логічний підхід.

При логічному підході об´єктивні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права розкривається шляхом їх вивчення на вищих стадіях існування, у яких концентровано виявляється і відновлюється в структурі і функціонуванні держави і права головні риси їх історичної еволюції, а це не потребує безпосереднього розгляду ходу реальної історії.

Герменевтичний підхід

ґрунтується на сукупності принципів і методів тлумачення й інтерпретації юридичних текстів, а останні можуть мати форму як нормативно-правових, так інших правових документів, а також наукових монографій і інших письмових праць вчених. Цей підхід як домінуючий властивий аналітичній юриспруденції.

Порівняльний підхід

спрямований на виявлення подібних і відмінних ознак між правовими і державними системами різних країн, їх елементів (галузей, інститутів і норм права або органів держави, інших державних інститутів), а також загальних і відмінних закономірностей їх виникнення, розвитку, функціонування. Методологія порівняльного підходу ґрунтується на порівняльному методі і взаємопов´язаних із ним інших наукових методів. Порівняльно-правовий метод застосовується при проведенні класифікацій і систематизацій державно-правових явищ, дає можливість досліджувати їх у широкому соціальному контексті, єдності економічних, соціальних, етнічних і інших чинників правового розвитку. За допомогою порівняльного методу виявляється загальне й особливе в історичних явищах, пізнаються різноманітні історичні щаблі розвитку того самого явища або різних співіснуючих явищ, визначаються тенденції розвитку. До форм порівняльного методу відносяться: порівняльно-логічний, порівняльно-історичний, порівняльно-генетичний.

Ціннісний (аксіологічний) підхід

- ґрунтується на ряді філософсько-соціологічних концепцій. Згідно з ними людські діяння можуть бути осмислені лише у співвіднесенні з цінностями (благами), якими визначаються норми і цілі поведінки людей. У правознавстві цей підхід використовується при дослідженнях цінності права, правової культури, суспільної значущості (суспільної користі і суспільної небезпеки) діянь у сфері дії права.

Системний підхід.

Використання цього підходу припускає розгляд державних і правових явищ як цілісних сукупностей різноманітних елементів (складових частин), що взаємодіють між собою і навколишнім середовищем. До головних положень цього підходу відносяться такі:

· Державно-правові явища як проекти зовнішнього світу та предмети пізнання мають цілісний характер, це обумовлює наявність у них таких властивостей, які не зводяться до суми властивостей їх частин.

· Елементи будь-якого державного-правового явища, які є системою, взаємопов´язані між собою, так само як і кожне явище з множиною інших систем, причому інтерпретація (визначення) властивостей елементів чи систем залежить від властивостей системного цілого, частиною якого вони є.

· Будь-яке державно-правове явище має динамічну природу, тобто йому властиві процеси виникнення, становлення, розвитку, зміни та припинення існування.

· Функціонування та розвиток цих явищ здійснюється в результаті взаємодії з зовнішнім середовищем при приматі (домінуванні) внутрішніх закономірностей (його саморозвитку) над зовнішніми чинниками та закономірностями.

При використанні методології системного підходу досліджуються статичні, структурні, динамічні компоненти та властивості, їх внутрішні та зовнішні прояви, генетичні та функціональні зв´язки, взаємодії з середовищем за допомогою методів аналізу, синтезу, функціонального, структурного та інших. Головними категоріями, які використовуються в системному дослідженні є: елемент, частина, ціле; внутрішнє - зовнішнє; аналіз - синтез; статика - динаміка; склад - структура; зв´язки - відносини; властивості тощо, а відповідно в поняттях юриспруденції: правова система, система органів держави, система права.

Синергетичний підхід.

За допомогою методології синергетичного підходу державно-правові явища досліджуються як системи, що самоорганізуються, виникнення і зміна яких ґрунтується на випадкових процесах, особливо в їх кризових, нестабільних станах. Понятійний апарат цього підходу складають поняття не рівноваги, кризи, еволюції, відхилення, імовірності випадку, самоорганізації, непередбачуваності, чинника порядку.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.