Із змісту ч. 1 ст. 1 випливає, що двома основними завданнями КК є:

1) правове забезпечення охорони певних суспільних відносин та соціальних благ;

Об'єктами, що беруться під охорону за допомогою норм КК, є права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, а також мир і безпека людства. Норми КК охороняють лише найважливіші елементи зазначених об'єктів. Охорона менш важливих суспільних відносин і соціальних благ здійснюється за допомогою правових норм інших галузей права (зокрема адміністративного, цивільного, трудового права).

Під правами і свободами людини і громадянина слід розуміти насамперед ті права і свободи, які передбачено розділом II Конституції України (право на життя, свободу, особисту недоторканність і недоторканність житла, таємницю листування та іншої кореспонденції, конфіденційність особистого і сімейного життя, об'єднання у громадські організації та політичні партії, проведення зборів, мітингів та інших масових акцій, працю, відпочинок, страйк, соціальний захист, житло, охорону здоров'я, а також право обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, доступу до державної та муніципальної служби, право власності, свобода пересування, свобода слова і думки, свобода совісті та інші). Крім того, права і свободи громадян встановлені й іншими, крім Основного, законами України.

Кримінальне право як наука – це певна система поглядів, ідей, концепцій щодо теорії кримінального закону, практики його застосування та шляхів реформування, ґенези кримінального права.

Наука кримінального права – це фундаментальна наука. Вона є науковим підґрунтям для інших наук кримінального циклу – кримінології, судової психології, судової психіатрії, судової медицини, статистики, криміналістики та ін. Водночас, вона використовує дані цих прикладних наук. Так, кримінологія – це юридична наука, що вивчає причини злочинності, особу злочинця, розробляє спеціальні заходи щодо запобігання злочинам. Поняття, вироблені в науці кримінального права (злочин, форми вини, вік відповідальності за певні види злочинів та ін), широко використовуються в кримінології. Кримінологічні ж дані про динаміку, структуру, стан, коефіцієнти злочинності тощо запозичує кримінальне право.

Основними завданнями наукикримінального права є:

1) розробка фундаментальних проблем теорії кримінального права;

2) вироблення рекомендацій щодо вдосконалення КК і практики його застосування;

3) подальше вивчення всіх інститутів кримінального права з метою визначення їх ефективності;

4) зміцнення тісних зв'язків з правотворчими та практичними органами,

5) подальше вдосконалення всієї науково-педагогічної діяльності для підготовки висококваліфікованих фахівців-правознавців;

6) вивчення кримінального законодавства та практики його застосування в країнах близького й далекого зарубіжжя.

Сьогодні важливим завданням науки кримінального права є підготовка змістовних коментарів до КК.

Наука кримінального права та відповідна юридична дисципліна (курс кримінального права) мають власну систему. Система курсу Загальної частини визначається системою Загальної частини КК.Та система курсу (науки) Загальної частини кримінального права охоплює більш широке коло питань. До неї належить вступний розділ курсу, в якому розглядаються поняття кримінального права, предмет його регулювання, з'ясовуються його завдання, місце в системі права. У цьому курсі також висвітлюються питання історії кримінального права України та його окремих інститутів.

Адміністративне право є однією з найбільших галузей права України, оскільки воно регулює величезну кількість різноманітних суспільних відносин. Практично немає такої сфери суспільного життя, яка виявилася б поза межами дії норм адміністративного права.

Адміністративне право є однією з найважливіших галузей права України, оскільки воно регламентує діяльність органів виконавчої влади та частково органів місцевого самоврядування, які є складовими публічної влади.

Саме адміністративне право здійснює захист не тільки управлінських суспільних відносин, але й інших правовідносин (земельних, житлових, екологічних, фінансових, трудових та ін.). Одночасно, адміністративне право не тільки захищає такі правовідносини, але і виступає в ролі їх регулятора. Зокрема, саме норми адміністративного права визначають систему органів і порядок здійснення контролю за дотриманням екологічного законодавства, податкового законодавства, митного законодавства; правові та організаційні засади здійснення підприємницької діяльності та ін.

Адміністративне право - це така система правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку з організацією та функціонуванням органів державного управління, державним управлінням сферами суспільного життя, функціонуванням адміністративної юстиції та притягненням до адміністративної відповідальності.

З'ясування співвідношення адміністративного права з іншими правовими галузями відіграє істотну роль для уточнення його соціальної природи і призначення, особливостей змісту, а також визначення місця в правовій системі.

Найтісніше адміністративне право взаємодіє з конституційним правом. Конституційне право закріплює основи організації і функціонування суб'єктів публічної влади, їхнє місце в державному механізмі; права і свободи людини.

Адміністративне право деталізує і конкретизує норми конституційного права. Така деталізація і конкретизація полягає в тому, що адміністративне право визначає юридичний механізм реалізації громадянами своїх прав і свобод; компетенцію структур публічної влади; адміністративно-правові засоби захисту відповідних відносин; форми і методи виконавчо-розпорядчої діяльності публічної адміністрації; основи її галузевої, міжгалузевої, регіональної і місцевої організації.

Адміністративне право тісно взаємодіє з цивільним правом. Як і цивільне, адміністративне право регулює певну частку відносин майнового характеру (наприклад, вилучення товарів з обігу, вилучення за митними правилами). Однак норми цивільного права регулюють ті відносини, у яких сторони рівноправні, а норми адміністративного права - відносини, що будуються на юридичній підвладності однієї сторони іншій стороні.

Взаємозв'язок між адміністративним і трудовим правом спостерігається у сфері регулювання службових відносин. Норми трудового права визначають статус службовців як учасників трудового процесу (умови праці, охорону праці, розгляд трудових суперечок). Норми ж адміністративного права регулюють державно-службові відносини: умови надходження на службу, порядок її проходження, правила користування службовими документами, повноваження посадових осіб по організації трудового процесу тощо.

Адміністративне право тісно пов'язане з фінансовим правом. Власне фінансове право своїм народженням зобов'язане державному, адміністративному і частково - цивільному праву. Фінансове право регулює відносини в сфері фінансової діяльності держави, насамперед у діяльності щодо акумулювання і розподілу коштів, що становлять національний дохід держави. Для регулювання виникаючих тут відносин використовується адміністративно-правовий метод. Однак фінансове право визнане самостійною галуззю, тому що регулювання мобілізації, розподіли і використання коштів у державних інтересах має велике значення і відрізняється специфічними особливостями.

Таким чином, коли йдеться про розподіл фінансів - це фінансове право; коли про організацію роботи фінансових органів - це адміністративне право. Межі норм кримінального й адміністративного права визначаються характером і спрямованістю відповідних заборон.

Взаємодіє адміністративне право і з такими галузями, як земельне, природоохоронне, сільськогосподарське, митне, підприємницьке право та іншими. Однак їх розмежування ускладнюється тим, що до предмета названих галузей включені відносини, що регулюється нормами адміністративного права і властивим йому методом.

Наука цивільного права (цивілістика) - це галузь юридичної науки, яка вивчає приватні права, становлення і зміст цивільно-правових норм і закріплених ними інститутів та конструкцій, правила і практику тлумачення і застосування цих норм з метою виявлення перспектив і тенденцій розвитку інститутів цивільного права.

У найзагальнішому вигляді наука цивільного права - це вчення про цивільне право або цивільно-правову доктрину. Науку цивільного права не можна змішувати з однойменною галуззю права, сферою законодавства та учбовою дисципліною. На відміну від цивільного права як галузі права та учбової дисципліни, зміст цивілістики становлять не правові норми чи нормативні акти. Цивілістика являє собою систему знань - понять, положень і висновків про цивільно-правові явища. Ці знання систематизуються за основними розділами цивілістики, які не завжди співпадають із систематикою інститутів цивільного права та цивільного законодавства. У цьому контексті слід виділяти вчення про цивільне правовідношення, про правонаступництво в цивільному праві, про цивільно-правову відповідальність.

Значення положень і висновків правової науки полягає не в їх нормативному характері (вони не визнаються джерелами права). Роль цивілістичної науки визначається високим авторитетом вчених, які обґрунтували свої положення. Зазвичай їх висновки стають теоретичною базою для створення нових правових норм, тобто правотворчості у сфері цивільного права.

Цивільно-правова наука є однією з галузей, гілкою правознавства - правової науки. Цивілістика, як і юриспруденція загалом, належить до числа так званих соціальних, суспільних або гуманітарних наук. Цивілістика має власне місце в системі наук про право, яке визначає її співвідношення з іншими правовими науками. Цивільне право виступило історичною основою розробки загальнотеоретичних конструкцій. Звідси тісний зв'язок науки цивільного права із загальною теорією держави і права. Не випадково ряд відомих цивілістів є авторами праць із загальної теорії права (Г. Ф. Шершеневич, С. С. Алексеев, С. М. Братусь, Р. О. Халфіна та ін.). Тісний зв'язок встановлюється між науками цивільного та конституційного (державного) права, оскільки Конституція підняла на конституційний рівень ряд конструкцій, які сформувалися у сфері цивільного права. З огляду на це правильне застосування відповідних конституційних положень вимагає використання знань цих двох наук. Особливо тісно пов'язані цивільне та адміністративне право, критерії розмежування яких слугують підставою для спорів про господарське право, поняття якого виникло на заході внаслідок господарської діяльності держав та сформованого ними економічного законодавства. Посилення господарської складової в адміністративних відносинах викликало до життя суперечливу тенденцію запозичення окремих цивільно-правових конструкцій (договору, послуг тощо) для цілей регулювання адміністративних відносин, що знайшло відображення в категоріях адміністративного договору, адміністративних послуг, поняття і сфера застосування яких залишаються нечіткими. Наведене пояснює зв'язок цивільно-правової та адміністративно-правової наук. Не менш тісний зв'язок існує між науками цивільного і міжнародного приватного права, цивільного і сімейного права, цивільного права і цивільного процесу.

Розглядаючи друге питання (Юриспруденція як система юридичних наук.) необхідно звернути увагу на те, що

Юридична наука складається із сукупності окремих юридичних дисциплін (юридичних наук), кожна з яких вивчає свої визначені аспекти, сторони, проблеми права і держави.

Юридична наукова дисципліна - це система наукових знань, вид наукової діяльності, особливості яких визначаються предметом і методологією проведених досліджень, а також головним призначенням і формами використання отриманих наукових результатів. Види юридичних наукових дисциплін, їх "набір", необхідність виділення нових, за таких підстав має достатньо об'єктивний характер, є похідним і залежить від різноманітності предмета та методології досліджень, а також форм використання наукових знань. Проте, необхідно відзначити, що різноманітність юридичних дисциплін існує в єдиному цілому * юридичній науці, ця єдність обумовлена тими ж чинниками, що їх же й диференціюють, тобто всі юридичні дисципліни є різноманітними формами відбиття, конкретизації, переломлення єдиного предмета юриспруденції - права і держави, дослідження яких здійснюється на основі загальної методології, а результати наукових досліджень мають загальне призначення - пояснення, опис і зміну системи юридичних знань, державної і правовий систем суспільства. Тому кожна юридична дисципліна - це окремий, відносно самостійний елемент структури єдиної юридичної науки, тобто предмет, методологія, наукові результати якої є частиною загального предмета, методології юриспруденції, системи юридичних знань.

Властива юридичній науці структура - це форма (порядок) будови, організації і функціонування юридичного теоретичного знання у вигляді окремих наукових дисциплін у рамках єдиної юридичної науки.

Існують різноманітні класифікації юридичних дисциплін. Звичайно в системі юридичної науки прийнято виділяти такі групи (види) юридичних наукових дисциплін:

¨ юридичні науки теоретичного й історичного профілю (теорія права і держави, історія політичних і правових вчень, загальна історія права і держави, історія права і держави України, філософія права, соціологія права й ін.);

¨ галузеві або нормативні юридичні науки (конституційне право, адміністративне право, цивільне право, цивільно-процесуальне право, кримінальне право, кримінально-процесуальне право, трудове право, сімейне право, підприємницьке право, екологічне право, міжнародне право й ін.);

¨ спеціальні або прикладні юридичні науки (правова статистика, криміналістика, кримінологія, судова медицина, судова психіатрія, оперативно-пошукова діяльність і ін.).

Прикладом іншої побудови класифікації юридичних наукових дисциплін є перелік наукових спеціальностей за якими проводиться підготовка науково-педагогічних кадрів. Зокрема, їх класифікація здійснюється за такими групами юридичних наукових дисциплін:

¨ теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень (12.00.01);

¨ цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право (12.00.03);

¨ господарське право; арбітражний процес(12.00.04);

¨ трудове право; право соціального забезпечення (12.00.05);

¨ земельне право; аграрне право; екологічне право; природноресурсове право (12.00.06);

¨ теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; банківське право (12.00.07);

¨ кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право (12.00.08);

¨ кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза (12.00.09);

¨ судоустрій; прокуратура та адвокатура (12.00.10);

¨ філософія права (юридичні, філософські науки (12. 00.12).

Іншою може бути класифікація юридичних дисциплін за критерієм єдності і відмінностей внутрішнього-зовнішнього:

¨ юридичні дисципліни внутрішнього або національного права (історія держави і права України, конституційне право України, кримінальне право України і т.д.);

¨ юридичні дисципліни іноземного права (історія держави і права закордонних країн, конституційне право закордонних країн, адміністративне право закордонних країн і т.д.);

¨ юридичні дисципліни порівняльного права (порівняльне конституційне право, порівняльне адміністративне право, порівняльне трудове право і т.д.);

¨ юридичні дисципліни міжнародного права, міждержавних об'єднань (міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, право Європейської Союзу, право СНД і т.д.).

Сучасний стан розвитку структури юридичної науки крім подальшої диференціації юридичних дисциплін (наприклад, виділення таких наукових дисциплін як філософія і соціологія права), характеризується їх інтеграцією, взаємопроникненням, концентрацією навколо визначених державно-правових проблем, створенням міждисциплінарних наукових комплексів, що відповідає загальним тенденціям розвитку суспільства і науки взагалі. Тому структура юридичної науки не може бути обмежена тільки виділенням груп або видів юридичних дисциплін, вона має більш складний характер, обумовлений:

¨ об'єктними (онтологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, що обумовлюються зв'язками предметів цих дисциплін, а відповідно об'єктивними зв'язками об'єкта юридичної науки -держави і права як соціальних явищ — це об'єктивна основа створення міждисциплінарних комплексів, що предметом дослідження мають визначену державну або правову проблему;

¨ пізнавальними (гносеологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, що засновуються на спільності парадигм, методологічних підходів, методів; відповідно об'єднання або поділ дисциплін здійснюється по якісній однорідності отриманих наукових знань, їх місцю в системі юридичних знань;

¨ прагматичними (аксіологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, що грунтуються на спільності сфер використання отриманих наукових знань (наукова діяльність, державне ібудівництво, правотворчість, правовикористання і т.д.).

Виходячи з цього, можна відзначити, що місце, становище, роль і значення кожної юридичної наукової дисципліни визначаються її предметними, методологічними і прагматичними особливостями і спільністю зв'язків з іншими дисциплінами.

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: