Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Як свідчить практика, найбільш бажаним і доцільним є урегулювання конфліктів мирним шляхом. Для досягнення цієї мети використовують такі фактори.





1. Інституціональний: існування в суспільстві механізмів для проведен­ня консультацій, переговорів і пошуку взаємокорисних рішень, застосуван­ня механізмів діяльності законодавчої, виконавчої, судової влади.

2. Нонсенсуальний: наявність згоди між конфліктуючими сторонами щодо того, яким має бути взаємноприйнятне рішення.

3. Фактор кумулятивностї. надійні перешкоди до обростання конфлік­ту новими проблемами і учасниками.

4. Фактор історичного, життєвого досвіду,у тому числі прикладів ви­рішення подібних конфліктів, коли в їх урегулюванні відіграли позитивну роль старійшини та інші авторитетні люди.

4. Фактор рівноваги сил: коли конфліктуючі сторони приблизно рівні за можливостями щодо застосування примусових заходів, то вони будуть зму­шені шукати шляхи до мирного розв´язання конфлікту.

5. Психологічний: значною мірою вирішення конфлікту залежить від особистих якостей тих, кому належить першорядна роль у прийнятті кінце­вого рішення.

З усіх засобів подолання протиборства сторін найбільш ефективним є пе­реговори. Для переговорного процесу характерно те, що сторони намагаються досягти хоча б частини бажаного і з цією метою схильні піти на певні ком­проміси. Сутність переговорів полягає в тому, що сторони мають домовитись щодо спірних питань і про умови подальшого співіснування. Успішному ве­денню переговорів можуть сприяти посередники.

Деякі конфлікти породжуються наявністю правових актів низької якості, до того ж суперечливих, прийнятих несвоєчасно. Такі конфлікти врегульо­вують шляхом гармонізації. Гармонізація — це процес забезпечення узго­дженості щодо правових актів адекватно обсягу повноважень відповідних суб´єктів, погодження планів досягнення цілей, визначених тими чи інши­ми державними інститутами. Гармонізація дає можливість досягти функ­ціональної рівноваги правових актів, забезпечити той ступінь їх збалансова­ності один з одним, який у підсумку зумовлює можливість правової системи функціонувати і розвиватись у визначених напрямах. Тим самим гаранту­ється стабільний статус усіх суб´єктів права, долаються відхилення в їхніх діях від нормативної моделі.



Одним із найбільш ефективних, а іноді і єдиним засобом вирішення кон­флікту є судовий механізм його врегулювання, який виявляється у діяль­ності судів загальної компетенції, господарських, третейських судів, Консти­туційного Суду. Судова процедура розв´язання конфліктів має низку пере­ваг. Вона забезпечує мирне завершення їх і характеризується обов´язкові­стю рішень суду для суб´єктів конфлікту.

У сучасній юридичній літературі йдеться також про можливість виділен­ня певних стилів вирішення конфліктів, які спостерігаються в юридичній прак­тиці. Під стилем розуміють міру, в межах якої одна зі сторін намагається задовольнити свої інтереси або інтереси іншої сторони шляхом здійснення ак­тивних або пасивних, сумісних або індивідуальних дій. Розрізняють такі стилі.

1. Стиль конкуренції (суперництва), для якого характерне намагання задовольнити свої інтереси без урахування інтересів інших осіб.

2. Стиль співробітництва характеризується активністю у відстоюванні своїх інтересів, але з урахуванням інтересів інших суб´єктів, пошуком аль­тернативи, використанням форм відкритого обговорення проблеми, сумісного аналізу причин конфлікту тощо.

3. Стиль ухилення спостерігається в ситуаціях, коли одна зі сторін ухи­ляється від процедури вирішення проблеми, висуваючи найрізноманітніші доводи. Простежується явна незацікавленість у найшвидшому прийнятті рішення за наявності ініціативи іншої сторони.

4. Стиль пристосування характеризується намаганням зберегти та про­довжити стосунки, забезпечити інтереси партнера, згладити суперечності, уникнути обговорення спірних питань, а також готовністю погодитися з ви­могами або претензіями.

5. Стиль компромісу виявляється в ситуаціях, коли сторони намагаються уникнути конфлікту, врегулювати розбіжності, частково задовольнити на­магання одна одної. Сторони розуміють об´єктивну неможливість одночас­ного задоволення їхніх потреб, тому готові до вироблення взаємовигідного (компромісного) рішення, для якого разом із частковим задоволенням потре­би характерна також, згода на часткову втрату певної цінності.

Загальновизнаним вважається віддання пріоритету профілактичній ро­боті. Запобігання конфліктним ситуаціям сприяє підтриманню миру і зла­годи у міжособистісних відносинах і в суспільстві у цілому, благотворно впливає на душевний стан людей і їх колективів, позитивно позначається на збереженні нервової енергії і матеріально-грошових ресурсів. Попере­дження конфлікту полягає у здійсненні впливу на його учасників, мотиви їх поведінки, об´єкти, сили і засоби, які використовуються до моменту про­тистояння. Найбільш дійовою формою попередження конфлікту є усунен­ня його причин, що може виявлятися на різних рівнях: загальносоціальному, внутрішньосистемному, міжособистісному. Відповідно до особливостей об´єкта використовують також різні види попереджувальної роботи. У гло­бальному масштабі попередження конфліктів передбачає послідовне про­ведення соціальної, економічної, культурної політики в інтересах усього суспільства, зміцнення правопорядку і законності, підвищення правової свідомості й правової культури. Така діяльність має назву "загальне попе­редження".

Істотне значення у профілактичній роботі належить ціннісним орієнта­ціям людей у напрямі підвищення поваги до особистостей, зміцнення довіри до них, нетерпимості до приниження людської гідності, порушення їх прав.

У психологічному, індивідуальному плані усунення причин конфліктів органічно пов´язане з впливом на мотивацію учасників, що виявляється у висуненні контрмотивів, які б нейтралізували початкові, агресивні наміри конфліктуючого учасника. Глибокий і компетентний аналіз сутності конф­ліктних ситуацій і мотивів дій суб´єктів на ранніх стадіях, поки розбіжності не переросли в насильство, терпиме і стримане ставлення до конфліктуючих сторін, ненав´язливий, але наполегливий вплив на їх поведінку з боку ком­петентних посадових осіб, як свідчить практика, здатні у зародку ліквідува­ти вогнище готового спалахнути конфлікту.

Перш ніж вступити у протиборство майбутні суперники перебувають зви­чайно в нейтральних, а іноді у дружніх стосунках. У такому разі дуже важ­ливо не руйнувати мінімальне співробітництво, а зміцнювати його, підтри­мувати і посилювати. З цією метою використовують такі методи.

1. Згода, коли можливого супротивника залучають до участі у справі.

2. Практична емпатія, яка передбачає входження у становище партне­ра, розуміння його труднощів, виявлення щодо нього співчуття і готовності допомогти.

3. Збереження репутації партнера, поважне ставлення до нього, хоч інте­реси обох партнерів нині розбіжні.

4. Взаємне доповнення — використання властивостей партнера (майбут­нього суперника), яких не має його контрагент. Стимулюючи і використову­ючи ці властивості, можна зміцнити взаємну повагу і співробітництво, уник­нути конфлікту.

5. Виключення соціальної дискримінації, що означає неприпустимість зверхнього ставлення одне до одного.

6. Психологічне налаштування на можливі зміни службового статусу партнера.

7. Розподіл заслуг таким чином, що хоча вони переважно належать тій чи іншій особі, але в тактичних цілях є сенс розподілити їх між усіма учас­никами цієї роботи.

8. Створення сприятливого мікроклімату у взаємовідносинах партнерів шляхом підтримання доброго настрою, сприяння вияву позитивних емоцій, що знімає напруженість, викликає почуття симпатії до партнера і тим самим помітно зменшує можливість виникнення конфліктної ситуації.

Звичайно, цей перелік методів попередження конфліктів не можна на­звати вичерпним. Велика роль у цій справі належить механізмам, що перед­бачають використання виховного впливу норм права на свідомість людей.

Є певні особливості й, відповідно, апробовані методи роботи із запобіган­ня конфліктам у соціально-побутовому середовищі, що належать до компе­тенції правоохоронних органів. Ця проблема становить предмет соціального дослідження, і її детальний розгляд не входить до завдання авторів.

Зазначимо, що діяльність правоохоронних органів у цьому напрямі відіграє винятково важливу роль у справі боротьби зі злочинністю та інши­ми правопорушеннями. По суті, в широкому розумінні вся ця робота має профілактичне значення. Розкриття злочинів, особливо так званих резонанс­них; гласний розгляд у судах кримінальних, цивільних справ, викриття орга­нами прокуратури порушень законів у діяльності органів управління — все це є не тільки забезпеченням реалізації вимог законів, принципу невідворот­ності покарання, а й має великий профілактичний вплив.

Водночас важливість попередження правопорушень, специфічних конфлікт­них ситуацій зумовила чільне місце профілактичної роботи в діяльності право­охоронних органів, визначила нагальну потребу її активізації та постійного вдос­коналення. Випробуваними формами такої діяльності є загальна та індивіду­альна профілактика правопорушень. Якщо загальна профілактика розрахова­на на широкі верстви населення і полягає у здійсненні правової пропаганди, то індивідуальна профілактика націлюється на конкретних людей, ураховуючи їх особливості, наявні відхилення від загальноприйнятих норм поведінки.

Нарешті, слід підкреслити, що проблема попередження конфліктів має комплексний характер, і її успішне вирішення залежить від об´єднання зу­силь правоохоронних та інших державних органів, громадських організацій, всієї громадськості.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.