Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Витоки формування українського менталітету, його властивості





У визначенні та вивченні менталітету не існує стійкої методології.

Менталітет – це єдність свідомості, інтелекту і розуму, а також умонастрої, уявлення і склад мислення.

Ментальність народу, нації як специфічний спосіб сприйняття (апперцепції) і розуміння (інтерпретації) етносом свого внутрішнього світу виробляється під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно-кліматичних та інших чинників. Однак саме ментальність, долаючи історичні епохи, зберігає код нації. Ментальність – це цілісне духовне утворення – "душа народу" (без диференціації на моральну, політичну та інші складові). Ментальність нації виявляється в особливостях світосприймання, в системі норм, цінностей і принципів виховання; у формах взаємин між людьми і в сім’ї, в національному характері й темпераменті, різних компонентах культури (у т.ч. й політичної).

Ментальність особи за своєю спрямованістю світосприймальних настанов поділяється на предметні (спрямовані на зовнішній світ) і рефлексивні (орієнтовані на внутрішній світ людини). Обидва напрями поділяються на пасивні й активні, спрямовані на заміну або перетворення сприйнятого.

Існують такі типи ментальності:

1) індивідуальна; 2) групова; 3) народна, національна; 4) цивілізаційна.

Внутрішня структура менталітету включає:

· партикулярну культуру; 2) "духовну самість"; 3) соціальний відгук; 4) метасоціальний рівень.

Партикулярний рівень – це несвідоме, що відображає тенденції приватного життя, зумовлює формування особистості, її соціальних ролей, характер взаємовідносин з іншими людьми на побутовому рівні, соціальних норм, цінностей, оцінок, тобто частково нерефлексований світ соціальних взаємодій.



"Духовна самість" - культура конкретної соціальної спільноти, її специфіка, здібності до адаптації.

Соціальний відгук – це реакція спільноти (індивіда) на політику, державну владу, реформи тощо.

Метасоціальний рівень – це етнокультурна орієнтація назовні з паралельним оберненням всередину себе (дія – післядія).

Існують певні чинники, які вплинули на формування менталітету українця. Мальовнича природа, м’який клімат, родюча земля зумовили формування стабільної психокультури , яка не була вимушена щоденно боротись за виживання, де відсутні агресивність, жорстокість і педантизм, притаманні європейській та американській психокультурам. Уособлений спосіб життя ізольованих один від одного селян – землеробів (наявність великої кількості родючого ґрунту виключала конкурентну боротьбу за розподіл землі і формування класів) анігілював соціальність. Тому для українця це зіграло негативну роль: його індивідуалізм має не соціально-психологічну, а біоорганічну природу. Тому український зоологічний індивідуалізм (на відміну від соціального різновиду американського і європейського індивідуалізму) має такі риси:

- це не активний, а споглядальний партикуляристичний індивідуалізм (не боротьба за інтереси, а відсторонення від неї, самозамкненість і ізольованість);

- це індивідуалізм втечі, боротьба за біологічне виживання, а не за життєствердження (тобто індивідуалізм Робінзона, а не активного громадського діяча);

- йому притаманна втеча від публічності, сфери соціальних справ, політики.

З давнини українці жили в очікуванні дива, чогось, що здійсниться без їх постійного і активного втручання (приклад – покликання литовських князів-варягів: "приходьте і володійте нами". Подальше продовження рятівної ідеї – це влада поляків, литовців, росіян, ідеї чиєїсь сильної руки, яка швидко здійснить позитивні перетворення. Зовнішні навали (монголо-татарська тощо) постійно підривали національну психіку, наслідок – лірична втеча людей "в себе", самоізоляція.

Окрім того, українці із введенням християнства взяли на себе духовне слідування візантійській психокультурі, яка також мала чинники, що впливали на формування ментальності. За візантизмом людина – істота недосконала, на велику відстань віддалена від всього божественного. Наприклад, наявність архетипу "вічного учня" протягом всього життя. Він властивий Індії, Китаю, тобто східним культурам, але часто там постійне сходження по духовній дробині є умовою зростання по соціальній дробині, системного добору здатних учнів до державного апарату, які нагромаджують знання протягом часу. Натомість, учень візантійської культури – це інфантильний психотип, який відчуває вічну провину, бо молодість тут вважається віком недосконалості, тому професійне і особистісне вдосконалення втрачає сенс, бо людину оцінюють не за здібностями, а за віком (чим старший, тим досвідченіший). Це зумовлює зростання інфантилізму, потреби опіки і контролю. Не випадково, що зараз в нашому сучасному суспільстві можна зустріти недозрілих людей 30 – 40 років, застиглих у дитинстві. На перше місце виходить не ініціатива (" ініціатива карається") і відповідальність, а слухняність.

Проводячи паралелі, можна узагальнити, що сучасний український соціум має стресогенну психокультуру, оскільки пострадянський український соціум продукує своєрідний масовий психоз, викликаний до життя стрімким зламом ціннісно-нормативної структури – аномію. Явище аномії в суспільстві існує не тільки, коли воно переживає крах ідеалів, а і тоді, коли воно грає чужу, нав’язану ззовні іншою культурою, роль. В історії України латентна(прихована)аноміясупроводжує з усією вірогідністю, три найбільші етапи життя суспільства. Відповідним чином формуються три моделі анемічної гри:

1) Х – ХVІІІ століття – гра у візантизм: засвоєння християнської обрядності поряд зі збереженням базових цінностей язичництва.

2) ХVІІІ – ХІХ століття – гра в окциденталізм. Оскільки Україна в цей період була поділена між іноземними державами, то модель цієї анемічної гри можна спостерігати на західних територіях.

3) ХХ століття – грав в "радянізм", де основною мотивацією була боротьба за біологічне виживання етносу в імперії СРСР.

Тому українському етносу весь час доводиться імітувати чужі традиції, маневруючи, змінюючи ціннісні системи. Історично Україна, маючи перехресне розташування і перебуваючи в орбіті інтересів Сходу і Заходу, є крайньою – маргіналом. А ця психокультурна маргінальність має ряд особливостей:

ü Послаблення інтегрованості нації. Навіть носії української національної свідомості ніколи не інтегруються зі спільнотою. Завжди вирізнялися різні табори: революціонери, селянська маса,східна русифікована Україна і західна окциденталізована, інтелігенція і українська діаспора. Кожен завжди намагався бути українцем у своєму розумінні, не досягаючи узгодженості з поглядами інших. Архетип індивідуалізовано-біологічного, самотнього виживання, зрадництва й байдужості завжди брав гору над національною солідарністю і загальнодержавними інтересами. Приклад – поведінка українців у концтаборах під час другої світової війни. Нацисти, роблячи опис поведінки українців у концтаборах, порівнюючи їх з росіянами і євреями, підкреслювали, що українці тримались відособлено один від одного, не намагаючись встановити зв'язок між собою, а якщо хтось із співвітчизників починав брати участь у підпільній боротьбі, інший співвітчизник обов’язково «здавав» його разом з усією підпільною агентурою німцям.

ü Поліцентрична поведінка, своєрідна хамелеонівщина; будь-який зовнішній стимул спроможний змінити курс національної політики, спровокувати істерію і чергову втечу від проблем.

 









Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.