Державно-монополістична стадія капіталістичної економічної системи.

1. До цієї пори розглядають закони капіталістичного суспільства, ми виходили з того що суспільство характеризується конкурентною борьбою. В історичному плані таке суспільство мало місце в середині 19 ст. і було об’єктом класичної економічної теорії. Подальший розвиток капіталізму свідчить,що ті глибокі зміни, які відбувалися були не випадкові, а закономірні, тобто відповідають законами розвитку самого капіталізму.

1. Вільна конкуренція веде до розвитку процесів нагромадження, концентрації і централізації капіталу;

2. На основі концентрації і централізації капіталу утворюються великі підприємства, які мають технічні переваги, ліпшу організацію виробничого процесу, високу продуктивність праці, вільні кредити;

3. Загострення конкурентної боротьби поглиблює і розширює процеси концентрації і централізації виробництва, поглинаючи дрібні підприємства і об’єднуючи великі в величезні.

Бурхливий розвиток продуктивних сил на рубежі 19-20 ст. посилила ці процеси.

Неможливо визначити точної дати переходу від фази вільної конкуренції до фази монополізму, але економісти погоджуються, що в якості такого моменту можна визначити глибоку економічну кризу 1873 р.

Перший етап періодизації розвитку монополій – це 60-ті початок 70-х рр. 19 ст. Монополії ледве помітні, вони в зародишу.

Другий етап с 873 р. до кінця 19 ст. монополій отримали широке розповсюдження, яке ще не набули важливої ролі в економіці.

Третій етап – початок 20 ст. Монополісти стають основою господарського життя. Результатом постає концентрація виробництва. Концентрація виробництва представляє собою збільшення виробництва і зосередження все більшої долі робочої сили, засобів виробництва і продуктивності на великих підприємствах. Причиною посилення концентрації виробництва є зростання продуктивних сил, зо знайшло своє вираження в технічному прогресі.

Він відбувається в слідуючих головних напрямках:

- Впровадження в виробництво нових видів машин;

З розвитком техніки концентрація виробництва збільшується, тому що тільки великим підприємствам доступна нова техніка. Це й забезпечує їх рішучу перемогу в.Досягну свого піку, концентрація виробництва сприяла виникненню монополій. Великі підприємства можуть домовитись про умови виробництва і реалізації товарів, створив монополістичні об’єднання, а дрібним вирішити це складніше.

Промислові монополії – це об’єднання великих капіталістів, які зосередили в своїх руках значну частину виробництва і збуту товарів, що дозволяє їм отримувати монопольно високий прибуток шляхом встановлення монопольної ціни.

Спочатку переважала горизонтальна інтеграція, тобто утворення монополії в межах однієї галузі. Найпростішими формами є пули і корнери, ринги. Це тимчасові узгодження для закупівлі сировини, сумісного використання ремних засобів виробництва, встановлення цін. Причому пули обумовлюють поєднання всіх прибутків в єдиний фонд і подальший його розподіл в залежності від вкладеного капіталу і розмірів реалізованої продукції. А корнери і ринги ще обирали своїм шляхом затримку товарів з метою його продажу за більш вигідну ціною чи спекулятивний продаж.

Горизонтальними є картелі, синдикати і трести. Картель – об’єднання підприємств однієї галузі без втрати виробничої і комерційної самостійності. Вони узгоджують ціни, розподіл ринок збуту, але й встановлювали квоти, які обмежували, регламентували кількість виробничих продуктів. Синдикат – зберігає виробництво самостійним, але втрачає комерційну, тобто збут продуктів відбувається лише через контору синдикату. Трест – втрачене виробництво і комерційної самостійності, а кожен підприємець що увійшов до тресту, отримує частку акцій, що відповідають величині його капіталу.

Вертикальна інтеграція – об’єднання в межах однієї компанії послідовно взаємопов’язують виробництво ряду галузей. Наприклад концентрація – це вища форма монополістичних об’єднань. Представляє собою об’єднання підприємств різних галузей шляхом встановлення єдиного фінансового контролю над ними через купівлю їх акцій (корпорації об’єднуються в, на базі комбінування складні промислово-торговельні фінансові об’єднання, не пов’язані технологією виробництва і диверсифікації). На стадії монополізації залишається і немонополізований сектор, представлений дрібними і середніми капіталістичними господарствами.

2. Наряду з концентрацією і централізацією промислового капіталу відбувається й концентрація банківського капіталу – зростання розмірів капіталу банків за рахунок капіталізації банківського прибутку і застосування все більшої маси вкладів депозитів).

Центральний банківський капітал – це збільшення капіталу банка за рахунок об’єднання дрібних банків чи шляхом їх поглинання більш великими, або ж шляхом акціонування банківського капіталу. Внаслідок концентрації і централізації банківського капіталу. І зосередження його в небагатьох установах виникають монополії банків. Перетворення банків зі скромних посередників в розрахунках і платежах на власних монополістів визначило їх нову роль і склало один з основних процесів переростання до монопольного капіталізму в монопольний. Під банківською монополією розуміють союз великих банків, в які вони об’єднуються для отримання монопольного збільшення прибутку. Форми їх різноманітності: Банківський картель – договір учасників про єдині умови надання кредиту, встановленні проценти, сумісне проведення окремих фінансових операцій.

Банківський синдикат – об’єднання щодо здійснення будь-яких фінансових операцій, які не посилали одному банку. Трести банків – об’єднання банків з повним злиттям капіталу і втратою будь-якою самостійності. Банк концерн – монополістичні об’єднання банків, пов’язані взаємною участю в капіталів один одного, наданням керуючих постів. Іноді виступають у вигляді банківських холдингів, які володіють контрольним пакетом акцій банків. Дуже тісна взаємодія банків і великих промислових підприємств на монополістичній стадії розвитку капіталізму призвела до утворення фінансового капіталу. Фінансовий капітал – це спрощення монопольного банківського капіталу деяких великих банків з капіталом монопольних союзів промисловців. Сучасний фінансовий капітал – це результат спрощення не лише банківських і промислових монополій, а й різноманітних фінансово-кредитних, торгових установ. Характерними рисами фінансового капіталу є: надмірно висока ступень концентрації і централізації капіталу; гибкість функціонування з урахуванням потреб ринку; досягнення НТП; переплетіння капіталу як в межах країни, так і за ними (ТНК; ключеві позиції в економічній політиці країни. Фінансова олігархія – це невелика група магнатів фінансового капіталу, яка контролює різні галузі (промисловість, банки, будівлі, транспорт, страхування, торгівлю) і подає різні виплати на економіку і політику держави.

Фінансова олігархія означає «панування небагатьох». До фінансової олігархії належить еліта монополістичної верхівки і менеджери ведучих корпорацій. Прикмети: збільшення доходу, володіння контрольним пакетом акцій, керування потужними об’єднаннями, фірмами, компаніями. Основні форми панування фінансової корпорації – це особиста унія, «система участі», фінансово-монопольні групи. Особиста унія – взаємне представництво банків в керуючих органах промисловості монополій, промисловців, одна з головних форм, навіть з державним апаратом. Найбільша зустріч так звані «перетинаючи директорії», коли представники однієї корпорації входять в директорати іншої. «Система участі» - це багатоступінчатий ланцюг –товариство монополії, донь, онука – на базі володіння контрольними пакетами акцій підприємства цієї багатошарової піраміди. Фінансово-монопольні групи – створення банківсько-промислового комплексу з метою затвердження свого панування в різних сферах підприємницької діяльності і отримання монопольного прибутку. Сучасні тенденції розвитку фінансових груп:

1) Консолідація – прямування до більшої організаційної оформленості.

2) розмивання – розширення меж і взаємопроникнення.

Бувають сімейно-дінастичні фінансові групи (Моргана, Дюпона, Рокфеммери), бувають анонімні групи, регіональні (каліфорнійська, чикагська, клівлендська).

3. Одним з важливих економічних при знаків монополістичної стадії капіталізму є вивіз капіталу, який став перебільшувати вивіз товарів.

Необхідність вивозу капіталу пояснюється тим що в окремих високорозвинених країнах капітал як би перезрів і йому не достає місця для прибуткового застосування в межах своєї країни. Тому капітали спрямовуються в інші, менш розвинені країни, де можливо отримати більш високий прибуток. Можливість вивозу капіталу зв’язана з тим що виникли і розвилися багато чисельні транспортні шляхи, сформувалося інтернаціоналізація виробництва і світові ринки.

Під міграцією капіталу слід розуміти взаємопроникнення капіталів промислово-розвинених країн і країн з перехідною економікою. Ці явища характеризуються слідуючими особливостями:

- Інтеграціоналізація і інтеграція виробництва що перетворює національні корпорації на ТНК.

- Спрямування до таких прибутків спонукає до використання досягнення НТП, як національній так і на світовому рівні.

Міграція буває в залежності від власності на капітал:

1) У формі підприємницького капіталу; капітал розміщується в окремі підприємства, для будівлі залізниць, портів, великих виробництв. Відбуваються у вигляді прямих і портфельних інвестицій. Прямі дозволяють керувати процесом завдяки власній інфраструктурі за кордоном портфельні не дають права безпосереднього контролю, так-як контрольні пакети залишаються у власників підприємства. Позитив є розповсюдженням НТП, негативне використання дешевої сировини і робочої сили.

2) У формі позичкового капіталу, тобто приватні фірми чи держава не дають кредити і зайшли під % інших країни. Не мають позитивних боків для приймаючих країн. Якщо в минулому капітали вивозили і вклад метрополіями у відстані країни, то зараз більша частка капіталу переміщується. Деякі держави (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур) використанні іноземні інвестиції для свого розвитку і стали не тільки об’єктами, а й суб’єктом експорту капіталу. В сучасних умовах грань між країнами, що вивозять і приймають капітал, стає все більш умовною, так-як кожна країна одночасно є і експортом і імпортом. Особливо високо розвинені країни: США, Японії. Тісний зв'язок між ними призвів до використання таких об’єднань, як ТНК.

ТНК – величезні монополії, які діють в міжнародному масштабі і контролюють значну частину світового промислового виробництва, банківські справи, торгівлі і вагомо впливають на все світове господарство.

4. В сучасній економіці держава виконує ряд важливих функцій. Роль держави набагато вища в порівнянні з минулим втіленням чого є державна монополія капіталізму. Останній представляє собою з’єднання в особливий механізми сили монополій з владою держави. Сучасна держава – координаційний центр, який формує, розробляє і впроваджує поточну і довготермінову економічну політику. Вона виступає як сукупний підприємець та одночасно споживач-продавець,інвестор і банкір. Без участі держави неможливо забезпечити стабільність і пропорційність розвитку економіки в цілому і навіть в окремих її секторах і регіонах. Державне регулювання економічна – система заходів держави щодо забезпечення норми функціонування економіки, всього працю відтворення, господарської стабільності і економічного зростання. Основні напрямки регулювання: відтворювальний цикл, структура національного господарства, інфляція, НТП, соціальні відносини зовнішньоекономічні зв’язки, інфраструктура. Це відбувається у формі: політика ціноутворення, соціальної програми, підтримка МБ, захист конкуренції.

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: