Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Організація корекційної роботи з дітьми, що мають порушення емоційно-вольової сфери





Вади емоційно-вольової сфери проявляються у порушенні поведінки, неадекватності афективних реакцій, труднощах побудови взаємин з однолітками та з дорослими, відсутності мотивації до навчання, низьких учбових досягненнях, соціальній дезадаптації. В гармонізації особистісного розвитку таких учнів провідна роль належить психологу. На запит педагога психолог здійснює психологічне обстеження, з метою визначення структури дефекту, напрямків корекційного впливу, потреби у підключенні інших спеціалістів (психіатра, невропатолога, дефектолога, соціального педагога); надає дитині та її сім'ї психокорекційну/психотерапевтичну допомогу.

До загальних завдань педагогічної корекції можна віднести:

1. Встановлення емпатійних взаємин з дитиною

2. Підтримка щонайменших позитивних проявів у навчанні, спілкуванні, поведінці

3. Створення умов, за яких проблеми психічного розвитку дитини не перешкоджають досягненням у навчанні

4. Виявлення сильних сторін, здібностей дитини і використання їх для компенсації дефекту

5. Надання допомоги у побудові взаємин з однолітками

6. Моделювання ситуацій, у яких дитина одержує позитивний досвід адекватних емоційних реакцій, дотримання поведінкових норм тощо.

Важливим принципом корекційного впливу є усвідомлення педагогом того факту, що йдеться не про неслухняність, лінощі, впертість та недисциплінованість, а про наслідки порушення розвитку, з якими дитина може впоратись лише за підтримки і кваліфікованої допомоги дорослих.

Педагогічному колективу школи у виховній роботі часто доводиться протистояти негативному впливу, який здійснюється на учнів, що мають вади емоційно-вольової сфери з боку найближчого соціального оточення. На жаль, існуючі соціальні установки щодо осіб з психофізичними вадами створюють атмосферу неприйняття, нерозуміння, насміхань і навіть ворожості. Все це зумовлює формування комплексу неповноцінності та відповідних захисних механізмів. Дитина або навмисно починає демонструвати негативні якості, стверджуватись, вдаючись до агресії, або взагалі відмовляється від усяких спроб самоствердження, пригнічує свою природну потребу у прийнятті. З огляду на це у школі особливо важливим і необхідним є впровадження засад гуманістичної педагогіки, яка у центр навчально-виховного процесу ставить особистісні потреби дитини у повазі, розумінні, прийнятті, самоствердженні.



Конкретна реалізація особистісно орієнтованого виховання полягає у постійній позитивній стимуляції дитини до активності, у демонстрації віри в її можливості, у постійному прояві інтересу до її потреб, переживань, думок, у підкресленні її особистісної цінності та унікальності, у ствердженні значної переваги її позитивів над негативами.

На етапі “пристосування до дефекту” у виховній роботі вчитель, використовуючи навіюваність дітей та їхнє прагнення виконувати вимоги авторитетного дорослого, роз’яснює основні моральні вимоги та правила поведінки, навчає дотримуватись цих правил і здійснює контроль.

Однією з природних потреб людини є, так зване, структурування часу. Йдеться про те, що людина жодної миті не може знаходитись у стані спокою, вона постійно повинна бути чимось зайнята, а вимушені ситуації бездіяльності переносяться нею дуже важко. Активність може бути зовнішньою, практичною і внутрішньою, психічною. У дітей раннього віку внутрішнє психічне життя виявляється ще не сформованим, тому в них переважає зовнішня активність. Доросла людина часто віддає перевагу психічній активності і у своїй поведінці виявляється більш гнучкою через те, що володіє великою кількістю прийомів, з допомогою яких можна структурувати час.

Зрозуміло, що діти з вадами емоційно-вольової сфери самостійно структурувати час не вміють. Тому за відсутності відповідної організації та контролю з боку дорослих поведінка учнів молодших класів визначається випадковими зовнішніми стимулами та імпульсивними потребами, насичена безпідставними конфліктами, протистояннями та сутичками. Отже, під час дозвілля, на перервах вчителю доводиться пропонувати своїм вихованцям різноманітні форми структурування часу, організовувати ігри, вирішувати виникаючі конфлікти, запобігати імпульсивним проявам.

Етап “власне корекції” починається з розвитку самосвідомості. У процесі цієї роботи мають враховуватись закономірності розвитку “я-концепції” в онтогенезі. Як відомо, процес самоусвідомлення йде ззовні всередину: дитина спочатку відображає своє оточення, уміння, бажання, результати власної поведінки, фізичне “я”, а згодом робить предметом вивчення власний внутрішній світ. При цьому, перш ніж приступити до самоаналізу, дитина повинна виробити його критерії шляхом аналізу поведінки інших і порівняння себе з ними. У такій роботі широко використовуються обговорення літературних, зокрема, казкових персонажів, розширення лексики за рахунок слів, що позначають якості людини. Усі етичні поняття розглядаються парами (позитивна якість і протилежна їй негативна), наводяться життєві приклади прояву якостей у різних ситуаціях. З цього погляду аналізуються вчинки персонажів літературних творів та кінофільмів. Ефективними є також ігри та драматизації на відтворення тих чи інших людських рис, листування, ведення особистих щоденників, а також тренінгові вправи, спрямовані на самопізнання та розуміння інших людей.

Психологи неабияку роль у цьому процесі відводять казці, в якій добро і зло є чітко розмежованим, все, що є добрим, перемагає, викликає позитивні емоції, а все, що є зло, стає переможеним, викликає негативні емоції. Сприймаючи казку, діти ідентифікують себе з позитивним героєм, відповідно приписують собі його якості, прагнуть бути на нього схожим. Тому в ситуації вибору вчинку їм можна запропонувати повестись спочатку так, як би це зробив негативний герой казки, потім – як позитивний, а після цього так, як він сам хоче чинити в залежності від того, на кого прагне бути схожим.

Необхідно стимулювати учнів до вибору ідеалу, який може виступати у вигляді конкретного образу, а пізніше – як абстрактний набір позитивних якостей. До свідомості учня поступово доводиться, що образ “я-реального” не співпадає з “я-ідеальним”, а отже необхідно прагнути до самовдосконалення. Створюються умови, за яких дитина одержує задоволення від того, що долає труднощі, змінюється на краще. Кожна така щонайменша зміна одержує позитивну оцінку. Педагог організовує життя учнів таким чином, щоб вони мали можливість проявити свої кращі якості та пережити в зв’язку з цим позитивні емоції.

Процес самоусвідомлення реалізується у формі інтимного спілкування з самим собою. Для учнів з вадами емоційно-вольової сфери потрібен реальний співрозмовник, який би скеровував бесіду в напрямку самоаналізу. Тут можна запозичити досвід педагогічної діяльності Ш.Амонашвілі, який проводив з дітьми “прийом з особистих питань”, коли учень в інтимній обстановці міг поговорити з вчителем про все, що його хвилює. Важливо, щоб такі розмови носили конфіденційний характер і приносили задоволення вихованцям.

Наявність прагнення до прояву позитивних якостей у поведінці має велике значення, але зберігається проблема актуалізації цих прагнень. Шлях виховання рис характеру вкладається у загальновідому східну мудрість: “Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер…”. Це означає, що для формування певної риси необхідно створити умови для систематичного виконання відповідних дій, в яких ця риса актуалізується. Наприклад, щоб дитина була чуйною, вона повинна мати можливість проявляти цю якість у своїй поведінці. Умовою переростання вчинку в звичку і далі в рису характеру є переживання позитивних емоцій щодо процесу і наслідків цього вчинку. Дитина повинна відчувати задоволення від того, наприклад, що робить кімнату чистою, чи дбає про молодших за себе, і тоді вона буде прагнути робити це кожного разу без нагадувань. Чуйність з поодинокого прояву перетвориться в якість характеру, якщо супроводжуватиметься радістю.

Виховна робота у школі передбачає не лише формування позитивних якостей, а й запобігання негативним. Механізм той самий: щоб у характері дитини не виникла негативна риса, відповідний їй вчинок повинен бути пов’язаний з переживаннями негативних емоцій. Дозвілля вихованця має бути заповненим корисними і цікавими справами, які викликають у нього позитивні емоції.

У розвитку особистості велике значення має формування почуття власної унікальності, сприймання свого “я” неповторним і цілісним у минулому, теперішньому і майбутньому. Відповідно учням, які, зазвичай, живуть теперішнім, практично не пам’ятають свого минулого, не задумуються про майбутнє, необхідно розповідати про їхні дошкільні роки, пригадувати з ними події шкільного життя, що відбувались і декілька років, і тиждень тому, обговорювати перспективні плани, узгоджуючи їх з бажаннями та можливостями дитини, а також із суспільними цінностями, визначаючи, що у реальному сприяє або перешкоджає здійсненню цих планів.

Діти з вадами емоційно-вольової сфери погано усвідомлюють свої потреби та мотиви поведінки, що зумовлює імпульсивність та залежність від безпосередніх ситуативних прагнень. Змінити цю обставину може обговорення бажань, причин та наслідків поведінки літературних героїв (“Чому герой вчинив так, а не інакше?”, “Чого персонаж хотів домогтись і чи вдалось йому це?”, “Що б сталось, якби він повівся інакше?”, “Що би ти зробив на його місці?” і т.п.). Корисними є бесіди про власні потреби дітей, про те, що їм подобається, а що ні, про улюблену їжу, іграшки, заняття тощо.

На основі усвідомлених схильностей та потреб, які є у дитини, можна розвивати соціальні інтереси. При цьому слід пам’ятати, що жодна нова потреба не виникає на порожньому місці, вона народжується з трансформації якоїсь іншої потреби. Щоб інтереси, які з’явились, розвивались, потрібні умови для реалізації відповідної діяльності. Сигналом того, що діяльність учня відповідає його потребам, є переживання позитивних емоцій, наявність прагнення знову і знову включатись у таку діяльність.

Значну роль у формуванні соціально бажаних мотивів відіграє аналіз поведінки позитивних та негативних героїв оповідань, казок, кінофільмів; обговорення конкретних вчинків самих дітей; моделювання різних конфліктних ситуацій і залучення дітей до їх розв’язання. Дуже важливо у процесі виховної роботи спонукати дітей до аналізу власної поведінки, допомагати їм розібратися у її мотивах, вчити протистояти безпосереднім імпульсам, передбачати наслідки того чи іншого поведінкового акту.

Відомо, що соціальні потреби учнів з вадами емоційно-вольової сфери не витримують конкуренції з органічними потребами через несформованість ієрархії мотивів.

Засобом формування ієрархії мотивів, довільної регуляції поведінки, соціального досвіду конструктивного вирішення конфліктів є сюжетно-рольова гра. Тому дуже важливим засобом корекції особистісної незрілості виступає організація сюжетно-рольових ігор. Дітей потрібно вчити розподіляти ролі, розвивати і змінювати сюжет, розв’язувати ігрові та позаігрові конфлікти. Тематика ігор повинна бути пов’язана з проблемами суспільного життя (родина, робота, професії, соціальні явища тощо). У підлітковому віці ігри можуть бути замінені театральною постановкою літературних творів та подій з життя самих учнів.

Взагалі, корекційні можливості шкільного театрального гуртка є дуже великими, особливо, якщо в його організації буде брати участь психолог. По-перше, до його діяльності може бути залучена велика кількість школярів різного віку, кожен з яких може знайти собі справу до душі. Адже крім виконання ролей є ще виготовлення костюмів та декорацій, малювання афіші, поширення квитків тощо. По-друге, гра на сцені дає можливість відреагувати негативні емоції, впоратись з тривожністю та страхами; сприяє розвитку емпатії, самоусвідомленню та саморегуляції; збагачує соціальний досвід. Функцією театрального гуртка може бути не лише підготовка вистав, а й трансформація особистості окремих учнів з допомогою такого методу психокорекції як психодрама.

Виховання дітей здійснюється не лише під час спеціально організованих для цього заходів, не тільки як реалізація виховної мети під час уроку. Кожен момент взаємодії вчителя з учнем має бути виховним та корекційним.

Розвиток довільної регуляції поведінки безперечно виступає у якості одного з основних завдань корекційної роботи. У цьому процесі неабияку роль відіграє формування прагнення та умінь самостійно приймати рішення та реалізовувати його, самостійно розв’язувати конфлікти. Спочатку організацією діяльності та подоланням усіх труднощів, що виникають в ній, займається вчитель, поступово залучаючи до цього учня. Далі частка активності педагога поступово зменшується, а учня – збільшується, аж до повної самостійності. З цією метою можна використовувати прийом моделювання типових ситуацій вибору з наступним пошуком різних варіантів виходу з них. Ефективним у формуванні цілеспрямованості та умінні долати перешкоди на шляху досягнення мети є прийом доступної трудності, який полягає у тому, щоб дитині постійно пропонувати завдання, виконання яких потребує зусиль. Проте, дуже важливо, щоб ці зусилля не були надмірними. Учень повинен відчути задоволення від того, що справився зі складним завданням самостійно.

Враховуючи загальні психологічні закономірності генези волі, особливу увагу слід звернути на корекцію недоліків регулюючої функції внутрішнього мовлення.

Як відомо, удосконалення усного мовлення саме по собі не сприяє розвитку внутрішнього. За висловом Л.С.Виготського, ключем до розвитку останнього виступає не усне, а писемне мовлення, яке вимагає максимальної довільності усіх психічних процесів, виразного усвідомлення власних думок, переживань, дій, врахування минулого і планування майбутнього. Отже, одним із прийомів формування довільності поведінки дітей є розвиток у них писемного мовлення. Потрібно спеціально спонукати дітей до висловлювання власних думок на письмі, вчити їх писати твори, вести особисті щоденники, листуватися з рідними та друзями, складати ближні та перспективні плани, аналізувати успішність їх виконання тощо.

Досить популярною у практиці психологічної допомоги, що сприяє усвідомленню психічних станів та опанування ними, розвитку творчості, усунення напруження, є психогімнастика. Психогімнастика, за визначенням М.І.Чистякової, це курс спеціальних занять з використанням мімічних та пантомімічних етюдів, ігор та вправ на психом’язове тренування та на вираження окремих емоцій та рис характеру, спрямованих на розвиток та корекцію різних сторін психіки дитини, формування навичок релаксації, емоційної експресивності, здатності усвідомлювати та керувати своїми переживаннями. Кожна вправа та гра з психогімнастики забезпечує активізацію уяви, фантазії, оскільки всі заняття будуються виключно на уявному матеріалі. Важливо також те, що на заняттях з психогімнастики усі діти є успішними, оскільки правильним є все те, що вони роблять, кожен по-своєму, так, як може.

Отже, формування довільності психічних процесів, навичок самостійності та конструктивного вирішення конфліктних ситуацій, розвиток дій планування, контролю та оцінювання, виховання внутрішнього мовлення через формування писемного, розвиток самосвідомості, подолання комплексу неповноцінності в учнів з вадами емоційно-вольової сфери може забезпечити досягнення корекційної мети.

Корекція недостатності вольової саморегуляції є невідривною від педагогічного керівництва формуванням особистості розумово відсталого учня та процесу його виховання загалом.

Розглянемо особливості корекційного впливу залежно від структури дефекту.

 

Корекція недорозвитку емоційно-вольової сфери, зумовленої недостатністю регулюючої функції лобних відділів кори головного мозку

У корекційній роботі на першому місці виступає зміцнення регулюючої функції кори головного мозку та врівноваження нервових процесів, а потім уже виправлення вад пізнавальної сфери. На етапі пристосування до дефекту створюються умови, за яких нейродинамічні розлади не перешкоджають навчанню. Далі, на етапі власне корекції, поступово підвищується працездатність та формується цілеспрямованість.

Для дітей з порушеннями динаміки нервових процесів винятково важливим є впровадження охоронного режиму, який полягає у дозуванні навантаження відповідно до індивідуальних особливостей темпів роботи та швидкості наростання втоми; чергуванні розумової та фізичної праці, простих та складних завдань; створенні умов для додаткового відпочинку у вигляді прогулянок на свіжому повітрі, денного сну або релаксації. Доцільним є також використання системи загартовування організму, яке слід проводити під наглядом лікаря.

Засвоєння знань учнями стають можливими за умови формування у них умінь організовувати діяльність, керувати власними психічними процесами. Предметом спеціального педагогічного впливу на цих дітей повинно стати гальмування імпульсивних реакцій. Виробленню гальмівних реакцій можуть сприяти заняття з ритміки, лікувальної гімнастики, а також шкільні заняття.

Важливо навчити їх зосереджуватись на основній діяльності, стримувати виникнення імпульсивних дій, не викрикувати відповідей, не крутитись під час уроку. Активізації кори головного мозку під час уроку сприяють маніпулятивні дії з дрібними предметами. Тому дитині під час сприймання пояснень вчителя можна дозволити малювати каракулі на аркуші паперу, теребити ґудзик в кишені, жувати жуйку. На етапі “пристосування до дефекту” необхідно по можливості усунути, звести до мінімуму вплив відволікаючих подразників. Такого учня краще посадити за першу парту, далі від вікна, якщо дозволяють умови, самого. Наочність, шкільне приладдя, яке інші діти одержують на початку уроку, розгальмованим учням дається безпосередньо у момент використання. При цьому, наприклад, підручник, зошит даються відкритими на потрібній сторінці. Щоб дитина не зволікала з початком виконання завдання, можна розпочати роботу разом з нею, її рукою. Розгальмовані діти часто потребують організуючої допомоги у вигляді звуження обсягу завдання, поетапності інструкції, стимулюючих та привертаючих увагу запитань. Кожне завдання поділяється на окремі операції, інструкція до виконання наступної операції надається після виконання попередньої. Згодом можна залучати плануюче мовлення самої дитини, яке зменшує можливість сповзання з завдання і сприяє організації її діяльності. Якщо учень відволікається, йому слід зробити зауваження. Іноді більш ефективним виявляється не словесне зауваження, оскільки слова на таких дітей часто впливають як збуджуючий, а не гальмуючий чинник, а відповідна дія. Наприклад, якщо учень заліз під парту, то можна його мовчки спокійно посадити на місце.

У роботі з дітьми важливим є тон спілкування. Неспокійні, сердиті інтонації в голосі вчителя викликають підвищення збудження. Врівноважене, стримане мовлення, навпаки, заспокоює.

На другому етапі корекційної роботи вчитель поступово формує здатність стримувати імпульсивні реакції, не відволікатись, розвиває цілеспрямованість діяльності. З цією метою можна поступово збільшувати інтервал часу між стимулом та реакцією. Так, наприклад, якщо дитина звертається з проханням, вчитель може затримати виконання цього прохання на деякий час, запропонувавши їй невеличке завдання (наприклад: “Я виконаю твоє прохання після того, як ти витреш дошку”).

Якщо дитина схильна до того, щоб серед уроку схоплюватись з місця і ходити по класу, вчитель може поступово домогтись зменшення кількості подібних реакцій, вдаючись до використання “зовнішніх опор самоконтролю”, у якості яких можна використати, наприклад, яскраві (бажано червоного кольору) кульки. Певна кількість кульок (3-5) викладаються на столі вчителя. Серед уроку гіперактивна дитина може взяти кульку, походити з нею і сісти на місце. Використана кульку ховається до спеціального кошика. Учень може встати з місця стільки разів, скільки кульок на столі у вчителя.

Гіперактивні діти часто не виконують настанови педагога через те, що не можуть стримати безпосередні імпульси, загальмувати реакції на сторонні подразники. Якщо кожному такому прояву слабкості процесу гальмування давати негативну оцінку, то в учня швидко сформується негативне ставлення до себе (тоді усі його вчинки, що не відповідають нормам суспільного життя, усі невдачі будуть інтерпретуватись ним за формулою: “Нічого іншого від мене чекати не можна: я ж поганий”, сприйматись як неминуче). Можливий також інший варіант реакції такої дитини на постійні зауваження: коли захисні механізми зумовлюють виникнення негативного ставлення не до себе, а до джерела переживання неприємних емоцій, зокрема, до педагогів, які сприймаються як несправедливі, прискіпливі.

Вихід із цієї ситуації полягає у тому, щоб без усякого оцінювання припиняти імпульсивні реакції дитини і повертати її у русло виконуваної роботи. До усвідомлення імпульсивних дітей слід доводити, що їм необхідно вчитися зосереджуватись, стримуватись, не відволікатись, не поспішати, і кожен щонайменший прояв зусиль дитини у цьому напрямку треба підтримувати, заохочувати, позитивно оцінювати. Тут необхідно враховувати таку обставину: якщо збудлива дитина виявляється спроможною зосередитись на навчальній діяльності лише протягом 1/3 уроку, допускає через неуважність до 10 помилок у одній письмовій роботі, ці факти самі по собі можуть оцінюватись як негативні. Проте, якщо відомо, що, наприклад, місяць тому учень на уроці міг продуктивно працювати протягом 5-ти хвилин, допускав у письмових роботах більше 20 помилок, то у цьому випадку фіксуються виразні позитивні зміни щодо корекції порушень нейродинаміки, на яких обов’язково фіксується увага учня. Це зміцнить його віру у свої сили, переконає в ефективності спільної роботи з вчителем, спрямованої на подолання надмірної імпульсивності у поведінці.

Для імпульсивних дітей важливим є не лише знак, а й форма стимуляції. Так, наприклад, навіть позитивна оцінка на початку уроку може викликати сильне емоційне збудження, через яке дитина вже не зможе працювати протягом уроку. Тому іноді варто оцінку повідомляти таким чином, щоб не спровокувати бурхливих емоційних реакцій.

Розвитку довільності психічних процесів цих дітей сприятиме суворе дотримання режиму та встановлених правил, а також організація спеціальних ігор за правилами, порушення яких означає програш; ігор, спрямованих на розвиток довільності уваги та поведінки.

Щоб сповільнити темп роботи цих дітей, від них треба вимагати спочатку промовляти все, що вони хочуть зробити, складати план, тобто підпорядковувати власні дії мовленню. Сповільнення темпу мовлення може забезпечити використання такого прийому, як викладання фішок після кожного сказаного слова.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.