Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Характеристика суїцидної поведінки





До аутодеструктивної девіантної поведінки крім адикцій відноситься і суїцид - схильність до самогубства. Самогубство– явище суто антропологічне і не спостерігається у тварин. Це свідоме позбавлення себе життя. Самогубство слід розглядати у рамках комплексної проблеми суїцидної поведінки, яка включає суїцидні думки, суїцидні приготування, наміри та власне акти позбавлення себе життя. Суїцидні дії включають суїцидну спробу – цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не завершується смертю, і завершений суїцид – дії, що призводять до смерті. Суїцидні прояви включають суїцидні думки – пасивні фантазії на тему своєї смерті (на зразок: “добре було б заснути і не прокинутись”), переживання, суїцидні тенденції (задуми – продумування способу, часу та місця самогубства, та наміри – коли до замислу приєднується вольовий компонент і з’являється готовність перейти до реалізації наміченого). Період від виникнення суїцидних думок до спроб їхньої реалізації називається пресуїцидом. Він може тривати від декількох хвилин до декількох місяців.

Суїциди поділяються на істинні, демонстративні, приховані. Істинний суїцид спрямовується бажанням вмерти. Йому завжди передують пригнічений настрій, депресія, переживання щодо сенсу життя. Демонстративний суїцид не є пов’язаним з бажанням померти, а виступає у якості шантажу або засобу звернути увагу на свої проблеми. Смерть в останньому випадку може бути лише випадковою. Прихований суїцид - це дії, які супроводжуються високою вірогідністю смерті, це поведінка пов’язана з ризиком, грою зі смертю. А.Є.Лічко крім названих виділяє ще афективну форму, яка виникає під впливом сильної психотравмуючої ситуації.



Чинники ризику суїцидної поведінки особистості:

- наявність попередніх спроб суїциду в людини;

- сімейна історія суїциду;

- кризова ситуація (невиліковна хвороба, смерть близької людини, безробіття та фінансові проблеми, розлучення);

- сімейний чинник (депресивність батьків, дитячі травми, хронічні конфлікти, дизгармонійне виховання);

- емоційні порушення (передусім, депресія);

- психічні захворювання (алкоголізм, наркоманія, шизофренія);

- соціальне моделювання (демонстрація суїциду, засоби масової інформації, зображення в літературних творах – “ефект Вертер” (Гете “Страждання молодого Вертера”)

Суїцид може бути проявом гострих або хронічних психічних розладів. Високий ризик самогубства відмічається у людей, з депресивним або психотичним станом.

Депресія переживається суб’єктивно як пригнічений настрій, як стан безнадійності, безпорадності, провини. У якості провідного для діагностики депресії дослідниками називається соматичний сидром. У конкретної особи не менше двох тижнів повинні мати місце три і більше її ознак:

- зниження інтересів або задоволення від діяльності, зазвичай приємної;

- відсутність реакції на діяльність, події, які в нормі її викликають;

- пробудження вранці за дві та більше години до необхідного часу;

- виразна зовнішня психомоторна розгальмованість та ажитація;

- помітне зниження або підвищення апетиту;

- зниження ваги;

- помітне зниження лібідо;

- зниження енергії;

- підвищена втомлюваність.

Додатково до соматичних виділяються психологічні ознаки депресії: зниження самооцінки; безпідставне почуття самоосуду; надмірне неадекватне почуття провини; думки про смерть, що повторюються, суїцидна поведінка; нерішучість, порушення ясності та ефективності мислення, яке може бути настільки виразним, що приймається за органічну деменцію, спотворене сприймання реальності – фіксація на проблемі, “тунельне бачення” – феномен звуженої свідомості, коли індивід сприймає все через призму психотравмуючої ситуації, інше втрачає для неї будь-який сенс.

На особливості суїцидної поведінки істотно впливає вік. Так, підвищена суїцидна готовність відмічається у юнацькому та похилому віці. Суїцидна активність виразно зростає до 14-15 років і досягає максимуму у 16-19-тирічному віці.

Самогубство у дитячому віці спонукається гнівом, страхом, бажанням покарати себе або інших, а також депресивними станами. Ознаками депресії у дітей можуть бути: смуток, порушення сну, апетиту, зниження ваги, соматичні скарги, страх невдачі, зниження інтересу до навчання, почуття неповноцінності або відторгнутості, надмірна самокритичність, замкнутість, занепокоєння, агресивність, знижена стійкість до фрустрацій.

Іншу картину суїцидної поведінки ми спостерігаємо у підлітків. У них спроби самогубства зустрічаються значно частіше, ніж у дітей, переважно мають демонстративний характер, при цьому лише незначна частина з них (1%) досягає своєї мети. У 49% підлітків (за даними А.Є.Лічко та А.А.Александрова) суїцидні дії були зумовлені гострою афектиною реакцією. У групі підлітків також зростає роль психічних розладів, зокрема, депресії. До дитячих ознак депресії у підлітковому віці додаються ще наступні: почуття нудьги і втоми, фіксація уваги на дрібницях, схильність до бунту та неслухняності, зловживання алкоголем та наркотиками.

Значною мірою на суїцидну поведінка підлітків впливають міжособистісні стосунки з однолітками та батьками. Важливим чинником виступає також підліткова субкультура. У зв’язку з цим О.В.Змановська у якості прикладу наводить випадок самогубства декількох дівчат, які цим наслідували свого кумира відомого співака. У молодому віці суїцидна поведінка часто пов’язана з інтимно-особистісними стосунками, наприклад, з нещасним коханням.

Психологічним новоутворенням юнацького віку є формування світогляду, пошуки сенсу життя. Іноді роздуми про власне існування під впливом серії невдач у різних сфера провокують депресивні стани. Виразність депресії часто є показником серйозності суїцидної загрози.

Соціологи відмічають зв’язок між частотою суїцидних спроб у суспільстві та соціальними умовами. Так, згуртованість суспільства, яка має тенденцію зростати в умовах загальної небезпеки (наприклад, війни) або загальної спрямованості на досягнення певних цілей, знижують частоту самогубств. Коли ж згуртованість суспільства слабне, індивід відходить від соціального життя і ставить свої особисті цілі вище прагнення до загального блага, що може стати причиною рішення піти з життя. Так, посилюють схильність до самогубства економічні кризи.

В екстремальній ситуації одні особи за рахунок пластичності та наявних резервів зберігають попередній загальний рівень адаптації, інші - тимчасово знижують рівень, але без руйнування основних напрямків адаптації. У цьому випадку дезадаптація не призводить до хвороби, не породжує патологічних форм адаптації.

Якщо ж екстремальні навантаження поєднуються з індивідуальними проблемами (наприклад, неврозами), зниженням пластичності, вірогідність порушення значно зростає. Тоді соціально-психологічна дезадаптація веде за собою якісну трансформацію процесу пристосування, появу патологічних форм адаптації. Конфлікт, який перевищує поріг дезадаптації особистості, є кризовим. В умовах неможливості реальним способом змінити конфліктну ситуацію єдиною реакцією, яка замінює собою усі інші дії, виявляється суїцид як засіб усунення всякої діяльності.

А.Є.Лічко відмічає зв’язок між типом акцентуації характеру підлітка та суїцидною поведінкою. Так, суїцидні демонстрації у 50% випадків поєднуються з істероїдним, нестійким, гіпертимним типами, а суїцидні замахи – з сенситивним та циклоїдним типами. А.Є. Лічко відмічає низьку суїцидну активність шизоїдів. В.Т.Кондрашенко, навпаки, наводить данні на користь шизоїдного, психастенічного, сенситивного, збудливого та епілептоїдного типів. Автори сходяться на думці, що практично не схильні до суїцидів підлітки з астенічним, гіпертимним, нестійким типами акцентуації характеру.

Опишемо узагальнений психологічний портрет суїцидента. Це сенситивна, емпатійна людина зі зниженою здатністю переносити біль. ЇЇ відрізняє наявність глибокого внутрішнього конфлікту між низькою самооцінкою та високою потребою у самореалізації, який, в свою чергу, посилює тривожність, пригніченість, відчуття безпорадності, схильність фіксуватися на проблемах. Активному виходу з депресивного стану, докладанню зусиль для подолання проблем, з одного боку, перешкоджає песимізм, а з іншого – слабкість вольової регуляції. Ускладнює ситуацію амбівалентне ставлення до суїциду та схильність до аутоагресії. Варто підкреслити, що наведений портрет є прямо протилежним характеристиці антисоціальної особистості.

Слід зауважити, що суїцид змінює життя усієї родини, робить її заручником. Частина емоційних переживань людей, близьких суїциденту, є тимчасовими, інші тривають декілька років, деякі – все життя. Кожний член сім’ї платить за це певну психологічну ціну. К.Лукас та Г.Сейген називають це угодою (оборуткою). Спостерігаються наступні моделі небажаної поведінки у відповідь на самогубство близької людини:

- пошук людей, які можуть бути відповідальними за смерть самогубця – замість прийняття того, що сталось, як особистої волі суїцидента;

- прийняття трауру на довгі роки - замість того, щоб продовжувати жити;

- переживання провини та самозвинувачення, картання себе;

- соматизація – занурення в хворобу замість спонтанного вираження почуттів;

- самообмеження – уникнення радості життя;

- втеча в роботу, в сексуальні зв’язки, в адикцію – замість того, щоб визнати та виразити свої почуття;

- нарешті, новий суїцид – “ти помер, отже помру і я”.

Отже, до основних видів девіантної поведінки відносяться деструктивна, яка наносить шкоду суспільству та його членам, й аутодеструктивна, яка в першу чергу негативно впливає на самого девіанта. Проте усі форми аутодеструктивної поведінки – і залежність, і схильність до суїцидів, і віктимність, так чи інакше руйнуюче впливають на соціальне оточення девіантів. Так, віктими провокують злочинців до антисоціальних вчинків; адикти руйнують сім’ї, залучають інших осіб до вживання наркотиків чи алкоголю, самі вдаються до злочинів задля одержання продукту залежності; суїциденти залишають близьких людей з довічним почуттям провини, можуть спровокувати спроби самогубства в інших людей.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.