Основні методи роботи соціального педагога з неповнолітніми в умовах позбавлення волі

Соціальний педагог у своїй роботі використовує різноманітні методи роботи з неповнолітніми засудженими, але у їх основі лежить єдина мета - ресоціалізація та реабілітація підлітка для повернення його в суспільство. Тому усі методи соціальної роботи лежать на основі процесу перевиховання і, звичайно, застосуванні методів перевиховання у роботі із засудженими.

Методи перевиховання -- це сукупність певних способів педагогічної діяльності, спрямованої на вирішення корекційно-виховного завдання. Оскільки виховний процес є спільною діяльністю вихователів і вихованців, важливо підкреслити, що методи перевиховання є сукупністю способів саме спільної їх діяльності.

У пенітенціарній педагогіці під методами перевиховання розуміється сукупність способів безпосереднього або опосередкованого педагогічного впливу на розум, почуття та волю, поведінку засудженого з метою формування і корекції його свідомості та досвіду поведінки, позитивних особистісних рис і якостей.

В процесі перевиховання ув'язненого необхідно формувати його моральну та правову свідомість, духовні потреби, прагнення до соціально значущої діяльності, виробляти практичні вміння, навички та звички, спонукати докладати вольових зусиль, накопичувати просоціальний досвід поведінки, підкріплювати позитивні дії, вчинки та гальмувати негативні, виявляти, аналізувати та оцінювати результати виховних впливів. [14;454].

Розвиток і вдосконалення зазначених сфер особистості засудженого вимагає відповідних засобів педагогічного впливу. Тому всі методи умо-вно об'єднуються в чотири основні групи.

1.Методи формування і корекції свідомості особистості, її поглядів, переконань, переживань, світогляду -- це переконання, приклад, психолого-педагогічний вибух.

2.Методи формування і корекції досвіду поведінки -- привчання, вправи, доручення, вимоги, контроль.

3.Методи додаткової мотивації і стимулювання поведінки -- змагання, критика, покарання, заохочення, довіра.

4.Методи виявлення результатів перевиховання -- спостереження, природний експеримент, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, анкетування, аналіз документації, спеціальні психодіагностичні методики.

Кожен метод виховного впливу розподіляється на складові елементи, які називаються прийомами, тобто прийом -- це елемент методу, застосування конкретного способу в специфічній ситуації для вирішення окремого завдання.

Розглянемо окремі методи, починаючи з методів формування і корекції свідомості.

Переконання як метод впливу на свідомість засудженого має на меті сформувати у особистості систему світоглядних, морально-правових, професійних, естетичних та інших цілей і цінностей, маючи на увазі, щоб вони були не лише зрозумілими і засвоєними засудженими, а глибоко сприйнятими ними як особистісні, власні цінності. Лише на цій основі вони зможуть стати мотивами вчинків і діяльності, внутрішніми регуляторами соціальної поведінки.

Застосовуючи метод переконання, слід звертати увагу на такі моменти, як активізація самостійного мислення співрозмовника, спростування помилкових позицій, псевдо-авторитетів, конкретний наочний показ не-гативних наслідків для особистості та її референтної групи певної поведінки, її психологічної недоцільності та ін.

Педагогічні умови ефективного застосування методу переконання:

- особистий авторитет співробітників серед ув'язнених;

- особиста переконаність вихователя в тому, в чому він має переконати ув'язненого;

- володіння вихователем методикою переконання, вміння доводити свою правоту, слухати іншу людину (методика активного вислуховування), загальна і конкретна (фахова) ерудиція, такі особистісні якості, як тактовність, витримка, терплячість і наполегливість;

- взаємна довіра співбесідників, психологічний контакт між ними;

- вміння врахувати конкретний емоційний стан засудженого, його індивідуальні особливості;

- відвертість розмови, правдивість тих фактів та аргументів, які використовуються з метою переконання.

Приклад -- це метод, який сприяє впливу на свідомість і поведінку засудженого через конкретизацію та наслідування. Приклади можуть бути різних видів: конкретний життєвий, конкретний літературний, збірний, узагальнений. Найбільш впливово діє на засуджених конкретний життєвий приклад, близький до їхнього досвіду, особистісно цікавий і значущий. Умови ефективного застосування:

- усвідомлення вихованцем особистісної цінності прикладу для нього;

- наявність громадської думки, яка підтримує цей приклад;

- "людяність прикладу", його життєвість, наявність в ньому тих люд-ських слабостей, які він зміг перебороти;

- застосування різноманітних прикладів позитивної спрямованості.

До групи методів формування і корекції свідомості належить і такий складний спосіб зміни поведінки засудженого, який Л.С. Макаренко назвав "психолого-педагогічним вибухом". Це -- миттєве зняття накопиченого особистістю опору під впливом вихователя чи колективу, яке переростає в якісно нові прояви особистості. А.С. Макаренко описав його застосування в практиці своєї роботи як особливий шлях впливу па засудженого, дуже сильний, гострий, що вимагає обережності та майстерності. [10; 338].

Фізіологічний механізм "вибуху" полягає в тому, що сильне враження, потрясіння викликає в корі головного мозку нове, надсильне збудження, яке гальмує нервові зв'язки, що раніше склалися і тепер вже не відповідають новим умовам. Тим самим відбувається зміна свідомості та поведінки людини. Ув'язнений у цей момент кається в своїй минулій поведінці, повний рішучості змінити її, легко дає обіцянку жити по-новому. Поки домінує збудження, викликане моральним потрясінням, він успішно здійснює своє прагнення. Проте, якщо не підтримувати це збудження, то воно з часом слабшає, нові зв'язки, які не закріпилися, згасають, а старі, навпаки, розгальмовуються і знову проявляються. Виникає важкий стан боротьби мотивів, боротьби нового, ще слабкого, з відмираючим старим. Тому остаточне закріплення нової поведінки можливе лише за умови тривалих і систематичних вправлянь в новій формі поведінки, при підтримці її ззовні. Обов'язковими є несподіваність, раптовість дії, сильне емоційне враження, яке викликає гострі переживання, обов'язкове знецінення попередньої позиції, істотна перевага запропонованих ув'язненому нових стосунків та позицій.

Перейдемо до характеристики методів формування і корекції досвіду поведінки.

Метод привчання, як правило, застосовується з метою формування у ув'язнених навичок соціально-нормативної поведінки: дотримання вимог внутрішнього розпорядку, належного зовнішнього вигляду, особистої гігієни, правил культури спілкування між собою та з іншими, культурного проведення дозвілля, трудової діяльності тощо.

Метод вправ застосовується з метою спеціального відпрацювання способів поведінки в конкретно заданих умовах, різноманітних ситуаціях, а також з метою розвитку вмінь вольової саморегуляції поведінки (самозаспокоєння, володіння собою тощо, що особливо важливо для засуджених холеричного типу темпераменту, акцентуйованих осіб).

Метод вимог - спонукає до діяльності, викликає позитивні або гальмує певні негативні дії, вчинки. Вимоги допомагають підтримувати дисципліну та порядок серед ув'язнених.

Доручення -- метод, який передбачає постановку завдань ув'язненому чи групі, виконання яких вимагає від вихованців саме таких якостей, які треба формувати, удосконалювати, корегувати. [21;520].

Різні методи використовуються і для додаткової стимуляції і мотивації поведінки.

Так, змагання -- це така організація діяльності засуджених, яка враховує психічні механізми змагальності, потреби людини у самоствердженні, перемозі.

Про використанні змагання, як методу стимулювання діяльності особистості або спільноти, важливо звернути увагу на виявлення того позитивного досвіду, який допомагає перемагати кращим, і на розповсюдження цього досвіду, орієнтацію шефства над тими, хто відстає, па профілактику таких негативних явищ, як "колективний егоїзм", "змагальний фанатизм". Метод критики реалізується через застосування прийомів, які безпосередньо, прямо дають оцінку діям і вчинкам вихованців, або виражають непряме, опосередковане ставлення до них (скажімо, натяком, іронією, через приклад тощо).

Сутність примусу як метод стимулювання поведінки в педагогічному плані проявляється в таких ситуаціях, коли ув'язнений змушений супроти своєї волі та бажання скоритися і діяти згідно з поставленими вимогами. Цей метод застосовується до осіб, котрі розуміють, як потрібно себе поводити, але не бажають виконувати вимоги щодо такої поведінки внаслідок негативної спрямованості особистості. Даний метод виражається в певних обмеженнях свободи, позбавленні пільг, покладенні на засудженого додаткових обов'язків, а також у загрозі такими обмеженнями. Примус здійснюється у вигляді: осудження, попередження, догани, стягнення, покарання.

Доцільно застосовувати моральний примус авторитетом вихователя, значення якого визначається силою особистого авторитету співробітника. Якщо серед засуджених існує думка, що вихователь суворий, але справедливий, то його вимоги виконуватимуться, хоча б і примусово, але, принаймні, без конфліктів.

Попередження про притягнення до дисциплінарної відповідальності має за мету не допустити негативних дій з боку ув'язненого чи припинити негідну поведінку під загрозою застосування стягнення, що неминуче призведе до посилення кари та нових моральних переживань. До цього прийому примусу недоцільно вдаватися часто, інакше ув'язнені психологічно звикають до погрози покарання і надалі не реагують на неї.

Мета покарання виражає негативну оцінку поведінки та вчинків засудженого. Великий вклад у розвиток технології застосування цього методу вніс А.С. Макаренко. Він писав, що "покарання має бути визнане таким же природним, простим та логічним засобом, як і будь-який інший засіб". [10; 475].

Основні завдання покарання -- викликати почуття вини, муки совісті, ганьби, каяття по скоєному, роздуми, загострення самокритики, припинити порушення та негативні вчинки, виховати у ув'язнених внутрішню стриманість і самоконтроль.

Покарання має дуже складну психологічну природу впливу па особистість, тому його застосування вимагає значного педагогічного такту та майстерності вихователя. Важливо чітко дотримуватися таких педагогічних вимог до використання методу покарання:

- урахування індивідуальних особливостей особистості та ступеня каяття;

- виявлення мотивів, обставин, причин та умов порушення;

- поєднання вимогливості до особистості з повагою до неї;

- відповідність ступеня кари важкості скоєного вчинку;

- усвідомленість справедливості покарання як обґрунтованого засобу впливу;

Вихователь, який має повноваження користуватися цим методом, повинен звертатися до покарання як до крайнього засобу, коли інші виховні виливи на вихованця не призвели до позитивних наслідків.

Кожне покарання має бути обґрунтованим і відповідати ступеню вини й важкості скоєного вчинку.

Техніку накладення стягнення широко застосовував у своїй практиці А.С. Макаренко і називав його "відкладеною бесідою". Цінність цього прийому полягає в тому, що порушнику надається певний час для заспокоєння, об'єктивної оцінки скоєного вчинку, внутрішньої підготовки до сприйняття покарання та навіть каяття. А у вихователя з'являється можли-вість ретельніше підготуватися до такої бесіди та з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистості і переконливіше здійснити виховний вплив на неї. І у випадку відвертого каяття ефективним буде прийом пом'якшення покарання або навіть відміна його, що має сприйматися неповнолітнім як своєрідна довіра і в цілому стимулювати його подальшу поведінку.

До групи методів стимулювання діяльності та поведінки входить і заохочення, яке виражається в оцінці та схваленні вихователем, колективом співробітників чи засуджених позитивних вчинків та дій. Заохочення спрямоване на закріплення позитивних і гальмування негативних актів поведінки, на спонукання вихованців до активності в різних сферах діяльності. Заохочення дозволяє закріпити ці зміни, надає особистості впевненість у собі, піднімає її в очах інших, формує почуття власної гідності, спонукає до подальших позитивних дій. [26;22].

Для ефективного використання методу заохочення в пенітенціарних установах слід дотримуватися таких основних педагогічних вимог:

1. Справедливість та заслуженість заохочення, коли воно застосовується як оцінка дій і вчинків засудженого, що свідчать про його активну участь у праці, громадському житті, організації дозвільних заходів, змі-цненні дисципліни, про прояв корисної ініціативи тощо.

2. Точний облік зробленого вихованцем; заохочення за своїм характером має відповідати його заслугам, зусиллям у праці, громадській діяльності тощо.

3.Урахування особистісних якостей неповнолітнього; з комплексу засобів заохочення варто в кожному випадку застосовувати такий, котрий найбільше відповідає індивідуально-психологічним особливостям особистості, очікуваній реакції її та інших.

4.Своєчасність та оперативність заохочення.

5.Гласність, привселюдність заохочення; його дієвість зростає, коли заохочення популяризується засобами наочної агітації, усної пропаганди.

6.Дотримування почуття міри. Якщо заохочення застосовуються досить часто, за незначні дії та вчинки, то вони перестають виступати стимулом, який активізує зусилля неповнолітнього, до них звикають.

7.Потрібно вміло поєднувати моральне і матеріальне заохочення.

8.Слід піклуватися про педагогічну спрямованість заохочення, його виховний та стимулюючий вилив на особистість і групу.

9.Послідовність, тобто використання всіх різноманітних засобів за-охочення - від найпростішої похвали до пом'якшення умов утримання та дострокового звільнення з ВТК.

10.Узгодженість заохочення з думкою колективу засуджених у ВТК. Виховне значення цього методу значно зростає, якщо ініціатива про заохочення йде від самих засуджених.

11.Створення ув'язненим спеціальних умов для прояву позитивних якостей та переживання радощів похвали за соціально-корисні дії та вчинки.

Особливий вид заохочення -- "авансоване". Воно застосовується до неповнолітніх, які внутрішньо готові до певних позитивних дій та вчинків, але внаслідок якихось причин (сумніви, невпевненість) утримуються від їх здійснення. У цьому випадку "авансоване" заохочення виконує роль пускового механізму позитивних поведінкових вчинків. [5;324].

Сильним мотиваційним, стимулюючим засобом впливу па особистість є метод довіри. Суть цього методу полягає в виявленні вихователем у неповнолітнього якоїсь позитивної якості та дорученні йому діяльності, в якій ця якість повинна проявитися. Сила методу полягає в чому, що довіра викликає у засудженого зворотну реакцію у вигляді певних моральних обов'язків перед особою, що виявила цю довіру. Виправдана довіра дає емоційне задоволення, дозволяє відчути значущість своєї особистості.

Пенітенціарні працівники повинні пам'ятати, що застосування цього методу визначається знанням індивідуально-психологічних особливостей ув'язнених, і має бути у кожному випадку продуманим, обґрунтованим. Причому, довіряючи неповнолітньому, слід перевіряти та контролювати його дії.

Призначення методів вивчення результатів виховання полягає в отриманні зворотної інформації про результативність виховних впливів вихователів на ув'язнених, в здійсненні періодичних "зрізів" рівня їх виправлення.

Спостереження як спеціально організоване, цілеспрямоване, плано-мірне та систематичне сприйняття поведінки ув'язнених у природних умовах їхнього житія та діяльності дозволяє фіксувати, аналізувати, узагальнювати прояви особистості, її зміни в різних ситуаціях, контролювати хід накопичення позитивного досвіду поведінки.

Індивідуальні бесіди надають співробітникам та соціальним працівникам можливість виявляти зміни в поглядах і переконаннях ув'язненого, його життєвих планах, прагненнях, системі цінностей і моральних установках, рівень сформованості правосвідомості і в цілому відстежувати хід коригування спрямованості особистості внаслідок педагогічних впливів.

Аналіз продуктів діяльності (наприклад, кількісних та якісних показників трудової та навчальної діяльності, виконання різних доручень, виступів на зборах, заміток до стінної газети, листування тощо) допомагає побачити відображені в них інтереси неповнолітнього, його прагнення, зміну ставлення та поведінки.

Узагальнення незалежних характеристик ґрунтується на зібранні, порівнянні відомостей про неповнолітнього від різних осіб, котрі характеризують його незалежно один від одного, що підвищує об'єктивність суджень про особливості спрямованості його особистості.

З метою вивчення результативності виховних впливів на неповнолітніх ув'язнених використовуються методи анкетування, аналізу документації, а також спеціальні психодіагностичні методики (зокрема тестування).

Достовірність узагальнюючих суджень про результати корекційно-виховного процесу з неповнолітніми ув'язненими забезпечується комплексним використанням зазначених методів цієї групи зі зіставленням матеріалів, отриманих за допомогою кожного з них. [15; 52].

Соціально - трудова реабілітація, як метод ресоціалізації неповнолітніх в умовах позбавлення волі.

Для подальшого процесу ресоціалізації і перевиховання неповнолітнього правопорушника реалізуються у навчально-виховній роботі, що включає в себе загальноосвітнє і професійне навчання. Тут слід особливо зазначити, що зміна назви «виховна трудова колонія» на «соціально-виховний заклад» підкреслює при усій важливості трудової діяльності пріоритетність саме виховних заходів.

Необхідна умова для усіх вихованців -- одержання ними спеціальності, при цьому повинний забезпечуватися по можливості широкий і добровільний вибір професій, враховуватися потреби регіону і ринку праці (перспектива), вік, фізичні, розумові і психічні особливості. Однак у даний час ця умова не забезпечується повною мірою, про що свідчать дані опитувань засуджених у виховних колоніях, більш 60% яким у майбутньому не збираються працювати за придбаною у колонії професією. [16; 124].

Дуже важливе значення має зміна відношення засуджених до праці, забезпечення вихованців роботою з високим рівнем організації і культури виробництва, технології. Необхідно домагатися проведення оплати виконаної роботи, що забезпечить зацікавленість підлітка в результатах його праці.

До числа основних засобів, що забезпечують процес виправлення злочинців, відноситься загальноосвітнє навчання. Щодо неповнолітніх засуджених необхідно відзначити особливу роль, що має даний засіб впливу. Адже у виховній колонії практично кожен засуджений проходить через освітню школу, що є одною з головних структурних елементів установи і фактично -- центром проведеної в колонії виховної роботи. Дуже важливою є чітка взаємодія у виховному процесі вчителів школи, вихователів загонів і відділень, викладачів професійного училища, майстрів виробництва, тому, що в роботі з засудженими не завжди дотримується принцип єдності педагогічних вимог. [18;536].

Вихід з цього положення бачиться в створенні єдиного навчально-виховного процесу, що охоплює всі служби колонії. Для сучасних виховних колоній потрібні висококваліфіковані фахівці, що знають вікову специфіку неповнолітніх, і насамперед соціальні педагоги. Виховна робота повинна проводитися диференційовано, з урахуванням ступеня моральної деформації засуджених.

Суспільний вплив -- одне з умов забезпечення процесу соціалізації неповнолітніх, що відбувають покарання, прилучення їх до нормальної людської діяльності й участі в суспільному житті, і тут відкривається найширший простір для діяльності соціального педагога.

Велике значення в організації виховного процесу здобуває колектив засуджених. Позитивний ефект, як показує практика, досягається частіше при впливі на засудженого через його первинний колектив (загін, бригаду, клас), члени якого знаходяться в постійному спілкуванні і взаємодії один з одним, повсякденно зв'язані загальними інтересами і справами, відносинами відповідальної залежності і знаходяться під постійним контролем вихователя, що знає про характер міжгрупових і міжособистісних відносин засуджених. Необхідно довіряти підліткам роль активних організаторів, а не тільки виконавців волі вихователів, використовувати різні форми колективної діяльності на основі самоврядування, творчого початку, самостійності. Перебудова моральної свідомості засудженого здійснюється в нерозривному зв'язку з формуванням позитивного досвіду життєдіяльності. [16;146].

Можна зробити висновок, що при використанні усіх цих методів слід врахувати, що позитивна спрямованість процесу перевиховання можлива лише за умови налагодження довірливих відносин між підлітком і фахівцем. Підтримка такого складного психологічного стану, як вихованість, є головним завданням соціального педагога по суті на всіх етапах здійснення процесу перевиховання. Також виправний вплив на неповнолітніх злочинців варто розглядати як єдиний нерозривний процес, починаючи з моменту узяття їх під варту і закінчуючи періодом реабілітації і соціальної адаптації після звільнення. І на протязі цього процесу соціальний педагог є тією ланкою, яка підтримує зв'язки засуджених з їх батьками, педагогічним колективом, адміністрацією ВК, однолітками, сприяє налагодженню їх взаємодії та досягненню загальної мети - перевиховання неповнолітніх засуджених.

Підсумовуючи перший розділ можна сказати, що при розробці теоретико - методологічних основ діяльності соціального педагога в установах пенітенціарної системи для поліпшення умов перебування, навчання, трудової діяльності і ресоціалізації особистості неповнолітнього засудженого необхідно дотримуватись основних закономірностей і принципів роботи.

При вирішенні завдань поставлених в даній роботі, були виявлені основні напрями, функції, методи і теоретичні підходи до побудови діяльності соціального працівника в пенітенціарній системі для неповнолітніх.

У правовому відношенні, діяльність соціального працівника повинна сприяти приведенню у відповідність з міжнародними стандартами необхідних санітарно-гігієнічних, матеріально-побутових вимог, регулювати стосунки співробітників ВК і засуджених, об'єктивно оцінювати ситуацію по забезпеченню прав неповнолітніх позбавлених свободи.

Сприяти вирішенню психологічних проблем засуджених; на основі психологічних методів вибудовувати індивідуальну програму виправлення засуджених неповнолітніх для повернення їх як повноцінних членів у суспільство після їх звільнення.

На сучасному етапі реформування пенітенціарної системи, всі ці завдання ще не вирішені повністю внаслідок багатьох причин. Це перш за все, недостатнє фінансування і брак кваліфікованого персоналу, у тому числі і соціальних працівників. Для того, щоб вирішити дану проблему, необхідно здійснювати подальшу теоретичну розробку пенітенціарної соціальної роботи і на її основі, підготовку соціальних працівників із спеціалізацією саме в пенітенціарній сфері.

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: