Підготовка до обшуку, тактика обшуку

Обшук — це слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян з метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення у справі, а також виявлення розшукуваних осіб.

Відшукання прихованих об’єктів (знарядь злочину, речових доказів, трупів, осіб, які переховуються від суду і слідства) може бути здійснено під час проведення обшуку, процесуальний режим якого визначений кримінально-процесуальним законодавством. Обшук є одним із способів отримання доказової інформації у кримінальному процесі.

Головна мета полягає у виявленні джерел доказової та орієнтуючої інформації. Обшук має на меті виявити знаряддя злочину, речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини у справі. Метою обшуку може бути також виявлення розшукуваних осіб, трупів, тварин. Додатковою метою обшуку є виявлення і вилучення речей і предметів, вилучених з цивільного обороту і заборонених для використання, а також пошук майна для забезпечення відшкодування заподіяних збитків або в цілях можливої конфіскації.

Обшук відрізняється від інших слідчих дій перш за все своїм пошуковим характером. За своїм характером обшук схожий з виїмкою. Обшук має схожість зі слідчим оглядом. При провадженні цих слідчих дій здійснюється обстеження місцевості, приміщень та інших об’єктів з метою виявлення, фіксації та вилучення різних матеріальних джерел криміналістичної інформації. Разом з тим обшук і огляд — це різні слідчі дії. На відміну від слідчого огляду, обшук має такі особливості:

2) належність об’єктів пошуку певним особам;

Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи. Відповідно до КПК обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства (ст. 177).

Обшук є невідкладною слідчою дією. У невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати. У невідкладних випадках, пов’язаних з врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчій направляє копію протоколу обшуку прокуророві (ст. 177 КПК).

Обшук – слідча дія, що полягає в примусовому обстеженні приміщень, місцевості й інших об’єктів, а також окремих громадян з метою виявлення і вилучення знарядь злочину, предметів і цінностей, добутих злочинних шляхом, а також інших предметів і документів, що мають значення для розслідуваної кримінальної справи. Крім того, обшук може бути зроблений для виявлення розшукуваних осіб і прихованих трупів. У залежності від специфіки об’єкта, де проводиться обшук, умов його проведення, особливостей планування і тактики пошукових дій розрізняють обшуки: у житлах і інших приміщеннях (господарських будівлях, на робочому місці, місць у готелях, гуртожитках і т.п.): на відкритій місцевості: повторний: "екстрений", проведений у випадках, що не терпить зволікання,

без його попереднього санкціонування прокурором; одночасний (його називають також "груповим"), який являє собою тактичну операцію по проведенню одночасно за єдиним планом декількох самостійних обшуків у рамках однієї кримінальної справи: у приміщеннях, займаних дипломатичними представництвами: транспортних засобів (що знаходяться на стоянці особистих

автомобілів, маломірних судів); особистий обшук. Примусовий характер пошукових дій і неминуче в зв’язку з цим вторгнення в сферу особистих інтересів обшукуємого, а в окремих випадках і інших осіб, становлять одну з характерних рис обшуку, що дозволяє відмежовувати його від інших слідчих дій, зокрема, від огляду місця події.

Підставою для проведення обшуку можуть бути будь-які дані, що містяться в показаннях свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, а також в інших джерелах доказів, що свідчать про перебування в якому-небудь місці чи якої-небудь особи предметів чи документів, що мають

значення для справи. тЗ урахуванням особливостей місця обшуку й характеру предметів, що відшукуються, слідчий, крім наявних у слідчій валізі засобів криміналістичної техніки, повинен підготувати пошукові прилади й інші пристосування, які можуть знадобитися для пошукових дій. У випадку виробництва по кримінальній справі серії одночасних обшуків за єдиним планом необхідно вирішити питання про одночасний початок обшуків у всіх місцях, щоб не дати можливості одному зі співучасників сповістити інших осіб про вироблений у нього обшуку. Слідчому слід також підготувати засоби й способи зв’язку для забезпечення оперативного обміну інформацією між слідчими групами, зробити інструктаж членів цих груп.

У теорії криміналістики тактика обшуку розглядається стосовно п’яти основних питань:1) що чи кого шукати;2) у кого шукати;3) де шукати;4) коли шукати;5) як шукати.

Реалізація тактичних прийомів обшуку потребує розгляду їх ситуаційної обумовленості, вивчення повторюваності та типовості ситуацій. Знання типових ситуацій дозволяє не тільки передбачати їх традиційне виникнення у відповідних умовах, а й обирати оптимальну тактику.

Залежно від характеру відображення на місці події злочину можна уявити ситуації, коли подія злочину: 1) якщо подія злочину має дійсне відображення, у слідчого немає сумнівів щодо характеру події та осіб, причетних до неї. Достатній обсяг інформації дозволяє припустити дійсність події. Проте на першому етапі розслідування (яким часто є огляд місця події) нерідко важко вирішити, які об’єкти слід оглядати; 2) якщо подія злочину не має повного відображення (завдання слідчого полягає у відновленні повної картини події, що відбулася) виникнення неповного відображення пов’язано з такими моментами: а) у процесі вчинення злочину подія повністю не відобразилась на місці події; б) після вчинення злочину виникли зміни об’єктів огляду — слідів та речових доказів. 3) якщо подія злочину не знаходить свого явного відображення, можна передбачити, що: а) знищено дані на місці події; б) події у цьому місці не було. 4) якщо подія злочину має фальшиве відображення, виникає ситуація відбиття не події злочину, а іншої події, тобто при інсценуванні. Система тактичних прийомів при дійсному відображенні події злочину охоплює: 1) зіставлення первинних даних і обстановки місця події з метою виявлення слідів злочину; 2) аналіз окремих слідів на місці події; 3) моделювання події, що відбулася. Система тактичних прийомів при неповному відображенні події злочину включає такі прийоми: 1) аналіз окремих слідів (предметів), їх ознак, розташування; 2) використання уявної реконструкції окремих елементів події; 3) моделювання з метою відтворення події, яка відбулася; 4) зіставлення модельованої події і реальної картини місця події. Система тактичних прийомів при відсутності явного відображення події злочину охоплює такі прийоми: 1) зіставлення первинних даних з інформацією місця події; 2) залучення до участі в огляді осіб, які повідомили про злочин; 3) аналіз ознак знищення слідів; 4) аналіз іншої інформації місця події та її зіставлення зі встановленими фактами. Системи тактичних прийомів при фальшивому відображенні події злочину: 1) інформації місця події з традиційним, природним перебігом події; 2) інформації місця події з типовими аналогами; 3) слідів (предметів) з довідковими даними; 4) слідів (предметів), виявлених на місці події, між собою; 5) даних місця події з доказами, точно встановленими у справі.

Організація розслідування передбачає певні рівні діяльності: 1) вищий – система взаємодії усіх компетентних органів держави для ефективного та швидкого розкриття злочинів; 2) управлінський — управління певним видом діяльності. Це комплекс заходів, що забезпечують оптимальну структуру органів розслідування, необхідний рівень управління ними, ефективність їх діяльності, вдосконалення засобів та методів; 3) методичний — організація розслідування конкретного злочину; 4) тактичний — організація проведення окремої слідчої дії. Організація розслідування означає:

— своєчасну розробку узгодженого плану заходів місцевих правоохоронних органів;

— налагодження належної взаємодії у процесі розслідування між слідчим, оперативними працівниками, спеціалістами; — забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою чи бригадою; — проведення регулярних оперативних нарад слідчої групи; — налагодження систематичного обміну інформацією та звітністю про результати роботи слідчої групи і кожного слідчого; — забезпечення необхідних умов праці; — забезпечення своєчасної розробки і виконання планів розслідування щодо кожної кримінальної справи; — здійснення інших організаційних заходів для успішного розкриття і розслідування злочинів.

7. Поняття та принципи планування розслідування. Техніка планування.

Під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з’ясуванню, а також встановлення найдоцільніших строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Завдання планування розслідування: 1) визначення правильних шляхів розкриття злочину; 2) забезпечення об’єктивності, повноти та всебічності розслідування; 3) своєчасне застосування науково-технічних і тактичних прийомів криміналістики з урахуванням особливостей кожної справи; 4) забезпечення найбільш ефективного поєднання оперативно-розшукових заходів і слідчих дій при розслідуванні; 5) сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість розслідування. Принципи планування: 1) точне, неухильне дотримання законності при розслідуванні злочинів; 2) обґрунтованість плану розслідування, 3) індивідуальність планування, недопустимість схематичності, шаблону; 4) динамічність. Структура плану планування: 1. Слідчі версії; 2. Обставини, що підлягають з’ясуванню; 3. Слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, які необхідно провести; 4. Термін виконання; 5. Виконавець або відповідальна особа; 6. Примітки.

Підготовка і проведення допиту неповнолітніх зумовлені віковими особливостями допитуваної особи. Знання цих особливостей має велике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень. Неповнолітні — це особи, які не досягли 18 років. У психологічній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх: 1) дитячій вік (до 1 року); 2) раннє дитинство (від 1 до 3 років); 3) дошкільний вік (від 3 до 7 років); 4) молодший шкільний вік (від 7 до 11—12 років); 5) підлітковий вік (від 11 до 14—15 років); 6) старший шкільний вік (від 14 до 18 років). Вікові особливості — це сукупність взаємопов’язаних типових для даного віку процесів, станів і властивостей, що виявляються у поведінці та вказують на загальну спрямованість розвитку особи. При розгляді психологічних особливостей неповнолітніх окремих вікових груп необхідно враховувати не тільки хронологічний вік, а й загальні якості культури і товариства, до якого вони належать, соціально-економічний стан, стать, індивідуально-типологічні якості. Разом з тим дітей рекомендується допитувати тільки у крайніх випадках, бо допит може негативно вплинути на їх психіку. Для дітей дошкільної вікової групи характерна кмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація. При відтворенні події, що спостерігалася, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання. Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерною є наявність підвищеного навіювання та схильність до фантазування. Ці психологічні особливості необхідно враховувати у процесі допиту і при оцінці показань неповнолітнього. Підлітковий вік — це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку — «почуття дорослості». Підліткам притаманні імпульсивність, швидка зміна настрою, негативізм. Ці якості можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації. Старший шкільний вік — завершальний етап переходу до дорослості. У цей період визначаються життєві ідеали, здійснюється вибір професійної спрямованості, встановлюється мета і сенс життя. Для старшого шкільного віку характерна схильність до референтної (авторитетної) групи чи референта (найбільш авторитетної особи). Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитися у присутності педагога. Присутність педагога при допиті свідків у віці від 14 до 16 років не є обов’язковою. У разі необхідності при допиті неповнолітнього свідка можуть бути присутніми лікар, батьки чи інші законні його представники. Неповнолітньому допитуваному слід допомогти у формуванні правдивих показань. Слідчий не повинен використовувати постановку запитань, що мають елементи навіювання. Специфічними тактичними прийомами, що можуть застосовуватися при допитах неповнолітніх, є: роз’яснення важливості повідомлення правдивих показань; демонстрація поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси; роз’яснення сутності та значення пред’явлених і оголошених матеріалів; роз’яснення неправильно зайнятої позиції.

Об’єкт пошуку — це те, що необхідно відшукати, виявити, знайти. У процесі обшуку такими об’єктами є люди, трупи, знаряддя злочину, предмети злочинного посягання, документи, сліди тощо.

Обшук передбачає відшукання предметів, які можуть бути речовими доказами. Згідно зі ст. 78 КПК можна сформувати певні типові групи таких предметів:

б) предмети, які спеціально виготовлені для вчинення злочинів (знаряддя злому і злодійський інвентар — відмички, «фомки», «гусячі лапи» та ін.; знаряддя вбивства чи нанесення тілесних ушкоджень — кастети, надолонники, кістені тощо);

в) предмети, зберігання чи використання яких заборонено або потребує спеціального дозволу (ліцензії) (газова зброя, радіоактивні речовини, наркотики та ін.);

г) предмети, які застосовуються у побуті, виробничій або іншій легальній діяльності (кухонний ніж, сокира, молоток та ін.);

ґ) транспортні засоби (якщо вони використовувались для досягнення злочинного результату).

2. Предмети, що зберегли на собі сліди злочину (одяг чи взуття обшукуваного, яке має сліди крові, частки ґрунту, жирові плями тощо).

3. Предмети, отримані як наслідок злочину (гроші чи цінності, які є предметом хабара; майно, що належить потерпілому, та ін.).

4. Інші предмети, що виступають засобом для встановлення істини у справі (фотознімки, записні книжки, дискети ЕОМ тощо).

Окрему групу об’єктів складають документи. Під час обшуку підлягають виявленню документи:

а) зміст яких є предметом злочинного посягання;

д) що містять у собі іншу інформацію, яка цікавить органи розслідування.

Об’єкти пошуку можуть бути класифіковані за різними підставами: 1) залежно від характеру попередньої інформації про об’єкт пошуку: а) індивідуально визначені об’єкти; б) об’єкти, відомості про які можуть вказувати лише на їх родову (групову) належність;

а) прямо передбачені й названі в КПК як об’єкти;

б) віднесені до «інших предметів і документів», що мають значення для встановлення істини у справі;

г) які вилучаються з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна;

а) предмети, що можуть служити речовими (або письмовими) доказами; б) предмети і документи, заборонені до обігу; в) предмети і документи, що можуть бути доказами в іншій кримінальній справі;

г) речі та цінності, що здобуті злочинним шляхом;

ґ) цінності або майно обвинуваченого чи підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації; д) особи, які переховуються від слідства і суду; е) особи, яких переховують в тих чи інших місцях;

є) трупи або частини розчленованого трупа (трупів);

ж) тварини. Об’єкт обшуку — це те, відносно чого (чи кого) здійснюється обстеження.

1) житлові приміщення (квартира, будинок, дача, номер готелю тощо); 2) службові, торговельні, виробничі та інші нежитлові приміщення (кабінети посадових осіб і державних службовців, офіси, склади, виробничі дільниці, підсобні приміщення магазинів тощо);

3) ділянки місцевості (садиба, сад, город та ін.);

4) автотранспортні засоби (автомобілі, причепи, мотоцикли та ін.); 5) жива людина (її тіло, одяг, взуття та інші носильні речі). Таким чином, об’єктом обшуку може бути практично будь-яке місце, що знаходиться у кого-небудь в розпорядженні (власності), або особа, якщо є достатні підстави вважати, що у цьому місці чи у даної особи можуть бути знаряддя злочину, предмети та цінності, які мають значення для справи.

Огляд трупа — це слідча дія, що проводиться слідчим або особою, яка провадить дізнання, на місці знаходження трупа з метою виявлення ознак, що дозволяють встановити особу потерпілого, місце, час, обставини і причини смерті, а також для знайдення ознак, які вказують на можливого злочинця. Огляд трупа провадиться в присутності двох понятих і за участю судово-медичного експерта (або іншого лікаря). Огляд трупа складається з двох етапів — загального і детального. При загальному огляді досліджуються: 1) поза трупа і його положення на місці події; 2) зовнішній стан одягу на трупі; 3) знаряддя заподіяння смерті, що знаходяться на трупі. При детальному огляді досліджуються: 1) ложе трупа (ділянка підлоги або ґрунту під трупом); 2) одяг трупа; 3) тіло трупа та ушкодження на ньому. При огляді оголеного трупа фіксуються: 1) угодованість, колір шкіри, статура, вік і стать; 2) трупні явища (охолодження, висихання тіла, трупні плями, ознаки гниття);

3) вид голови та обличчя; 4) вид живота; 5) індивідуальні особливості, які спостерігаються на тілі;

6) ушкодження на трупі. При огляді трупа має місце послідовність дій: спершу оглядається голова – обличчя – шия – груди – живіт – полові органи – спина – верхні кінцівки – нижні кінцівки.

Важливе значення для розслідування має правильна фіксація результатів допиту в протоколі, де повинні бути повно і об’єктивно відображені повідомлені допитуваним дані. Рекомендуються три методи одержання показань: вільна розповідь, запитання — відповідь і поєднання першого і другого методів. Це відбивається й у протоколі допиту. Положення, що гарантують найбільш правильну і точну фіксацію показань, зводяться до такого: 1) показання записують від першої особи і по можливості дослівно; 2) поставлені запитання та відповіді на них у разі необхідності записуються дослівно; 3) на прохання допитуваного йому надається можливість власноручно викласти показання, про що в протоколі слідчий робить відмітку; 4) протокол не може бути стилізованим, а повинен точно фіксувати вирази, які вживає допитуваний; 5) протокол підписують допитуваний, слідчий та інші особи, присутні на допиті. Протокол допиту повинен містити: 1) відмітку про попередження допитуваного (свідка) про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання свідомо неправдивих показань, що підтверджується його підписом; 2) відмітку про роз’яснення допитуваному свідоцького імунітету; 3) відмітку про роз’яснення допитуваному у вчиненні якого злочину його підозрюють та про його право на захист; 4) заяву обвинуваченого про те, чи визнає він себе винним; 5) відомості про перекладача, експерта, захисника, педагога, батьків або законних представників неповнолітнього. У процесі допиту свідок або обвинувачений може виконати за власним бажанням чи за пропозицією слідчого схеми, креслення, малюнки, плани, що пояснюють його показання. Вони повинні бути засвідчені підписами допитуваного і слідчого. Способом фіксації допиту може бути звуко- і відеозапис. Згідно з КПК такий запис проводиться після попереднього повідомлення всіх учасників слідчої дії (статті 85¹, 85²). Доцільно застосовувати його у випадках складних допитів або ж таких, що супроводжуються визнанням обвинуваченим своєї вини, або для фіксації показань потерпілого, який перебуває у хворобливому стані тощо. Паралельно зі звуко- і відеозаписом слідчий веде протокол.

2) належність об’єктів пошуку певним особам;

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: