Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Визначення жіночності, жіночого тексту, жіночого письма, жіночої мови за Е.Шовалтер





Процес визначення жіночності розпочався з народженням ґінокритики - вивчення жінок як письменниць і його суб’єктами є історія, стилі, теми, жанри і структури жіночого писання: психодинаміка жіночої творчості, траекторія індивідуальної або колективної жіночої кар’єри, еволюція і закони жіночої літературної традиції. Патриція Майер Спакс-перш. академічн. критик, який зауважив зміщ-ня від андроцентричної до ґіноцентричної феміністичної критики. Її широкосяжний аналіз розпочав період феміністичн. літ. історії та критики, які знову поставили запитання про розрізн. жіночого писання і як жіночність познач. на творчому жіночому самовираженні. Жіночий текст: Гелен Сіксу: не існує жодного тексту, який вписував би жіночість. Тож жіночим є текст, в якому можна спостерігати вписування жін. тіла і жін. різниці у текст, - позначення жіночності на творчому жіночому самовираженні. Концепція écriture féminine – жіноче письмо, яке вписує жін. тіло і жін. різницю у текст; саме існування цієї конц-ї підтверджує вартість жіночності і визначає теоретичний проект феміністичної критики як аналіз різниць. Сьогодні теорії жіночого письма використовують чотири моделі різниці:біологічну, лінгвістичну, психоаналітичну і культурну. Кожна з них є спробою визначити і диференціювати ознаки жіночого письма і жіночого тексту, кожна модель представляє також школу ґіноцентричної феміністичної критики зі своїми улюбленими текстами, стилями та методами. Вони взаємопереплітаються, але мають чітку послідовність у тому, що кожна наступна модель включає попередню. Концепція жіночої мови дуже давня. Вона не походить із феміністичної критики і часто з’являється у фольклорі і мітах. У таких мітах сутністю жіночої мови є її таємничість, яка є описом чоловічої фантазії про загадкову природу жінки. Геродот: амазонки-здібні лінгвісти, легко оволодівали мовами чоловіків-супротивників, хоча ті не могли вивчити жіночу мову. Р.Ґрейвс, «Біла богиня»: жіноча мова існувала в доістор. період матріархату, але після вел. битви статей – матріархат поборений, жіноча мова пішла в підпілля, вижила у таємничих культах Елевсина і Коринту, зборищах відьом у Зх.Європі.Проте конц-я жін. м. всіяна труднощами:не існ. ні рід.м., ні мови з ознаками роду, якою б розм. жін. сусп-во і яка б суттєво відрізн. від загальноприйн. мови. Немає окремої статево специфічн. м., їх треба розгл. у рамках стилів, стратегій і контекстів лінгвістичного вживання. Жін. письмо не повинне копіювати письмо чолов., але створити письмо, яке працювало б усередині чоловіч. дискурсу.

 

Аналітична рецепція художніх текстів за методологією феміністичної критики

Феміністична критика — одна з течій постструктуралізму, напрям літературно-критичної думки, який набув особливого розвитку у другій половині ХХ століття. Ф.К. виявляється в різних інтердисциплінарних варіантах — передовсім французькому (Сімона де Бовуар, Юлія Крістева, Люсі Ірігерей, Гелен Сікту), зосередженому на обґрунтуванні концепції "інакості жінки", жіночого письма, бісексуальності та на критиці "фалоцентризму", й англо-американському (Кейт Міллет, Елейн Шовалтер та ін.), перейнятому ідеями деконструктивізму. Ф.к. має на меті реконструювання жіночої історико-літературної традиції та історіографії, перегляд патріархальних принципів та досвіду лесбіянства, актуалізацію природи жіночого тексту.

У своїй праці „Друга стать” (1949) С.д.Бовуар дала екзестенційні формулювання понять „інакшість” та „автентичність” жіночої особистості й висунула популярну у світі фемінізму ідею, що поняття „фалос” як вираження трансцендентного перетворення „Я” жінки в „об’єкт”, в „іншого”. В 1970-х рр. представники французької феміністичної критики будують свої теоретичні концепції керуючись ідеями постструктуралізму, деконструктивізму - ідеями Р. Барта, Ж. Лакана, Ж. Дерріди та ін. (Л. Ірігерей, Ю. Крістева, Г. Сіксу). Французькі феміністки висунули та розвинули концепцію „інакості жінки”, концепцію материнського, критику фалоцентризму, концепцію жіночого письма та бісексуальності.

Вихідним положенням сучасної феміністичної свідомості є твердження, що панівною культурною схемою, „культурним архетипом буржуазного суспільства Нового часу слугує „патріархальна культура”. Феміністична теорія ґрунтується на думці, що вся свідомість сучасної людини, незалежно від її статі, наскрізь просякнута ідеями та цінностями „чоловічої ідеології”, з пріоритетом чоловічого начала, логіки, раціоналізму. Цим аксіоматичним фактом сучасної культури й пояснюється необхідність феміністичного перегляду традиційних поглядів, а також необхідність створення історії жіночої літератури й відстоювання суверенності жіночого начала, що не вкладається в рамки чоловічої логіки. Таким чином, феміністичні студії мають широку проблематику: реконструкція жіночої історії і жіночої літературної традиції, ревізія патріархальних канонів та стереотипних уявлень, проблема андрогінії і пошуку нових гендерних ролей, природа жіночого тексту та сприйняття тексту жінкою-реципієнтом, руйнування патріархальних зразків мови, проблема жінки в постколоніальній ситуації та в умовах культурного імперіалізму та ін. Отже, в основі феміністичної критики закладено принцип методологічного розмаїття.

Фемінізм заперечує фалоцентризм в усіх сферах людської діяльності, зосереджуючись на своєрідності і функціях роду в написанні й інтерпретації літературних текстів.

 

Історизм поняття літератури

Поняття «література» - вик. у широкому і вузькому значенні. у вузькому розумінні: літ. – мистецтво слова, вид мистецтва, в якому матеріальним носієм образності є слово, словесний вираз. В шир. розум.: літ. – будь-які витвори люд. думки, що втілені в писемному слові і мають суспільне значення. Таке розуміння генетично сходить до буквального: «література» поход. від лат. «літера» і історично познач. все, що тільки зображ. буквами. Першим до слова література в так. розумінні вдався Цицерон. З часом термін набув значення літературного спадку чи певної категорії словесної творчості. Щоб у масі літературної тв-ті виділити такі словесні твори, що мали мистецьку вартість, почали вживати термін «художня література». Саме поняття «література» досить пізнє, з’являється у ХХ ст. До того для позначення творів, в яких слово виступало як мистецьке знаряддя, довгий час вживали термін «поезія», навіть тоді, коли твір не мав віршової форми. У Давній Греції тексти, написані прозою, не входили в поняття поезії (яку вивчала поетика) - худ. л-ри. Це було риторикою; а поетика й риторика вивчалися як окремі дисципліни. З появою прози літературні твори (і поетичні, і прозаїчні), що підпадали під критерій мистецької форми словесного вираження думок та почуттів, назив. «красною», «гарною», або ж артистичною літературою. На сучасному етапі розвитку літератури словесні твори, що мають мистецькі ознаки, переважно називають художньою літературою, або власне літературою. Частіше поняттям «література» користуються стосовно прози, а іноді дослідники використовують термін «белетристика», від фр.belles-lettres.

46. Поняття „література” та „літературність”

Поняття „література” та „літературність” є історичними: кожна доба має свої тексти, які вважаються побутовими чи літературними.

Поняття „літературність” введено рос. формалістами (Ю. Тинянов, Р.Якобсон) у перші 10-ліття 20 ст.: тексти можуть „мігрувати” із побутових у літературні, і навпаки, напр., ода (античність – невеликий поетичний текст на будь-яку тему; класицизм – тексти, які прославляють видатного діяча, подію, явище природи; зараз ода – це побутовий, нелітературний жанр); любовна лірика (за доби Пушкіна жанр альбомної лірики оприлюднюють у збірках, що сприяє переходу цього жанру із розряду побутового у літературний); у добу просвітництва та романтизму літературними стають такі жанри: щоденники (зокрема подорожуючого), мемуари, спогади, листи – отже, типові побутові жанри входять у прозу; оновлюється також текст сповіді (для Августина – це був нелатературний твір, зізнання – було релігійним жанром, а для Руссо – стає вже літературним жанром). Існує принципове розмежування двох початків художньої літ-ри - власне художності в її основних типах як формах „естетичного завершення”, і власне літературності в її основному модусі - модусі жанру. Літературність можна визначити як систему принципів жанрової організації словесних текстів у процесі їхнього створення та функціонування. Поетичність (тобто літературність) означає особливий тип повідомлення, предметом якого служить його власна форма, а не зміст (джерело - Ролан Барт Від науки до літератури).

Література – сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва, власне, мис-во слова, що відображає дійсність у худ. образах, створює нову худ. реальність за законами краси; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за доп. літер. На сучасному етапі розвитку літ-ри словесні твори, що мають мистецькі ознаки, переважно називають худож­ньою літ-рою (цей термін має значення і оцінки рівня майстерності, довершеності естетичної форми). Специфіка худ. літ-ри є предметом літературознавства, зокрема теорії літ-ри. Маючи на увазі тисячолітню історію словесності, її еволюцію, змінюваність відомих літ. напрямів, варто сформулювати найзагальніше визначення худ. літ-ри як виду мис-ва, що певним чином співвідноситься з об’єктивною дійсністю, але не видає своїх творінь за дійсність; це результат творчості, засіб вислову, своєрідна мовна структура, яка конкретизується в читацькому сприйнятті і певною мірою відображає об’єктивну дійсність крізь призму суб’єктивного світу. Художня літ-ра – гетерогенне за походженням мис-во, яке має самодостатню естетичну цінність, що може бути по-різному трактована, інтерпретована залежно від мети і досвіду читачів, літ. критиків. Згідно з Поль де Маном, у літературі наукове дослідження втягує принаймні 2 взаємодоповнювальні схеми: історичні та філологічні факти, як підготовчу умову розуміння, а також методи читання та інтерпретації.

Поняття літературності за П. де Маном: лінгвістика семіології та літератури мають щось спільне, яке може виявити тільки їхня перспектива, і яке виразно належить тільки їм. Дефініція того „щось”, яке часто приписують літературності, стала об’єктом теорії літ-ри. Літературність часто розуміють хибно, припускаючи, що літературність – це ін. слово або ін. форма естетичної відповіді. Слід розглядати літературність у дійсності, а літературу як місце, в якому негативне знання про достовірність лінгвістичного висловлювання стає доступним. Якщо літературність не є естетичною якістю, то вона також не є первинно міметичною. Отже, Поль де Ман висуває поняття „літературність” як противагу естетичності, оскільки літературність руйнує „світський міф” (відповідність імені та його сутності) про те, що в естетичних об’єктах знаходимо єдність звуку і значення; згідно з П. де Меном, взаємозв’язок між словом та річчю, яку воно називає, не є феноменальним, а суто умовним, і забувати про таку природу цього зв’язку означає потрапити в пастку естетичного. Поль де Ман стверджує, що література – це надійне джерело інформації ні про що інше, як про власну мову.







Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.