Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Особливості визначення літ.епохи й літ.доби





Епохи політичні увійшли в історію, при бажанні їх можна досить непогано впізнати, вивчити і класифікувати. Епохальні зміни в мистецтві і, зокрема, у літературі помітні не так явно, незважаючи на бажання багатьох літературознавців і авторів шкільних підручників усе розкласти по полицях. У літературі існують явища різних шарів; у цьому значенні немає повної зміни однієї літературної течії іншою. Але ця зміна є в іншому розумінні - змінюються провідні течії, що очолюють жанри. У кожну епоху більш-менш структуровано складається певний ланцюжок стилів, тем і манер, послідовність уподобань епохи до певної теми і її аранжування.

Літ.епоха не є нерухомою системою. Кожна епоха одні явища, близькі їй, висуває, а інші – забуває. Як і літературна епоха, літ.особистість автора динамічна, представляє собою ламану лінію, яку скеровує саме літ.епоха.

Літературна доба (епоха) — фрагмент історико-літературного процесу, окреслений певними вирішальними моментами в історії літератури (у зв'язку чи поза зв'язком з епохальними моментами історії краю), котрі виразно відрізняють його від попереднього і наступного (позитивістський, або реалістичний, Л-п. від модерністського тощо). Л-п. — вихідне поняття в історико-літературній періодизації. Характеризують Л-п. його ознаки: літературні напрями і передовсім домінантний напрям того чи іншого Л.п.(назва такого напряму, як правило, стає назвою цілого Л.п.); певне суспільне й культурне призначення літератури, панування певної літературної традиції; більш-менш однорідні форми літературного життя, певний тип літературної публіки й певний вид літературної культури. Л.п. можна обмежити і хронологічними рамками. При визначенні хронологічних рамок Л.п. на базі розвитку світової літератури ступінь умовності зростає, приміром, епоха (період) літературного Відродження в Італії розпочалася на переломі XIII—XIV ст., у Польщі — на початку XVI ст., в Україні — у другій половині XVI — першій половині XVII ст. Іноді термін "Л-п." не збігається зі значенням "літературна епоха", бо під літературною епохою може розумітися літературне явище вищого порядку, ніж Л-п., наприклад, давньоукраїнська доба, пов'язана з розвитком української народності, мови, культури в період з XIV до другої половини XVIII ст., включає в себе періоди Ренесансу, бароко.

 

56. Поняття стилю є багатогранним, а в деяких аспектах — невизначеним. Про стиль говорять не лише в літературознавстві, а й у лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, культурології.

В мистецтвознавчому розумінні стиль – естетична категорія, система принципів і закономірностей організації худ.структури творів і цілих напрямів та течій. З філологічної точки зору стиль – категорія передусім мовна, це принципи і форми використання мови в худ.літературі, організації її зображувально-виражальних засобів.

Д.Наливайко: «стиль – це формотворче начало, внутрішній закон худ.творчості, що визначає ритм і композицію,характер образотворчості,інтонацію.» Тут стиль категорія художньо-естетична, яка проявляється як на рівні окремого твору, так і на рівні творчості митця і цілих течій.

Й.-В. Гете:стиль спирається на глибинні підвалини пізнання, на суть речей. Ця теза входить до класичного розуміння стилю, але в дещо перекрученому розумінні. В.Кожинов підмінює суть, говорячи вже про суть твору(а насправді – про його зміст), який впізнається через форму.(«Стиль – це щонайглибша суть твору, але суть, яка схоплюється, впізнається у худ.реальності, яку ми безпосередньо сприймаємо, у самій формі твору»). Стиль прирівнюється до змісту твору.

Походить від стілоса(заструганої палички, якою писали на покритих воском табличках.Коли треба було виправити похибку, написане згладжували другим,тупим кінцем. З’явилась порада «частіше обертати стилос». На цій основі – переносне розуміння стилю як способу організації форми,худ.почерку письменника, згодом – і певних літ.угрупувань,напрямів.

Говорячи про індивідуальний стиль, доцільно згадати прислів’я «Стиль – це людина»(Бюффон). Інд.стиль(з погляду дедуктивного)відкидання чи дотримання канонів макропоетики, що проявляється передусім через матерію худ.слова. А з погляду індуктивного – це спосіб організації форми,що проявляє новий худ.зміст. Таким чином, найпоширенішим у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, "творчого обличчя" окремого письменника. В.Жирмунський стверджує: "Художній стиль письменника являє собою вираження його світогляду, втілене в образах мовними засобами". Тому стиль як явище форми "неможливо вивчати у відриві від ідейно-образного змісту твору

Стиль за Гегелем – це категорія насамперед змістова(він є, тоді коли його не помітно). Він – у наявності власного мистецького почерку.

Д.Наливайко наголошує,що занадто широке розуміння стилю робить непотрібними інші категорії(зокрема метод і напрям).

 

Традиційний науковий апарат вивчення курсу «Історія літератури».

Науковий апарат - це основні положення, котрі визначають спрямованість, логіку та умови підготовки до вивчення курсу. Науковий (понятійний, категоріальний) апарат включає: актуальність дослідження; протиріччя; проблему; тему; об'єкт; предмет; мету, гіпотезу, завдання, методи, наукову новизну.

Літературна критика, історія літератури, теорія літератури мають спільний об'єкт дослідження — художню літературу в розмаїтих її родових, жанрово-композиційних, стильових виявах та історичному розвитку мистецьких напрямів. Проте кожна з основних літературознавчих наук (і водночас навчальних "дисциплін" у вищій школі) розглядає спільний об'єкт під іншим кутом зору, тому має свій предмет, своєрідні завдання.

Істо́рія літерату́ри — галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв'язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Цю дисципліну ставлять в один ряд з конкретними науками про природу, адже це конкретна наука про літературу, яка відтворює процес літератури в історичному розрізі. Методи, задіяні в розробці дисципліни: суб’єктивні(естетичний, публіцистичний, психологічний), об’єктивні(філологічний, історичний, соціологічний).

Вона включає в себе численні історії окремих національних літератур, як старих, що мають багатовікову традицію, так і новітніх, розвиток яких обмежується десятками років. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють значення творчості письменників, їх окремих творів для читачів епохи, в яку ці твори постали, і для наступних поколінь.

Мета курсу – ознайомити студентів з основними поняттями про специфіку й основні функції художньої літератури, дати загальні відомості про літературознавчі методи та школи, напрями, течії і стилі літературного розвитку, допомогти засвоїти літературознавчу термінологію.







ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.