Архетипи української культури.

Архетип (гр. лраформа, прототип) - первісна форма для наступних утворень; початкова форма чогось.

В "аналітичній психології" К.Г. Юнга архетипи - компоненти "колективного підсвідомого", які сформувалися у найдавніші, часи і визначають структуру моральної, естетичної і пізнавальної: діяльності людини. Основу духовного життя складає досвід, який передається від минулих поколінь наступним і є сукупністю архетипів. Архетипи проектуючись на зовнішній світ визначають своєрідність культури:

Культури-інтроверти - якщо головна цінність закладена в об'єкті і ставленні до нього, набуває Індивідуального характеру (доба Просвітництва). Культури-екстраветри - якщо головну цінність становить особистість людини і ставленні суб'єкта до ідей, набуває колективного характеру (доба Романтизму). При цьому жодна з культур не досконала.

Укр. архетипи проявляють себе як символи у міфах, казках, фольклорі, обрядах, традиціях, є узагальненням досвіду наших предків. Укр. культура пройшла трипалий час формування, становлення і розвитку з найдавніших часів і до сучасності. На її розвиток впливали природні умови, географічне положення, територія, міграційні процеси, елементи Інших культур. Протягом століть одні племена та етноси змінювались іншими. Кімерійці, скіфи, сармати, гуни, слов'яни, половці, татари та ін. брали участь в етногенезі українців. Культурні здобутки передавалися нащадкам. Основою культурного процесу було місцеве населення, яке вбирало в собі усі впливи, і діяло свою культуру, Україна - географічний центр Європи. Усі шляхи з Заходу та Сходу перетинають ЇЇ. З огляду на рубіжність (вплив сходу і заходу) існують різні регіональні особливості українців сходу і заходу (на сході укр.- більш чуттєві на на заході - більш спокійні).

Кордоцентризм в структурі укр. психіки визначається з погляду укр. етнопсихології - спільною ознакою українців = перевагою емоцій та почуттів над мисленням і волей, що робить їх подібними один на одного та особливостями, своєрідністю індив ідуаль ністю східних і західних укр аїнців.

Запровадження християнства.

Християнство - одна з основних світових релігій, поряд з ісламом, буддизмом та іудаїзмом. Виникло у 1 ст. н.е. в східних провінціях Римської імперії як релігія рабів і поневолених мас. З часом вона зазнала значних змін, стала релігією правлячих класів, в деяких країнах - державною релігією.

Християнізація слов'янських країн відбулася у 9-10 ст.: Завершенням християнізації Русі було масове хрещення населення у 988 р. за наказом Київського князя Володимира Великого (Святого).

На території Русі християнство існувало ще в римські часи в Херсонесі (Корсунь). Тут була розташована грецька церква. На Вселенських соборах в Нікії (325) та Константинополі (381) згідно письмових джерел були присутні єпископи Херсонеської єпархії.

З прийняттям християнства культура Київської Русі піднялася на новий, більш високий щабель, зміцнилися зв'язки з Візантією, а також християнськими країнами Заходу, які, хоча й конкурували з православною Візантією, але чітко відрізняли християнство від поганства.

На Русі християнство позитивно вплинуло на розвиток освіти, мистецтва, літератури, науки. На краще змінився світогляд руського народу. Церкви та монастирі стали осередками культури. Через те, що Україна-Русь прийняла християнство з Візантії, в Київ приїхало багато грецьких священиків, письменних людей, які сприяли поширенню грамотності та знань про всесвіт та минулі цивілізації. Україна почала процвітати: були написані перші книги, відкриті школи, запроваджено грошову систему. З'явилася і українська емблема - тризубець, яка була княжою і державною емблемою.

Велику роль у підвищенні культурного рівня населення відіграли монастирі, де велося літописання, створювалися бібліотеки, школи, малювалися ікони тощо. В Київській Русі існувало до 30 монастирів: в Києві 17, в Галичі 5, у Чернігові 3, Переяславі 2, Володимирі Волинському та Тмутаракані по 1. Першим і найбільшим була Києво-Печерська Лавра, заснована у 1051 р. Назву "Печерський" монастир отримав від печер, де мешкали його перші поселенці. Засновниками монастиря вважаються ченці Антоній та Феодосій. Тут працювали Нестор-літописець, чернець-живописець Алімпій, чернець-лікар Агапіт та ін.

Запровадження християнства як державної релігії (988-989) відіграло величезну роль в консолідації феодальної держави. Християнство відображало ідеологію феодального ладу. Разом з позитивними якостями, релігія виправдовувала соціальну нерівність і гноблення людей. Церква, яка згодом стала великим землевласником, надавала велику ідеологічну підтримку державі, щоб стабілізувати становище правлячого класу.

Перехід до християнства був важливим і для підняття міжнародного престижу Kиївської Русі. Церква допомагала підвищувати рівень культури, літератури, мистецтва, літописання та архітектури. З поширенням християнства візантійська література почала потрапляти на Русь. Таким чином, запровадження християнства допомогло поширенню писемності на Русі, наблизило Київ до європейських держав.

Негативні риси православ'я. Разом з тим, прийняття християнства візантійського обряду мало і негативні риси: 1) відірваність від Заходу, 2) містицизм та 3) аскетизм.

8.Український культурний ренесанс

Культурні процеси в ХІХ ст. на Україні відбувалися в умовах розквіту нових ідей, які вплинули на зростання національної свідомості. Процесу розпоширення ідей національно-культурного відродження сприяло багато чинників суспільно-політичного та культурно-освітнього життя. Поштовх дав ряд політичних подій, які мали як і загальноукраїнське, так і загальноросійське значення. Це російсько-турецькі війни за Північне Причорномор’я та Крим (70-80-і роки ХУІІІ ст.), зруйнування Запорізької Січі (1775), юридичне оформлення на Слобожанщині та Лівобережжі кріпосного права (1783), насильницьке приєднання Російською імперією території Правобережної України, а Австрійською Галичини та Буковини (70-90-ті роки). Боротьба народних мас проти кріпацтва, складні політичні процеси та суспільно-економічні відносини, зумовлені розвитком капіталізму, Вітчизняна війна 1812 р., повстання декабристів активізували культурне життя в Україні. Водночас царизм відкидає право неросійських народів на розвиток їх національних культур. Занепадає освіта українською мовою, оскільки дозволяється видавати лише книги російського змісту. Поступово у Східній Україні засобом літературного спілкування стає російська, у Західній – польська й латинська, у Закарпатті латинська та угорська мови. Як протидія вищезазначеним “гальмуючим” чинникам виникає рух за розвиток національної культури, посилюється процес пробудження національної свідомості, зростає інтерес до усної народної творчості, історії, етнографії, мови. Нова генерація української інтелігенції розуміє, що народ, який позбавлений своєї історії та культури, приречений на асиміляцію, втрату політичних орієнтирів. На початку ХІХ століття активно розвиваються український професійний театр, музика, живопис та архітектура. Утворюються театри в містах Одеса, Київ, Полтава, Харків, Ніжин, Катеринослав, Чернігов. Найвизначніші досягнення української культури цього періоду пов’язані з розвитком літератури. Услід за творами І.П.Котляревського на арені літературного життя з’являються твори П.Гулака-Артемовського, Г.Квітки-Основ’яненка, Є.Гребінки, а на Західній Україні – М.Шашкевича, І Вагилевича, Я.Головацького та іншихЗагальноприйнятою є така періодизація українського національного відродження: перший етап: період збирання спадщини чи академічний (кінець ХУІІІ-40-і р.р. ХІХ ст.); другий етап: українофільський або культурницький (40-і р.р. ХІХ ст.. – кінець ХІХ ст.); третій етап: політичний (з кінця ХІХ ст.). Підводячи підсумки процесу національно – культурного відродження в Україні протягом ХІХ століття, слід зазначити, що, незважаючи на певну суперечливість, а в окремих випадках і непослідовність, український національний рух стимулював не тільки загальний соціально – економічний, політичний, культурний і науковий прогрес усього українського суспільства, але й зростання громадської свідомості широких народний мас. Саме в період національного відродження був створений міцний фундамент для подальшого розвитку національної самобутньої культури, яка не лише не поступається європейським культурам, а й вражає своєю неповторністю та величною красою.

9.Український”АВАНГАРД” Український живописний авангард, як кожний великий стиль, мав наднаціональний характер. Однак такі його риси, як колористичне багатство, як схожість у фарбах, у формах з елементами середньовічної ікони (чергування кутів і овалів, які мали священне символічне значення), а також з колоритом київських мозаїк (з їх шляхетними рубіновими, смарагдовими, золотистими гамами, що переривалися темними згустками фарб) і, нарешті, декоративність (запозичена з українського селянського побуту хати-мазанки) вся вітальна сила селянського мистецтва надають йому певної національної специфіки.

Модернізм та постмодернізм

Стиль модрн за короткий термін7 захопив мистецтво всіх цивілізованих країн та залишив по собі помітний слід у кожній нац. К. Епоха модерну проіснувала недрвго: 20-30 років, але вплив модерну вна всі види мистецтва вражаючий. Появу стилю модерн пояснюють різними причинами.1)стомленість 19ст. Та загальним декадансом європейської к.(модерн має загальні риси втомленості та виснаженості. Ця втомленість проявляється в внутрішніх формальних властивостях: в системі лінійної ритміки, в зумісному орієнтуванні на уповільнене сприйняття) 2)демократизація суспільного життя наприкінці століття(поява в містах масового споживача, який хоче оволодіти вищими досягненнями мистецтва) 3)конфлікт між піднесеними ідеалами та буржуазною прозою життя, який назвичайно загострився наприкінці ст.(модерн шукав вирішення цього кунфлікту в зовн. Контактах між мистецтвом і життям з неминучим наголосом на утилітарно-прикладній, декоративній ф-ції творчості.) 4)

Прагнення деяких художників зробити побут людини красивим і стильним. Своєрідність стилю модерн багато в чому зумовила зацікавленість Сходом, що знов активізується в Європі наприк.19 ст. У цьому стилі поєдналися євр. Та сх. Традицції культури – романтизм, почуттєвість, тверда лінійно-структурна основа, площинна декоративність. Перші 3 риси успадковані з традицій Є, а остання – з Азії. Але навіть євр. Традиції набувають у євр. худ. орнаментального хар-ру.Відкриття другого принципу термодинаміки, який утверджує систему як таку, що забуває свої попередні стани і прагне до хаосу, до розсіювання енергії, заперечило космологічні уявлення про збільшення порядку в світі. Модерністська модель світу постулює ідеї хаосу, випадковості, змістової поліфонічності, плинності реального світу, непідвладного впорядкованості.

Дійсність, яка спонукає не довіряти зовнішній реальності, породжує некласичне бачення світу. У візуальних мистецтвах — відмову від прямої перспективи і зображальності. У музиці — відмову від ладу в тональності й визнання всіх ступенів звукоряду рівноправними. У прозі — безсюжетність, деструкцію всіх змістів, вільне асоціювання. У поезії — вільний вірш зі складнопобудованим різноряддям. У філософії — еклектичний плюралізм, відмову від систематичного мислення, від раціоналізму, зведення окремих проблем до рівня само­стійного філософського напряму: інструменталізм, феноменологія, структуралізм, лінгвістична філософія, герменевтика. У психології — психоаналіз з проникненням у недоступне простому спостереженню. У природничих науках — принципи відносності і додатковості, що дають можливість вченому обирати будь-яку систему аксіом. "Великий план" у фільмі Антоніоні "Блоу ап" і "розрізання ока" у фільмі Бунюеля "Андалузький пес" — різні образи однієї ситуації відмови від очевидного, заклику сприймати світ "внутрішнім оком".

Отже, модернізм моделює ірраціональну картину світу.

Провідним у новому постіндустріальному суспільстві стає постмодернізм (з 1970-х років). Поворот від модернізму до постмодернізму пов'язується з епохальною заміною європоцентричності глобальною поліцентричністю, появою постколоніального світу. Критика з боку І.Пригожіна та його брюссельської школи класичної наукової картини як царини тотального детермінізму й каузуальності, а також квантово-релятивістського некласичного природознавства сприяє формуванню уявлень про постнекласичну науку як про вірогіднісну систему з низьким коефіцієнтом вірогідності, що відповідає сучасному образові світу як сукупності нелінійних процесів. Термодинаміка нерівноважних процесів, синергетична теорія диссипативних структур, якою обґрунтовується концепція виникнення порядку з динамічного хаосу як із потенціальної надскладної впорядкованості, вплинула на утвердження холістичного, цілісного мислення. Точки росту нового знання виникають лише на стиках наук. Поступово формується ідея цінності екологічної індустрії, людської якості науки.

універсалізму з релігійним, культурним, екологічним екуменізмом.

Характерними рисами постмодернізму є деканонізація традиційних цінностей, деконструкція естетичного суб'єкта, стильовий синкретизм, інтертекстуальність, цитатність як метод художньої творчості, фрагментарність і принцип монтажу, іронізм, пародійність, гедонізм, естетизація потворного, змішування високих і низьких жанрів, театралізація всіх сфер культурного буття, репродуктивність і тиражування, орієнтація на споживацьку естетику, запозичення принципів інформаційних технологій. У культурі постмодернізму поєднуються толерантність, плюралістичність, відкритість, антитоталітарність як заперечення влади над природою й особистістю і водночас — втрата ціннісних критеріїв, емоційності, цинізм, поверховість, естетична вторинність.

Реакцією постмодернізму на модерністську концепцію світу як хаосу стає освоєння цього хаосу, перетворення його на середовище існування людини. Якщо фундамент класичної традиції становили образність, ієрархія цінностей, суб'єктність, то постмодернізм спирається на зовнішню "зробленість", конструювання, антиієрархічність, об'єктність. Якщо ідеалом модернізму була свобода самовираження митця, то постмодерніст, упевнений у хаотичності навколишнього інформаційного світу, надає перевагу маніпуляції вже відомими чужими кодами. У постмодернізмі авангардистській установці на новизну протистоїть бажання опанувати досвід світової культури шляхом її іронічного цитування. Постмодернізм відверто стверджує, що текст не відображає реальності, а творить нову реальність (дійсність не виявляється, існують лише тексти). Сприйняття світу як грандіозного звалища накопичених людством артефактів, традицій, образів, стилів за умови того, що немає системи координат, принципової ієрархії цінностей, перетворює художній текст на випадковий бріколаж, який постулює хаос як спосіб організації.

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: