|
|
Підгалузі та інститути в системі адміністративного праваБагатоманітність суспільних відносин, що становлять предмет адміністративного права, зумовлює виділення в системі цієї галузі відносно самостійних елементів. Останні виступають у вигляді сукупностей норм (так званих нормативних утворень), які мають назву підгалузей та інститутів адміністративного права. Підгалузь адміністративного права — це сукупність правових норм, що регулює суспільні відносини в певній сфері, котра виокремлюється в межах загального предмета адміністративного права. Поділ відносин, що становлять предмет адміністративного права, на сфери може здійснюватися за різними критеріями. Наприклад, окремі підгалузі адміністративного права можуть формуватися залежно від сфер державного управління. Зокрема, державне управління поділяється на державне управління у сфері економіки, державне управління у сфері соціально-культурного будівництва та державне управління у сфері адміністративно-політичного будівництва. У свою чергу, така велика сфера державного управління, як управління економікою, може бути поділена на державне управління в різних галузях промисловості, сільського господарства, будівництва, енергетики, транспорту, зв'язку тощо. Відповідно до такого поділу відбувається і поділ правових норм, з допомогою яких здійснюється правове регулювання у відповідній галузі державного управління. Звідси можуть виділятися такі підгалузі адміністративного права, як будівельне право, транспортне право, енергетичне право тощо. При цьому зазначені підгалузі адміністративного права можуть стати основою однойменних комплексних галузей права, якщо для регулювання певного виду суспільних відносин додатково використовуються методи інших галузей права, зокрема цивільного. При поділі за згаданим критерієм підгалузей адміністративного права буде стільки, скільки виокремлено самостійних сфер і галузей державного управління. Крім інститутів, практичне значення мають такі нормативні утворення, котрі виступають як допоміжні “будівельні конструкції” для інститутів і підгалузей адміністративного права. Такі утворення можна умовно назвати субінститутами. - правовий статус суб'єктів — носіїв владних повноважень; - правовий статус суб'єктів, котрі не мають владних повноважень; - методи державного управління; - форми державного управління; - процедури державного управління; - механізм забезпечення режиму законності в державному управлінні. Наприклад, до групи субінститутів, що визначають правовий статус суб'єктів — носіїв владних повноважень, мають бути віднесені субінститут центральних органів виконавчої влади, субінститут місцевих державних адміністрацій тощо. Субінститут місцевих державних адміністрацій утворюють норми, якими визначається правовий статус обласних і районних державних адміністрацій. Норми цього субінституту містяться переважно у Законі України “Про місцеві державні адміністрації”. Деякі з цих субінститутів оформлені у вигляді окремих законодавчих актів, а деякі складаються з норм, що містяться у різних нормативно-правових актах. Наприклад, у Законі України “Про ліцензування окремих видів господарської діяльності” закріплено інститут ліцензування, описано загальні правила і порядок цієї діяльності, статус органів ліцензування, окреслено сфери використання такого методу державного управління, як ліцензування тощо. Так само можна розкрити зміст інших згаданих груп субінститутів адміністративного права. Так, службове право (право публічної служби) як підгалузь адміністративного права об'єднує всі норми, що регулюють питання проходження служби в різних органах — державна служба в органах виконавчої влади, служба у Збройних Силах України, служба в органах внутрішніх справ, дипломатична служба, служба в органах місцевого самоврядування тощо. Адміністративно-деліктне право як підгалузь адміністративного права утворюють норми, що регулюють відносини адміністративної відповідальності в різних сферах державного управління; адміністративно-процедурне право — норми, що регулюють процедури діяльності органів виконавчої влади тощо. Оскільки субінститути адміністративного права самостійного значення не мають, то вони завжди перебувають під вирішальним впливом структурних елементів системи адміністративного права — його інститутів і підгалузей. Це підтверджує тезу про внутрішню єдність, цілісність системи адміністративного права. Публічно-правові риси адміністративного права. Поділ права на публічне і приватне Становлення в Україні демократичної, соціальної, правової держави висуває на порядок денний необхідність приведення системи права України у відповідність з тими принципами, на яких побудовані відповідні системи розвинених країн світу, зокрема європейських. Говорячи про наближення права України до європейських стандартів, не можна не сказати про дуалізм права, тобто його поділ на приватне та публічне, котрий, хоч і не закріплений офіційно, проте фактично існує в українському праві. Радянський період розвитку права лишив і можливості, й сенсу проведення будь-яких досліджень з цього питання, тому що офіційно дуалізм права визнано не було. І лише після перебудови і обрання посттоталітарними країнами курсу на побудову правової, демократичної держави з'явилися праці, присвячені цій проблематиці. Щодо загальної характеристики приватного права особливих труднощів не виникає. Зокрема, приватне право визнається як сукупність правил і норм, що стосуються статусу і захисту інтересів окремих осіб, котрі не знаходяться у взаєминах панування-підпорядкування, рівноправно і вільно встановлюють собі права і обов'язки у відносинах, що виникають з їх ініціативи. Характерними рисами приватного права є рівність учасників відповідних відносин, їхня ініціативність при встановленні правовідносин, вільний розсуд при обранні правил поведінки, прямо не заборонених законодавством, позовний порядок захисту інтересів суб'єктів у суді тощо. Все це дістає відображення у диспозитивному методі правового регулювання. Натомість публічне право пов'язане насамперед з реалізацією публічної влади. Остання характеризується, по-перше, легальністю застосування сили у межах держави, по-друге, верховенством і обов'язковістю її рішень для будь-якої іншої влади, знеособленістю, загальністю, різноманітністю ресурсів тощо. Все це дістає відображення в імперативному методі правового регулювання, який визначає характер відносин, одним із суб'єктів яких обов'язково є суб'єкт публічної (державної або з боку місцевого самоврядування) влади. Отже, визначальною, іманентною ознакою публічного права є притаманний лише йому імперативний метод правового регулювання. Методи правового регулювання, які характеризують використання у даній сфері суспільних відносин тієї чи іншої комбінації способів юридичного впливу на ці відносини, мають вирішальний характер. Основні ознаки методів регулювання засвідчують: а) яке юридичне становище осіб, встановлене правовою нормою; б) з якими юридичними фактами пов'язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин; в) як визначаються права і обов'язки суб'єктів правовідносин; г) як вони захищаються. Універсальними для права в цілому є імперативний та диспозитивний методи. Вони являють собою найтиповіші прийоми регулювання, які визначають головне у правовому статусі суб'єктів, у їх висхідних юридичних позиціях. Загальноприйнято, що імперативний метод (або метод субординації) характеризується тим, що регулювання “згори вниз” здійснюється на владно обов'язкових засадах. А диспозитивний метод (або метод координації) характерний для регулювання “знизу вгору”. Тут вирішальний вплив справляє активність учасників суспільних відносин, що регулюються. Сутність імперативного методу полягає у забезпеченні організованості, впорядкованості життєдіяльності суспільства. Саме тому для публічного права характерний специфічний юридичний режим “панування-підпорядкування”, відповідно до якого суб'єкти публічної влади мають право однобічно та безпосередньо, без будь-яких додаткових рішень інших суб'єктів, визначати поведінку підвладних осіб, а вся система владних установ повинна силою примусу забезпечувати повну і точну реалізацію приписів влади, котрим інші особи мусять підкорятися. Поділ права на публічне і приватне є підґрунтям розмежування, у свою чергу, права адміністративного і цивільного як двох фундаментальних галузей національного права. Від названих трьох основних матеріальних галузей права вибудовуються генетичні зв'язки до так званих похідних галузей: фінансового, податкового, трудового, земельного тощо. Отже, до галузей публічного права традиційно належать конституційне, адміністративне, адміністративно-процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуальне, міжнародне публічне право. Цей перелік не є незмінним, він періодично змінюється, поповнюється новими галузями, в тому числі похідними. Зокрема, до них слід було б віднести і таку галузь права другого рівня, що тільки формується, як муніципальне право.   Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...  ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...  Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...  Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|