Зв'язок адміністративно-правової науки з теорією державного управління з теорією державного управління

На особливу увагу заслуговують взаємозв'язки цієї науки. І це не випадково, позаяк у вітчизняній науці адміністративного права радянського періоду категорія “державне управління” вважалася не тільки базовою, а й домінуючою. Та й власне адміністративне право як фундаментальна галузь правової системи спрямовувалося переважно на регулювання суспільних відносин у процесі здійснення державного управління. Хоча зрозуміло, що серцевиною понятійного ряду науки адміністративного права мали б бути категорії, пов'язані з взаємовідносинами апарату державного управління з громадянами, адміністративними (управлінськими) процедурами, організаційно-правовими засобами забезпечення ефективної реалізації та дійового захисту прав громадян у сфері управління.

У цілому зміст адміністративно-правової науки, включаючи насамперед її понятійно-термінологічний апарат, багато в чому сформувався з огляду на потреби вивчення побудови системи державного управління, її складових та їх функціонування. Щоб переконатися в цьому, досить згадати структуру академічного курсу радянського адміністративного права в шести книгах, виданого за редакцією Ю. М. Козлова, Б. М. Лазарева, О. Є. Луньова, М. І. Піскотина у 1977-1982 pp.

З точки зору завдань розвитку адміністративно-правової науки, її взаємозв'язки з теорією державного управління слід вважати доречними і досить плідними.

Оскільки адміністративне право є найважливішим регулятором управлінської діяльності незалежно від того, в якій конкретній сфері вона здійснюється, то без його регулятивної і формалізуючої функції неможливо чітко і функціонально організувати управління складними суспільними процесами, сконцентрувати організуючу діяльність державного апарату, усіх його складових і структурних підрозділів. При цьому правові відносини у сфері управління складаються як відносини вторинного порядку, тобто відносини, які зумовлені завданнями досягнення оптимальних результатів господарської і соціально-культурної діяльності.

Управлінська діяльність багатоаспектна та різноманітна за змістом, формами й методами, і не всі суспільні відносини, що є за своєю природою управлінськими, можуть бути віднесені лише до предмета науки адміністративного права. Зокрема, управлінські відносини, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави, є предметом дослідження теорії державного управління, і тільки набувши юридичної (адміністративно-правової) форми, ці відносини стають об'єктом вивчення з боку науки адміністративного права.

Проте проблеми управління не можна пояснити та розв'язати лише з позицій адміністративного права. Вони мають не тільки юридичний, а й політичний, організаційно-технічний, психологічний та інші аспекти. Тому, до речі, теорія державного управління не може вважатися суто правовою наукою: вона є комплексною, міждисциплінарною наукою.

Дійсно, державне управління — своєрідне суспільне явище багатоаспектного характеру і, природно, не охоплюється науковим аналізом з позицій лише науки права. Наука адміністративного права досліджує тільки частину спектра управління — його організаційно-правові аспекти. Юристи — дослідники проблем управління у визначенні предмета дослідження, як правило, не виходять за межі державної сфери й навіть за межі системи органів виконавчої влади. Безумовно, система цих органів являє собою організуючу частину механізму держави. Але не визнавати подібної ролі за іншими частинами системи державного механізму (апарату), та й усієї системи політичної організації суспільства було б помилково.

Розвиток державознавчих знань поки що утримується в межах традиційних юридичних та інших наук, хоча процес диференціації й інтеграції знань інтенсивно відбувається і в цій сфері. Відомо, що державознавство ніколи не зводилося до проблем юриспруденції: цими питаннями займається широке коло наук. Правильно, що державне управління не вичерпується правом, але так само правильно й те, що питання його правової організації є найхарактернішим, визначальним, що регулюючий вплив права у державному управлінні займає вирішальні позиції, а тому державне управління значною мірою також і державно-правова категорія, хоча воно не зводиться тільки до цього.

Інакше кажучи, немає підстав всю проблематику державного управління юридизувати і водночас власне юридичні аспекти зводити до розряду суто політологічних або соціологічних, хоча політизація й соціологізація досліджень характерні для сучасного розвитку юридичної науки.

Наука адміністративного права досліджує передусім правові аспекти державного управління, тобто проблеми правового регулювання суспільних відносин, які виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів. Водночас державне управління вивчають теорія державного управління та деякі інші управлінські науки, що становлять так звану науку управління. На стику предметів дослідження цих наук розвиваються найінтенсивніші їх зв'язки.

Такі зв'язки грунтуються на єдиному об'єкті дослідження — управлінні в суспільстві. Оскільки адміністративно-правова наука активно взаємодіє із зазначеними управлінськими науками, необхідно докладніше висвітлити їх склад і рівень розвитку.

Зв'язок адміністративного права та теорії державного управ­ ління.

В адміністративно-правовій науці найпоширенішим є поняття державного управління як самостійного виду державної діяльності, що має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, особливої групи державних органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій і завдань держави в процесі повсякденного й безпосереднього керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.

Особливості сучасного державного управління, його еволюція пов'язані з процесами зміни соціально-економічної та політичної систем. Значення держави та її управління економікою і соціально-культурною сферою за сучасних умов не тільки не послаблюються, а й посилюються, про що свідчить інтенсивна правотворча діяльність, спрямована на регулювання відносин у цих сферах.

Конституція України також дозволяє державі активно впливати на економічні, соціальні, культурні, політичні процеси, на формування ринку й ринкових відносин. Звичайно, діяльність держави та її органів не завжди може позитивно впливати на ринкові процеси, але органи виконавчої влади якраз і створюють для стимулювання державою ринкової економіки. Цю діяльність і мають оцінювати за результатами функціонування системи державного управління.

Перспективи розвитку адміністративного права.

Майже півтора десятиліття тому одним із першочергових заходів упровадження Концепції адміністративної реформи в Україні [1] було проголошено прийняття Кодексу про адміністративні проступки як принципово нового кодифікованого акта, заснованого на ідеях законності, верховенства права, справедливості, гуманізму, невідворотності відповідальності та «економії» репресивних заходів. На жаль, через різноманітні об’єктивні чинники цей захід досі не реалізовано. За браком ініціативи вітчизняного істеблішменту та відсутності консолідованого підходу наукових кіл усі кроки в цьому напрямку виявлялися марними. Упродовж 1998–2013 рр. на розгляд загалу було винесено принаймні три проекти КУпАП, однак жоден із них не отримав необхідної підтримки. Фактично питання розробки і прийняття нового кодексу багато років поспіль перебуває в «законсервованому» стані.

Реальні перспективи його вирішення почали окреслюватися лише останнім часом – у міру входження в завершальну фазу іншої масштабної реформи – реформи системи кримінальної юстиції. Не відчуваючи дефіциту суспільної уваги та політичної волі керівництва держави, ця реформа відбувається вельми динамічно. В її рамках вже прийнято Кримінальний Процесуальний Кодекс України, закони України «Про безоплатну правову допомогу», «Про адвокатуру», «Про засади запобігання та протидії корупції», а також цілу низку підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на вдосконалення організації та підвищення ефективності вітчизняної кримінальної юстиції. Наступною стратегічною метою, окресленою Президентом, Кабінетом Міністрів та Радою національної безпеки і оборони України, є прийняття Кодексу України про кримінальні проступки, який передбачатиме відповідальність фізичних осіб за малозначні правопорушення загально-кримінальної спрямованості.

Актуальність поставленої мети не викликає жодних сумнівів. Попри безперервне оновлення змісту кримінального права, з точки зору концептуальних засад побудови воно все ще перебуває в радянському минулому, коли правові наслідки дрібного правопорушення переслідували людину довгі роки, а «тавро» злочинця діставалося їй на все життя. У зв’язку з цим гостро стоїть потреба гуманізації вітчизняного кримінального законодавства шляхом обмеження сфери застосування найбільш суворих покарань (обмеження волі, позбавлення волі etc.), скасування судимості за дрібні делікти, спрощення процедури притягнення до відповідальності, а у більш віддаленій перспективі – передачі відповідних справ до відання мирових суддів.

Та вже найперші кроки в такому напрямку засвідчили неможливість досягнення поставленої мети суто на галузевому рівні. Через історичні особливості розвитку вітчизняного адміністративно-деліктного законо давства сьогодні саме воно (а не кримінальний закон) установлює відповідальність за помітну частину малозначних деліктів загально кримінальної спрямованості: дрібне викрадення чужого майна (ст. 51 КУпАП); дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП); учинення насильства в сім’ї (ст. 173-2 КУпАП) тощо. Природно, у разі створення кодексу про кримінальні проступки відповідний комплекс деліктних норм «перейде» до нього. А це у свою чергу потягне за собою зміни структури та змісту чинного КУпАП. Причому ці зміни обіцяють бути настільки кардинальними, що подальше існування КУпАП у його традиційному вигляді вже не відповідатиме запитам практики.

Ефективне впровадження у практику Кодексу про кримінальні проступки неможливо забезпечити «у відриві» від реформування адміністративно-деліктного законодавства, зокрема без прийняття аналогічного кодексу про адміністративні проступки. Прямим підтвердженням цього факту стало розпорядження Президента України від 30 травня 2012 р. № 98/2012-рп, яким створено міжгалузеву робочу групу з питань реформування законодавства про відповідальність за адміністративні правопорушення та кримінальні проступки. Зазначений документ дав потужний імпульс пошукам оптимальних шляхів розвитку вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства з урахуванням конституційних положень, міжнародних демократичних стандартів, обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи.

У світлі актуалізації питання розробки та прийняття Кодексу України про адміністративні проступки постає необхідність чіткого визначення його концептуальних засад. Ця потреба знайшла широкий відгук серед представників вітчизняної адміністративно-правової науки. Авторські уявлення про ідеологічну спрямованість, зміст і будову нового КУпАП викладено у працях В. Авер’янова, І. Голосніченка, І. Коліушка, В. Колпакова, Д. Лук’янця, В. Стефанюка та інших науковців [5; 6; 7; 8; 9; 10; 11]. Тим на менше, цілісну концепцію такого кодексу наразі не сформовано, що, з одного боку, свідчить про неабияку складність проблеми, а з іншого – зумовлює необхідність продовження дискусії щодо можливих варіантів її вирішення.

Метою цієї статті є розбудова науково-теоретичного підґрунтя реформування вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства та формування концептуального «абрису» Кодексу України про адміністративні проступки.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: