Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Педагогічна оцінка (аналіз) уроку фізичної культури як засіб підвищення його ефективності.





ТМФВ

Фази виконання вправ та їх значення.

Рухи, що входять до складу рухової дії (фізичної вправи), виконуються у певній послідовності і їх можна умовно поділити на три фази: підготовчу, основну (або головну) і заключну. Всі три фази взаємопов'язані, протікають плавно і обумовлюють одна одну.

У підготовчій фазі - створюються найсприятливіші умови для виконання рухів основної фази. Це досягається, наприклад, за допомогою виконання ряду послідовних рухів у вигляді розбігу, стрибка або обертових рухів, напрямок яких наближається до напрямку рухів в основній фазі. Але є рухові дії, підготовча фаза яких пов'язана з рухами, напрямок яких протилежний рухові в головній фазі. Наприклад, завдяки замаху в метаннях, опорних стрибках і ударних рухах розтягуються ті м'язи, які в головній фазі повинні сильно і швидко скоротитися. Ефективність такої підготовчої фази полягає і в тому, що вона сприяє збільшенню амплітуди робочого руху.

Рухи в основній фазі спрямовані безпосередньо на вирішення основного рухового завдання. З біодинамічної точки зору найважливішим у цій фазі є раціональне використання зусиль у потрібному місці, напрямку і в необхідний момент. Наприклад, передчасний активний робочий рух руки при плаванні кролем викличе піднімання тіла над водою і утворення хвиль.

У деяких ациклічних рухів може бути не одна, а декілька основних фаз: наприклад, у стрибках з жердиною - відштовхування івхід на жердину, перехід в упор з поворотом; у потрійному стрибку з розбігу -три відштовхування.

Рухи в заключній фазі спрямовані на успішне завершення вправи і полягають у пасивному згасанні або активному гальмуванні рухової дії. Наприклад, біг після фінішу, утримуючі рухи після випускупредметів у метаннях, піднімання голови і розведення ніг вперед-назад в кінці оберту вперед в упорі верхи та ін.



Засоби фізичного виховання.

Загальна характеристика засобів фізичного виховання

У вітчизняній системі фізичного виховання застосову­ються численні засоби: систематизовані фізичні вправи, природні сили, фактори особистої та громадської гігієни. Усі засоби застосовуються з метою зміцнення здоров'я, всебічного розвитку людини, виховання фізичних якостей, формування необхідних рухових вмінь та навичок та ін. За­вдання фізичного виховання вирішуються як за допомогою використання навколишнього середовища, так і фізичних вправ.

Оздоровчі сили природи як засоби фізичного виховання

До природних сил відносяться сонце, вода та повітря, які є тим середовищем, що оточує нас при виконанні фі­зичних вправ. Якщо позбавити людину цих сил, то життя через деякий час було б неможливе.

Сонячні промені впливають благотворно на людину. Під дією сонця поліпшується фізіологічна особливість шкі­ри: покращується терморегуляція, посилюється виділення продуктів обміну, шкіра стає більш товстою, що затрудняє проникнення мікробів, людина від цього стає більш непо­датливою до захворювань.

Збільшується кількість вітаміну Д в організмі, підви­щується рівень еритроцитів та гемоглобіну в крові, підви­щується фагоцитарна здібність лейкоцитів, поліпшується білковий обмін та швидкість скипання крові.

Вплив сонячної радіації на організм людини спостері­гався здавна. Там, де сонячна радіація недостатня, погір­шується міцність кісток, знижується протидія до застудних захворювань. Сонце є каталізатором при вихованні фізичних якостей.

Вода складає 63—70 % ваги людини, виконує транспор­тну функцію, приймає участь в обмінних процесах, де за допомогою води виводяться кінцеві продукти обміну. 85 % терморегуляції забезпечується за рахунок води.

Повітря необхідне людині для дихання, без нього не­можливі обмін та перебіг усіх біологічних процесів в організмі. 15 % теплового обміну здійснюється за допомогою повітря. Зміни хімічного складу повітря, а також фізич­ні особливості можуть тією чи іншою мірою вплинути на здоров'я людини. Ось чому у спортивних приміщеннях підвищені вимоги до складу повітря. Доведено, що спортсмени, які тренуються в закритих приміщеннях, не досяга­ють такого рівня фізіологічних функцій, порівняно с тими, хто тренується на повітрі.

Гірські умови (середньогірря) ефективно впливають на працездатність спортсменів, бо кількість еритроцитів, а ра­лом з ними і гемоглобіну на 10-20 % більше, ніж у спорт­сменів, що тренуються на рівнині.

У процесі фізичного виховання названі оздоровчі сили природи використовуються за двома напрямками:

1. Організація занять фізичними вправами безпосеред­ньо в умовах природного середовища (на свіжому повітрі, ни місцевості, в природних водоймах та ін.), завдяки чому вплив його факторів тісно поєднується з впливом фізичних вправ і так чи інакше зміцнює його ефект (наприклад, по­силює його в разі інтенсивної сонячної радіації і підвище­ної температури повітря).

2. Організація спеціальних процедур загартувального і оздоровчо-відновного характеру (сонячно-повітряних ванн, модних процедур і та ін.). Методика використання при­родних сил повинна спиратися на дослідження єдності організму і середовища, впливу середовища на організм тих, к то займається фізичними вправами. Сонячні ванни найбільш раціонально приймати зранку до 11 години, а також і 17 години до вечора.

Характеристика гігієнічних факторів у процесі фізичного виховання

Реалізація принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання можлива тільки в тому випадку, якщо заняття фізичними вправами постануть органічною части­ною життєдіяльності людини. З другого боку, ефективність самих фізичних вправ буде щонайвищою тільки при дотри­манні необхідних гігієнічних норм. Як неспецифічні засоби, гігієнічні чинники набувають великого значення для повно­цінного вирішення завдань фізичного виховання. Як би доб­ре не був організований педагогічний процес, він ніколи не даси бажаного ефекту при порушенні, наприклад, режиму харчування і сну, якщо заняття проходитимуть в антисані­тарних умовах.

Гігієнічні чинники є широкою групою різноманітних за­собів, які умовно поділені на дві групи:

1. Засоби, які забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і сус­пільної гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчу­вання, тобто все те, що забезпечує передумови для повноцін­них занять фізичними вправами.

2. Засоби, що безпосередньо включаються у процес фі­зичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, спеціальне хар­чування на дистанції, створення зовнішніх умов (чистота повітря, достатня освітленість та ін.).

Організація фізичного виховання в ЛОТ.

ТМФВ

Педагогічна оцінка (аналіз) уроку фізичної культури як засіб підвищення його ефективності.

Складовою частиною навчально-виховного процесу є контроль учите­лем власної діяльності та діяльності учнів на кожному уроці. Тільки осмислюючи й оцінюючи результати цієї діяльності, можна вносити необ­хідні корективи у свою працю, підвищувати якість уроків і педагогічну майстерність учителя загалом.

Отже, володіння методикою педагогічного аналізу уроку є обов'язко­вим компонентом професійної кваліфікації фахівців із фізичної культури і запорукою підвищення його результативності.

Спостереження та аналіз уроку — це складний процес, який вимагає певних знань, умінь і навичок тримати в полі зору всі сторони навчально-виховної діяльності. Побачене необхідно одночасно осмислити й оцінити з позицій доцільності рішень у певних обставинах, намітити рекомендації тому, хто проводить урок.

Для формування висновків і пропозицій треба готуватися, спеціально вивчаючи при цьому документи планування та готуючи протоколи спостере­ження до його початку.

Аналіз уроку може бути повним або частковим. За повного аналізу охоплюються всі його компоненти, нюанси і весь зміст уроку. Предметом часткового аналізу є окремі компоненти уроку, наприклад: величина і дина­міка фізичних навантажень, методи та методичні прийоми використані вчителем, поведінка учнів, поведінка вчителя, прийоми активізації діяль­ності учнів тощо.

Повний аналіз уроку може переслідувати різну мету, а саме:

• виявлення його позитивних сторін і хиб (щоби закріпити перші Іа усунути другі);

• контроль діяльності вчителя та інспектування;

• вивчення досвіду роботи вчителів;

• оцінку рівня професійної майстерності вчителя. У методичній літературі з фізичного виховання рекомендуються різні схеми аналізу уроків, які загалом представляють один із двох підходів до вирішення цієї проблеми. Перший підхід, який трапляється найчастіше, пе­редбачає аналіз окремих розділів (компонентів) діяльності вчителя й учнів на уроці; другий — орієнтує на послідовний аналіз частин уроку.

Схема педагогічного аналізу уроку фізичної культури за окремими його компонентами.

І. Загальні відомості. Школа, клас, дата, час, місце проведення, кіль­кість учнів за списком і тих, хто займаються, зайнятість корисною роботою тимчасово звільнених, але присутніх на уроці учнів.

Матеріально-технічне забезпечення та санітарно-гігієнічні умови про­ведення занять (чистота приміщення; стан приладів, їхнє розміщення, установка і прибирання; порядок роздачі та збору інвентаря; нестандартне обладнання, його доцільність і ефективність; безпека на занятті; виховання в учнів бережливого ставлення до інвентаря та обладнання; залучення учнів до підготовки і виготовлення дрібного інвентаря та наочних посібників). Ес­тетична оцінка місць занять та матеріально-технічних умов.

Підготовленість педагога та учнів до уроку. Розробка вчителем змісту знань: відповідність підібраних засобів завданням уроку; доцільність запла­нованої і фактично реалізованої послідовності вправ на уроці.

Підбір методів і методичних прийомів навчання, виховання, організації та оцінки діяльності учнів; їхня цінність із погляду виховання особистості учнів; використання на уроці наочних посібників і технічних засобів навчан­ня, їх повнота і методична цінність.

Підготовленість до уроку помічників, їх попереднє інструктування; успіш­ність діяльності; знання та вміння організаційно-методичного характеру; знання типових помилок і шляхів їх виправлення; уміння страхувати; знання правил ігор, вимог до установки приладів. Якість виконання функцій черго­вими, капітанами команд, суддями.

Доцільність відхилень від намічених завдань і змісту уроку, викликаних умовами і ситуаціями, що виникли у процесі його проведення.

Використання методів організації навчальної роботи і їх поєднань. Спосо­би виконання вправ, що використовувались на уроці. Доцільність вибраних форм розміщення і способів переміщення учнів для виконання чергових зав­дань з погляду забезпечення оптимальних просторових умов роботи (доброї видимості вчителя, зручності виконання вправ, взаємоспостереження під час взаємного навчання й оцінки) та економії часу. Виховна цінність застосованих шикувань і переміщень (для розвитку орієнтування у просторі та часі, вихо­вання естетичних почуттів, уваги, кмітливості і виконавської дисципліни).

II. Тип, завдання і побудова уроку.

Місце уроку в системі занять, доцільність обраного типу уроку, його від­повідність етапові навчання. Чіткість формування завдань і їх доведення до учнів із погляду мотиваційного значення (спонукання учнів до навчання, подолання труднощів, переконання важливості матеріалу, що вивчається, під­вищення інтересу до уроку). Відповідність структури уроку до його типу, завдань і змісту.

III. Навчальний матеріал (зміст) уроку.

Відповідність змісту і завдань до можливостей учнів, їхнього рухового досвіду. Зв'язок матеріалу уроку із засвоєним раніше. Наявність і своєчас­ність перевірки якості засвоєного, достатності зусиль для усунення виявлених помилок. Забезпечення міцності засвоєння матеріалу. Доцільність і конкрет­ність заданих додому завдань, їх посильність. Дозування фізичних навантажень. Обгрунтованість фізичних навантажень і способів їх регулю­вання з позиції вирішення поставлених завдань.

IV. Методи навчання і виховання.

Уміння вчителя обирати необхідні методи, враховуючи завдання уроку, особливості навчального матеріалу, умови проведення занять, етап навчан­ня, підготовленість учнів, їх вік і стать. Наявність елементів самостійного пошуку і творчих зусиль учнів. Зв'язок навчання і виховання в кожному кон­кретному епізоді та уроці загалом.

Оцінюючи використання методу слова, враховують:

• точність і логіку викладу, його образність, пізнавальну і виховну цінність розповіді;

• чіткість визначення призначення того, що вивчається, переконли­вість обгрунтування вимог до процесу навчання і його результатів, прагнення залучити учнів до пояснення;

• характер і форму запропонованих учням завдань, їхню доцільність і доступність формулювань;

• уміння педагога вести бесіду, спрямовувати обговорення, під­сумовувати;

• доцільність кількості та змісту вказівок, спонукання учнів до твор­чої активності через вказівки, їхню своєчасність, авторитетність, роль у навчанні та вихованні;

• уміння вчителя керувати розбором ігор та інших колективних дій учнів;

• дотримання прийнятої термінології, забезпечення правильних команд і їхнє виконання, уміння варіювати силу та інтонацію голосу, викорис­товувати самопідрахунок, самоприклади, самопроговорювання;

• доступність пояснення техніки;

• об'єктивність усних оцінок, їхню своєчасність і форму виголошен­ня, участь в оцінюванні учнів. Під час використання методів демонстрації оцінюється:

• своєчасність прямої демонстрації, її доцільність і достатність по­вторень, шляхи попередження сліпого копіювання;

• підготовка учнів до демонстрації, місця спостережень та їх зміни;

• використання слухового, зорового і м'язового сприйняття для ство­рення повної уяви про вправу;

• вплив різних способів демонстрації на успіхи у навчанні;

• використання звукової і світлової сигналізації га музичного супро­воду для регулювання процесу засвоєння темпу, ритму, стимулю­вання емоційного стану, вміння обирати музичні твори, керувати виконанням вправ під музику.

Оскільки у процесі проведення занять методи слова і демонстрації вико­ристовуються разом, оцінюють ефективність їх поєднання. Під час використання методів вправи оцінюють:

• їхню доцільність із позицій величини навантаження, впливу на ефективність вирішення освітніх, оздоровчих і виховних завдань, поєднання з методами слова і демонстрації;

• відповідність обраних методів до етапу навчання, фізичного і пси­хічного стану учнів;

• доцільність обраного варіанту навчання (загалом чи частинами);

• уміння вчителя своєчасно виявити і виправити помилки;

• ефективність підібраних підвідних і підготовчих вправ;

• ефективність використання ігрового і змагального методів, стиму­лювання творчої активності та свідомості учнів;

• уміння сформувати команди, розподілити ігрові ролі, доступно викласти зміст ігор і правила їх проведення;

• здатність учителя застосувати ігровий і змагальний методи для

виховання учнів.

V. Аналіз стилю діяльності педагога передбачає відповідь на два питання. Перше питання: наскільки зміст і структура уроку відповідають прин­ципу розвиваючого навчання, а саме:

• уміння вчителя ставити завдання, які стимулюють інтерес учнів до уроку;

• відповідність фізичного, психічного і інтелектуального навантажен­ня можливостям учнів;

• співвідношення репродуктивної і творчої навчальної діяльності учнів;

• співвідношення засвоєння навчального матеріалу на уроках і в само­стійних позаурочних заняттях; інструктивна спрямованість уроку;

• співвідношення контролю, аналізу й оцінки діяльності учнів з боку вчителя і взаємної критичної оцінки, самоконтролю, самоаналізу і самооцінки учнів;

• співвідношення спонукання учнів до діяльності шляхом комента­рів, що викликають позитивні відчуття у зв'язку з виконанням ро­боти, установок, що стимулюють інтерес до занять, і шляхом при­мусу (різкі зауваження, нотації, нагадування про оцінку тощо);

• досягнення педагога в розвитку допитливості, спостережливості, мисленневої активності, ініціативи, самостійності та почуття від­повідальності за свої дії, навичок самоконтролю і самооцінки. Друге питання: які особливості самоорганізації вчителя, тобто:

• підготовленість учителя до уроку (володіння змістом і структурни­ми компонентами уроку);

• робоче самопочуття вчителя на початку уроку й у процесі його про­ведення (зібраність, наполегливість у вирішенні завдань, оптиміс­тичність, педагогічна винахідливість тощо);

• педагогічний такт учителя, його мовна і рухова підготовка, вміння справляти приємне враження;

• психологічний клімат у класі, збереження вчителем керівної ролі на уроці;

• уміння контролювати й оцінювати роботу помічників.

VI. Аналіз організації пізнавальної діяльності учнів та їхньої пове­дінки на уроці передбачає відповідь на питання: наскільки на уроці були забезпечені умови для продуктивної роботи учнів і їх активність, а саме:

• розуміння учнями поставлених завдань;

• як учитель досягав осмислення учнями навчального матеріалу;

• які установки використовувались і в якій формі (переконання, навіювання);

• як досягалися стійкість і зосередженість уваги учнів, їхня підготов­леність до уроку;

• як актуалізувався попередній досвід учнів у процесі вивчення ново­го матеріалу;

• за допомогою яких прийомів і форм роботи досягає вчитель актив­ності учнів, їхньої самостійності;

• якого рівня розуміння навчального матеріалу досягає вчитель від учнів;

• рівень особистої відповідальності учнів за якість та ефективність навчальної роботи;

• прагнення учнів до вирішення проблемних ситуацій, оволодіння знаннями, вміннями, навичками здійснювати самоконтроль, само­оцінки, взаємооцінки;

• прагнення учнів зрозуміти значення засвоєного і використати його у власній руховій діяльності;

• інтерес учнів до власного розвитку, успіхів та рівень їхньої відпові­дальності за власний фізичний стан;

• емоційний стан учнів.

VII. Результати уроку:

• реалізація плану уроку, його завдань, рівень засвоєння навчального матеріалу;

• виховне й оздоровче значення уроку;

• обгрунтованість і ефективність змін, внесених у запланований зміст і організацію уроку;

• емоційне тло уроку. VIII. Висновки і пропозиції:

• оцінка якості уроку загалом;

• що було нового, оригінального на уроці;

• вади змісту, організації та методики проведення уроку;

• шляхи усунення хиб і помилок учителя.

Схема педагогічного аналізу уроку фізичної культури за його частинами

1. Підготовча частина

• Правильність постановки завдань уроку, їхня конкретність, від­повідність підготовленості учнів і умовам проведення занять, зв'я­зок із завданнями попередніх уроків.

• Спосіб і ефективність донесення завдань уроку до свідомості уч­нів, їхня психологічна підготовка до його проведення.

• Кількість, ефективність, оригінальність вправ, їхня відповідність матері­алу основної частини за характером та інтенсивністю, оцінка дозуван­ня вправ. Наявність спеціально підготовлених вправ, їхня достатність.

• Ефективність педагогічного керівництва класом із боку вчителя (мето­ди організації, команди, демонстрація, слово, грамотність мовлення).

• Наявність необхідних частин розминки (загальної, спеціальної, інди­відуальної).

• Доцільність використаних способів виконання вправ.

• Вимоги вчителя щодо правильності виконання вправ учнями.

• Доцільність використання площі, обладнання та інвентаря.

2. Основна частина уроку

• Доцільність використаних учителем методів і методичних при­йомів, підготовчих і підвідних вправ для засвоєння запланованої рухової дії.

• Знання вчителем техніки запланованої до вивчення вправи та його уміння бездоганно виконати її.

• Ефективність запланованої та реально виконаної кількості повто­рень вправ, передбачених змістом уроку.

• Теоретична підготовка учнів на уроці.

• Реалізація принципів доступності та індивідуалізації, міцності та прогресування, свідомості та активності на уроці.

• Дотримання заходів безпеки під час виконання вправ.

• Реалізація вимоги щодо вдосконалення фізичних якостей на уроці. Зв'язок цієї роботи зі змістом навчального матеріалу. Відповідність параметрів навантаження поставленим завданням.

• Використання на уроці тренажерів, нестандартного обладнання, опосередкованої наочності, навчальних карток.

• Щільність основної частини уроку та її емоційність.

3. Заключна частина

• Доцільність використаних засобів для вирішення завдань заключ­ної частини.

• Уміння вчителя підсумовувати урок, оцінювати діяльність учнів, націлювати їх на подальше самовдосконалення.

• Зміст домашнього завдання, його цінність для учнів і їх інтерес до виконання. Чи є домашні завдання часткою системи самостійної роботи учнів?

4. Оцінка компонентів уроку, що стосуються всіх його частин

• Оздоровча і виховна цінність уроку.

• Емоційність уроку й інтерес до нього учнів.

• Спосіб взаємодії учнів та вчителя на уроці.

• Доцільність і ефективність відхилень від передбаченого плану уроку.

• Оцінка якості підготовки місць, занять, їхній санітарно-гігієнічний стан, матеріальне забезпечення.

• Спортивна форма учнів.

• Зовнішній вигляд і психологічний стан учителя, манера його по­ведінки.

• Активність учнів, їх зацікавленість власним розвитком, старанність.

• Реалізація на уроці міжпредметних зв'язків.

Звертаємо увагу на те, що аналіз уроку не повинен містити простих від­повідей на поставлені у схемі питання, як це робиться, наприклад, під час заповнення анкети. Аналіз вимагає творчого осмислення зафіксованих під час уроку фактів, їх теоретико - методичної оцінки, що допоможе виявити причини успіхів і невдач, накреслити шляхи подальшого вдосконалення педагогічної майстерності вчителя.

"У практиці роботи школи важлива роль належить внутрі шкільному кон­тролю за станом навчально-виховного процесу з усіх навчальних предметів. Цей контроль здійснюють директори шкіл, а також заступники з навчальної роботи. Вони, зазвичай, не фахівці з фізичної культури і невпевнено почува­ють себе при аналізі і оцінці якості уроку з фізичної культури. Саме тому вони досить рідко відвідують такі уроки, отже, і контролюють стан та якість навчально-виховного процесу з фізичної культури. Переважно це негативно відбивається на навчально-виховній роботі з дітьми. Та і вчителі фізичної культури у багатьох випадках не розуміють, яким він, урок фізичної культу­ри, має бути".

Саме з метою надання такої методичної допомоги педагогам школи про­понуємо орієнтовну схему змісту аналізу уроку фізичної культури за такими критеріями:

1. Місце мети уроку в системі вивчення навчального матеріалу.

2. Відповідність плану-конспекту відвідуваного уроку до календарного плану.

3. Організація уроку: місце проведення уроку, забезпеченість обладнан­ням та інвентарем (особливо нестандартним), спортивна форма вчителя (його зовнішній вигляд), санітарно-гігієнічне забезпечення уроку.

4. Конкретність визначення мети уроку в плані-конспекті та доступність постановки завдань уроку перед учнями класу, їх актуалізація та зв'язок з ін­шими уроками.

5. Робота вчителя з виховання постави учнів, виховання навичок стройо­вих вправ, чіткість команд, зауваження і виправлення помилок в учнів, тон зауважень.

6. Послідовність підготовчої частини уроку: стройовий тренаж і його зв'язок з іншими уроками, наявність коригуючих вправ, поступовість росту фізичного навантаження, послідовність загальнорозвиваючих вправ, наяв­ність спеціальних підвідних вправ та їхня відповідність меті уроку, емоційність початку уроку.

7. Розв'язання завдань уроку в основній частині: освітнє забезпечення уроку вчителем (теоретичне роз'яснення техніки вправ, можливих помилок та їх застереження, ілюстрація і демонстрація техніки вправ), володіння тех­нікою вправ фактичного матеріалу самим учителем та настирливість учителя в навчанні техніки вправ і передачі знань учням, міжпредметні зв'язки, до­ступність інформації і практичних вправ усьому класові й окремим учням, рівень фізичного навантаження та його адекватність віку та статі учнів класу.

8. Загальний рівень теоретичної поінформованості учнів класу, рухових умінь і навичок, фізичної підготовленості дівчат і хлопців.

9. Освітня, рухова та загальна щільність уроку, її відповідність до конкрет­ного типу уроку.

10. Індивідуалізація навчання і виховання на уроці, способи активізації пізнавальної та рухової діяльності учнів на уроці.

11. Доцільність і раціональність форм організації діяльності та методів навчання учнів на уроці.

12. Забезпечення вчителем свідомого засвоєння знань, умінь і навичок, виховання позитивного мотиву спортивної діяльності в дітей, їх активність на уроці.

13. Володіння вчителя класом, його спостережливість за роботою учнів, передбачливість і попередження травм, вміння вчителя допомагати учням.

14. Використання унаочнень, роздаткового матеріалу, технічних засобів навчання.

15. Уміння вчителя розв'язувати педагогічні ситуації на уроці.

16. Зняття психологічного і фізичного навантаження з учнів у заключній частині.

17. Аналіз учнівської діяльності вчителем, підсумок уроку (чого навчилися, що не вдалося, кому і з яких причин, що потрібно для цього в майбутньому, що буде вивчатись, виховуватись і вдосконалюватись на наступному уроці).

18. Рівень засвоєння учнями навчального матеріалу, що вивчався на уроці.

19. Оцінка вчителем діяльності учнів на уроці, мотивація обов'язково виставлених оцінок.

20. Доцільність виставлених оцінок.

21. Домашнє завдання, його доцільність, доступність та індивідуалізація.

22. Закінчення уроку: емоційний стан класу, організоване залишення міс­ця занять, стан залишеного місця занять, вчасне закінчення уроку.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.