ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ: ПОНЯТТЯ, ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ: ПОНЯТТЯ, ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

4.1. Поняття доступу громадян до інформації, його зв'язок з інститутом свободи слова.

4.2. Міжнародно-правові гарантії реалізації права громадян на інформацію та на доступ до інформації.

4.3. Національне законодавство, що гарантує право громадян на доступ до інформації.

1. Бачило И.Л. Свободный доступ к информации и Интернет // http://emag.iis.ru.

2. Брижко В.М., Гавловський В.Д., Калюжний Р.А., Попович В.М., Цимбалюк B.C. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права / Академія правових наук України; Науково-дослідний центр правової інформатики / М.Я.Швець (заг.ред.), Р.А.Калюжний (заг.ред.). — Ужгород: ІВА, 2003. — с 100.

3. Демкова М. Проблеми доступу до публічної інформації // http://www.lawyer.org.ua.

4. Доступ до інформації та електронне урядування / Автори-упо-рядники М.СДемкова, М.В.Фігель. — К.: Факт, 2004. — є. 51-56.

5. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про доступ до Інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та

Доступ до інформації: поняття, правове регулювання

доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля // Відомості Верховної Ради, 1999. — № 34. — ст. 296.

6. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про кіберзлочин-ність» // Відомості Верховної Ради України, 2006. — № 5-6. — ст. 71.

7. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року (в редакції Закону M3317-IV від 12.01.2006 р.)// Відомості Верховної Ради України, 2006. — № 18. — ст. 155.

8. Захаров Є., Рапп І. Доступ до інформації: починаємо заново? // http://krytyka.kiev.ua

9. Інформаційна відкритість органів державної влади України. / За загальною редакцією М.Лациби. — К.: Український незалежний центр політичних досліджень, 2005. — с 6.

10. Конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру від 28 січня 1981 року // Збірка договорів Ради Європи. — Парламентське видавництво. — К., 2000.

11. Костецька Т.А. Право на інформацію в Україні / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. Вища школа права. — К., 1998. — с.с. 14-15,17.

12. Марущак А.І. Свобода слова та інформація з обмеженим доступом: співвідношення понять // Бюлетень Мін'юсту України. — К-, 2005. — №.6 (44) — с 44-49.

13. Міжнародні стандарти забезпечення свободи слова. Збірник публікацій міжнародної організації «Артикль 19». — К.: Міленіум,

14. Наказ Міністерства юстиції України від 15 червня 2005 року № 61/5 «Про затвердження Типового положення про правову громадську приймальню» // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 32719/2005.

15. Основи інформаційного права України: Навч. посіб. / B.C. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Гриценко та ін.; За ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного та П.В. Мельника. — К.: Знання,

16. П.п. 3.15, 3.16 Методичних рекомендацій щодо положень
про управління (відділи) з питань взаємодії з засобами масової
інформації та зв'язків з громадськістю апаратів центральних і міс
цевих органів виконавчої влади, затверджені наказом Державного
комітету телебачення і радіомовлення України від 26.03.2003 року
№59, Міністерства юстиції України від 14.04.2003 року №314/7.

17. План дій «Україна - Європейський Союз», Європейська політика сусідства, схвалений Кабінетом Міністрів України 12.02.2005р., схвалений Радою з питань співробітництва між Україною і Європейським Союзом 21.02.2005 р.

18. Положення про режим доступу до інформації, що стосується сертифікатного аукціону, затверджене наказом Голови Фонду державного майна України від 14.11.95 року № 1378 // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів, № 14170/2000.

19. Порядок інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади, затверджений Наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 327/225 від 25 листопада 2002 року // Офіційний Вісник України, 2003. — №2. — ст. 49.

20. Порядок складання та ведення переліку підприємств (операторів), які надають послуги з доступу до глобальних мереж передачі даних органам виконавчої влади, іншим державним органам, підприємствам, установам та організаціям, які одержують, обробляють, поширюють і зберігають інформацію, що є об'єктом державної власності та охороняється згідно із законодавством, затверджений Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 17.06.2002 року № 122 // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів, № 22807/2002.

21. Порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади, затверджений Наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25 листопада 2002 року № 327/225 // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 23984/2003.

22. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 року № 522 «Про затвердження Порядку підключення до глобальних мереж передачі даних» // Офіційний Вісник України, 2002. — №16. — ст. 864.

23. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 року і№ 3 «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» // Офіційний Вісник України, 2002. —№2. —ст. 57.

Доступ до інформації: поняття, правове регулювання

48. Яворський В. Забезпечення права на інформацію через нову редакцію Закону «Про інформацію» // http: //www.khpg.org.

49. Яременко О. Правове регулювання доступу до офіційної правової інформації в Україні // Правова інформатика. — К., 2006. — № 1 (9)/2006. — с 10-15.

Міжнародно-правові гарантії реалізації права громадян на інформацію та на доступ до інформації

Гарантоване Основним Законом України право на інформацію регламентується інформаційним законодавством. Чинне законодавство України до гарантій зазначеного права відносить обов'язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність, прийняті рішення, створення в державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, які б забезпечували у встановленому порядку доступ до інформації, застосування юридичної відповідальності за порушення законодавства про інформацію, здійснення державного контролю за його додержанням та інші.

Конституційні норми регламентують також окремі інформаційні аспекти особистого життя громадян. Гарантією невтручання в особисте і сімейне життя є положення про заборону збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації особи без її згоди, окрім випадків, визначених законом.

Конституційним є також право громадян знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не становлять державної або іншої захищеної законом таємниці.

Гарантується також судовий захист права громадян спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім 'ї та право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та пошуком подібної інформації.

Серед міжнародно-правових актів, які стосуються реалізації права громадян на інформацію, необхідно виділити наступні:

Основним конституційним положенням, що визначає правомірність будь-яких діянь громадян є норма, передбачена у статті 19 Конституції України: «правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством». Цією ж статтею передбачено особливий правовий статус органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які «зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

До гарантій реалізації прав та свобод громадян віднесено також положення статті 64 Конституції України: «конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України»; статті 55: «кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань».

Гарантуються права громадян на доступ до різних видів інформації безпосередньо статтями Конституції України: 32 — «кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади,

органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею»; 34 — «кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір»; 40 — «усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк»; 57 — «кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними».

Провідні дослідники інформаційного права України визначають правомірну соціально-активну діяльність чи поведінку як «таку форму правового виховання, яка здійснюється практично в процесі реалізації норм права: використання, дотримання, виконання і застосування».

Загальні засади цивільного законодавства містять принцип «розумності», який, на думку провідних цивілістів, означає «усвідомлення правомірності своєї поведінки».

За загальною теорією права дії як юридичні факти, що породжують виникнення правовідносин, поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірними є дії, що відповідають вимогам законодавства, тобто прямо передбачені законом або такі, що не суперечать йому, в яких відображається правомірна з точки зору закону поведінка учасників суспільних відносин.

Оскільки інформаційне право носить міжгалузевий характер, а його субінститут доступу до інформації пов'язаний з конституційним, адміністративним, цивільним та іншими галузями права, то й правомірність тих чи інших діянь громадян у сфері доступу до інформації можна проаналізувати з використанням теорії, наприклад, цивільного права.

року № 109 // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів №26849/2003.

15. Порядок особистого прийому громадян посадовими особами Державної податкової адміністрації України, додаток 1 до наказу ДПА України від 26.12.2005 року № 604 // Податковий банківський митний консультант, 2006. — №3 від 23.01.2006 р.

16. Порядок розгляду звернень громадян у Держмитслужбі України, інших митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях, затверджений Наказом Держмитслужби України від 10.08.2004 року №584.

17. Порядок та розміри плати за надання права доступу, користування та одержання інформації з інформаційного фонду Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 31.03.2003 року №25/5 // Офіційний Вісник України, 2003. — №14. — ст. 640.

18. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 вересня 2003 року № 1447 «Про організацію особистого прийому громадян у Кабінеті Міністрів України» // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 26392/2003.

19. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 року № 2266 «Про перелік платних послуг, які можуть надаватися інформаційними підрозділами органів внутрішніх справ» // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 13168/1999.

20. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 348 «Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації» // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 589/1997.

21. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року№ 1138 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти» // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 993/1997.

22. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 38 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами» // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 89/1997.

31. Проект Закону про інформаційну відкритість органів де
ржавної влади та вищих посадових осіб України, за реєстроку Вер
ховною Радою України від 20.08.2002 № 2082 // http://www.rada.
gov, ua /law2 /Proect. 2.

32. Рішення Конституційного Суду України № 6-зп від 25 листопада 19 9 7 року щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи // Офіційний Вісник України, 2003. — № 28. — ст. 1377.

33. Рішення Конституційного Суду України №5-зп від 30 жовтня 1997 року (справа К.Г.Устименка) у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру» // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів №4310/1997.

34. Ст. З Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради, 2004. — № 40-41, 42. — ст. 492.

35. Ст. 35 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 року // Відомості Верхоьііої Ради, 1993. — № 1. — ст. 1.

36. Ст. 38 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня1993 року (в редакції Закону №3317-IV від 12.01.2006 р.) // Відомості Верховної Ради України, 2006. — № 18. — ст. 155.

37. Ст. 4 Орхуської Конвенції про доступ до інформації, громадську участь в ухваленні рішень чи доступі до правосуддя у справах довкілля 1998 року.

38. Ст.ст. 16,17, 20 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради, 1994. — № 15. — ст. 86.

39. Ст.ст. 9, 29, 32-35, 37, 42, 43, 48 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України, 1992. — №48. — ст. 650.

40. Ст.ст. 16,17 Проекту Закону про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України, за реєстроку Верховною Радою України від 20.08.2002 № 2082, внесений Головатим СП., прийнятий в першому читанні (17.12.2004) // htt p://www.rada.gov.Ua/law2/Proect.2.

41. Ст.ст. 2,17 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // Відомості Верховної Ради, 2005. — № 35-36, № 37. — ст. 446.

подібні документи та інформація не внесені до переліку таких, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами.

Опосередковано можливість отримання відомостей учасниками інформаційних відносин (громадянами, юридичними особами або державою в особі її органів) передбачається статтею 43 Закону України «Про інформацію», у якій зазначається, що кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про... те, що стосується його особисто. Крім того, можливість вільного одержання відомостей, необхідних громадянам України, юридичним особам і державним органам для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій, закріплена у статті 9 Закону України «Про інформацію». До того ж стаття 35, наприклад, Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» містить бланкетну норму щодо інформаційного запиту про доступ до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації для друкованих засобів масової інформації: порядок і форма запиту щодо доступу до офіційних документів і запиту щодо надання письмової або усної інформації для друкованих засобів масової інформації, строки їх розгляду, відмова та відстрочка задоволення, порядок відшкодування витрат, пов'язаних із задоволенням запитів, а також характер документів та інформації, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитом, визначаються Законом України «Про інформацію».

Таким чином, цілком логічним було б розширення предмету інформаційного запиту, визначеного у Законі України «Про інформацію» шляхом зміни редакції абзацу 3 статті 32 даного закону на таку: «Під запитом щодо надання письмової або усної інформації у цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, їх посадових осіб з окремих питань».

Закон України «Про інформацію» встановлює, що громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених цим Законом. Зазначимо, що така редакція

питів, особливо коли їх одержують різні державні органи. В означених аспектах нагальною є потреба у створенні вказаними органами у власній структурі спеціального фонду відомостей (інформаційних ресурсів) з питань своєї діяльності, зміст яких мав би задовольняти потреби всіх користувачів інформації, і, насамперед — громадян.

Стаття 33 Закону України «Про інформацію» визначає терміни розгляду запиту щодо доступу до офіційних документів, який не повинен перевищувати десяти календарних днів. Протягом вказаного терміну державна установа письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення. Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом. Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо запиту про надання письмової інформації.

Хоча максимальні терміни — це позитивний чинник, який, змушуючи органи влади брати огляд на час при розгляді запитів, посилює право доступу, та ці терміни мають тенденцію ставати зрештою «стандартними термінами», тобто запитувачеві часто доводиться чекати відповіді на свій запит увесь цей термін. Це природна тенденція, адже в діяльності адміністрації завжди виділяються пріоритети і, маючи можливість розглядати запити протягом певного терміну, вона може користуватися нею повною мірою.

Згідно з чинним законодавством громадянам України гарантується право на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із заявами (клопотаннями), пропозиціями (зауваженнями) і скаргами.

Нерідко звертають увагу на не зовсім належне виконання Закону України «Про звернення громадян», зокрема статті 19, яка передбачає право громадянина бути присутнім при розгляді звернення. Однак, наказ Міністерства юстиції України «Про порядок розгляду звернень громадян» перекручує положення Закону, адже він (наказ) такого права не передбачає, навіть забороняє таке право. Абсолютна більшість відповідей владних органів на запити громадян є неоднозначними. Адже люди звертаються до них тоді, коли їм щось незрозуміло, а чиновники відповідають так, щоб питання стало ще більш незрозумілим.

Відстрочка задоволення запиту допускається в разі, якщо запитуваний документ не може бути надано для ознайомлення у місячний термін. Повідомлення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

У повідомленні про відстрочку має бути зазначено:

1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту у визначений місячний термін;

2) дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку;

3) причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у встановлений Законом України «Про інформацію» термін;

Відстрочка задоволення запиту щодо надання письмової інформації здійснюються в аналогічному порядку.

Належна процесуальна форма посилює можливість забезпечення прав і свобод особистості, сприяє підвищенню відповідальності посадових осіб, її конкретизації, полегшує контроль з боку громадян за виконанням посадовими особами своїх повноважень, сприяє попередженню зловживань з їхнього боку.

Розвиток і удосконалення процесуальних норм, які забезпечують право громадян на інформацію, має здійснюватися з урахуванням пріоритетності забезпечення режиму найбільшого сприяння громадянину, як суб'єкту правовідношення, пов'язаного з інформацією. При цьому, належна процесуальна регламентація як гарантія забезпечення права на інформацію тісно пов'язана з іншими гарантіями: обов'язком державних органів інформувати про свою діяльність і прийняття рішення, контрольною і гарантією нагляду, юридичною відповідальністю тощо.

Слід відзначити, що цілеспрямована контролююча діяльність в галузі забезпечення права громадянина на інформацію здійснюється недостатньо. Значною мірою це пояснюється відсутністю спеціального контролюючого органу в цієї сфері. Можливим вирішенням даного питання є створення державної інспекції з питань захисту прав на інформацію.

Єдиним цілісним нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади надання інформації за запитами громадян є Положення про порядок надання екологічної інформа-

— прізвище, ім'я, по батькові, адреса, місце роботи, категорія (соціальний стан) заявника;

— порушені питання — короткий зміст, індекси;

— кому доручено розгляд, зміст доручення, термін виконання, прийняті рішення, дата одержання відповіді.

Склад зазначених елементів за необхідності може бути доповнений (розписка виконавця в одержанні документа, хід виконання тощо). Порядок розміщення елементів у разі проведення автоматизованої реєстрації може визначатись організацією.

У разі надходження повторних пропозицій, заяв і скарг їм надається черговий реєстраційний індекс, а у відповідній графі реєстраційно-контрольної картки, журналу або на відповідному полі реєстраційно-контрольної картки, викликаної на екран монітора персонального комп'ютера (під час автоматизованої реєстрації), зазначається реєстраційний індекс першої пропозиції, заяви, скарги.

Пропозиції, заяви і скарги одного й того ж громадянина з одного і того ж питання, що надіслані різним адресатам і надійшли на розгляд до однієї й тієї ж організації (дублетні), обліковуються за реєстраційним індексом першої пропозиції, заяви і скарги з доданням порядкового номера, що проставляється через дріб.

У разі, коли про результати розгляду письмової пропозиції, заяви, скарги необхідно повідомити іншу організацію, усі примірники реєстраційно-контрольних форм та перший аркуш контрольованого звернення позначаються словом «Контроль» або літерою «К». Пропозиції, заяви і скарги, на які даються попередні відповіді, з контролю не знімаються. Контроль завершується тільки після прийняття рішення і вжиття заходів щодо вирішення пропозиції, заяви, скарги. Рішення про зняття з контролю пропозицій, заяв і скарг приймають посадові особи, які прийняли рішення про контроль.

Якщо за результатами розгляду пропозицій, заяв і скарг даються письмові та усні відповіді робиться відповідний запис у реєстраційно-контрольних формах та у документах справи на вільному від тексту місці останнього аркуша (крім місця, призначеного для підшивки) або в окремій довідці.

Пропозиції, заяви і скарги громадян після їх вирішення з усіма документами щодо їх розгляду і вирішення та примірником реєстраційно-контрольної форми мають бути повернуті посадовим

громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 348, та зазначеною Інструкцією.

Діловодство за зверненнями громадян здійснюється окремо від загального діловодства. Звернення, надіслані на адресу Верховної Ради України (індивідуальні, колективні, особисті), приймаються відділом службової кореспонденції і передаються без реєстрації до Відділу з питань звернень громадян Апарату (далі — Відділ з питань звернень громадян). Звернення, адресовані народним депутатам України, передаються відділом службової кореспонденції нерозкри-тими у комітети Верховної Ради України, де працюють народні депутати України. Якщо кореспонденція з позначкою «Особисто» або «Конфіденційно» виявиться зверненням громадянина до Верховної Ради України, вона у встановленому порядку передається до Відділу з питань звернень громадян.

Звернення може бути усним, викладеним громадянином та записаним посадовою особою на особистому прийомі. Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити питання, порушені в усному зверненні, безпосередньо на особистому прийомі неможливо, вони розглядаються у тому самому порядку, що й питання, порушені у письмовому зверненні.

Звернення, в яких не вказані прізвище, ім'я, по батькові заявника, адреса його проживання або місце роботи чи навчання, а також такі, з яких неможливо встановити авторство, визнаються анонімними, реєструються та передаються до справи керівництвом органів Верховної Ради України або структурних підрозділів Апарату, до яких надійшли такі звернення, і подальша робота з ними не проводиться.

Звернення розглядаються у Відділі з питань звернень громадян або, залежно від характеру порушених питань, передаються ним у встановленому порядку відповідним органам Верховної Ради України чи структурним підрозділам Апарату, або надсилаються відповідним органам державної влади, органам місцевого самоврядування, об'єднанням громадян, підприємствам, установам, організаціям, до компетенції яких належить вирішення порушених громадянами питань.

встановлені законодавством пільги, розглядаються у встановленому порядку.

Звернення, в яких порушуються питання, що стосуються народних депутатів України, зокрема, перевірки повноважень новообраних народних депутатів України, діяльності народних депутатів України, пов'язаної з виконанням депутатських обов'язків, доповідаються керівництву Верховної Ради України, а стосовно працівників структурних підрозділів Апарату — Керівнику Апарату Верховної Ради України.

Звернення громадян, надіслані під час пленарних засідань Верховної Ради України на адресу сесії Верховної Ради України, передаються у встановленому порядку до Відділу з питань звернень громадян. Пропозиції, що стосуються організації пленарних засідань Верховної Ради України, Відділ з питань звернень громадян передає до Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України.

З метою вивчення громадської думки, виявлення і усунення причин, що породжують заяви і скарги громадян, врахування пропозицій у законотворчій роботі в секретаріатах органів Верховної Ради України та інших структурних підрозділах Апарату систематично аналізується і узагальнюється інформація, що міститься у зверненнях.

Узагальнення звернень у цілому по Верховній Раді України здійснює Відділ з питань звернень громадян. Інші структурні підрозділи Апарату подають статистичні дані до Відділу з питань звернень громадян. Форма інформації визначається Відділом з питань звернень громадян за погодженням з керівництвом Апарату.

Відповідальність за організацію прийому громадян і розгляд їхніх звернень, стан діловодства за зверненнями громадян несуть керівники структурних підрозділів Апарату. У разі виявлення звернень, які вимагають негайного реагування (попередження про загрозу життю автора листа чи інших осіб, небезпечну для суспільства акцію тощо), вони невідкладно доводяться до відома керівників органів Верховної Ради України, структурних підрозділів Апарату і за їх рішенням — керівництва Верховної Ради України.

Деякі особливості містяться у Порядку ведення діловодства виборчих комісій та комісій з референдумів, адже при реєстрації та розгляді документів, заяв і скарг, що надходять до комісії, комісія керується законами України «Про вибори Президента України»,

організаціях, затверджений Наказом Держмитслужби України від 10.08.2004 р.№ 584, розроблено згідно з вимогами ст. 40 Конституції України й Закону України від 02.10.96 р. № 393/96 «Про звернення громадян» з метою реалізації вимог аналізованих у попередньому розділі указів Президента України від 19.03.97 р.№ 241 «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення», від 13.08.2002 р. № 700 «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення», від 14.04.2004 р. № 434/2004 «Про невідкладні заходи з удосконалення організації прийому громадян органами державної влади, органами місцевого самоврядування та посадовими і службовими особами цих органів», постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.97 р. № 348 «Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації».

Прогресивною у Порядку Держмитслужби України є норма, відповідно до якої усі звернення громадян, що надходять до митних органів, підлягають обов'язковому класифікуванню за видами, а саме на:

Тобто, як бачимо, у даному Порядку процедура роботи зі зверненнями громадян поширюється на інформаційні запити громадян.

Цікавою новацією є також пункт 2.3. Порядку, відповідно до якого звернення в інтересах громадянина може бути подано іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює пра-возахисну діяльність, що отримали від громадянина відповідні повноваження, оформлені відповідно до чинного законодавства.

Щодо кожного звернення не пізніше, ніж у п'ятиденний строк з дня отримання, повинно бути прийняте одне з таких рішень:

— прийняти до провадження; передати на вирішення в підвідомчий митний орган (з одночасним повідомленням заявника);

— надіслати за належністю до іншого відомства (якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції митних органів, про що одночасно повідомляється заявнику);

Одним із засобів забезпечення права громадян на доступ до інформації за допомогою інформаційного запиту або звернення громадян є особистий прийом громадян.

Порядок організації та проведення особистого прийому громадян у Кабінеті Міністрів України визначає основні вимоги до організації та проведення особистого прийому громадян у Кабінеті Міністрів України. Так, особистий прийом громадян Прем'єр-міністром України відповідно до статті 23 Закону України «Про звернення громадян» проводиться в установленому ним порядку. Особистий прийом громадян Першим віце-прем'єр-міністром, віце-прем'єр-міністрами України та міністрами (далі — члени Кабінету Міністрів України) проводиться у приймальні Кабінету Міністрів України в установлені графіком дні з 15-00 до 17-00. Прийом Героїв Радянського Союзу, Героїв України, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни проводиться першочергово.

Особистий прийом громадян в інші дні, крім неділі та святкових, приводиться працівниками Управління організації роботи із зверненнями громадян Департаменту діловодства та моніторингу Секретаріату Кабінету Міністрів України (далі — Управління) з 9-00 до 13-00 та з 14-00 до 19-00, у п'ятницю і передсвяткові дні — до 18-00, у суботу — з 9-00 до 13-00. Вхід громадян до приймальні Кабінету Міністрів України вільний і не потребує оформлення перепустки та пред'явлення документів, що посвідчують особу.

Інформація про порядок і графік особистого прийому громадян членами Кабінету Міністрів України публікується у газеті «Урядовий кур'єр», розміщується на Єдиному веб-порталі Кабінету Міністрів України та у приймальні Кабінету Міністрів України в доступному для вільного огляду місці.

Попередній запис на особистий прийом до членів Кабінету Міністрів України проводиться працівниками Управління разом з представниками служб членів Кабінету Міністрів України в установ-юний графіком день з 10-00 до 13-00. За дорученням керівництва Секретаріату Кабінету Міністрів України до участі в попередньому записі громадян на особистий прийом до Першого віце-прем'єр-лііністра, віце-прем'єр-міністрів України можуть залучатися працівники відповідних структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України.

мує про це керівництво Секретаріату Кабінету Міністрів, щороку — Кабінет Міністрів України.

Порядок особистого прийому громадян посадовими особами Державної податкової адміністрації України, затверджений наказом ДПА України від 26.12.2005 р. № 604.

Важливим положенням зазначеного Порядку є наступне. Посадова особа, яка здійснює прийом, для забезпечення кваліфікованого роз'яснення питань, порушених громадянами, може залучати до їх розгляду керівників інших структурних підрозділів ДПА України в частині вирішення питань, що належить до їх компетенції, або одержувати від них потрібну інформацію у телефонному режимі.

Інформація про хід виконання доручення, наданого на особистому прийомі, протягом встановленого терміну та остаточні висновки за результатами його розгляду (копії відповідей, рішень тощо) в обов'язковому порядку надаються виконавцями до структурного підрозділу, відповіда<

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: