З топографічної і навігаційної підготовки

З топографічної і навігаційної підготовки

Для навчання військовослужбовців, призваних за мобілізацією

(загальновійськова підготовка у навчальних центрах, військових частинах, навчальних підрозділах)

ТЕМА 1: Способи орієнтування на місцевості без карти та за допомогою карти.

ЗАНЯТТЯ 1: Сутність орієнтування. Визначення напряму на сторони горизонту за компасом, небесними світилами, ознаками місцевих предметів, свого місцезнаходження відносно оточуючих предметів. Вибір орієнтирів. Цілевказівка від орієнтира, за азимутом та дальності до цілі. Рух за азимутом.

Сутність орієнтування полягає у розпізнаванні місцевості за її характерними ознаками й орієнтирами, визначенні свого місцезнаходження і необхідних об’єктів відносно сторін горизонту, місцевих предметів (орієнтирів), розташування своїх військ і військ противника, а також у знаходженні та визначенні потрібного напрямку руху чи дії.

Для того, щоб орієнтуватися на місцевості без карти, треба вміти:

г) визначати відстані до місцевих предметів (цілей, орієнтирів).

При виконанні бойового завдання, особливо в русі, орієнтування має бути систематичним, тобто в будь який проміжок часу потрібно знати своє місце знаходження.

Визначення напряму на сторони горизонту за компасом, небесними світилами, ознаками місцевих предметів, свого місцезнаходження відносно оточуючих предметів.

Способи визначення напрямів на сторони горизонту.

Напрями на сторони горизонту взаємопов’язані між собою. Якщо відомий

хоча б один із них, наприклад, на північ, то в протилежному напряму буде південь, праворуч – схід, а ліворуч – захід. Напрями на сторони горизонту можна

Рисунок 1 – Сторони горизонту, їх взаємне розташування

Шкала компаса оцифрована у поділках кутоміра (ціна поділки 0-50), яка

Перед початком роботи на місцевості компас необхідно обов’язково перевірити, для чого компас встановлюють у горизонтальному положенні на який-небудь предмет і відпускають гальмо; запам’ятовують відлік за стрілкою і

металевим предметом відводять стрілку в сторону; металевий предмет забирають – стрілка повинна вказати попередній відлік. Якщо відлік відрізняється більш ніж на одну поділку – компас несправний, тобто розмагнічена стрілка або затуплена голка. Не рекомендується працювати з компасом під час грози, поблизу залізниць, ліній електропередачі високої напруги та близько металевих предметів. Від машини необхідно відходити на 10- 15 м, від танка – на 40-50 м. За допомогою компаса визначають напрями на сторони горизонту, магнітні азимути напрямку руху або на цілі, а також вимірюють кути на місцевості та на карті.

Визначення напряму на сторони горизонту компасом виконують у наступній послідовності. Мушку візирного пристрою ставлять на нульову поділку шкали (північ); відпускають гальмо магнітної стрілки і повертають компас у горизонтальній площині так, щоб північний кінець стрілки збігся з нульовим відліком, тобто орієнтують компас. Після цього, не змінюючи положення компаса, візуванням через цілик і мушку визначають якомога дальній орієнтир, який використовують для указання напрямку на північ.

Визначення магнітного азимута компасом. Компас треба встановити горизонтально у напрямку орієнтира (цілі) і відпустити гальмо; поворотом корпусу компаса сумістити північний кінець стрілки з нульовим відліком;

придержуючи стрілку біля нуля, повернути візирний пристрій так, щоб крізь цілик і мушку бачити орієнтир (ціль). Зняти відлік за шкалою біля мушки.

Рисунок 5. Визначення сторін горизонту за різними ознаками місцевих предметів (стрілками показано напрямок на північ)

Орієнтирами називають характерні і добре помітні на місцевості природні та штучні предмети і форми рельєфу, відносно яких визначають своє місце знаходження, розташування інших об’єктів і цілей та за допомогою яких визначають напрямок руху під час орієнтування. Вони виділяються за своїм зовнішнім виглядом чи розміщенням серед інших об’єктів при огляді навколишньої місцевості і розрізняються за формою.

Спочатку потрібно пояснити значення правильного вибору орієнтирів в бойовій обстановці. Показати на місцевості 2-3 орієнтири і порядок їх використання під час вказання свого місцезнаходження, мети, сектора спостереження та напрямку наступу (атаки). Наприклад: "Знаходжусь на північному схилі висоти з вирубаним лісом, 700 м на захід від населеного пункту Іванівка"; "Орієнтир перший – окреме дерево, праворуч 3-00, далі сто – БМ ПТКР", "Спостереження вести: праворуч – ліс "Темний", ліворуч – висота "Огірок", "Наступати в напрямку висоти "Кругла". Для того, щоб військовослужбовці добре запам’ятали порядок використання орієнтирів доцільно опитати 2-3 військовослужбовців відразу після пояснення кожного прийому. Потім потрібно розповісти про те, що до орієнтирів відносяться місцеві предмети, які виділяються серед оточуючого середовища формою, розмірами, кольором і добре помітні здалеку. Це можуть бути і елементи рельєфу. На прикладі показати, які місцеві предмети можуть бути орієнтирами, пояснити порядок їх вибору, нумерації та найменування. Звернути увагу на те, що для витримування напрямків руху використовуються і лінійні орієнтири: дороги, річки, яри, просіки в лісі, лінії високовольтних передач, якщо їх напрямок збігається з напрямком руху. Вночі за орієнтири обирають такі місцеві предмети, які проглядаються на фоні неба: будови баштового типу, ретранслятори, куполи церкв і т.п.

Це заняття доцільно проводити на напівзакритій пересічній місцевості, незнайомій особовому складу.

Бажано район заняття вибирати так, щоб він був обмежений лінійними орієнтирами (дорогами, річками і т.п.) з двох-трьох сторін. В цьому випадку легше буде знайти відділення, яке відхилилось від заданого маршруту в нічних умовах. Керівник заняття помічає на карті три маршрути довжиною 4 км кожний, розподіляє маршрут на 3-4 ланки, обирає загальний кінцевий пункт маршрутів. Відстані між поворотними точками на маршрутах встановлюють більш коротшими ніж вдень. Кінцевий пункт маршрутів краще позначати на відкритий місцевості, де легше здійснити контроль за виходом особового складу до нього. Успішне проведення даного заняття багато в чому залежить від підготовки командирів відділень. Вони під керівництвом командира складають по карті схеми маршрутів, готують дані для руху за азимутами, а під час рекогностування вдень безпосередньо проходять кожний свій маршрут, рухаючись за азимутами.

Підготовлені схеми необхідно ретельно перевірити і переконатися у правильності вписаних в них даних.

Варіант ділянки місцевості з позначеним маршрутом руху за азимутами зображений на рис. 6.

На учбовій точці слід відпрацювати техніку руху за азимутами, а потім почати рух у складі взводу за основним маршрутом. Намічений на карті маршрут уточнюється під час рекогностування. Поворотні пункти по маршруту намічаються спочатку на відстані 200-400 м з метою постійної зміни ведучих.

Тактичним фоном заняття можуть бути дії розвідувального дозору в глибині оборони супротивника. Під час рекогностування ретельно вивчається прохідність маршруту, можливість подолання і обходу перешкод. Необхідно ретельно пояснити: де, коли і що конкретно вони повинні робити. Після рекогностування готується на кожний із підрозділів по одній таблиці з даними для руху за азимутами. За вказівкою готують по дві таблиці з даними для руху за азимутами в районі вихідної точки по коротких відстанях.

ТЕМА 1: Способи орієнтування на місцевості без карти та за допомогою карти.

ЗАНЯТТЯ 2: Читання карти. Визначення по карті командних висот, взаємної видимості між точками місцевості, форм рельєфу і крутизни схилів, характеристик дорожньої мережі, гідрографії, населених пунктів, рослинного покриву. Нанесення на карту орієнтирів. Визначення по карті дирекційних кутів та магнітних азимутів. Складання схеми маршруту. Організація і техніка руху по азимуту. Обхід перешкод. Порядок складання схеми місцевості. Нанесення на схему об’єктів.

Вміння читати топографічну карту необхідно при вивченні і оцінці місцевості, з метою вмілого використання її маскувальних та захисних властивостей, орієнтування та цілеуказання.

Тему доцільно вивчати як в класі, так і в польових умовах. Основну увагу при навчанні особового складу необхідно звернути на вивчення умовних знаків топографічних карт. На занятті у класі для цього корисно використовувати учбові карти масштабу 1:25 000 або 1:50 000. Вони підбираються з комплектів учбових карт з врахуванням характеру місцевості в районі розташування частини. Найбільший ефект у запам’ятовуванні умовних знаків особовим складом досягається у тому випадку, коли вони викреслять основні умовні знаки самостійно в години самопідготовки.

На топографічних картах система плоских прямокутних координат зображується у вигляді сітки взаємно перпендикулярних ліній, які проведені на рівних відстанях одна від другої і утворюють сітку квадратів, що називається координатною чи кілометровою сіткою. Щоб вказати приблизне місце розташування якого-небудь місцевого предмета (об'єкта, мети), досить вказати квадрат сітки, у якій він розташований. Квадрат завжди вказується підписами кілометрових ліній, перетином яких утворений його південно-західний (нижній лівий) кут.

Указуючи квадрат, треба дотримуватися обов'язкового правила: спочатку назвати дві цифри, підписані біля горизонтальної лінії, тобто координату X, а потім дві цифри, підписані біля вертикальної лінії, тобто координату У. При цьому цифри пишуться і вимовляються разом, без поділу їх на Х і У, наприклад, «дев'яносто нуль два (9002)», «вісімдесят вісім нуль чотири (8804)».

Визначення координат за картою і нанесення точок на карту за відомими координатами горизонтальної лінії нижньої сторони квадрата, а потім від лівої вертикальної лінії (лівої сторони квадрата), у якому знаходиться ця точка. Отримані відстані в метрах додають до значень координат ліній у кілометрах, від яких вимірялася відстань до точки: відстань від нижньої горизонтальної сторони квадрата додають до координати X, а відстань від лівої вертикальної сторони квадрата – до координати У. Отримані величини і будуть координатами точки. На рис. 2 вказано скорочені координати моста: х = 15650; у = 52530. Повні координати цієї точки будуть: х = 6015650; у = 3452530.

Підготовка даних для руху за азимутами проводиться на карті та включає: вивчення місцевості і вибір маршруту руху, вибір орієнтирів на ділянках маршруту, вимір відстаней до них, визначення магнітних азимутів між обраними орієнтирами, складання й оформлення схеми (таблиці) руху. Обрані орієнтири на карті обводять кружками і з'єднують прямими лініями.

Визначення магнітних азимутів здійснюється, як правило, за допомогою транспортира. Для цього роблять так (рисунок 6):

з'єднують орієнтири (перший і другий, другий і третій) прямими лініями і продовжують їх до перетину з однією із вертикальних ліній кілометрової сітки;

на малюнку напрямок сарай-яма перетнув лінію кілометрової сітки, позначену числом 61, а напрямок сарай-міст перетнув лінію кілометрової сітки, позначену числом 60;

прикладають транспортир до вертикальної лінії кілометрової сітки так, щоб його центр на лінійці збігся з точкою перетину напрямку між орієнтирами з вертикальною лінією кілометрової сітки, а крайні поділки шкали транспортира (0 і 180°) сполучилися з напрямком цієї лінії;

Рисунок 6. Вимір на карті кута від північного напрямку вертикальної лінії кілометрової сітки до напрямку на місцевий предмет:

а – дирекційний кут напрямку на міст дорівнює 275°;

б – дирекційний кут напрямку на яму дорівнює 65°

за рухом годинникової стрілки від північного напрямку вертикальної лінії до перетину з напрямком на предмет відраховують за шкалою транспортира шуканий кут (на мал. 139, б він дорівнює 65°). Цей кут називається дирекційним кутом. Якщо вимірюваний кут буде більше 180°, то в цьому випадку транспортир повертають півколом уліво і, зробивши відлік за рухом годинникової стрілки, додають до отриманого відліку 180°. На мал. 139, а вимірюваний кут між предметами сарай-міст буде дорівнювати 275° (95° + 180° = 275°).

До отриманого значення кута вносять поправки напрямку зі зворотним знаком, що береться з поміщеного на карті креслення та складається з магнітного відмінювання і зближення меридіанів (рисунок 7), і отримують значення магнітного азимута.

Рисунок 7. Відмінювання магнітної стрілки, зближення меридіанів і виправлення напрямку

На мал. 140, б обмірюваний кут сарай-яма дорівнює 65°, поправка напрямку дорівнює +8° (6°+2°=8°), магнітний азимут дорівнює 57° (65°-8°=57°).

Якщо рух буде відбуватися в пішому порядку, то відстань у метрах переводиться в пари кроків. Для цього відстань між орієнтирами в метрах поділяється на довжину своєї пари кроків. Наприклад, при довжині пари кроків 1,5 м відстань між першим і другим орієнтирами дорівнює 633 (950:1,5 = 633) парам кроків.

Отримані дані для руху за азимутами оформляються у вигляді схеми маршруту. Іноді замість схеми складається таблиця, яка відповідно до нашого прикладу буде мати вигляд (табл. 22).

У тих випадках, коли потрібно витримати лише загальний напрямок руху, наприклад напрямок наступу, підготовка даних для руху спрощується і зводиться до визначення азимута одного напрямку, за яким ведеться наступ. Найчастіше це буде робитися не на карті, а безпосередньо на місцевості; азимут напрямку наступу в цьому випадку оголошується усно, схема (таблиця) руху не складається.

Рух за азимутами здійснюється як у пішому порядку, так і на машинах. Порядок руху за азимутами у пішому порядку розглянемо на прикладі, наведеномунарисунку 8.

Рисунок 8. Схема маршруту для руху за азимутами

Обхід перешкод. У бойовій обстановці на маршруті руху нерідко можуть зустрітися не тільки природні, але і штучні перешкоди (мінні поля, завали в лісі й т. д.), які легше обійти, ніж подолати. Обхід перешкод відбувається так: з протилежного боку перешкоди точно за напрямком руху помічають який-небудь місцевий предмет і на око визначають відстань; підраховують відстань, пройдену до точки зупинки перед перешкодою, а потім, обійшовши перешкоду, виходять до наміченого предмета з протилежного боку перешкоди; вставши біля цього предмета, додають до відстані, пройденої до точки зупинки, обмірювану ширину перешкод і, визначивши за компасом напрямок подальшого шляху, продовжують рух.

Рисунок 9. Умовні знаки для складання схем місцевості

ІНДИВІДУАЛЬНА ПЕРЕНОСНА навігаційна апаратура споживачів супутникових навігаційних систем ГЛОНАСС та GPS NAVSTAR СН-3003М "БАЗАЛЬТ-М";

Призначена для оснащення військових частин та підрозділів ракетних

військ та артилерії Сухопутних військ Збройних Сил України та частин топографічної служби Збройних Сил України, безперервного визначення

координат, часу, напряму і швидкості руху в любій точці земної кулі за сигналами СНС ГЛОНАСС, GPS NAVSTAR та видачі їх на пристрій індикації, по стандартному інтерфейсу в зовнішні системи.

Опція “Navigate Route” (навігація по маршруту) дозволяє Вам вибрати із

2. За допомогою кнопки із стрілками виділить опцію “Navigate Route”

(навигация по маршруту)та натисніть на кнопку ENTER/MARK.

3. За допомогою кнопки із стрілками виділить потрібний маршрут і

На екрані автоматично з’явиться сторінка активного маршруту. Для початку навігації виділіть на екрані кнопку “Go To” і натисніть на кнопку

з топографічної і навігаційної підготовки

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: