Поняття та види доказів у цивільному процесі.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатись органи та особи, яким за законом надано право шкмщати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи її супільні інтереси (ст. 3 ЦПК України). Разом з тим, право на звернення до суду ще не гарантує особі позитивного для мої результату по закінченню справи, оскільки важливим у цьому є наявність доказів. Таким чином, якщо особа вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, то необхідно в першу чергу з’ясувати, якими доказами це підтверджується? Є нони в наявності чи їх потрібно зібрати? Відносно яких доказів необхідно заявити клопотання суду для їх витребування? Які факти не потребують доказування?

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, «Доказами є будь-які факіичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення і сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення і справи». Отже, докази - це будь-які фактичні дані. Разом з іим, це є загальним визначенням поняття доказів як процесу­ального інститут. В практичній площині справи такий підхід не є основою для ухвалення рішення суду, оскільки як сторони, так і суд повинні оперувати конкретними доказами. Таким чином, ми від загального поняття повинні крокувати до більш конкретизованих понять. І в цьому плані необхідно визначити­ся, за рахунок яких фактичних даних сторони мають право пе­реконувати суд у своїй правоті. Такими даними є: пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, покази свідків, письмові та речові докази, звуко- і відеозаписи, висновки експертів (ч. 2 ст. 57 ЦПК України). Разом з тим, самі по собі свідки, письмові чи речові докази, звуко- і відеозаписи чи висновки експертів ще не є доказами, це є лише процесуальна форма, яка передбачена процесуальним законодавством.

Зміст кожної такої процесуальної форми пов’язується із наявною інформацією, яка б підтверджувала чи спростувала певні факти, дії чи події. Таким чином, кожен доказ містить в собі певний інформаційний зміст, який сторони, треті особи і представники намагаються розкрити та донести до суду ми підтвердження як своїх вимог, так і заперечень. Разом з тим, отримання, дослідження та оцінка кожного доказу повинна ґрунтуватися лише на підставі процесуального законодавства, оскільки докази отримані в порушення встановленого процесуального порядку не можуть бути використані при ухваленні судового рішення. В той же час суду повну вичерпність інфор­мації по кожному юридично значимому факту неможливо, оскільки судовий процес - це завжди реконструкція певних істо­ричний подій, які мали місце в минулому, учасниками чи спос­терігачами яких була та чи інша особа, і яка в тій чи іншій формі отримала таку інформацію. Інформація, яка не потрапила в поло зору особи і не відтворена в судовому засіданні, є латентною. Таким чином, така інформація не набуде статусу доказів. Ось чому суб’єкти доказового процесу кожного разу намагаються довести таку латентність до мінімуму. Таким чином, кожен до­каз - це обособлених носій інформації, з існуванням якого особа пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Разом з тим, один доказ, навіть найважливіший, не розкриває всієї суті справи. Ось чому сторони, треті особи, їх представники завжди намагаються надати суду якомога біль­ше доказів, оскільки доказування завжди пов’язане не просто із розкриттям змісту конкретного доказу, а й з наявністю цілої групи доказів, які становлять певну систему. У зв’язку з чим визначення, яке дається в ЦПК щодо поняття доказів, не міс­тить у собі якихось обмежень, оскільки під поняттям «будь-які фактичні дані» законодавець закріпив ознаку безмежності до­казового матеріалу. Отже, доказами є передбачена процесуа­льним законом їх конкретна процесуальна форма, змістом якої є відносна доказова інформація, на основі якої суд, в передба­ченому законом порядку, встановлює наявність чи відсутність юридично значимих фактів для ухвалення законного та обґрун­тованого судового рішення.

Як уже було зазначено, фактичні дані в судовому засіданні встановлюється на підставі засобів доказування (ч. 2 ст.57 ЦПК України). Такий перелік засобів доказування є вичерпним і розширенному тлумаченню не підлягає. Тому ми не можемо сприяти пояснення спеціалістів чи заінтересованих осіб як доказ, оскільки законом не передбачено таких засобів доказування. Таким чином, такі пояснення сприймаються судом як інформаційні повідомлення, які дають суду більш точно зрозу­мію суть тих чи інших обставин.

Разом з тим, всі без винятку предмети навколишнього світу, письмові повідомлення різного характеру об’єктивно можуть бути доказами по справі. Разом з тим, не всі з них містять інформацію, яка належить до предмету доказування. Ось чому, і сторони повинні обґрунтовувати належність кожного доказу до предмету доказування, на підтвердження як своїх вимог, так і заперечень. Суд же, в свою чергу, не бере до розгляду ті докази, які не стосуються предмету доказування.

Разом з тим, суд не бере до уваги і докази, які одержані з порушенням порядку встановленого законом, а обставинам справи, які за законом мають бути підтвердженні певними за­собами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад: грошові зобов’язання можуть бути підтвердженні лише письмовими доказами, а не показа­ми свідків.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатись органи та особи, яким за законом надано право шкмщати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи і уепільні інтереси (ст. 3 ЦПК України). Разом з тим, право на звернення до суду ще не гарантує особі позитивного для мої результату по закінченню справи, оскільки важливим у цьому є наявність доказів. Таким чином, якщо особа вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, то необхідно в першу чергу з’ясувати, якими доказами це підтверджується? Є нони в наявності чи їх потрібно зібрати? Відносно яких доказів необхідно заявити клопотання суду для їх витребування? Які факти не потребують доказування?

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, «Доказами є будь-які факіичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення і сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення і справи». Отже, докази - це будь-які фактичні дані. Разом з іим, це є загальним визначенням поняття доказів як процесу­ального інститут. В практичній площині справи такий підхід не є основою для ухвалення рішення суду, оскільки як сторони, так і суд повинні оперувати конкретними доказами. Таким чином, ми від загального поняття повинні крокувати до більш конкретизованих понять. І в цьому плані необхідно визначити­ся, за рахунок яких фактичних даних сторони мають право пе­реконувати суд у своїй правоті. Такими даними є: пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, покази свідків, письмові та речові докази, звуко- і відеозаписи, висновки експертів (ч. 2 ст. 57 ЦПК України). Разом з тим, самі по собі свідки, письмові чи речові докази, звуко- і відеозаписи чи висновки експертів ще не є доказами, це є лише процесуальна форма, яка передбачена процесуальним законодавством.

Зміст кожної такої процесуальної форми пов’язується із наявною інформацією, яка б підтверджувала чи спростувала певні факти, дії чи події. Таким чином, кожен доказ містить в собі певний інформаційний зміст, який сторони, треті особи і представники намагаються розкрити та донести до суду ми підтвердження як своїх вимог, так і заперечень. Разом з тим, отримання, дослідження та оцінка кожного доказу повинна ґрунтуватися лише на підставі процесуального законодавства, оскільки докази отримані в порушення встановленого процесуального порядку не можуть бути використані при ухваленні судового рішення. В той же час суду повну вичерпність інфор­мації по кожному юридично значимому факту неможливо, оскільки судовий процес - це завжди реконструкція певних істо­ричний подій, які мали місце в минулому, учасниками чи спос­терігачами яких була та чи інша особа, і яка в тій чи іншій формі отримала таку інформацію. Інформація, яка не потрапила в поло зору особи і не відтворена в судовому засіданні, є латентною. Таким чином, така інформація не набуде статусу доказів. Ось чому суб’єкти доказового процесу кожного разу намагаються довести таку латентність до мінімуму. Таким чином, кожен до­каз - це обособлених носій інформації, з існуванням якого особа пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Разом з тим, один доказ, навіть найважливіший, не розкриває всієї суті справи. Ось чому сторони, треті особи, їх представники завжди намагаються надати суду якомога біль­ше доказів, оскільки доказування завжди пов’язане не просто із розкриттям змісту конкретного доказу, а й з наявністю цілої групи доказів, які становлять певну систему. У зв’язку з чим визначення, яке дається в ЦПК щодо поняття доказів, не міс­тить у собі якихось обмежень, оскільки під поняттям «будь-які фактичні дані» законодавець закріпив ознаку безмежності до­казового матеріалу. Отже, доказами є передбачена процесуа­льним законом їх конкретна процесуальна форма, змістом якої є відносна доказова інформація, на основі якої суд, в передба­ченому законом порядку, встановлює наявність чи відсутність юридично значимих фактів для ухвалення законного та обґрун­тованого судового рішення.

Як уже було зазначено, фактичні дані в судовому засіданні встановлюється на підставі засобів доказування (ч. 2 ст.57 ЦПК України). Такий перелік засобів доказування є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Тому ми не можемо сприяти пояснення спеціалістів чи заінтересованих осіб як доказ, оскільки законом не передбачено таких засобів доказування. Таким чином, такі пояснення сприймаються судом як інформаційні повідомлення, які дають суду більш точно зрозу­мію суть тих чи інших обставин.

Разом з тим, всі без винятку предмети навколишнього світу, письмові повідомлення різного характеру об’єктивно можуть бути доказами по справі. Разом з тим, не всі з них містять інформацію, яка належить до предмету доказування. Ось чому, і сторони повинні обґрунтовувати належність кожного доказу до предмету доказування, на підтвердження як своїх вимог, так і заперечень. Суд же, в свою чергу, не бере до розгляду ті докази, які не стосуються предмету доказування.

Разом з тим, суд не бере до уваги і докази, які одержані з порушенням порядку встановленого законом, а обставинам справи, які за законом мають бути підтвердженні певними за­собами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад: грошові зобов’язання можуть бути підтвердженні лише письмовими доказами, а не показа­ми свідків.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: