Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Самостійне вивчення – 2 години )





ДИСЦИПЛІНА ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Лекційне заняття № 9

(теоретичне заняття - 4 години,семінарське заняття – 1 година,

Самостійне вивчення – 2 години)

ТЕМА № 9. Докази і доказування у цивільному процесі

Мета: дати студентам чітке поняття видам доказів у цивільному процесі. Студенти повинні знати етапи доказування.Студенти повинні орієнтуватися у фактах, що не потребують доказування. Студенти повинні знати про засоби доказування.

План заняття:

1. Поняття та види доказів у цивільному процесі.

2. Поняття та етапи доказування.

3. Предмет доказування.

4. Факти, що не потребують доказування.

5. Розподіл обов’язків з доказування.

6. Засоби доказування.

 

7. Належність і допустимість засобів доказування.

8. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників.

9. Показання свідків, порядок їх дослідження.Імунітет свідка.

10. Письмові докази.

11. Речові докази.

12. Висновок експерта, види експертиз.

Питання для самостійного вивчення:

1. Судові доручення щодо збирання доказів.

2. Забезпечення доказів.

3. Порядок і підстави забезпечення доказів.

4. Оцінювання судом наданих у справі доказів.

5. Розгляд заяви про фальшивість доказів.

Рекомендована література до теми:

Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%d0%ba/96-%d0 %b2 %d1%80.

2. Цивільний процесуальний кодекс України: Кодекс, Закон України від 18.03.2004 р. №1618-IV.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/ laws/show/ 1618-15.

3. Цивільний кодекс України: Кодекс, Закон України від 16.01.2003 р.
№ 435-IV. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/ 435-15.

4. Сімейний кодекс України: Кодекс, Закон України від 10.01.2002 р.
№ 2947-III.[Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/ 2947-14.

5. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України 05.07.2012 р.
№5076-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/ 5076-17.

6. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р.
№ 2121-III. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/ 2121-14.

7. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02.06.2011 р.
№3460-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/3460-17.

8. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: Закон України від 08.07.2011 р. № 3671-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3671-17.

9. Про виконавче провадження: Закон України, Перелік від 21.04.1999 р. № 606-XIV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/606-14.

10. Про доступ до судових рішень: Закон України від 22.12.2005 р. № 3262-IV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/ show/3262-15.

11. Про державну таємницю: Закон України від 21.01.1994 р. № 3855-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/ 3855-12.

12. Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя насе­лення: Закон України від 24.02.1994 р. № 4004-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4004-12.

13. Про засади державної мовної політики: Закон України від 03.07.2012 р.№5029-VI. [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/5029-17.

14. Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 06.04.2000 р. № 1645-III. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http:// zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1645-14.

15. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-XII. [Елек­трон­ний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.

16. Про міжнародне цивільне право: Закон України від 23.06.2005 р.
№2709-IV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/ 2709-15.

17. Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України, Положення від 24.02.1994р.№ 4002-XII. [Електронний ресурс]. –Режим доступу:http://zakon5.rada.gov.ua /laws/ show/ 4002-12.

18. Про судоустрій та статус суддів: Закон України від 07.07.2010 р.
№2453-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/ 2453-17.

19. Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 № 4038-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/ 4038-12.

20. Про судовий збір: Закон України від 08.07.2011 р. № 3674-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/ 3674-17.

21. Про правонаступництво України: Закон України від 12.09.1991 р.
№1543-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/ 1543-12.

22. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 22.09.2011 р. № 3773-VI. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/3773-17.

23. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22.02.2000 р. № 1489-III. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/ 1489-14.

24. Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80.

25. Про третейські суди: Закон України від 11.05.2004 № 1701-IV. [Електрон­ний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1701-15.

26. Про державну службу: Закон України від 17.11.2011 р. № 4050-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/ 4050-17.

27. Конвенція з питань цивільного процесу: Гаага, 1954 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 4. (11.02.2005). – Стор.379, стаття 264, код акту 31514/2005.

28. Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних [...] [Текст]: Офіційний вісник України. – від 20.08.2004 р., 2004, № 31, стор. 474, стаття 2124, код акту 29712/2004.

Навчальні посібники

29. Васильєв С.В. Цивільний процес України: навч. посіб. /С.В. Васильєв. – Київ: Центр учбової літератури, 2013.– 343 с.

30. Кілічава Т.М. Цивільне процесуальне право: навч. посіб. / Т.М. Кілі­чава; Мін-во освіти і науки України. – Київ: Центр учбової літератури, 2007. – 351 с.

31. Фурса С. Я. Цивільний процес України. Проблеми і перспективи: наук.-практ. посіб. / С. Фурса, С. Щербак, О. І. Євтушенко; Центр правових досліджень Фурси. – Київ: Видавець С.Я.Фурса: КНТ, 2006. – 446 с.

32. Цивільний процес: навч. посіб. /А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов,
Н.Л. Бон­да­ренко; За ред. Ю.В.Білоусова; М-во освіти і науки України. – Київ: Прецедент, 2005. – 293 с.

33. Цивільний процес України: академічний курс: підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Світлана Фурса [та ін.]; за ред. С.Я. Фурси; Центр правових досліджень Фурси. – Київ: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. – 846 с.

34. Цивільне процесуальне право України: навч. посіб. / І.О. Безлюдько, С.С. Бичкова, В.І. Бобрик; За заг. ред. С.С. Бичкової. – Київ: Атіка, 2006. – 383 с.

35. Цивільне процесуальне право України: навч. посіб. для підготовки до іспитів / укл.: І.В.Тетарчук, Т.Є. Дяків. – Київ: Центр учбової літератури, 2012 – 206 с.

36. Цивільне процесуальне право України: підручник /С.Бичкова,
І. Бірюков, В. Бобрик та ін.; за заг. ред. С.С. Бичкової; М-во освіти і науки України. – Київ: Атіка, 2009. – 759 с.

37. Чорнооченко С. І. Цивільний процес: навч. посіб. / С. Чорнооченко;
М-во внутрішніх справ України, Нац. акад. внутрішніх справ України. – 3-е вид., перероб. і доп. – Київ: Центр учбової літератури, 2014.– 415 с.

38. Штефан О. О. Цивільне процесуальне право України: навч. посіб.
/ О. Штефан; М-во освіти і науки України. – Київ: Юрінком Інтер, 2009. – 358 с.

Інформаційні ресурси.

1. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.

2. Національна парламентська бібліотека України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.nplu.org.

3. Электронная юридическая библиотека Ilex [Электронный ресурс]. – Режим доступа:http://lexlibrary.org.

4. Электронные библиотеки Украины [Электронный ресурс]: (краткий кат.). – 5. Режим доступа: http://iesu.nau.edu.ua/ukr/info/student/library.htm.

5. Юридическая научная библиотека издательства “Спарк” [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://lawlibrary.ru.

6. Конспект лекцій.

7. Джерела Internet.

8. Wikipedia.org

9. portal.rada.gov.ua.

10.static.rada.gov.u

11.golos.com.ua.

ЛЕКЦІЯ

Законодавець покладає на суд обов'язок за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, якщо у них є складнощі щодо отримання доказів, витребувати такі докази (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).

Предмет доказування.

Законодавець підкреслює: доказування не може грунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Отже, предметом доказування є факти, що обґрунтовують за­явлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирі­шення справи (наприклад, причини пропуску строку позовної дав­ності) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 ст. 179 ЦПК України).

Засоби доказування.

Засоби доказування – це процесуальна форма вираження доказів. Особами доказування є:

1) пояснення сторін і третіх осіб, їх представників;

2) показання свідків;

3) письмові докази;

4) речові докази;

5) висновки експертів;

6) інформація про фактичні дані, яка надається особами, що беруть участь у справі.

Згідно ЦПК України

Стаття 59. Допустимість доказів

 

1. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. 2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 59 Цивільного процесуального кодексу України 1. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер допустимості означає, що по всіх справах, незалежно від їх категорії, повинна дотримуватися вимога про отримання інформації з визначених законом засобів доказування, з дотриманням порядку збирання, представлення і дослідження доказів (іншими словами, дотримання процесуальної форми доказування). Порушення цих вимог приводить до неприпустимості доказів. Наприклад, не є допустимим доказом показання свідка, які надані під примусом. Спеціальний характер допустимості - це правила, що передбачають використання чітко визначених законом доказів для встановлення певних обставин справи (позитивна допустимість) або забороняють використання певних доказів {негативна допустимість). Так, наприклад, у справах про визнання громадянина недієздатним єдиним допустимим доказом може бути лише висновок судово-психіатричної експертизи (позитивна допустимість). Негативний характер допустимості має норма щодо наслідків недотримання простої письмової форми угоди. Якщо угода укладена з порушенням простої письмової форми, то в випадку спору сторони позбавляються права посилатися на підтвердження угоди і її умов, на покази свідків. При цьому закон дозволяє використання інших доказів (ст. 64 ЦК). 2. Процесуальні джерела, у яких містяться фактичні дані, що не відповідають нормам істинності або моральності, також не повинні визнаватися доказами. Прикладом доказу, що не відповідає нормам істинності, можуть бути показання екстрасенса, допитаного як свідка, про розмір доходу особи, зобов'язаного сплачувати аліменти, якщо, з його слів, він довідався ці відомості за допомогою магії. Рівень розвитку нашого суспільства і уявлень про ірраціональні явища не дозволяє показання свідка, що містять таку інформацію, навіть правильно з погляду закону оформлені, визнати допустимим доказом. Цілком правомірно визнати недопустимим доказом показання свідка, зміст яких викладений у нецензурних виразах, навіть коли при здійсненні допиту не порушувалися вимоги ЦПК. Визнання доказу недопустимим - це не обов'язок, а право суду. Існує спеціальне правило, відповідно до якого суд може, виходячи з обставин справи і ходу її розгляду, визнавати недопустимим той або інший доказ. 3. Відповідно до ст. 184 ЦПК, якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки. І тільки в тому разі відомі їм факти стануть доказами, що відповідатимуть правилу належності. Не можуть бути використані як показання свідків (ст. 63 ЦПК) письмові пояснення громадян. У відповідних випадках вони приймаються судом як письмові докази (ст. 64 ЦПК України). Проте відповідно до п. 23 постанови Пленуму ВС України N 2 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" пояснення осіб, отримані не за процедурою допиту свідків, не можуть використовуватися як засіб доказування.Виходячи із закріпленого у ст. 159 ЦПК принципу безпосередності судового розгляду, одержані за правилами зазначених статей показання свідків, як і інші докази, повинні бути досліджені в судовому засіданні, в якому постановлено рішення, незалежно від того, чи досліджувалися ці докази тим же складом суду в іншому судовому засіданні. 4. Відповідно до ч. 1 коментованої статті докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, суд не бере до уваги. Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Згідно з п. 28 постанови Пленуму ВС України N 2 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції",якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій особа, яка подала заяву, повинна подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності суд сприяє особі, яка зробила заяву, у збиранні доказів. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє. 5. Зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК) (п. 8 постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Згідно ЦПК України

Стаття 63. Показання свідка

 

1. Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 63 Цивільного процесуального кодексу України 1. Показання свідка - це один із найважливіших засобів доказування у цивільному процесі, з якого суд одержує відомості про обставини справи. Відповідно до ч. 1 ст. 50 ЦПК свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Про процесуальний статус свідка див. ст. 50 - 51 ЦПК. 2. Показання свідка можуть бути отримані шляхом допиту свідка безпосередньо в судовому засіданні або в порядку судового доручення відповідно до статті 132 цього Кодексу. У випадку отримання показів свідків в порядку виконання судового доручення, такі покази оголошуються в судовому засіданні відповідно до статті 183 ЦПК. Проте у ч. 5 ст. 132 передбачено, що у випадку, якщо свідки, які дали показання суду, що виконував доручення, прибудуть в суд, який розглядає справу, вони дають показання у загальному порядку. Про порядок допиту свідків у судовому засіданні див. коментарі до ст. 180, 181, 182 ЦПК. 3. Друге речення коментованої статті встановлює недопустимість показань свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності. З цього можна зробити висновок, що обставини, про які він дає показання, повинні бути відомі йому особисто. На нашу думку, показання свідка з чужих слів не допускаються взагалі, а не лише тоді, коли він не може назвати джерела.

Свідок — це особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які стосуються цивільної справи. Не є доказом в цивільному процесі показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Свідком може бути лише фізична особа, тому що вона може сприймати та відтворювати інформацію.

Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинна зазначити його ім'я, місце проживання (перебування, роботи, служби) та обставини, щодо яких він може дати показання.

Однак недостатньо особі, яка бере участь у розгляді цивільної справи, заявити клопотання про виклик свідка, треба підтвердити суду, що майбутні показання такого свідка стосуються конкретної цивільної справи.

Свідок має право відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом. Право на відмову від надання показань щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів гарантовано ст. 63 Конституції. Особи, які мають право відмовитися від давання показань, зазначені в ст. 52 ЦПК.

Свідок має право на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду (ст. 86 ЦПК).

Свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Також законодавцем передбачено, що суд може допитати свідка за місцем його проживання або перебування з ініціативи суду, який розглядає справу, за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.

За дорученням суду, що розглядає справу, свідок, який не може з поважних причин з'явитися в судове засідання і проживає за межами територіальної підсудності суду, що розглядає справу, допитується суддею суду за місцем проживання свідка. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.

У ст. 94 ЦПК передбачено один з видів заходів процесуального примусу, а саме привід до суду свідка на той випадок, якщо останній не виконує вимог суду щодо його виклику, через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення. Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу. Ухвала про привід до суду передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу.

Однак не підлягають приводу до суду особи, які не можуть бути допитані відповідно до ст. 51 ЦПК, а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди 1 і 2 груп, особи, які доглядають дітей віком до 6 років або дітей-інваліді в.

Якщо в судове засідання не прибули свідок, експерт, спеціаліст, суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, про можливість продовження судового розгляду справи за відсутності свідка, експерта, спеціаліста, які не з'явилися, та постановляє ухвалу про продовження судового розгляду або про оголошення перерви. Одночасно суд може вирішити питання про привід свідка, експерта, спеціаліста, які не з'явилися.

Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє. Особи, які беруть участь у справі та не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також послугами перекладача (ст. 7 ЦПК).

За завідомо неправдиві показання або за відмову віддавання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність. Неправдивими визнаються такі показання свідка, які полягають у неправдивому викладенні суду обставин, що мають значення для встановлення істини у цивільній справі. Також законодавець передбачив кримінальну відповідальність за відмову свідка від давання показань у межах цивільного процесу.

Не можуть бути допитані як свідки:

недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та нездатні через свої фізичні або психічні вади вірно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати з цього приводу показання. У випадку, якщо в суду будуть докази, які підтверджують такі обставини, суд повинен відмовити особі у клопотанні про допит такого свідка. Так, до фізичних вад, за наявності таких особа може не мати можливості давати показання в цивільній справі, може бути віднесена сліпота такої особи, внаслідок якої вона не могла сама бути очевидцем події. Але ця сама особа може підтвердити обставини, сприйняті на слух;

особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, про такі відомості. Наприклад, представники в судовому процесі, захисники у кримінальних справах — про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника, оскільки норми про адвокатську таємницю передбачають, що нею є питання, за якими громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, отриманих адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків (ст. 9 Закону "Про адвокатуру"). Крім того, відповідно до ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. не підлягає розголошенню лікарська таємниця тощо;

священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

-— професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення. Так, законодавцем чітко зафіксовано, що під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення в нарадчій кімнаті.

Письмові докази.

Згідно ЦПК України Стаття 64. Письмові докази

 

1. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. 2. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 64 Цивільного процесуального кодексу України 1. Письмовими доказами називаються виконані будь-яким способом письмові знаки, що поєднані у відповідну систему та структуру та в яких виражені думки, що вміщують інформацію про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази класифікуються за такими ознаками: - за суб'єктом формування; - за характером змісту; - за формою закріплення; - за засобом формування; За суб'єктом формування письмові докази поділяються на офіційні та неофіційні. Офіційні - це документи, які виходять від державних органів, установ, підприємств, службових осіб та громадських організацій. Неофіційні - це документи, які виходять від громадян. Розмежування письмових доказів на офіційні та неофіційні зумовлює неоднаковий порядок їх дослідження. Дослідження офіційних документів потребує з'ясування наявності повноважень осіб, які видали документ, дотримання відповідної форми складання документів та перевірки істинності відомостей, що містяться у даному документі. Дослідження неофіційних документів допускає перевірку істинності відомостей, які в них містяться. До офіційних документів, зокрема, належать документи органів влади, місцевого самоврядування, службових осіб та інших. На практиці виникає запитання, чи може протокол допиту свідка у кримінальній справі бути письмовим доказом у цивільний справі? В науковій літературі роз'яснюється, що протокол допиту, який містить фактичні дані про обставини, на яких інша сторона обґрунтовує свої вимоги та заперечення, повинен бути оцінений судом на предмет належності, допустимості та достовірності, а також на достатність і взаємний зв'язок з іншими доказами у справі. І у випадку виявлення обставин, що заслуговують на увагу, вказана особа може бути викликана в суд для допиту як свідок в цивільній справі26. До неофіційних документів належать листування ділового та особистого характеру, різні записи, щоденники, рукописи та інші. За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі та інформаційні. Розпорядчі докази визначаються як документи, які містять вираження волі. До розпорядчих потрібно віднести акти органів державної влади і державного управління, місцевого самоврядування, накази керівників установ, підприємств та організацій та інші. Інформаційні документи містять відомості про певні факти. За формою виконання письмові докази поділяються на документи простої письмової та кваліфікованої форми. До письмових доказів простої письмової форми належать документи, що не передбачають певних особливих умов до їх форми та змісту, як умови їх дійсності. Так, відповідно до статті 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку і якщо він підписаний його стороною (сторонами). Щодо письмових доказів кваліфікованої форми, то до них належать документи, для яких законодавством встановлено певні особливі умови їх дійсності. До таких умов, зокрема, можуть належати вимоги щодо нотаріального посвідчення документів. Так, відповідно до статті 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, жилого будинку або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Відповідно до статті 719 ЦК договір дарування нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Стаття 732 ЦК передбачає письмову форму договору ренти з обов'язковим нотаріальним посвідченням, а у випадку передачі нерухомого майна під виплату ренти - також і державну реєстрацію такого договору. До письмових доказів кваліфікованої форми слід відносити не лише ті, які підлягають нотаріальному посвідченню, а й ті, для дійсності яких необхідна наявність спеціальних реквізитів. Так, наприклад, відповідно до статті 246 ЦК довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою юридичної особи. Відповідно до ч. 2 статті 42 ЦПК, довіреність від імені фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання. За способом створення письмові докази також поділяються на оригінали та копії. 2. Письмові докази подаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, а також за їх клопотанням витребовуються судом в порядку забезпечення доказів (ст. 133, 134 ЦПК). Порядок дослідження письмових доказів передбачено статтею 185 цього Кодексу. Певні особливості встановлені законодавством для таких письмових доказів, як особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції. Їх таємниця охороняється Конституцією України (стаття 31). Саме тому для них встановлено особливий порядок дослідження в цивільному процесі. Так, відповідно до статті 186 ЦПК дані письмові докази можуть бути оголошені і досліджені у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених ЦК. ЦК (статті 303, 306) визначає, що ознайомлення з особистими паперами можливе лише за згодою осіб, яким вони належать, а листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися лише за згодою особи, що їх направила, та адресата. 3. Письмові докази подаються, як правило, в оригіналі. Однак практично завжди сторони подають копії, а оригінал пред'являється на вимогу суду, якщо про це заявлене клопотання. Частина 2 статті, що коментується, передбачає, що суд може вимагати подання оригіналу за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Можна припустити, що з власної ініціативи суд цього робити не може. Особа, яка заявляє клопотання про витребування оригіналу, може, зокрема, покликатися на необхідність переконатися у справжності копії. Оригінал документа слід обов'язково витребовувати також для наступного проведення графологічної експертизи. Оригінал витребуваного судом документа долучається до справи. Разом з тим, якщо вилучення оригіналу документа може призвести до порушення прав та інтересів особи - власника документа, то допускається огляд оригіналу в судовому засіданні і долучення до справи лише завіреної судом копії цього документа. Наприклад, якщо розглядається спір про розірвання договору оренди та виселення, а доказом по справі є правовстановлюючі документи позивача на приміщення, то вилучення у нього оригіналів цих документів і долучення їх до справи зробить неможливим розпорядження нерухомим майном та надання його в користування.

Речові докази.

Згідно ЦПК України

Стаття 65. Речові докази

 

1. Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. 2. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 65 Цивільного процесуального кодексу України 1. Відповідно до ч. 1 коментованої статті речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Вони виступають у первинному вигляді і сприймаються візуальним шляхом або їх зміст може бути встановлений за допомогою експертизи. Похідні речові докази застосовуються в обмежених випадках як копії, зліпки, відбитки зовнішніх, поверхових властивостей первинних речових доказів. Отже, в речових доказах поєднуються, як правило, процесуальна форма і джерело відомостей про факти. Речові докази в судовій практиці в цивільних справах використовуються обмежено і в основному виступають як предмети спору. "Непопулярність" інших речових доказів зумовлена тим, що законом не передбачено процесуальної форми їх виявлення та фіксації. Тому сторона, яка подає докази, як правило, не може довести, що саме цей речовий доказ є належним. 2. Щодо порядку зберігання речових доказів див. коментар до ст. 139 ЦПК. Щодо огляду речових доказів в місці їх знаходження див. коментар до ст. 140 та 141 ЦПК. Порядок повернення речових доказів визначено статтею 142 Кодексу. Порядок огляду речових доказів в судовому засіданні встановлено статтею 187 ЦПК. 3. Частина 2 коментованої статті до речових доказів відносить також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Порядок відтворення звукозапису, демонстрація відеозапису та їх дослідження визначено статтею 188 ЦПК. 4. Окремі питання роботи з речовими доказами визначено Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 р. N 68, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24 липня 2006 р. за N 860/12734. Для зберігання речових доказів у суді обладнується спеціальне приміщення (сховище) зі стелажами, решітками на вікнах, оббитими металом дверима, охоронною та протипожежною сигналізацією. У разі відсутності такого приміщення виділяється спеціальне сховище (сейф, металева шафа достатнього розміру). Для роботи з речовими доказами (зберігання, обліку тощо) наказом голови суду призначається працівник апарату суду. Доступ до приміщення (сховища) для зберігання речових доказів можливий лише в присутності працівника апарату суду, відповідального за роботу з ними. У разі його відсутності доступ до приміщення (сховища) можливий тільки в присутності голови суду, у якого повинен бути дублікат ключа від цього приміщення (сховища). У таких випадках складається акт, у якому відображається, у зв'язку з чим і які саме об'єкти вилучені з приміщення (сховища) або поміщені в ньому. Акт передається працівникові апарату суду, на якого наказом голови суду покладені обов'язки щодо роботи з речовими доказами, для внесення відповідних записів у книгу обліку речових доказів. Для обліку речових доказів у суді ведеться журнал обліку речових доказів, який зберігається в особи, відповідальної за роботу з речовими доказами. Ведення журналу обліку речових доказів здійснюється за правилами ведення документів суворої звітності. Кожний аркуш журналу нумерується, журнал прошнуровується і скріплюється гербовою печаткою, а також підписом голови суду. Усі речові докази, що надходять до суду, реєструються в день їх надходження. Речові докази в цивільних чи адміністративних справах, що подані сторонами, іншими учасниками процесу чи витребувані судом, зберігаються в справі або за окремим описом здаються працівником апарату суду в камеру схову речових доказів суду. Після набрання рішенням законної сили речові докази повертаються особам, від яких були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речові докази. Про рух речових доказів у справі працівник апарату суду робить відповідні записи в журналі обліку речових доказів. До матеріалів справи долучаються акти про знищення речових доказів, розписки осіб, яким повернуто речові докази, виконавчі листи, постанови у справах про адміністративні правопорушення разом з відмітками про повне виконання судового рішення. Акти про знищення речових доказів, долучені до матеріалів судових справ, повинні обов'язково затверджуватися керівником органу (установи, підприємства), що проводив знищення, з відбитком гербової печатки органу (установи, підприємства). Використання речових доказів для службових чи інших потреб категорично заборонено. Також категорично забороняється працівникам апарату суду проводити реалізацію і придбання речових доказів, предметів конфіскації та приймати участь у прилюдних торгах щодо конфіскованого майна.

Згідно ЦПК України

Стаття 66. Висновок експерта

 

1. Висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом. НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 66 Цивільного процесуального кодексу України 1. Експертиза - це дослідженн





ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.