Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Постанова ВСУ від 23 січня 2014 року (витяг)





Фабула. Особу визнано винуватою у тому, що вона як директор комунального підприємства (далі – КП) за попередньою змовою з особою, справа щодо якої виділена в окреме провадження у зв’язку з розшуком (далі – іншою особою), відповідно до їх спільного злочинного умислу, 30 квітня 2010 року, не ставлячи підлеглого бухгалтера про свої наміри, дала йому вказівку про перерахування коштів КП на банківські рахунки двох господарських товариств за нібито виконані ними певні роботи, і таким способом шляхом зловживання службовим становищем розтратила кошти КП на суму 2 464 000 грн, що є особливо великим розміром, та для приховання розтрати склала завідомо неправдиві офіційні документи.

Засуджена вважає, що її дії належало кваліфікувати за частиною другою статті 364 КК, а не частиною п’ятою статті 191 КК, оскільки вона не мала матеріальної вигоди від учинених нею дій, а діяла, побоюючись звільнення з посади директора КП.

ВСУ. У результаті розтрати чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем для власника цього майна виникають наслідки у вигляді тільки реальної майнової шкоди, прямих майнових збитків, які носять характер нестачі і можуть приховуватись вчиненням службового підроблення, що потребує додаткової кваліфікації за статтею 366 КК.

За ст.364 КК шкода може полягати як у прямих матеріальних збитках, так і в упущеній вигоді; злочин може вчинятися як шляхом активної поведінки, так і бездіяльності; форма вини при вчиненні цього злочину може бути як умисна, так і необережна – щодо наслідків; майнова вигода винною особою отримується не внаслідок незаконного вилучення та безоплатного обернення на користь третіх осіб майна, а за рахунок незаконного використання майна, тимчасового його вилучення, приховування раніше заподіяних збитків тощо.

Таким чином, можна зробити висновок, що основні відмінності полягають в тому, що службова особа при скоєнні злочину, передбаченого статтею 364 КК, зловживаючи своїм службовим становищем, заподіює майнову шкоду власнику при відсутності хоча б однієї ознаки розкрадання чужого майна, в тому числі в формі розтрати шляхом зловживання службовим становищем, зокрема за відсутності безоплатності (коли здійснюється оплатна реалізація майна, в тому числі в певних випадках за зниженими цінами), безповоротності вилучення (коли майно не витрачено та існує можливість його повернення або коли має місце його тимчасове запозичення) тощо.

Питання 3. Кримінально-правова характеристика перевищень влади або службових повноважень, які містять ознаки корупції (ст.ст. 365, 426-1 КК України).

КК України також передбачає відповідальність за різні види перевищень влади або службових повноважень: перевищення влади або службових повноважень (ст.365 КК) та перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст.365-1 КК).

Актуальність даного питання також обумовлюється й прийняттям у 2001 році нового Кримінального кодексу України (далі – КК України), в якому збережені загальні підходи щодо регламентації відповідальності за переви­щення влади або службових повноважень, які існували в КК України 1960 р., однак, окремі питання були вирішені законодавцем по-новому. 26 грудня 2003 р. Пленум Верховного Суду України прийняв постанову „Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” № 15, в якій містяться основні орієнтири щодо застосування ст. 365 КК. Частина з положень даної постанови є новими порівняно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. № 12, яка втратила чинність, а деякі потребують уточнень з огляду на динамічні зміни кримінального законодавства.

Про поширеність такого явища свідчать дані статистики МВС України, відповідно до якої кількість зареєстрованих фактів перевищення влади або службових повноважень, незважаючи на їх незначне зменшення, й надалі залишається досить високим (2005 р. – 1537, 2006 р. – 1161, 2007 р. – 888, 2008 р. – 726, 2009 р. – 885, 2010 р.* − 407).

 

Перевищення влади – випадки, коли суб'єкт злочину, який є представником влади, при виконанні своїх функцій виходить за межі наданих йому повноважень або діє при цьому незаконними методами. При перевищенні службових повноважень службова особа, яка не є представником влади, здійснюючи надані їй повноваження, виходить за їх межі або діє при цьому незаконними методами.

Об'єктивна сторона перевищень влади або службових повноважень полягає в: діях службової особи, які явно виходять за межі наданих їй прав і повноважень, або в застосуванні недозволених методів; настанні наслідків у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб; причинному зв'язку між діями та наслідками.

Повноваження, за межі яких виходить службова особа при їх перевищенні, повинні бути передбачені відповідним нормативно-правовим актом.

Перевищення влади або службових повноважень може виражатися у таких формах:

а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов;

в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

 

Дисертант (Задоя) вважає, що окремі з різновидів дій, які у поєднанні з іншими обставинами традиційно розглядаються правозастосовчою практикою та теорією кримінального права як перевищення влади або службових повноважень, мають іншу кримінально-правову природу й штучно „втиснуті” в рамки юридичного складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК. Зокрема, дії, які не належать до компетенції жодної службової особи, у поєднанні з іншими обставинами не можуть розглядатися як прояв перевищення влади або службових повноважень з кількох причин:

а) зазначені дії не підпадають під вироблений в теорії кримінального права загальний критерій визначення дії у юридичному складі перевищення влади або службових повноважень („дії, що можуть бути правомірними за певних умов”);

б) дослідження кримінального закону деяких країн Західної Європи та Латинської Америки засвідчує, що зазначений різновид суспільно небезпечних дій традиційно знаходить самостійне відображення в іноземному кримінальному законодавстві. Виходячи з цього, дисертантом робиться висновок про доцільність доповнення чинного КК статтею з назвою „Службове свавілля”, в якій мають бути криміналізовані випадки вчинення службовою особою дій, що не належать до компетенції жодної службової особи.

«Службове свавілля

1. Службове свавілля, тобто умисне вчинення службовою особою дії, що не належить до компетенції жодної службової особи, в тому числі втручання у діяльність іншої службової особи з метою перешкодити здійсненню цією особою своєї влади або службових повноважень чи добитися винесення нею неправомірного рішення, перешкоджання виконанню положень Конституції України або інших нормативно-правових актів, а також законних рішень, вимог чи вказівок індивідуального характеру органів державної влади, органів місцевого самоврядування або іншої службової особи, якщо це заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, –....

2. Та сама дія, якщо вона виразилась у насильстві або супроводжувались ним, –....

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, –...»

 

Також звертається увага на те, що дії, які є компетенцією вищої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства, та дії, вчинення яких є прерогативою колегіального органу, так само некоректно розглядати як прояв перевищення влади або службових повноважень: а) зазначені дії так само не відповідають критерію „дії, що можуть бути правомірними за певних умов”; б) дослідження кримінального законодавства деяких країн Західної Європи та Латинської Америки засвідчує, що зазначені різновиди суспільно небезпечних дій знаходить самостійну криміналізацію в значній кількості іноземних КК (при цьому статті кримінального закону, в яких вони відображаються, носять назву „Захоплення влади” або „Присвоєння влади”); в) в дореволюційному кримінальному праві дії подібного характеру розглядалися не як перевищення влади, а як її присвоєння. Виходячи з цього, автором зроблено пропозицію доповнити чинний КК статтею з назвою „Присвоєння влади або службових повноважень службовою особою”, в якій, у поєднанні з іншими обставинами, мають знайти самостійну криміналізацію вищезазначені дії.

«Присвоєння влади або службових повноважень службовою особою.

1. Присвоєння влади або службових повноважень службовою особою, тобто умисне вчинення службовою особою дії, що належить до компетенції іншої службової особи або належить до компетенції колегіального органу, якщо це заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, за відсутності ознак перевищення влади або службових повноважень, –....

2. Та сама дія, якщо вона виразилась у насильстві або супроводжувались ним, –....

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинила тяжкі наслідки, –...”.

(!) На даний момент зазначені різновиди суспільно небезпечної поведінки службових осіб традиційно розглядаються в теорії кримінального права та правозастосвчій практиці як окремі прояви перевищення влади або службових повноважень.

 

Не будь-який вихід службових осіб за межі своїх повноважень визнається перевищенням повноважень, а лише такий, що є явним. Явність виходу за межі своїх повноважень означає, що він був очевидним для винних осіб і викликав у них усвідомлення протиправності своєї поведінки.

В багатьох практичних ситуаціях такий вихід за межі повноважень є очевидним і для сторонніх осіб та потерпілого. Однак цей фактор не можна визнавати вирішальним для кваліфікації розглядуваних злочинів. По-перше, тому що інші особи, як правило, не мають відповідних знань щодо повноважень тих чи інших категорій службових осіб. По-друге, якщо припустити кваліфікацію за таким критерієм, то безкарними будуть такі дії службової особи, при яких вона виходить за межі повноважень, усвідомлює протиправність цього виходу, однак інші особи цього не розуміють. Це пояснюється тим, що за об’єктивними ознаками такі дії уже не можна буде визнати зловживанням за ст. 364 чи 364і КК, тому що особа вийшла за межі своєї компетенції, а з іншого боку, ці дії не можна буде кваліфікувати за ст. 365 чи 365і КК, тому що такий вихід за межі повноважень ще не став очевидним для сторонніх осіб.

 

(!) Дисертант (Задоя) доводить, що з огляду на юридичну природу перевищення влади або службових повноважень, даний злочин може вчинятися лише в разі відсутності в діях винного корисливого мотиву чи іншої особистої зацікавленості. За наявності вказаного мотиву поведінка особи не може розглядатися як дія, що може бути правомірною за певних умов.

 

Розглядаючи ознаку «насильство», дисертант підтримує позицію тих вчених, які розуміють під насильством умисні дії, що полягають у протиправному впливі на тіло, психіку або волю іншої людини, який може завдати шкоду життю чи здоров’ю людини. У ч. 2 ст. 365 КК вказана ознака охоплює прояви як фізичного, так і психічного насильства.

При характеристиці ознаки «застосування зброї» звертається увага на те, що її зміст в межах ч. 2 ст. 365 КК є вужчим, аніж в ч. 4 ст. 296 КК, що зумовлено специфікою безпосередніх об’єктів злочинів, передбачених ст.ст. 296 і 365 КК, та механізму посягання на них.

Стверджується, що ознаки «болісні дії» та «застосування зброї», по суті, є проявами насильства і можуть бути виключені з ч. 2 ст. 365 КК.

Звертається увага на те, що Законом України від 15.04.2008 р. ч. 2 ст. 365 КК було доповнено ознакою «за відсутності ознак катування». Таким чином, катування, вчинене службовою особою, по суті, слід розглядати як окремий різновид перевищення влади або службових повноважень.

 

(!?) дисертант підкреслює, що при зло­вживанні владою або службовим становищем, службова особа вчиняє діяння, які з формальної точки зору відноситься до її компетенції, з додержанням передбаченого законом порядку його вчинення, але з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб. Саме в цьому і полягає ключова відмінність зловживання владою або службовим становищем від перевищення влади або службових повноважень. З урахуванням цього пропонується уточнити назву ст. 364 КК та зміст диспозиції ч. 1 ст. 364 КК.

 

(!) Стаття 127. Катування (як окремий злочин з’явилося в КК 2001 р.)

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб -

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

(Стаття 127 в редакції Законів N 2322-IV від 12.01.2005, N 270-VI від 15.04.2008; із змінами, внесеними згідно із Законом N 1707-VI від 05.11.2009)

Первинна редакція: Стаття 127. Катування

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

 

N 2322-IV, 12.01.2005: Стаття 127. Катування

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, в тому числі отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати за його дії, які він скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або залякування його або інших осіб -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.







ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.