|
МЕТОДИ НАЙПРОСТІШОЇ ФІЗІОТЕРАПІЇ. ГІРУДОТЕРАПІЯ. ОКСИГЕНОТЕРАПІЯПісля вивчення теми студент має: Знати: — поняття найпростішої фізіотерапії, механізм дії; — види найпростіших фізіопроцедур і протипоказання до них. Можливі ускладнення; — цілі і види оксигенотерапії, протипоказання до їх проведення, техніку безпеки при роботі з медичним киснем; — поняття гірудотерапії. Протипоказання і ускладнення; — можливі проблеми пацієнта, наприклад: страх перед постановкою п'явок, ризик переохолодження пацієнта під час водних процедур. Сестринські втручання. Уміти: — підготувати лікувальну ванну; — поставити банки; — поставити п'явки; — дати кисень через носовий катетер. Володіти навичками: — застосування гірчичників; — застосування грілки, міхура з льодом; — застосування холодного, гарячого, зігрівального місцевого компресу; — обмивання, розтирання; — відпускання місцевої лікувальної ванни.
Фізіотерапія: механізм дії засобів впливу на кровообіг Фізіотерапія (від грец. рНувіз — природа, іНегареіа — лікування) — це цілеспрямований вплив на організм людини з лікувальною метою різних природних фізичних чинників: води, тепла, холоду, світла, електрики, електромагнітного поля, ультразвуку та ін. З цією метою часто використовують гірчичники, банки, компреси, грілки, міхурі з льодом. Шкіра виконує найважливіші функції в організмі, тому вона добре постачається кровоносними та лімфатичними судинами, нервами, містить багато рецепторів, за допомогою яких через центральну і вегетативну нервову систему пов'язана з різними органами і тканинами. Шляхом рефлекторного впливу на кровоносні і лімфатичні судини, периферійну нервову систему ці засоби активують обмінні процеси, підвищують адаптаційні реакції організму, посилюють його імунний захист у боротьбі з недугою. Подразнення кінцевих нервових закінчень (рецепторів), якому сприяє дія цих засобів, через центральну нервову систему безпосередньо сягає патологічного вогнища, зумовлюючи в ньому сприятливі зміни і зрушення. Тому різні подразнювальні, теплові та холодові засоби, впливаючи на шкіру, можуть чинити дію на метаболізм та функції різних тканин, органів, організм у цілому. Подразнення периферійних нервових закінчень шкіри зумовлює рефлекторне розширення або звуження кровоносних судин (як артеріальних, так і венозних) не тільки у шкірі, а й у глибоко розміщених органах (легенях, головному мозку). Тому ці процедури показані при різних запальних і спазматичних процесах, венозному застої, випотах різної етіології (табл. 29). Показання І Гіпертонічний криз Таблиця 29. Механізми дії засобів впливу на кровообіг
____________________І__________________________,_______________ Протипоказання: температура тіла понад 38 °С, різко підвищена чутливість шкіри; зміни шкіри місцевого характеру (гноячкові захворювання, висип, нейродерміт, мокра та суха екзема, садна, опіки, пролежні); пухлини злоякісного і доброякісного походження (незалежно від локалізації пухлини та місця постановки банок); схильність до кровоточивості (гемофілія, тромбоцитопатія, ламкість судин); значне загальне виснаження; туберкульоз легень, міліарна форма туберкульозу; гнійні запалення легень (абсцес, бронхоектатична хвороба, гангрена); септичний стан пацієнта, психічне збудження, судоми. Ускладнення: I — патологічна реакція на банки, внаслідок чого можуть виникнути: а) значне підвищення температури тіла — при наступній постановці банок слід тримати їх на шкірі вдвічі менше; б) відшарування верхніх шарів шкіри при її підвищеній чутливості (у хворого, якому банки ніколи не ставили) з утворенням кривавих пухирців — пухирі змащують концентрованим розчином калію перманганату; вони швидко підсихають та загоюються. II — порушення техніки постановки банок, внаслідок чого можуть виникнути: а) опіки від нагрітих країв банки, які лікують за звичайною методикою; б) багрові пухирі, заповнені кров'янистою рідиною від довгого тримання банок
Методи найпростішої фізіотерапії. Гірудотерапія. Оксигенотерапія Продовження табл. 29
Слід зважати на те, що пацієнти по-різному реагують на відволікальні процедури. Це може бути зумовлене загальним станом пацієнта, індивідуальною реакцією його шкіри на ту чи іншу процедуру, порогом больової чутливості і функціональним станом нервової системи. Тому перед їх виконанням необхідно з'ясувати індивідуальну реакцію пацієнта на конкретну процедуру, якщо вона застосовувалась раніше. Якщо ж процедуру проводять уперше, слід регулярно стежити за самопочуттям пацієнта під час її дії на організм. Водолікування Водолікування — це зовнішнє використання води з лікувальною, профілактичною та гігієнічною метою. Буває помірної, середньої та надмірної сили дії подразнювання. До водолікування з помірною дією подразнювання належать такі процедури: 1) промивання, розтирання; 2) ванни для ніг та передпліччя з поступовим підвищенням температури; 3) контрастні ванни для ніг та передпліччя; 4) холодні обливання колін, рук, обличчя та потилиці, стоячі ванни; 5) компреси на груднину. До водолікування з дією подразнювання середньої сили належать: 1) ванни для ніг, поперекові сидячі та лежачі ванни з послідовним підвищенням температури; 2) сидяча ванна з розтиранням; 3) мінеральна ванна; 4) тепла ванна з розтиранням (сидяча або до стегон); 5) сидяча ванна з перемінною температурою; 6) компрес на тулуб або вологе обгортання 3/4 тіла середньої тривалості; 7) сидяча парова ванна; 8) сауна. До водолікування з дією подразнювання надмірної сили належать: 1) розігріваюча ванна; 2) російська лазня; 3) швидке обмивання всього тіла холодною та гарячою водою; 4) тривале обгортання всього тіла або на 3/4. Ванни можуть бути загальні, коли у воду занурюють усе тіло до мечоподібного відростка, місцеві — коли занурюють частини тіла: половинні — вода покриває тіло до попереку; сидячі, або тазові, коли у воду опускають таз, нижню частину живота і верхню частину стегон; ручні, коли у воду занурюють кисть і передпліччя, та ножні — коли у воду занурюють стопи й гомілки тощо (мал. 48). Сидячі ванни бувають теплі та гарячі (37—40 °С), тривалістю 10, 15 чи 20 хв, або холодні (15—20 °С), тривалістю 3—5 хв. Температура води для проведення ванн для кінцівок становить 40—45 °С, а тривалість — 10—20 хв.
Залежно від температури води розрізняють ванни прохолодні (до 33 °С), холодні (нижче 20 °С), дуже холодні (12 °С), індиферентні (34—36 °С), теплі (37— 39 °С), гарячі (понад 40 °С). Тривалість ванн коливається від 3 до 30 хв (мал. 49). Прудотерапія (застосування п'явок) У медичній практиці п'явки застосовують з давніх-давен, переважно для крововитягування, як загальний та місцевий протизсідальний засіб. П'явки належать до класу кільчастих червів. Вони живуть у прісних стоячих водоймах (ставках, озерах, болотах, канавах). З лікувальною метою застосовують медичні {Нігисіо тесіісіпаііз) та аптечні {Нігисіо оіїісіпаііз) п'явки, їх не слід плутати з кінськими п'явками. П'явка має довгасте пласко-опукле тіло, що складається з кілець; тому вона може як сильно скорочуватися, так і дуже збільшуватися (насмоктавшись крові). Довжина дорослої п'явки становить 3—6 см, поперечник — 10—12 мм; її маса — 1,5—2 г. На головному (звуженому) кінці п'явки є присосок. На його дні розміщений рот, а в ньому — три щелепи, які розходяться у вигляді радіу- Методи найпростішої фізіотерапії. Прудотерапія. Оксигенотерапія 295
Мал. 49. Механізм дії на організм водних процедур сів, що мають форму маленьких пилок, поділених на 90 зубчиків, що ними п'явка прокушує шкірні покриви. На хвостовому (подовженому) кінці є інший, більшого розміру, присосок, за допомогою якого п'явка причіплюється до шкіри та просувається вперед. Спинка медичної п'явки має оливково-зелене забарвлення, часто майже чорне, з шістьма вузькими червонуватими поздовжніми смугами. Черевце її також має оливково-зелене забарвлення з чорними плямами. Зберігають п'явки у банці з чистою водою ємкістю в декілька літрів. При цьому в 3—5-літровій банці їх можна зберігати до 300 особин. Банку слід прикривати кришкою з отворами або рідким полотном. Воду наливають з водопровідного крана до половини або на 2/3 банки, давши їй відстоятися протягом доби (щоб виділився хлор), міняти воду необхідно щодня або через день. На дно банки треба насипати невеликий шар піску. Банку тримати на вікні в не дуже світлій кімнаті, за можливості при температурі повітря +12...+18 °С. Для використання придатні тільки здорові, голодні п'явки. Вони мають такі ознаки: швидко пересуваються у воді, у витягнутому вигляді мають тонке тіло, при дотику скорочуються у 3—4 рази, набуваючи форми яйця; тіло такої п'явки на дотик еластичне, слизьке. Мляві рухи, вузлики, ділянки ущільненості на тілі, липкий слиз на його поверхні вказують на хворобливий стан п'явки. Така п'явка непридатна до застосування. Необхідно пам'ятати, що для запобігання передачі через п'явку інфекційних хвороб (гепатит, СНІД) від одного хворого до іншого треба застосовувати п'явку тільки один раз.
Методи найпростішої фізіотерапії. Прудотерапія. Оксигенотерапія Зазвичай використані п'явки знищують, кидаючи їх у розчин формаліну або нашатирного спирту чи солону воду, а потім викидають до каналізації. Але їх можна використовувати для того самого хворого декілька разів. Для цього після використовування п'явку слід потримати декілька хвилин у підсоленій або підкисленій оцтом воді, обережно пальцями витиснувши з неї кров (у напрямку від головного до хвостового кінця) та залишити голодною на декілька місяців (кров, що залишилася у п'явці, перетравлюється надто повільно). Краще відсмоктують кров п'явки масою 1—2 г. Велика п'явка може насмоктати за 1 год від 10 до 15 мл крові. Таким чином, 8—10 п'явок, що їх зазвичай прикладають, можуть сприяти крововтраті до 100—150 мл. Оксигенотерапія Великого значення у загальній терапії набув метод лікування киснем — оксигенотерапія. Завдяки її винятковій ролі у процесах життєдіяльності організму, вдихання кисню застосовують при різноманітних патологічних станах, які супроводжуються кисневим голодуванням. Оксигенотерапія показана при екстремальних станах організму, за яких раптово розвиваються тяжкі порушення процесів дихання (асфіксія, отруєння чадним газом, метаном, набряк легень, відкритий пневмоторакс, ларингоспазм). Інгаляційне введення кисню застосовують і при численних хронічних захворюваннях, зокрема, серцево-судинної системи (стенокардія, інфаркт міокарда, вади серця, гіпертонічна хвороба, міокардит), органів дихання (пневмонія, пневмосклероз, емфізема легень, бронхіальна астма), органів травлення (виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, хронічні запальні захворювання печінки і жовчних шляхів, гастрит, панкреатит, ентерит, коліт). Широко застосовують оксигенотерапію також при захворюваннях нервової системи, шкірних хворобах, численних недугах хірургічного профілю. Ефективним методом інгаляційної оксигенотерапії вважають уведення кисню в дихальні шляхи за допомогою катетера, який розміщують у носовому ході (мал. 50), — трансназальний метод. Кисневі інгаляції можна проводити і за допомогою хірургічних масок. При подаванні кисню через маску його частка у повітряній суміші, яку вдихає пацієнт, має складати від 40 до 60 %. За відсутності спеціального зволожувача з цією метою можуть використовувати апарат Боброва, заповнений на третину водою. У середньому швидкість подавання кисню при застосуванні маски сягає 4—5 л за 1 хв. За допомогою спеціального пристрою інгалятора потік газу можна регулювати, зокрема, збільшити його до 10 л за 1 хв. Але слід пам'ятати, що жворі погано переносять інгаляції кисню в об'ємі понад 5 л за 1 хв. Це зумовлено тим, що високі концентрації газу спричиняють висушування слизової оболонки рота і дихальних шляхів. За відсутності регулятора швидкість руху
Мал. 50. Інгаляція киснем за допомогою катетера: а — загальний вигляд редукторної системи і системи зволожування кисню; б — схематичне зображення техніки введення катетера через носовий хід; в — фіксація катетера, уведеного в носовий хід; г — загальний вигляд пацієнта з катетером, уведеним через рот кисню можна контролювати за кількістю і швидкістю утворення бульбашок газу у зволожувачі. У сучасних стаціонарних лікувальних закладах для кисневих інгаляцій часто використовують метод надходження кисню до пацієнта за допомогою централізованої системи кисневого забезпечення. Складається вона із кількох кисневих балонів, з'єднаних між собою сполучною редукторною системою. Розміщують систему в спеціально обладнаному приміщенні, яке будують неподалік від лікувального корпусу. Визначальна ознака кисневого балона медичного користування — синій колір його оболонки з позначкою "М" у верхній частині ("М" означає "медичний"). Цими ознаками медичний кисень відрізняється від технічного. Для безпечного зберігання кисневих балонів температура приміщення не повинна перевищувати 36 °С, а система центрального опалення має бути віддалена від балонів щонайменше на понад 2 м. Заповнений газом балон повинен містити 40 л газоподібного кисню, стисненого до 150 атм. До балона приєдну-
Методи найпростішої фізіотерапії. Прудотерапія. Оксигенотерапія ють спеціальний пристрій — редуктор з двома манометрами. Один із них, з'єднаний безпосередньо з балоном, визначає тиск газу в балоні, інший, з'єднаний з камерою низького тиску, призначений для регулювання тиску кисню, який подається хворому. За допомогою регулювального гвинта у лікувальні палати кисень по централізованій системі подається під тиском у межах 1—2 атм. З метою запобігання вибуху кисневих балонів медичний персонал має суворо дотримувати правил поводження з ними. При контакті з киснем категорично заборонено курити, користуватися електроприладами, запалювати вогонь. При роботі з балонами необхідно пам'ятати, що стиснутий газоподібний кисень при контакті з жировими речовинами активно вступає в окисну реакцію, що може спричинити опіки, спалах і навіть вибух. Тому важливо пам'ятати, що до роботи з балонами не слід допускати осіб, на шкірі і одязі яких містяться речовини, виготовлені на жировій основі (губна помада, креми, мазі, пасти тощо). Балони слід оберігати від сильних поштовхів, ударів і струсів, їх потрібно тримати у вертикальному положенні у зафіксованому стані за допомогою металевих обручів або ланцюгів, які прикріплюють до стіни. При відкриванні вентиля не слід ставати обличчям до напрямку руху струменя кисню, аби уникнути опіків обличчя, насамперед очей. За відсутності у лікарні централізованої системи кисневого забезпечення для кисневих інгаляцій іноді використовують кисневу подушку. Киснева подушка — це прогумований мішок ємкістю 15 л з гумовою трубкою, пластмасовим мундштуком і регулювальним краном. Для заповнення подушки киснем спочатку відокремлюють від шланга мундштук і з'єднують трубку з редуктором кисневого балона. Потім повільно відкривають вентиль, і подушка поступово наповнюється газом. Після її наповнення закривають вентиль редуктора і перекривають за допомогою крана зворотний вихід газу, надівають мундштук. При використанні подушки з метою зволоження кисню доцільно мундштук обгорнути зволоженою марлею. Подавання кисню регулюється за допомогою спеціального крана. Під час інгаляції мундштук необхідно тримати на відстані 4—5 см від рота пацієнта, аби зменшити відчуття сухості. Слід зазначити, що оксигенотерапія із застосуванням кисневої подушки — малоефективний засіб, його можна використовувати лише за відсутності інших. Перелік практичних навичок 1. Постановка банок. 2. Постановка гірчичників. 3. Гірчичні ванни для ніг. 4. Гірчичні обкутування. 5. Накладання зігрівального компресу. 6. Накладання зігрівального компресу на вухо. 7. Накладання гарячого компресу.
8. Накладання грілки. 9. Постановка міхура з льодом. 10. Застосування п'явок. 11. Підготовка та проведення лікувальних ванн. 12. Подавання зволоженого кисню. 13. Оксигенація через носову канюлю. 14. Оксигенотерапія через носовий катетер. Постановка банок Мета: посилення крово- та лімфообігу. Показання: запальні захворювання дихальних шляхів (трахеї, бронхів, пневмонія, плеврит), міжреброві невралгії, радикуліт, гострий і хронічний міозит. Протипоказання: легеневі кровотечі, туберкульоз легень, злоякісні новоутворення, захворювання шкіри і підвищена її чутливість, виснаження, стан загального збудження. Підготувати: на лотку 10—16 медичних банок, спирт, металевий стрижень з ватою на кінці (гніт), сірники, рушник, вазелін. Послідовність дій 1. Підготувати банки: вимити гарячою водою, витерти насухо, перевірити цілість країв. 2. Поставити лоток з усім необхідним для процедури біля ліжка хворого. 3. Укласти пацієнта, волосся прибрати під косинку; якщо шкіра покрита волоссям, його збрити, шкіру обмити теплою водою, досуха витерти і змазати вазеліном. 4. Металевий стрижень із щільно накрученою ватою (перевірити!) змочити спиртом, залишки спирту дещо відтиснути, а флакон зі спиртом закрити. 5. Запалити змочений гніт і взяти в праву руку. 6. У ліву руку взяти банку і швидким рухом на 1—2 с внести гніт з полум'ям у банку, не торкаючись її країв, прикласти банку до тіла, злегка прижавши її (банки ставлять на поверхню тулуба на місця найтовщо-го м'язового і жирового шару: спина, бічні поверхні грудної клітки, поперек; не можна ставити банки на хребет, грудні залози, ділянку серця — мал. 51). 300 7. Якщо банка щільно тримається, а шкіра добре в неї втягнута і набуває багрового кольору, вона поставлена правильно. Поставити необхідну кількість банок і вкрити хворого. 8. Через 15—20 хв по черзі зняти всі банки — однією рукою трохи відхилити банку, а пальцем іншої руки надавити на шкіру біля краю банки, витерти шкіру рушником, тепло вкрити хворого і попросити полежати не менше 30 хв. 9. Банки протерти серветкою і поставити в лоток. Можливі ускладнення: опіки. Постановка гірчичників Показання: запальні захворювання дихальних шляхів, міжреброві невралгії, радикуліт, міозит, гіпертонічний криз, стенокардія. Підготувати: ниркоподібний лоток, воду (температура ЗО—40 °С), гірчичники. Послідовність дій 1. У ниркоподібний лоток налити теплу воду. 2. Пацієнта покласти в ліжко у зручне положення, перевірити, щоб шкіра в місцях постановки була чистою, без шкірних захворювань і крововиливів. 3. По черзі, занурюючи гірчичники в теплу воду на 10 с, і стряхнувши з них залишок води, щільно прикласти їх до шкіри стороною, що покрита гірчицею. При підвищеній чутливості (у дітей) гірчичники можна ставити гірчицею догори, через папір (газету не можна), марлю у 4 шари, тонкий махровий рушник. 4. Накрити гірчичники рушником ком, потім ковдрою і попросити пацієнта лежати 10—15 хв. 5. Через 15 хв зняти гірчичники, шкіру протерти вологою серветкою, досуха витерти і змастити вазеліном. 6. Пацієнта вкрити і попросити полежати не менше 30 хв. Можливі ускладнення: подразнення шкіри, опіки з утворенням пухирів. Місця, куди можна ставити гірчичники: на задній поверхні шиї по обидва боки від хребта (при гіпертонічному кризі), на передній поверхні грудної клітки зліва (при стенокардії), вище грудної залози, на задній поверхні і бічних поверхнях грудної клітки (вздовж хребта), на литки ніг
Гірчичні ванни для ніг Підготувати: гірчицю суху 100,0 г, теплу воду (температура 40—45 °С), відро або таз. Послідовність дій 1. 100,0 г сухої гірчиці розвести в 10л теплої води, ретельно перемішати. 2. Сидячи на стільці, пацієнт опускає ноги в цей розчин, ноги разом з відром накрити ковдрою. 3. Періодично доливати гарячу воду, підтримуючи температуру близько 45 °С. 4. Через 15—20 хв ноги сполоснути теплою водою, насухо витерти, надягти шкарпетки. 5. Пацієнта вкласти в ліжко. Примітка: суху гірчицю можна насипати в шкарпетки. У результаті дії гірчиці на вологу шкіру виникає м'яке подразнення шкіри. Гірчичні обкутування Підготувати: паперову пелюшку (для дитини), розчин гірчиці, теплу воду (температура 36 °С), рушник. Послідовність дій 1. Для дитини — змочити паперову пелюшку в процідженому розчині гірчиці (2—3 ст. ложки (30,0 г) гірчиці на 1 л теплої води — температура 36 °С), віджати і загорнути в неї дитину, тепло обкутати. Через 7—10 хв пелюшку зняти і обмити дитину теплою водою, витерти насухо і одягти в зігрітий одяг. 2. Для дорослого — змочити рушник у розчині гірчиці (100,0 г на 1 л води), віджати його і обкутати потрібну ділянку тіла, прикривши пацієнта простирадлом і ковдрою. Через 10—15 хв аплікацію зняти і обмити шкіру теплою водою, насухо витерти і тепло вкрити. Накладання зігрівального компресу Мета: підсилення місцевого кровопостачання, розсмоктувальний та знеболювальний ефект. Показання: місцеві запальні процеси шкіри, суглобів, середнього вуха, забиття (через добу після травм). Протипоказання: висока гарячка, алергійні стани, гноячкові висипання, порушення цілості шкіри. Підготувати: марлю, складену у 8 шарів, компресний папір, вату, бинт, розчин етилового спирту, розведений водою 1:2, або теплу воду. Послідовність дій 1. Змочити марлю водою або одним з приготовлених розчинів і добре віджати.
2. Прикласти марлю до хворої ділянки тіла. 3. Поверх марлі покласти компресний папір більшого розміру (на 2 см з усіх боків). 4. Поверх паперу покласти шар вати, який має перекривати два попередніх шари 5. Закріпити компрес бинтом так, щоб він щільно прилягав до тіла, але не обмежував рухів, < ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между... ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования... Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем... ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|