Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності





До цієї групи належать методи, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією. їх поділяють на дві групи. 1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів. Вони викликають позитивні дії та настрій — образність, цікавість, здивування, моральні переживання. Пізнавальний інтерес на початковій стадії формується під впливом емоційних чинників. Для створення емоційної ситуації важливими є вдало дібрані приклади з літератури, художніх фільмів, особистих переживань вчителя. Яскравість розповіді, високий пафос збуджують зацікавленість учнів, як до окремих питань теми, так і до матеріалу загалом. Найпоширенішими серед методів даної групи є:

Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу. Передбачає окреслення нових знань у процесі викладання, створення атмосфери морального задоволення від інтелектуальної праці. Відчуття збагачення знаннями спонукає учнів до самовдосконалення. Метод опори на життєвий досвід учнів. Полягає у використанні вчителем у навчальному процесі життєвого досвіду учнів (фактів, явищ, які вони спостерігали в житті, навколишньому середовищі або в яких самі брали участь) як опори при вивченні нового матеріалу. Це викликає в учнів інтерес, бажання пізнати сутність спостережуваних явищ. Метод пізнавальних ігор. Сприяє створенню емоційно-піднесеної атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри (ділові, рольові, ситуативні) моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. Розвиваючий ефект досягається за рахунок імпровізації, природного вияву вільних творчих сил учнів. У виховному значенні гра допомагає учням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил і можливостей. Метод створення відчуття успіху в навчанні. Постійне відчуття учнем успіху в навчанні зміцнює впевненість у власних силах, пробуджує почуття гідності, бажання вчитися. Діяльність дитини є чинником розвитку її особистості. Здійснюючи фізичні, інтелектуальні, духовні зусилля, вона вправляється в різних видах діяльності, розвиває здібності, набуває досвіду і навичок. Проте чинником розвитку особистості стає не стільки здійснення трудових операцій, скільки одержуваний результат, пережитий як досягнення, успіх. Саме усвідомлення особистих індивідуальних досягнень, оцінюване вчителем як удача, перемога над собою, є стимулами його подальшого розвитку в цьому напрямі. Радість, її чекання повинні проймати життя дитини. Особлива роль в індивідуальній особистісній підтримці приділяється створенню ситуацій успіху. Успіх передбачає не стільки удачу або щасливий випадок, скільки результативність у досягненні наміченого, а також пов'язане з ним суспільне визнання отриманого результату. Переживання, що супроводжують досягнення успіху, стимулюють не тільки самопочуття і задоволення собою, а впливають на подальший розвиток, визначають його темпи, спрямованість, соціальну активність особистості. Без відчуття успіху в учнів пропадає інтерес до школи і навчальних занять, але досягненню успіху в різноманітних видах діяльності заважають обставини, з-поміж яких виділяють помилки знань, умінь, життєвого досвіду, психологічні і фізіологічні особливості розвитку, слабку саморегуляцію й ін.




Білет №28

1. Роль учителя в навчальному процесі. Центральною фігурою в навчальному процесі є вчитель. Він передусім виступає як організатор і керівник пізнавальної діяльно­сті учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціона-льніше і продуктивніше вчитися (дисципліна, необхідна для ефективного засвоєння знань, психологічний клімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної ро­боти, постановка перед учнями мети і завдань). Контро­люючи навчання, він повинен бути готовим допомогти, коли в них виникають труднощі. Водночас учитель є ви­хователем, дбає про розумовий, моральний, духовний і фі­зичний розвиток учнів.

Для повноцінного процесу викладання вчителю потрі­бно усвідомити загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Він повинен глибоко, на сучасному нау­ковому рівні знати предмет. Здійснення міжпредметних зв'язків потребує від нього і певних знань із суміжних наук. Міцні знання з методики, психології та педагогіки є підґрунтям у розвитку педагогічної майстерності вчите­ля. Для успішного викладання вчителю слід добре знати особливості учнів, яких він навчає.

Діяльність учителя в процесі викладання складається з планування своєї діяльності (тематичного й поурочно­го), навчальної роботи, організації діяльності, стимулюван­ня активності учнів, поточного контролю за навчальним процесом, його регулювання, коригування, аналізу резуль­татів своєї діяльності.

Успішне поурочне і перспективне планування вима­гає:

— визначення системи категорій і понять, які є вихід­ними у процесі оволодіння матеріалом програми;

— осмислення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків своєї дисципліни;

— відбору такого навчального матеріалу, який найбі­льшою мірою сприяє формуванню в учнів наукового сві­тогляду, творчої активності і пізнавальної самостійності;

— виділення в змісті матеріалу такої інформації, яка обов'язково б викликала в учнів інтерес, підвищувала зацікавленість і увагу, сприяла вихованню вольових зу­силь;

— доброго знання рівня підготовленості учнів до ово­лодіння програмою курсу;

— продумування системи наочних посібників і додат­кової інформації до кожного уроку, практичних і лабора­торних робіт відповідно до вимог навчальної програми;

— врахування того, який матеріал викликає в учнів найбільші труднощі у процесі його засвоєння; наявності з окремих тем програми резервних годин за рахунок ущільнення більш доступної інформації для учнів;

— обов'язкове визначення обсягу знань, умінь, нави­чок, якими повинні оволодіти відповідно слабкий, серед­ній і сильний учні.

Тому, яким би досвідченим не був учитель, кожен урок, до якого він готується, по-своєму є першим у його діяльно­сті.


Закономірності виховання

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості.

У процесі виховання особливо важливими є такі закономірності.

Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами та умовами виховання. Розвиток суспільства зумовлює зміни, диктує нові потреби і в його виховній системі. Наприклад, у зв'язку з розбудовою незалежної Української держави виникла потреба формування в підростаючого покоління української національної свідомості, любові до свого народу, його традицій, історії, культури.

Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішим є людський (роль батьків, педагогів).









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.