Вплив середовища на розвиток особистгості.

Середовище — комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на лю­дину і значною мірою впливають на її розвиток.

Середовище, що оточує людську особистість, можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і до­машнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку лю­дини. Природне середовище, у тому числі клімат, різно­манітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності. Соціальне середовище як сукупність суспільних і психо­логічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мі­рою. Тому потенційні можливості навколишнього середо­вища слід уміло використовувати в процесі виховання.«Головна справа виховання якраз у тому й полягає, — вважав відомий психолог С. Рубінштейн, — щоб тисяча­ми ниток зв'язати людину з життям — так, щоб з усіх бо­ків перед нею поставали завдання, для неї значущі, для неї привабливі, які вона вважає своїми, до вирішення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне дже­рело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведін­ці — це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, від­ходять убік, відчувають себе в ньому сторонніми спостері­гачами, готовими на все махнути рукою, — тоді все їм стає ні до чого».У середовищі людина соціалізується. Соціалізація — процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціаль­ний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспіль­ству й соціальним групам, до яких він належить, а з ін­шого — активно залучається до системи соціальних зв'яз­ків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації — до­помогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозумі­ти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефек­тивнішого самовизначення в суспільстві. При цьому лю­дина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдос­коналення.

Соціалізація залежить від багатьох чинників, які мож­на звести до трьох груп: 1) макрочинники (суспільство, держава, планета, світ і космос); 2) мезочинники (етно­культурні умови і тип поселення, в яких живе і розвива­ється людина); 3) мікрочинники (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні органі­зації, товариства однолітків, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони різною мірою безпосеред­ньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічної революції самі, змінюється і їх питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці). Особливим є вплив сусідів на вихо­вання дітей у родині, адже від них найшвидше можна от­римати і допомогу, і розумну пораду («Хороший сусід — найближча родина»). Підтримуючи добрі стосунки з сусі­дами, батьки вводять дітей у громадське життя, навчають їх жити з людьми і для людей, любити свою націю та по­важати інші народи.Родинна педагогіка вчить батьків не тільки того, як використовувати сусідські стосунки у вихованні дітей, а й як учити їх будувати розумні взаємини з однолітками у дворі. Адже тут дитина шліфує свій характер, позбуваєть­ся недоліків. Цього вона не досягла б, перебуваючи тіль­ки в оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти.

2 С утність функції та типи світогляду

Світогляд - це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу, та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані в єдину систему, центром якої завжди виступають уявлення людини про себе. Можна виділити кілька основних типів світогляду, за способом розуміння людиною свого місця в світі:

1.Міфологічний світогляд є результатом практично-духовної діяльності людини. В міфологічному світогляді людина не відділяє себе від речей природного світу, а окрема людина не відділяє себе від суспільства в цілому. В міфологічному світогляді не існує чіткої межі між мисленням та мовленням, свідомістю та реальністю, предметом та думкою про предмет. Міфологічні оповідання розповідають нам про людиноподібних істот - богів та героїв, що уособлюють різні природні начала, оскільки в міфологічному світогляді світ і людина були єдиним, нерозривним цілим. Розрив цієї єдності призвів до роздвоєння людини, втрати нею гармонії з світом, що зробило можливим теоретичне відношення до світу і виникнення таких форм світогляду як наука, релігія, філософія.

2.Науковий світогляд є теоретичною формою відношення до світу, в ньому світ розглядається об’єктивно, таким, яким він є незалежно від людини. Людина розглядається в ньому тільки як частина світу - природи чи суспільства. Теоретичне відношення до світу дозволило людині поставити

закони природи собі на службу і створити комфортний світ цивілізації.

Проте визначення людини, як тільки частини світу дається взнаки не лише в світоглядному, а й практичному аспекті діяльності науки, що тісно пов’язані. Прикладом може служити сучасні недовіра та песимізм по відношенню до науки та науково-технічного прогресу, оскільки виявилось, що наукові відкриття не завжди є благом для людини. Теперішні екологічні проблеми, загроза ядерних аварій та вибухів, що ставлять під загрозу саме життя людства, є наслідком дегуманізації науки, усунення нею людини, як центральної ланки системи світу. Ця особливість науки властива її з моменту зародження, про що свідчить відома фраза "батьки" європейської науки Арістотеля "Платон мені друг та істина дорожча".Таким чином наука не спроможна подолати світоглядну дисгармонію - досягнути єдності людини зі світом. Цю функцію виконують

мистецтво, релігія та філософія.3.Мистецтво є практично-духовною діяльністю. Мистецький світогляд дає суб’єктивний образ світу, в якому художник досягає гармонії зі світом, тому навіть сучасне художнє бачення світу близьке до міфологічного.

4.Релігійний світогляд чітко розділяє світ та людину, природне та надприродне, поцюстороннє та поту стороннє. Людина, створена за образом та подобою Бога, займає головне, центральне місце у створеному Богом світі. В релігійному світогляді, через віру в поту стороннє, надприродне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до світу, надає йому смислової завершеності і таким чином досягає гармонії з ним.

5.Філософія є теоретичною формою ставлення людини до світу. Ії особливість, порівняно з наукою в тому, що вона дозволяє об’єктивно, в теоретичній формі осмислити світ, як світ людини, розглянути місце і положення людини у світі, її смисложиттєві проблеми. Філософський світогляд дозволяє виробити таке бачення світу яке є одночасно і суб’єктивним і теоретичним і таким чином досягнути людині гармонії із собою, своїм баченням світу і самим світом. З цим пов’язані такі особливості філософії,як те що, вона будучи за формою діяльності наукою, не є наукою за своїми функціями та значенням для людини, в філософії на відміну від інших наук не існує єдиних, загальновизнаних теорій Розвиваюче навчання та методика його застосування в практиці роботи сучасної школи.

У сучасній літературі під розвиваючим навчанням розуміється "напрямок у теорії і практиці утворення, що орієнтує на розвиток фізичних, пізнавальних, моральних здібностей учнів шляхом використання їхніх потенційних можливостей".

Формування ідеї розвитку зв'язано з багатьма педагогічними концепціями минулого. Указівка на необхідність розвитку природних дарувань ми можемо зустріти в роботах М. Монтеня, Я.А. Коменского, Ж.Ж. Руссо й ін. Повною мірою ця ідея була втілена в XІ в. у теорії і методиці елементарного утворення И. Песталоцци, а потім одержала подальший розвиток у роботах А. Дистервега. У вітчизняній педагогіці розвиваючий характер носили педагогічні системи, розроблювальні Л.Н. Толстим, К.Д. Ушинским, С.Т. Шацким і ін.Незважаючи на історико-педагогічні преценденты розвиваючого навчання, його цілісна теорія стала формуватися в ХХ в. У джерел вітчизняної теорії розвиваючого навчання стояв Л.С. Виготський. У 1920-30 р. у психолого-педагогічній літературі гостро обговорювалася проблема співвідношення розвитку і навчання. Ряд авторів доводили, що розвиток людини не залежить від навчання (А. Геззел, Ж. Пиаже, З. Фрейд і ін.). Навчання розглядався як процес, що інакше повинний бути погоджений з ходом розвитку, але сам по собі в розвитку не бере участь. Відповідно до такої теорії, розвиток "повинне робити визначені закінчені цикли, визначені функції повинні дозріти перш, ніж школа може приступити до навчання конкретним знанням і навичкам дитини. Цикли розвитку завжди передують циклам навчання. Таким чином, виключається всяка можливість порушити питання про ролі самого навчання в ході розвитку і дозрівання тих функцій, що активізуються навчанням. Їхній розвиток і дозрівання є скоріше передумовою, чим результатом навчання. Навчання надбудовується над розвитком, нічого не змінюючи власне кажучи".У рамках другого підходу (У. Джемс, Э. Торндайк і ін.) навчання ототожнювали з розвитком, що витлумачувалося, як нагромадження людиною різного роду звичок у процесі навчання по цій теорії будь-яке навчання стає розвиваючим.

У третій теорії (К. Кофка й ін.) зроблена спроба перебороти крайності двох перших підходів. Розвиток мислитися як процес, від навчання незалежний, а саме навчання, у ході якого дитина здобуває нові форми поводження, мислиться тотожним з розвитком. З одного боку, розвиток підготовляє й уможливлює процес навчання, з іншого боку, навчання стимулює процес розвитку. Дана теорія розводить процеси навчання і розвитку і, разом з тим, установлює їхній взаємозв'язок.

Ці три теорії з деякими модифікаціями існують і в сучасній психолого-педагогічній літературі.

Л.С. Виготський не погоджувався з жодною з цих теорій і сформулював власну гіпотезу про відношення навчання і розвитку. Згідно Л.С. Виготському, існує єдність, але не тотожність процесів навчання і внутрішніх процесів розвитку. "...Хоча навчання і зв'язане безпосередньо з дитячим розвитком, проте, вони ніколи не йдуть рівномірно і паралельно один одному... Між процесами розвитку і навчання встановлюються сложнейшие динамічні залежності, які не можна охопити єдиної, наперед даною, апріорною умоглядною формулою".

Білет №15

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: