Класична німецька філософія в системі світової філософії.

Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії, що охоплює напружений, дуже яскравий за своїми результатами, важливий за впливом на духовну історію людства період духовно-інтелектуального розвитку. Boнa представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за сто років, зокрема, такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант, Йоган Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, Людвіг Андреас Фейербах. Німецьку класику відрізняє ряд суттєвих рис та принципів, що є спільними для всього цього етапу розвитку філософської думки. Саме вони і дають змогу говорити про німецьку класичну філософію як про цілісне духовне утворення. По-перше, всіх представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. Вони вважали, що філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, зробили предметом спеціального філософського дослідження людську історію і людську сутність. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель бачать філософію чітко систематизованою наукою, але наукою специфічною. З їхньої точки зору, філософія, живлячись науками, орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичної спрямованості. По-друге, представники німецької класичної думки надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій. По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку. По-четверте, німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності.

По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей. т.д.

Філософія І. Канта

Імануїл Кант (1724-1804) родоначальник німецької класичної філософії. Його теоритична діяльність поділяється на два періоди1-закінується 60-роками 18ст. В цей час Кант займався переважно природними проблемами, серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення сонячної системи з величезної газової туманності. В загальній формі він стверджував діалектичну думку про те,що природа має свою історію в часі, відкидав ідею першого поштовху тобто в цей період в філософії Канта переважали матеріалістичні позиції.З 70рр.починається другий,так званий критичний період,коли в філософії Канта ми знайдемо і дуа-лізм,і агностицизм,і ідеалізм. Основні твори цього періоду: “Критика чистогоразума ”/1781/, “Критика практического разума”/1789/ В центрі філософії Канта стоїть проблема теорії пізнання.Він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб’єкта. Головне за Кантом,не вивчення речей самих по собі,а дослідження самої пізнавальної системи. Перш ніж пізнавати світ,пот-рібно пізнати своє пізнання, втановити його межі і можливості. Це був великий поворот філософії до людини. Кант багато написав про людину як частину природи,про людину як кінцеву мету пізнання,а не як засіб для будь-яких цілей,тобто визнає самоцінність людини.Кант ставив питання про співвідношення понять людина і особистість.Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну,незалежну від умов життя,загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий категоричний імператив /закон,повеління/,що існує в свідомості людей,і надає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.

Філософія Й. Г. Фіхте

Фіхте Іоган Готліб (1762-1814). Спираючись на суб’єктивно-ідеалістичний принцип тотожнос-ті буття і мислення, приписуючи здатність до руху тільки духу, Фіхте характеризує процес цього саморозвитку у вигляді проблем протилежностей, що знаходяться в єдності суб’єкта (Я) і об’єкта (не Я). Взаємодія цих проитлежностей, вважає Фіхте, є джерелом розвитку, завдяки якому розгортається все багатство, різноманітність світу. Із системи Фіхте повністю випадає матеріальна дійсність. Але серед суб’єктивно-ідеалістичних міркувань Фіхте дуже цінноюбула ідея про те, що розвиток відбувається через взаємодію протилежностей, це був важливий крок у розробці діалектичної ідеї про джерело розвитку. Суб’єктивний ідеалізм Фіхте був нездатним пояснити явища природи та суспільного життя, практичної діяльності людини.

Філософія Ф. В. Й. Шеллінґа

Спробою його критичного осмислення стала так звана об’єктивно-ідеалістична філософія тотожності, основополож-ником якої був Ф.Шеллінг (1775-1854). Цінним було те, що виходячи з теорії тотожності, він наполягає на пріоритеті природи щодо вічно існуючого протиріччя “Я і середовище”, показав діалектичний розвиток єдиної природи й існування єдності живої і не живої природи. Звичайно Ф.Шеллінг висунув плідну ідею про першооснову як принцип вирішення всіх теоритичних ускладнень, але він не зміг дати відповіді на багато питань, за ров’язання яких взявся Гегель.

Філософія Ґ. В. Ф. Геґеля

/1770-1831рр./відомий філософ об’єктивного ідеалізму,який у рамках своєї об’єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побуду-вати теоритичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття.Основні роботи: “Наука логіки”,”Філософія природи”,”Ф.духу”, ”Ф.права”. В коло його інтересів входили всі сфери життя—природа,людина,її свобода, закономірності суспільного життя,логіка… заслуга Г. полягала також в тому,що він весь природний,історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу,тобто у вигляді руху, змін,в перетвореннях,в розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив своєрідно-ідеалістично. Гегель вважав,що об’єктивно, незалежно від нас існує абсолютний дух,як самостійна, універсальна,духовна субстанція світу.. Розробляючи філософію історії,Г. перший підкреслив,що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб’єктивності побажань кожної окремої людини і об’єктивнос-ті, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Г. критикував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Сутність основного протиріччя філософії Г.-протиріччя між діалектичним методом і ідеалістичною і в той же час метафізичною системою,звернувши увагу при цьому на непослідовність його діалектики. Вона була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Г. скрізь установив абсолютні межі розвитку:в логіці такою межею є абсолютна істина,в природі-людский дух,в філософії права-конституційна монархія,в історії філософії-філософська система самого Гегеля.Г. вважав,що розвиток історії завершується, досягши рівня Пруської імперії,після того історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином,філос. Г. була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій і через це класики марксизму назвали її “кінцем німецької класичної філософії”.

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: