Суть та значення стратегічного управління

Стратегічний менеджмент - це програмний спосіб мислення і управління, що забезпечує узгодження цілей, можливостей підприємства і інтересів працівників. Він передбачає не тільки визначення генерального курсу діяльності (поведінки) підприємства та організацію справи на його основі, але і підвищення мотивації, зацікавленості всіх працівників в його реалізації.

Зародження стратегічного менеджменту пов'язано з перспективним плануванням крупномасштабних військових компаній з участю різних родів і видів військ, в союзі з арміями інших країн. Однак його подальший вельми бурхливий розвиток відбувся внаслідок посилення динаміки соціально-економічного розвитку, конкуренції, науково-технічного прогресу, підвищення ролі людського чинника в управлінні та виникнення нових методологій передбачення і моделювання тенденцій соціально-економічного розвитку.

Сьогодні область застосування стратегічного менеджменту надзвичайно різноманітна. Він дає величезні переваги організаціям, що функціонують в різних сферах життєдіяльності сучасного суспільства. Ці переваги полягають в раціональному використанні обмежених ресурсів і головним чином часу. Крім того, стратегічний менеджмент народжує почуття впевненості персоналу та менеджерів в організацій, сприяє послідовній розробці і реалізації управлінських рішень та орієнтує на стійкий розвиток в умовах ринку.

Стратегічний менеджмент - не тільки розробка програми розвитку, але й прийняття і виконання стратегічних рішень. Це також комплекс процесів, явищ і характеристик, що відображають пріоритетність цілей і динаміки розвитку, своєчасність прийняття рішень і дій, передбачення майбутнього, аналіз наслідків управлінського впливу та інновацій. Стратегічний менеджмент відображається в методології та організації управління в умовах нестабільності середовища, в технологіях, моделях, парадигмі і концепції управління.

На думку деяких дослідників, суть стратегічного менеджменту полягає у відповіді на три найважливіших питання:

• де зараз знаходиться організація;

• в якому напрямі, на думку вищого керівництва, вона повинна розвиватися в майбутньому;

• яким чином вона має намір досягти того стану, про який мріє її керівництво.

Термін “ стратегічний менеджмент ” був введений на межі 60-70-х років для того, щоб відмежувати поточне управління на рівні виробництва та управління, що здійснюється на вищому рівні. Необхідність такого розмежування була викликано в першу чергу змінами в умовах ведення бізнесу. Провідною ідеєю, що відображає суть переходу від оперативного управління до стратегічного, стала ідея необхідності переміщення центру уваги вищого керівництва на оточення, для того щоб відповідним чином і своєчасно реагувати на зміни, що в ньому відбуваються.

Можна привести декілька конструктивних визначень, які були запропоновані авторами теорії стратегічного менеджменту.

Шенднл і Хаттен розглядали його як “ процес визначення і встановлення зв’язку організації з її оточенням, зміст якого складається в реалізації визначених цілей і в намаганні досягти бажаного стану взаємовідносин з оточенням через розприділення ресурсів, що дозволяє ефективно і результативно функціонувати організації та її підрозділам ”.

За Хіггенсом “ стратегічний менеджмент – це процес управління з метою здійснення місії організації через управління взаємодією організації з її оточенням ”.

Пірс та Робінсон визначають стратегічний менеджмент “ як набір рішень та дій по формуванню та виконанню стратегій, що розроблені для досягнення мети (цілі) організації ”.

За Томпсоном “ стратегічний менеджмент - це діяльність пов’язана з постановкою цілей та завдань організації із підтримкою взаємовідносин між організацією та оточенням, що дозволяє їй досягти своєї мети, відповідає її внутрішнім можливостям та дозволяє залишатись сприятливою до зовнішніх вимог "”

Узагальнюючи наведені визначення можна дати йому таке трактування: “ Стратегічний менеджмент – це таке управління організацією, яке спирається на людський потенціал, як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, гнучко реагує та проводить своєчасні зміни в організації, що відповідають зовнішньому оточенню і дозволяють досягти конкурентних переваг, що в сукупності надає можливість організації вижити в довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому своїх цілей ”. Більшість авторів визначають стратегічний менеджмент як діяльність, що базується на економічно ефективному досягненню перспективних цілей організації на основі втримання конкурентних переваг та адекватного реагування на зміни зовнішнього середовища.

Суть стратегічного менеджменту полягає в тому, що на підприємствах існують чіткі стратегічні плани розвитку, сформовані відповідно до них структури управління, системи і механізми взаємодії окремих планів, спрямованих на забезпечення довгострокової стратегії, на перемогу в конкурентній боротьбі і створення управлінського інструментарію для реалізації цих стратегій. Крім того, сутність характеризується специфічними цілями та ефективністю, пріоритетним врахуванням зовнішнього середовища, а завоювання та утримання конкурентних переваг розглядається як засіб досягнення стратегічних результатів діяльності організації.

Стратегічний менеджмент передбачає:

• визначення головних ринкових позицій на перспективу в залежності від пріоритетності цілей;
• виділення ресурсів організації під стратегічні цілі;
• створення центрів керівництва кожною стратегічною ціллю;
• оцінка та стимулювання виробничих підрозділів та їх керівників по мірі досягнення стратегічних цілей.

Використання стратегічного менеджменту орієнтовано на наступні фактори:

• перспективне мислення керівників та спеціалістів підприємств;
• управління через постановку цілей, а не шляхом видання завдань;
• чітку інформованість кожного про цілі підприємства;
• активну позицію та взаємодію всіх співробітників підприємства.

Значення стратегічного менеджменту для кожного підприємства зумовлюються багатьма факторами. Насамперед, воно дає змогу виявити і розвинути ринкові переваги, що є ключовими в конкурентній боротьбі і налагодити правильні взаємовідносини з конкурентами.

Суть теорії стратегічного менеджменту полягає у використанні концепції “від майбутнього до сучасного”, а не “від минулого до майбутнього”.

В цілому стратегічний менеджмент гармонізує діяльність організації, робить її більш підготовленою до раптових змін. Однак, його застосування потребує безперервної аналітичної оцінки потенціалу, можливостей його використання та постановки цілей.

В основі стратегічного менеджменту покладені стратегічні рішення. Стратегічні рішення – це управлінські рішення, які:

1. орієнтовані на майбутнє і закладають основу для прийняття оперативних управлінських рішень;

2. пов’язані з відповідною невизначеністю, оскільки враховують неконтрольовані зовнішні фактори, які впливають на підприємство;

3. пов’язані із залученням значних ресурсів і тому можуть мати надзвичайно важливі, довгострокові наслідки для підприємства.

До числа стратегічних рішень можна віднести:

• реконструкцію підприємства;
• впровадження інновацій (нова продукція, нова технологія);
• організаційні зміни (зміни організаційно-правової форми підприємства, структури виробництва та управління);
• вихід на нові ринки збуту;
• придбання, злиття підприємств.

Стратегічні рішення характеризуються тим, що вони:

• інноваційні по своїй природі, а оскільки людині та організації властиво відкидати все нове, то потрібні особливі заходи по переборенню відхилення. такі рішення повинні бути відкритими і зрозумілими співробітниками, що може бути реалізовано на основі використання внутрішнього маркетингу;
• направлені на перспективні цілі підприємства, на можливості, а не на завдання, на майбутнє, а не теперішнє;
• відрізняються від тактичних рішень тим, що багато альтернатив не визначено;
• направлені в майбутнє і є, відповідно, невизначеними по своїй природі;
• потребують знань - результат, як правило, більш залежить від якості рішення, ніж від швидкості чи своєчасності його прийняття.
• суб’єктивні по своїй природі, не під власні, як правило, об’єктивній оцінці;
• безповоротні і мають довгострокові наслідки.

Стратегічний менеджмент базується на прийнятті управлінських рішень, орієнтованих на врахування специфіки зовнішнього середовища, на досягнення конкурентоспроможності підприємства на ринку, на успіх в конкурентній боротьбі. В цілому, можна сказати, що ефективність системи стратегічного менеджменту визначається тим, що вона:

• забезпечує комплексний, системний погляд на підприємство та його зовнішнє оточення;
• полегшує прийняття стратегічних рішень на основі використання спеціальних понять, методів і підходів до збору та обробки інформації;
• забезпечує координацію і комунікації, як по горизонталі так і по вертикалі.
• допомагає провести необхідні зміни;
• дає можливість передбачити тенденції розвитку бізнесу;
• допомагає робити стратегічний вибір та реалізувати стратегію.

4. Стратегічне управління і стратегічне планування: нова парадигма і механізм взаємозв'язку

Зарубіжний досвід теорії і практики сучасного менеджменту свідчить, що перехід від короткострокового внутріфірменного планування до довгострокового, а потім і до стратегічного в країнах з ринковою економікою викликаний прискоренням темпів науково-технічного і соціально-економічного розвитку, посиленням елементів невизначеності і непередбачуваність у сфері зовнішніх відносин. Розробка і реалізація корпоративної стратегії, яка могла б краще відповідати зовнішнім умовам, що швидко змінюються, стала надзвичайно важливою складовою діяльності керівництва більшості компаній.

До нових методів, які стали використовуватися в рамках стратегічного управління і планування, відносять передусім побудову сценаріїв, моделювання, розробка планів на основі прогнозних гіпотез, експертні оцінки різних варіантів господарської поведінки, побудова матриць та інші. Однак внутріфірменне планування зіткнулося із значними труднощами при реалізації стратегій, що виникали по причині певного розриву між вищими ланками управління (штабними підрозділами загальнокорпоративного планування) і операційними структурними одиницями корпорації (заводами, науково-дослідними і конструкторськими відділами), тобто тими, хто безпосередньо здійснював реалізацію намічених планів.

Справа в тому, що культура корпорації (організаційна культура) технократичного типу, що переважала донедавна, і стиль менеджменту, що панував засновувалися переважно на прийнятті рішень і контролем за їх виконанням. Зусилля докладалися в основному до здійснення масштабних змін, до яких виявлялися залученими лише менеджери вищої ланки, відповідальні, насамперед, за штабні функції. По суті стратегія ставала привілегією лише вищого керівництва. Стратегічне планування сприяло посиленню ролі і позицій тих фахівців, які визначають цілі і задачі, а потім порівнюють результати з поставленими цілями.

У стратегічному менеджменті 90-х років центр ваги переноситься в сферу реалізації стратегії. Основна увага надається не стільки контролю над поточною діяльністю, скільки відстеженню за загальною тенденцією розвитку організації. При такому підході можна досить оперативно вносити корективи не тільки в методи, але і саму стратегію. Для цього необхідний всілякий розвиток підприємницької ініціативи, особливо в фахівців операційних структурних одиниць. Стратегічний менеджмент якраз і стає прерогативою виконавців, тобто тих, хто проявляє ініціативу на етапі не тільки планування але і втілення стратегії.

Сучасний етап розвитку стратегічного менеджменту передбачає відхід від технократичного раціоналізму, початкового переконання про те, що успіх фірми визначається раціональною організацією виробництва і вдосконаленням організаційних структур, зниженням витрат за рахунок ефективного використання всіх видів ресурсів. За традиційним підходом господарська організація розглядається як "закрита" система, її цілі і задачі вважаються заданими і залишаються, як і інші умови діяльності, досить стабільними протягом тривалого часу, а в механізмах управління вирішальне значення набуває високий рівень виконання рішень і ефективний контроль над всіма видами діяльності.

Філософія сучасного стратегічного менеджменту (на відміну від технократичного раціоналізму) заснована на системному і ситуаційному підходах. Ділова організація розглядається, як “відкрита" система. Головні передумови успіху знаходяться не всередині організації, а поза нею, тобто успіх діяльності пов'язується з тим, наскільки швидко і вдало фірма пристосовується до економічного, соціально-політичного, соціально-культурного оточення.

Західні експерти вважають, що стратегічний менеджмент 90-х років - це менеджмент в умовах, що швидко змінюються. Висуваються нові цілі і задачі, і, природно, що потрібні адекватні зміни у відповідь всередині самої компанії. У числі таких головних обставин, на які необхідно реагувати організації, потрібно виділити, передусім, посилення глобалізації, більш інтенсивну конкуренцію, високі ціни на сировину і матеріали, скорочення життєвого циклу виробів, труднощі в отриманні коштів на дослідження і розробки, необхідність постійно збільшувати внутріфірменну гнучкість та адаптивність організації, впроваджувати нові форми кооперації, в тому числі міжнародної.

Стратегічні рішення в нових умовах: істотно впливають на спроможність компанії приносити прибуток; стосуються компанії в цілому; приймаються вищим виконавчим органом і радою директорів; мають довгострокових характер і тому приймаються не так часто, відображають цінності вищої ланки управління і обов’язково узгоджуються з корпоративною філософією і культурою організації.

Крім того, доповнюючи планування стратегічний менеджмент, як правило, включає визначення місії організації, її цілей і задач, які базуються на загальних для вищої ієрархії менеджменту цінностях - корпоративній філософії і культурі.

Головні специфічні особливості стратегічного управління:

• орієнтується на раціональну відповідність між минулим, теперішнім станом та майбутнім з наголосом на перспективу;
• стратегічний менеджмент не може бути стихійним, так як на довгострокову перспективу неможливо оцінити результати стихійного впливу на систему;
• він базується на раціональному співвідношенні між створенням та реалізацією персоналу;
• стратегічний менеджмент має направлений, цільовий характер.

Проте можливості стратегічного менеджменту не безмежні. Існує ряд обмежень на використання стратегічного менеджменту, які вказують на те, що і цей тип управління, як і інші, не є універсальним для будь-яких ситуацій та завдань.

По-перше, стратегічний менеджмент вже в силу своєї сутності не дає точної і детальної майбутньої ситуації. Вироблена в стратегічному менеджменті характеристика бажаного майбутнього організації – це не детальний опис її внутрішнього стану та стан навколишнього середовища, а швидше сукупність якісних побажань до того, в якому стані повинна знаходитися організацій в майбутньому, яку позицію вона повинна займати на ринку і в бізнесі, яку мати організаційну структуру. При цьому все це в сукупності повинно складати те, що визначить, виживе організація в майбутньому в конкурентній боротьбі чи ні.

По-друге, стратегічний менеджмент не може бути зведений до набору рутинних правил, процедур чи схем. У нього немає теорії, яка передбачає, що і як робити при вирішенні відповідних задач у відповідних в ситуаціях. Стратегічний менеджмент – це скоріше відповідна філософія чи ідеологія бізнесу та менеджменту. І кожним окремим менеджером воно розуміється і реалізується по різному. Але існує ряд рекомендацій, правил та логічних схем аналізу проблем та вибору стратегії, а також здійснення стратегічного планування та практичної реалізації стратегії:

• симбіоз інтуїції та мистецтва вищого керівництва націлювати організацію до здійснення стратегічних планів;
• високий професіоналізм та творчість службовців, що забезпечує зв’язок організації із середовищем, відновлення організації та її продукції, а також реалізацію поточних планів;
• активне включення всіх робітників в реалізацію задач організації, на пошук найкращих шляхів досягнення її цілей.

По-третє, необхідні значні зусилля та витрати часу та ресурсів для того, щоб в організації почав здійснюватися процес стратегічного менеджменту.

По-четверте, значно посилюються негативні наслідки помилок стратегічного передбачення.

По-п’яте, при здійсненні стратегічного менеджменту часто основний наголос робиться на стратегічне планування, однак, цього істотно недостатньо, так як стратегічний план не забезпечує його обов’язкове успішне виконання. Тому, однією з найважливіших складових стратегічного менеджменту є реалізація стратегічного плану.

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: