Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Післянікейські отці на Сході.





Назва отець церкви походить від назви єпископів, яку вживали, щоб висловити повагу до них. Отці церкви на Сході розділяються за двома школами тлумачення Біблії: Антіохійською (звертала увагу на граматично-історичне значення тексту) і Олександрійською (застосовували алегоричні методи пояснення). До першої школи належить Іоанн Златоуст (Хризостом) (347-407) – нар. у аристократичній сім’ї, отримав блискучу освіту, у 368 р. став монахом, вирізнявся суворим аскетизмом. У 386 р. був рукоположений у Антіохії, а в 398 р. став Константинопольським патріархом. Однак Іоанн не був дипломатом і світською людиною, не вмів виявляти гнучкості і поступливості Потрапивши в немилість імператриці Євдокії за осуд її нехристиянських вчинків та розкоші у придворному житті, був відправлений у вигнання в містечко Кукуз на кордоні з Вірменією у 404 р., де і помер у 407 р. через несприятливий клімат. Златоуст жив праведним життям і мав надзвичайні ораторські здібності, намагаючись виявити буквальний зміст тексту і застосувати його практично – для вирішення життєвих проблем. Сучасники свідчать, що він був незрівнянним пастирем, умів співчувати всім стражданням простого народу.

Східні післянікейські отці церкви. Післянікейські отці на Заході – Ієронім Стридонський, Амвросій Медіоланський і Августин Блаженний.

Ієронім (347-420) – народився у Венеції, був хрещений у 360 р., у 382 р. став секретарем Римського єпископа, який запропонував йому зробити новий переклад Біблії. Ієронім переїхав у Палестину і там вивчив давньоєврейську мову і впродовж 35 р. вів чернецьке життя. Головна праця Ієроніма – латинський переклад Біблії, а також багато коментаріїв. Він написав відому працю “ Про знаменитих мужів ”, у якому дав життєпис багатьох християнських діячів. Разом з Орігеном Ієронім вважається батьком церковної екзегетики.

Амвросій Медіоланський (340-397) – народився у в багатій і знатній римській сім'ї в Трірі (нині м. Трір, Німеччина), де в той час знаходилася час резиденція намісників Галії. Батько майбутнього Амвросія багато років займав одну з найвищих посад в префектурі. Є підстави припускати, що батьки Амвросія прийняли християнство в ті роки, коли в Трірі перебував в засланні Афанасій Олександрійський (335—337 рр.). На той час тут вже існувала численна християнська община. Майбутній єпископ осиротів в отроцтві. Після смерті батька, імовірно в 352 р., сім'я Амвросія переселилася до Риму. Його сестра Марцелліна прийняла чернецтво і разом з матір'ю зуміла гідно поклопотатися про християнське виховання братів.

Отримавши прекрасну юридичну освіту, він скоро зробив кар’єру і з 370 року посів посаду консульського префекта (правителя) провінцій Лігурії і Емілії. (совр. Пьемонт і Ломбардія). Центром цих провінцій був Медіолан (Мілан) — місце імператорської резиденції (з часу імператора Діоклетіана) і друге за значенням у той час місто Західної Римської імперії. Таким чином, Амвросій до 35 років пройшов шлях від адвоката до губернатора; відповідно до високої посади він став членом римського сенату. Девізом Амвросія на новому місці служби були напутливі слова його покровителя Проба: "Йди і чини не як суддя, а як єпископ". Ці слова виявилися справді пророчими.

У 374 р. на однодушне прохання народу став єпископом міста. Після смерті попереднього єпископа Авксентія між православними і аріанами відбувалися гарячі суперечки. Амвросій з'явився в храм для впровадження порядку, і раптом, згідно з переданням, прозвучав якийсь голос, ніби дитячий,: «Амвросій — єпископ». Народ і імператор Валентин побачили в цьому Боже обрання. Марно Амвросій, що був тоді ще в числі оглашенних, відмовлявся і навіть втікав з Мілана. Він вимушений був погодитися на одностайне обрання, прийняв хрещення, протягом восьми днів пройшов всі церковні ступені і був присвячений в єпископа (374 р.).

Насамперед після присвячення він роздав бідним своє майно. Потім став старанно вивчати Писання і творіння отців Церкви. Тільки після цього він виступив на терені єпископської діяльності. Амвросій мужньо боровся проти аріанської єресі, якій протегувала імператриця Юстина. У пам'ять перемоги над аріанством він склав гімн «Тебе, Бога, хвалимо». На його наполягання за імператора Граціана з імператорського титулу було викреслено язичницьке звання верховного священика (pontifex maximus), жерці і язичницькі храми були позбавлені державного утримання, був погашений так званий священний вогонь весталок і з сенату винесена статуя Перемоги (Вікторії), перед якою давалися язичницькі клятви.

Амвросій хотів, щоб держава шанувала церкву, і не порушувала її прав на духовне управління. Він явив зразок пастирської твердості, коли зважився не допустити в храм імператора Феодосія, після кривавого побиття повсталих солунян. Амвросій сказав імператорові: «Людина, що пролила стільки крові, не може бути в храмі Бога миру». Імператор заперечив: «І Давид згрішив, але не позбувся милості Божої». На що Амвросій відповів: «Ти наслідував Давиду в злочині, наслідуй же його і в розкаянні», і наклав на нього єпитимію для примирення з Богом і Церквою.

У 387 р. під впливом його проповідей увірував і прийняв хрещення блаженний Августин, що став потім єпископом і найбільшим богословом Західної Церкви.

Останні роки життя Амвросій провів в постійній молитві, чекаючи своєї смерті, яка наступила в 397 році. Святий Амвросій шанувався як один з найбільших богословів і отців Церкви. Він відомий також, як реформатор церковного співу: він ввів розмірний такт, правильні ритми і різноманітні мелодії в співі. Він запровадив у Західній церкві загальний спів гімнів і антифонний (поперемінний) спів псалмів. Багато текстів пісень він запозичував у Єфрема Сиріна і у Іларія, але і сам написав близько 30 гімнів.

Амвросій був також автором багатьох проповідей і повчань, а також першого на Заході трактату по християнській етиці. Августин пам’ятав його “ оточеним натовпом бідняків, і нелегко було до нього пробитися ”. У суспільстві майнової нерівності він намагався відстоювати соціальну справедливість, докоряв грошолюбство. Амвросій виступав в своїх проповідях на захист апостольського ідеалу, проти різних пороків, викривав гріхи, особливо — гордість, насильство, розкіш і розпусту великих світу цього. В одному з трактатів він писав: “ Ти роздаєш бідним зовсім не своє добро, ти повертаєш їм їх власне. Бо ти присвоїв з того, що дане всім у загальне користування. Земля належить всім, а не одним лиш багачам, і тих, хто не трудиться на ній, менше, ніж трудівників. Отож, ти віддаєш борг, а зовсім не сиплеш щедротами ”.

Чудова освіта Амвросія дозволила йому глибоко вивчити оригінали творів східних отців Церкви, засвоїти і продовжити їх ідеї, перекинувши, таким чином, місток від них в латинське богослов’я. У догматичних питаннях богословські праці Амвросія зачіпають проблеми, актуальні для суперечок з аріанами, — богослов’я Трійці, христологію, вчення про таїнства і покаяння. Багато його робіт присвяченоі тлумаченню книг Писання і коментарям до них. У праці «Про таїнства» св. Амвросій зібрав свої проповіді для тільки що хрещених християн.

Найбільш відомі праці св. Амвросія:

– «Про таїнства» («De sacramentis»)

– «Про віру» («De fide»)

– «Про Св. Дусі» («De Spiritu Sancto»)

– «Шестоднев» («Hexaemeron»)

 

Августин (354-430) – талановитий полеміст і проповідник, чудовий єпископ, видатний богослов, творець філософії історії. Августин народився у Тагасті, сучасний Алжир, у сім’ї середнього достатку. Його батько був язичником, а мати Моніка – полум’яною християнкою. З 371 р., не завершивши освіту, Августин почав викладати риторику і право у Карфагені. У 373 р. він захопився маніхейством, пізніше неоплатонізмом, викладав риторику у Карфагені і Римі, доки у 383 р. не переселився у Мілан. У 386 р. Августин навернувся до християнства, у 391 р. був рукоположений у священики, а в 396 р. став єпископом міста Іппон. Він вважається найвидатнішим з отців церкви. Твори Августина навіть важко порахувати. Його найвідомішою працею є “ Сповідь ”. У галузі екзегетики важливою працею є книга “ Про християнське вчення ”. Тут він розробив принцип аналогії, відповідно до якого не можна розвивати вчення на одному місці з Писання.

Найбільшою роботою Августина у апологетиці є його трактат “ Про місто Боже ” (413-426), у якому він спростовує думку про те, що зруйнування Риму Алларіхом у 410 р. сталося через відречення від старої релігії. Головна думка праці: існує місто Боже, до якого входять люди і небожителі, об’єднанні в любові до Бога і Його слави. Земне місто складається з тих істот, які, полюбивши себе, шукали лише своєї слави і благополуччя. Таким чином, міста відрізнялися за видами любові. На прикладах біблійної і світської історії Августин простежив ріст цих міст, і намагався визначити їх долю у майбутньому. Після суду жителі міста Божого знайдуть щастя, а земного – вічну кару.


[1] Засновник Антіохійської школи, за богословськими поглядами Лукіан частково був послідовником Павла Самосатського. Його вважають автором тверджень, що пізніше були взяті за основу аріанством (зокрема, "був час, коли Сина не було" або "Син був створений"). Учнями Лукіана були Арій і багато з його майбутніх однодумців. У цьому сенсі його можна назвати дійсним основоположником аріанства, яке у зародку вже існувало в адопціоністських тенденціях Павла Самосатського. Проте за життя Лукіана в єресі ніхто не звинуватив, він помер мучеником.

[2] Цікава історія терміну омоусісос (ομοουσιος) — єдиносущний. Вперше як богословський-філософський термін він з'являється у гностиків, які використовують його для вчення про походження еонів. Відносини між еонами визначаються поступовою еманацією Божества, що має на увазі його деградацію (до все менш і менш божественного буття), але все ці еони, на думку гностиків, є, проте, Божеством (ця ідея і передавалася терміном омоусіос). У полеміці з гностиками християни по-різному відносилися до цього терміну (напр. Оріген його заперечував). У християнський богословський дискурс його запровадив Павло Самосатський, проте у специфічному сенсі: щоб показати, що Христос нижче ніж Бог (тільки омоусіос). Вчення Павла і сам термін, який він застосовував, були засуджені на Антіохійському соборі 269 р. На Нікейському соборі та в післянікейськй період терміну було надано ортодоксального змісту.

 

[3] Афанасій Великий (295- 373 р.) – був учасником Нікейського собору як диякон Олександрійської церкви, з 328 р. став єпископом Олександрії, займав різку і непримиренну позицію у боротьбі з арінами. З 46 років свого єпископства 20 провів у вигнанні. Автор ряду праць – “Роздуми проти аріан”, “Апологія проти аріан”, “Апологія втечі”, “Історія аріан”, “Життя св. Антонія”. Сучасники захоплювалися його наполегливістю, його не зламали жодні незгоди і невдачі. Він був дійсним трибуном свого народу і справжнім єпископом церкви.







Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.