Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Класифікація розчинів: за медичним застосуванням, типом дисперсної системи, складом, природою розчинника.





Класифікація розчинів: за медичним застосуванням, типом дисперсної системи, складом, природою розчинника.

За медичним призначенням. Розрізняють рідкі ліки: для внутрішнього застосування - ad usum іnternum, для зовнішнього застосування - ad usum externum і для ін'єкційного застосування - pro іnjectіonіbus.

Рідкі ліки для внутрішнього застосування називають звичайно мікстурами (від латинського слова mіxturae - змішувати), дисперсійне середовище - тільки вода. Вони дозуються хворим самостійно ложками (столова - 15, десертна - 10, чайна - 5 мл.).

Рідкі ліки для зовнішнього застосування поділяються на рідини: для полоскань, промивань, примочок, спринцювань, клізм і т.п..

Рідкі лікарські форми для внутрішнього і зовнішнього застосування, що прописуються в невеликих кількостях і призначаються для дозування краплями, прийнято називати краплями (Guttae). Розрізняють краплі: для прийому усередину, для носа, очні, вушні, зубні краплі.

 

За типом дисперсної системи. В залежності від ступеня подрібнення дисперсної фази (тобто лікарської речовини) і характеру зв'язків її з дисперсійним середовищем (розчинником) розрізняють наступні фізико-хімічні системи: справжні розчини низько- і високомолекулярних сполук, колоїдні розчини (золі), суспензії й емульсії. Окремі лікарські форми можуть представляти і комбіновані дисперсні системи - сполучення основних типів дисперсних систем (настої і відвари, екстракти й ін.).

 

За складом рідкі ліки поділяють на прості і складні.

Прості - це розчини, що включають тільки один розчинений препарат.

Складні - це розчини, до складу яких входить кілька інгредієнтів.

 

Рідкі ліки можна класифікувати і за природою розчинника. У залежності від природи розчинника розчини поділяються на водні і неводні (спиртові, гліцеринові, масляні).

Розчинники, які застосовуються для приготування рідких ліків

У процесі приготування рідких лікарських форм завжди застосовується розчинник, що і є відповідним дисперсійним середовищем.

Під розчинниками мають на увазі індивідуальні хімічні сполуки чи суміші, здатні розчиняти різні речовини, тобто утворювати з ними однорідні системи - розчини, що складаються з двох чи більшого числа компонентів.

Як розчинники в медичній практиці для приготування розчинів застосовують: воду очищену, етиловий спирт, гліцерин, жирні і мінеральні олії, рідше - ефір, хлороформ.

В даний час з'явилася можливість трохи розширити асортимент розчинників за рахунок кремнійорганічних з'єднань, етилен- і пропіленгліколів, диметилсульфоксиду (ДМСО) і інших синтетичних речовин.

 

До розчинників, які застосовуються при приготуванні рідких лікарських форм, пред'являються визначені вимоги, що полягають у наступному:

• розчинники повинні бути стійкі при збереженні, хімічно і фармакологічно індиферентні;

• вони повинні володіти високою розчинюючою здатністю;

• не мати неприємного смаку і запаху;

• вони повинні бути дешевими, загальнодоступними і утворюватись простим способом;

• не повинні бути вогненебезпечними і летучими;

• вони не повинні служити середовищем для розвитку мікроорганізмів.

 

Відповідно до хімічної класифікації всі рідкі дисперсійні середовища поділяються на неорганічні (водні) й органічні (неводні) сполуки.

 

З неорганічних з'єднань найбільш часто застосовуваним розчинником у медичній практиці є очищена вода.

 

Вода очищена – фармакологічно індиферентна, доступна і добре розчиняє багато лікарських речовин, але в той же час у ній досить швидко гідролізуються деякі лікарські речовини і розмножуються мікроорганізми.

У зв'язку з тим, що якість розчинів багато в чому залежить від якості розчинника, ФС 2619-89 "Вода очищена" регламентує її якість:

• вона повинна бути безбарвна, прозора, без запаху і смаку;

• рН води може коливатися в межах 9,0-7,0;

• сухий залишок не повинний перевищувати 0,001%;

• вода не повинна містити речовин, що відновлюють, нітратів, нітритів, хлоридів, діоксиду вуглецю.

• Допускається наявність лише слідів аміаку (не більш 0,00002%).

• Мікробіологічна чистота - у 1 мл не більш 100 м/о (непатогенних).

 

Вода, що призначена для одержання очищеної води, повинна відповідати всім санітарно-гігієнічним вимогам доброї питної води, тому що якість очищеної води в значній мірі залежить від чистоти вихідної води.

 

• Небажаним є присутність у воді солей кальцію і магнію, що зумовлюють її тимчасову і постійну твердість, у результаті чого на стінках випарника в процесі перегонки утвориться накип. Тимчасова твердість води зумовлена присутністю гідрокарбонатів кальцію і магнію, від якого можна звільнитися кип'ятінням води.

 

Перегонка води повинна проводитися згідно з наказом МОЗ України від 17.10.2012 № 812 «Про затвердження Правил виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки» в окремому приміщенні (дистиляційній) чи у відгородженому до стелі місці.

 

Одержання води очищеної (Aqua purіfіcata)

Вода очищена може бути отримана різними методами, а саме:

- дистиляцією;

- іонним обміном;

- електролізом;

- зворотним осмосом.

З усіх методів найбільш розповсюдженим є одержання очищеної води методом дистиляції (перегонки), для чого застосовуються спеціальні перегінні апарати - аквадистилятори.

Суть методу перегонки полягає в тому, що вода при нагріванні перетворюється в пару, що конденсується й отриманий конденсат збирають у відповідні приймачі.

По конструкції серед перегінних апаратів, застосовуваних для одержання очищеної води, розрізняють перегінні апарати періодичної і циркуляційної (безупинної) дії.

Перегінні апарати складаються з трьох основних частин: випарника, конденсатора і збірника.

Електричні дистилятори - ДЕ-25, ДЕ-10 і ін., вогневі - ДТ-10, ДТВС-4.

 

Щодня в аптеці вода з кожного балона перевіряється хіміком-аналітиком на відсутність хлоридів, сульфатів, солей кальцію й ін. згідно ФС.

Крім того, якість одержуваної очищеної води періодично перевіряють, проводячи проби:

- у контрольно-аналітичну лабораторію для повного хімічного аналізу - один раз у квартал;

- у місцеву санітарно-бактеріологічну лабораторію для бактеріологічного дослідження - 2 рази в квартал.

 

Воду очищену зберігають в асептичних умовах не більш 3 доби в добре вимитих, простерилізованих і закупорених балонах з хімічно стійкого скла в прохолодному місці (наказ МОЗ України №812).

 

А. 100

х = ——, де:

100- в

х — маса водної глюкози; а — маса безводної глюкози;

в — відсоток вологи в глюкозі.

 

m глюкози вологої: 500,0 * 100 = 555,5

100 -10

• Відміряти в мірну колбу на 1000 мл приблизно 600 мл підігрі­тої (50—60°С) свіжоперегнаної води очищеної (глюкоза з кон­центрацією 4 % і більше краще розчиняється в гарячій воді);

• додати глюкози зі вмістом вологи (в %): 555,5;

• розчинити;

• довести водою, після повного охолодження, до об’єму 1000 мл;

• передати провізору з контролю на повне хімічне випробування;

• профільтрувати в штанглас зі шліфом;

• промаркувати етикеткою.

II. З врахуванням КЗО

Коефіцієнт збільшення об’єму (КЗО) – показує приріст об’єму розчину в мілілітрах при розчиненні 1,0 лікарського засобу при 20°С. За даними таблиці (Додаток 1 до навчального посібника):

КЗО водної глюкози = 0,69

V води очищеної: 1000 мл — (555,5 х 0,69) = 1000 — 383,3 = = 616,7 мл ~ 617 мл

• відміряти в робочу підставку 617 мл гарячої очищеної свіжо­перегнаної води;

• розчинити 555,5 глюкози (з вмістом вологи 10 %);

• перевірити об’єм після повного охолодження, у разі потреби довести до 1000 мл;

• усі наступні операції виконати, як і за попереднім способом виготовлення.

Розчини пероксиду водню

Стандартним фармакологічним препаратом являє 3% водний розчин безводного перекису водню (Sol. Hydrogenii peroxydi dilutum).

Однак при виготовленні розчинів з іншим вмістом Н2О2 розрахунок проводять тільки на безводний перекис водню. Тобто якщо є:

Rp.: Sol.Hydrogenii perexydi 1% 100 ml

D.S. Полоскання.Або

Rp. Hydrogenii perexydi 1% 100 ml

D.S. Полоскання

Беруть 33,3 мл 3% розчину 66,7 мл води, тобто готують розчин, який містить 1% Н2О2.

При виготовленні розчинів з концентрацією вище 3% Н2О2 виходять із пергідролю, розглядаючи його як 30% Н2О2.

Rp. Hydrogenii perexydi ех 5,0 100 ml

D.S. Для обробки рани.

Змішують 16,7 мл пергідролю (5 мл Н2О2) і 83,3 мл води.

Стандартні фармакопейні рідини (препарати), що мають одну назву: кислота оцтова, розчин аміаку.

Розчини аміаку. Незалежно від способу застосування в розрахунках завжди будуть виходити із фактичного вмісту речовини, тобто буде використовуватися формула розведення.

Rp. Sol. Ammonii coustici 1% 300 ml

D.S.

а) У фармакопеї стандартним розчином (фармакопейним) є 10% розчин аміаку. Якщо не вказана концентрація, то відпускають 10% розчин.

Rp.: Sol. Ammonii cаustici 5 ml

D.S. Відпустити розчину аміаку 10% - 5 мл.

б) Якщо в рецепті прописаний розчин іншої концентрації, то потрібно скористатися для приготування 10% розчином, виходячи із фактичного вмісту аміаку в ньому.

Rp. Sol. Ammonii cаustici 0,5% - 50 ml

D.S. Для миття рук.

Розрахунки: х= V*(а – с)/в – с;

х – кількість міцного розчину, яку потрібно взяти для зміцнення слабкого розчину (мл);

а – бажана міцність цього розчину; в – концентрація наявного міцного розчину (%);

с - концентрація наявного слабкого розчину (%); V – кількість наявного слабкого розчину.

х = 10 * (10 – 5) = 2,5 мл.; V(води очищ.) = 50 – 2,5 = 47,5 мл.

25 - 5

В аптеку може поступати розчин аміаку концентрацією 25 – 27%, який у медичній практиці не використовується, тому з нього зразу ж готують 10% розчин.

 

Розчини кислоти оцтової. Незалежно від способу застосування в розрахунках завжди будуть виходити із фактичного вмісту речовини, тобто буде використовуватися формула розведення.

Використовуючи формулу: X = V•Б/А,

де Х — об’єм СФР, мл; V — об’єм розчину, який необхідно приготувати за прописом, мл;

Б — прописана концентрація розчину, %; А — фактична концентрація СФР, що підлягає розведенню, %.

Стандартна фармакопейна рідина (препарат) - кислота хлоридна.

Розчини кислоти хлористоводневої. Вони використовуються в основному для внутрішнього застосування у вигляді мікстур при недостатній кислотності шлунку. Їх використовують як для дітей так і для дорослих, тому розчини HCl можуть прописуватися в різних концентраціях і в різних кількостях.

Згідно з вказівками ДФ, якщо в прописі виписана кислота хлористоводнева і не вказана її концентрація, то відпускають HCl стандартної концентрації – Acidum hydrochloricum dilutum (8,3%).

Rp.: Acidi hydrochlorici 2 ml

Aquae purificatae 150 ml

Misce. Da. Signa.

Технологія. У підставку відмірюють 150 мл води, потім додають 2 мл розведеної хлористоводневої кислоти і збовтують через ватний тампон у відпускний флакон і оформляють до відпуску. Якщо в прописі виписаний розчин HCl із зазначеною концентрацією, тоді для виготовлення такого розчину викор. кислоту розведену з концентрацією 8,3% приймаючи її концентрацію в розрахунок за 100%.

 

Rp.: Sol. Acidi hydrochlorici 3% 200 ml

D.S.

1) 3-100

Х-200 Х=6 мл

2) 200 – 6 = 194 мл (V води очищеної)

Можливо використовувати в аптеці розчин кислоти HCl із бюреткової системи 10% (1:10):

6 х 10 = 60 мл.

Класифікація розчинів: за медичним застосуванням, типом дисперсної системи, складом, природою розчинника.

За медичним призначенням. Розрізняють рідкі ліки: для внутрішнього застосування - ad usum іnternum, для зовнішнього застосування - ad usum externum і для ін'єкційного застосування - pro іnjectіonіbus.

Рідкі ліки для внутрішнього застосування називають звичайно мікстурами (від латинського слова mіxturae - змішувати), дисперсійне середовище - тільки вода. Вони дозуються хворим самостійно ложками (столова - 15, десертна - 10, чайна - 5 мл.).

Рідкі ліки для зовнішнього застосування поділяються на рідини: для полоскань, промивань, примочок, спринцювань, клізм і т.п..

Рідкі лікарські форми для внутрішнього і зовнішнього застосування, що прописуються в невеликих кількостях і призначаються для дозування краплями, прийнято називати краплями (Guttae). Розрізняють краплі: для прийому усередину, для носа, очні, вушні, зубні краплі.

 

За типом дисперсної системи. В залежності від ступеня подрібнення дисперсної фази (тобто лікарської речовини) і характеру зв'язків її з дисперсійним середовищем (розчинником) розрізняють наступні фізико-хімічні системи: справжні розчини низько- і високомолекулярних сполук, колоїдні розчини (золі), суспензії й емульсії. Окремі лікарські форми можуть представляти і комбіновані дисперсні системи - сполучення основних типів дисперсних систем (настої і відвари, екстракти й ін.).

 

За складом рідкі ліки поділяють на прості і складні.

Прості - це розчини, що включають тільки один розчинений препарат.

Складні - це розчини, до складу яких входить кілька інгредієнтів.

 

Рідкі ліки можна класифікувати і за природою розчинника. У залежності від природи розчинника розчини поділяються на водні і неводні (спиртові, гліцеринові, масляні).







ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.