Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Наполеонівський погляд на ресурси Наддніпрянщини.





Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І.Українські землі та їх матеріально-технічні ресурси у воєнно – політичних та стратегічних планах Наполеона І і Олександра І………………..6

1.1. Українське питання в геополітичних планах Наполеона І………………..6

1.2. Наполеонівський погляд на ресурси Наддніпрянщини…………………10

1.3. Ресурси Наддніпрянщини в планах російського командування……….13

РОЗДІЛ ІІ.Роль і значення матеріально- технічних ресурсів Наддніпрянщини в ході Вітчизняної війни 1812 року………………………………………………18

2.1. Матеріально- технічний потенціал Наддніпрянщини……………………18

2.2. Українскі ресурси в оперативному забезпечені російської армії в ході кампанії 1811 року………………………………………………………………21

2.3. Фактичне значення українських ресурсів у перемозі російської армії в кампанії 1812 року………………………………………………………………24

ВИСНОВОК………………………………………………………………………28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ..........................31

 

Вступ

Актуальність теми дослідження.Понад два століття тому зійшлися в грандіозному протистоянні багатонаціональна Велика Армія Наполеона І Бонапарта з військами російського імператора Олександра І Романова. Водночас сотні тисяч підданих Наполеона французів, іспанців, австрійців, прусаків, саксонців, вюртембержців, голанців, поляків, нідерландців та навіть швейцарців зустрілися в жорстокій дуелі з полками російської армії, чиї ряди заповнили росіяни, українці, козаки, башкіри, калмики, казахи – тисячі представників націй колосальної імперії Романових. Вітчизняна війна 1812 р. вирішувалася не лише долю двох імперій, але й визначала вектор подальшого державно-політичного розвитку усіх європейських націй та колонізованих ними народів Азії, Африки та Латинської Америки. У значній мірі подальша участь українського народу залежала також від характеру завершення протиборства двох імператорів.



Якщо, митці першими знайшли натхнення в легендарному образі Вітчизняної війни 1812 р., то вслід за ними на події російсько – французького протистояння спрямували свій погляд і представники історичної науки. Це і зрозуміло з огляду на глобальне поворотне значення «грози 1812- го року» в контексті європейської та світової геополітики вцілому. Започаткував історіографію цієї визначної події власне один з її учасників – генерал-лейтенант Олександр Іванович Михайловськи Данилевський, видавши у 1839 р. працю «Описание Отечественной войны 1812 г.», що стала першим офіційним дослідженням з даної темитики. З того моменту, численна кількість дослідників перейняла естафету генерала і зокрема автор фундаментальних досліджень епохи Наполеона – академік Євгеній Тарле. І тим не менше, більшість істориків досліджували переважно військовий та політичний аспекти Вітчизняної війни 1812 р. у їх загальному змісті і лише невелика кількість з них звернула свій погляд на вузьку тематику матеріально-технічного забезпечення військ, міжнаціональних відносих у стані протиборчих сторін. Питання ролі участі України у війні проти Франції та значення її матеріально- технічних ресурсів подавалися лише фрагментарно та контекстуально і це за умов колосального значення її народно – господарського комплексу в ході бойових дій 1812 р. Вперше, систематично розглянув дане питання доктор історичних наук, профессор Борис Абалихін у праці «Український народ у Вітчизняній війні 1812 року» та «Героїчна епопея народного подвигу». Дані його досліджень було використано при написанні праці Любомира Бескровного присвяченої суто матеріально- технічному забезпеченню російської армії « Русская армия и флот в ХІХ веке: Военно - экономический потенциал России». На даний момент це єдині роботи, що розкривають проблематику ролі матеріально - ресурсної бази Наддніпрянщини в контексті подій Вітчизняної війни 1812 р. А тому недостатнє висвітлення цього питання в історіографії і зумовлює актуальність даного дослідження.

Об’єкт дослідження.Вітчизняна війна 1812р. та роль у ній України.

Предмет дослідження.Значення матеріально-технічних ресурсів Наддніпрящини та їхня роль у тиловому забезпечені російської та французької армії в ході Вітчизняної війни 1812 року.

Мета дослідження.Комплексно і системно дослідити місце і фактичне значення матеріально-технічних ресурсів Наддніпрянщини в організації тилового забезпечення військ російської армії озброєнням, боєприпасами, амуніцією та продовольством. Зокрема ціллю дослідження є характеристика господарсько – економічного стану українських губерній на передодні війни, а також місця ресурсів Наддніпрянщини в планах російського і французького командування. Але ключовим завданням роботи ставиться дослідження значимості вкладу народно-господарського потенціалу України в процес матеріального забезпечення російської армії в ході бойових дій та його фактичної ролі в здобутті перемоги над Великою Армією Наполеона.

Завдання дослідження:

1)Комплексно – охарактеризувати історіографічну і джерельну базу дослідження;

2)Визначити місце українських матеріальних ресурсів в воєнно – стратегічних планах російського і французького командування;

3)Проаналізувати роль і значення матеріально-технічних ресурсів Наддніпрянщини в ході Вітчизняної війни 1812р;

Практичне значення результатів дослідження.Матеріали даного дослідження можуть бути використані при написанні аналогічних досліджень з подібної тематики, а також застосовані на уроках історії в загальноосвітній школі при розгляді відповідної теми.

Хронологічні межі охоплює із 1811р. і закінчуючи 1812р. коли в планах Наполеона I визріла ідея підкорити Російську імперію із заодно прибрати до своїх рук Наддніпрящину для підтримки матеріально-технічних ресурсів армії Наполеона I Бонапарта заради подальших воєнних дій.

Територіальні межі охоплювало починаючи із Наддніпрянщини і завершуючи війнами на теренах Царської Росії.

Структура роботи : робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел та літератури.

 

РОЗДІЛ І. Українські землі та їх матеріально-технічні ресурси у воєнно-політичних і стратегічних планах Наполеона І і Олександра І.

1.1. Українське питання в геополітичних планах Наполеона І.

Для всебічного розуміння місця і значення матеріально-технічних ресурсів українських земель у контексті подій Вітчизняної війни 1812 р., слід передусім охарактеризувати риси геополітичної ситуації, що склалася в Європі на початку ХІХ століття. А головне, необхідно дійти розуміння фактору українського питання в системі геополітичних прагнень французького імператора.

Отже, на початку XIX ст. європейська політична карта являла собою неоднорідний конгломерат, де співіснували традиційні монархічні напівфеодальні режими поряд з революційним прогресивним зразком республіканського устрою. Так, фактично усю Центральну Європу з півночі на південь займало доволі екзотичне і практично некероване державоутворення – Священна Римська Імперія на чолі з Францом ІІ Габсбургом, заснована ще середньовічним королем Оттоном І. І ось вже на початку ХІХ ст. дана імперія включала в себе Австрію, Угорщину і Чехію. І головне її частиною були усі німецькі землі (Баварія, Саксонія, Вюртемберг, Гессен-Дармштадт і тд.), крім королівства Пруссії, а також частина польських та італійських володінь. Але реальна влада цісаря Франца ІІ поширювалася лише на австрійські, угорські та чеські володіння. Подібний устрій був спадком феодальної доби, а сама імперія позиціонувалася як оплот європейського абсолютизму [25, с. 48].

На північному сході Європи розташувалися королівство Пруссії з центром у Берліні на чолі з Фрідріхом-Вільгельмом ІІІ Гогенцоллерном. На відміну від свого віденського колеги берлінський король очолював централізовану абсолютистську державу з колосальним потенціалом геополітичного і економічного росту. Не полишала молодого короля і думка про можливість об’єднання німецьких земель навколо Берліна [25].

А на сході Європи розростався колос Російської імперії Романових, що була втіленням реалізації ідеї абсолютної монархії у крайньому прояві з відповідними зовнішньополітичними амбіціями. У 1801 році престол посів молодий імператор Олександр І, який прагнув правити подібно Катерині ІІ [27, с.10]. А це означало, що епоха юного царя буде неспокійною. Крім того, правляча династія Романових знаходилася у тісних родинних зв’язках з Габсбургами і Гогенцоллернами, таким чином здавалося б остаточно законсервувавши на віки існуючий державно-політичний устрій Європи.

І тим не менше на заході Старого Світу все таки постала республіканська Франція в результаті Великої буржуазної революції 1789 року і повалення династії Бурбонів. З моменту своєї появи революційна країна викликала зрозуміле занепокоєння європейських вінценосців, що вбачали в ній загрозу для власного правління і джерело розповсюдження химери антимонархічної ідеології. І ось у 1799 р. на французькому політичному небосхилі з’являється постать дивізійного генерала Наполеона Бонапарта, який після перевороту проголошується першим консулом Республіки, а згодом і пожиттєвим консулом. Доволі швидко влада революційного республіканського генерала набула відверто монархічних рис з абсолютистським спрямуванням. А тому, невдовзі консул у 1804 році трансформувався вже в імператора Наполеона І Бонапарта [27, с. 18 ]. До того моменту Франція вже була наділена прогресивним державним устроєм та правовою системою. І головне талант військового адміністратора дав змогу Бонапарту створити армію, де здібності особового складу домінували над рівнем статків та походженням. А тому споглядаючи на решту старої Європи з напівфеодальними анахронізмами політичного устою, новоявлений французький монарх прагнув перебудувати Старий Світ за зразком своєї країни. Наполеон І зрозумів, що військова поразка Священної Римської імперії призведе до її розпаду, що зробить його амбітного корсиканця володарем Європи. Бонапарт не приховує своїх намірів, що змушує стовпів абсолютизму царя Олександра та цісаря Франца укласти третю антинаполеонівську коаліцію. Тому у грудні 1805 р. Наполеон на чолі своєї армії відправився із Булонського табору на простори імперії Франца ІІ і розгромив основні сили австрійської армії генерала Карла Мака. А на підмогу Францу ІІ вже вирушила вірна союзному обов’язку російська армія під командуванням Олександра І та генерал-аншефа Михайла Ілларіоновича Кутузова. Дві армади зійшлися на полі під Аустерліцем, де війська юного царя і сивочолого генерала Кутузова зазнали поразки. І римський імператор був змушений відправитися на переговори з своїм антагоністичним французьким колегою і невдовзі йому навіть довелося стати тестем Наполеона. Під тиском Наполеона віденський монарх розпускає свою імперію, залишаючи за собою лише титул австрійського імператора і укладає з Бонапартом союз, визнаючи його зверхність. Сам Наполеон з розрізненого конгломерату німецьких автономних монархій створює у 1806 р. Рейнський союз, що формально закріпило його гегемонію над Європою. Вражений розгромом своїх полків Олександр І розумів, що Наполеон на досягнутому не зупиниться. Не менш був шокований і прусський король, який зважився також вступити в у протиборство з Наполеоном, але восени 1806 р. армія правнука Фрідріха Великого зазнала поразки власних військ при Йені та Ауерштадті [12, с. 26]. Російський монарх спішить підтримати свого двоюрідного брата і полки Олександра І увійшли в Східну Пруссію. Так вперше Наполеон зазнав тактичної поразки при Прейлсіш-Ейлау у 1807 р., але невдовзі корсиканець взяв реванш при Фрідланді і Наполеонівська імперія впритул підійшла до російського кордону [22, с. 57]. Олександр І змушений був заключити мир з Наполеоном І у Тільзиті, але він залишається єдиним правителем здатним протистояти революційному імператору. І ось саме після Тільзитського миру вперше в контексті наполеонівських планів постає і «українське питання».

Відомо, що після краху Речі Посполитої у 1795 році, Франція прийняла значну кількість польської шляхти. Польська знать становила значну етнополітичну силу, яка прагнула реставрації своєї батьківщини. Усю свою надію поляки покладали тепер на Наполеона, а тому значна їх кількість давно вдягнула французький мундир та існував окремий Польський корпус на чолі з Юзефом Антонієм Понятовським – племінником останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа [23, с. 66]. Наполеон знав, що істинний візантієць Олександр I Романов з його зверхністю не змириться, а тому подальші баталії не минучі. І поляки, які складали в його армії другий за чисельністю контингент після французів, залишатимуться і в подальшому найбільш відданими союзниками, що можуть сказати своє вагоме слово у майбутній війні проти Росії. А тому Наполеону слід розпочати реалізовувати їх сподівання Тому він створює Герцогство Варшавське - початок реставрації Речі Посполитої. Військовим міністром герцогства стає Юзеф Понятовський, штаб польської армії очолює бригадний генерал Міхал Сокольницький [23, с. 74]. Двом польським генералам Наполеон доручає проаналізувати перспективи нової війни проти Росії і можливі варіанти облаштування новозахоплених територій. Понятовський і Сокольницький заявили, що цілковитий розгром Росії неможливий, але цілком можливо знівелювати її вплив на європейську політику і зробити заручником політичних прагнень Франції. Реалізувати подібне можна шляхом створення поясу нейтральних держав на Україні та Білорусі і реконструкцією Речі Посполитої. Особливу увагу генерали надали Україні, твердячи, що в середовищі українського селянства та козацтва сильні антиросійські та антикріпосницькі настрої. Саме тому основний удар поляки пропонували нанести у напрямі на Київ, що стимулюватиме масове антиросійське повстання і в наполеонівські полки увійдуть тисячі волелюбних козаків [22, с. 80 ]. Крім того, українські землі мають колосальний сировинний і матеріально-технічний потенціал, що так актуально для наполеонівської армії, оскільки надасть змогу ефективного її забезпечення боєприпасами, провіантом і фуражем. Як результат, армія отримає міцну тилову базу, антиросійськіж настрої населення створять на Україні природний буфер проти впливу Петербурга. Наполеон був добре знайомий з працею Вольтера «Історія Карла ХІІ», де містився приклад підтримки шведського короля козацтвом проти Петра І, а тому зацікавився проектом, оскільки міг отримати нових союзників у боротьбі проти Олександра І [9, с. 32]. Також полководець занепокоївся надмірним виснаженням господарства Німеччини, внаслідок його тотальної експлуатації в інтересах французької армії та залежністю від тилових баз на території герцогства. Похід на українські землі міг би забезпечити надійний тил. До того ж були присутні сумніви в лояльності підневільних союзників – австрійців, саксонців, пруссаків, іспанців, вюртембержців чи вестфальців, а ось козаки, які боротимуться проти гніту російського самодержавства - це інша справа. Про козацьку військову майстерність Наполеону було відомо через участь козаків у антифранцузьких коаліціях.

Отже, полководець розуміючи вірогідність широкої соціальної підтримки на українських землях та їх значний сировинно-ресурсний потенціал військового спрямування, доручає Ю. Понятовському і М. Сокольницькому конкретизацію свого задуму.

Висновок

Отже, з моменту поразки союзної армії при Аустерліці у 1805 р., континентальна Європа планомірно підкорюється революційному імператору з Корсики. У свідомості європейців Бонапарт став абсолютним генієм, стихією руйнуючою старий звичний лад і підкорюючою правлячі європейські династії. Багатьом здавалося, що ще одне зусилля і недавно коронований французький монарх набуде світової гегемонії. Єдиною завадою на його шляху залишався російський самодержець Олександр І, а тому перетворення царя в слухняного союзника стає черговою ціллю французького імператора. Сам же російський вінценосець був не в захваті від можливої для себе ролі наполеонівської маріонетки, а тому у 1810 р. розгорнув всебічну підготовку до вирішального етапу війни з «корсиканським чудовиськом».

Призначений ним на посаду військового міністра шотландський уродженець генерал від інфантерії Барклай де Толлі і запропонував план розгрому Великої Армії, який був сприйнятий царем в якості рятівного. Майбутній виснажливий відступ, генеральна баталія та подальший контрнаступ вимагали ефективного забезпечення частин російської армії продовольством, транспортом, озброєнням та боєприпасами. Барклаю є зрозумілим, що цей тягар виявиться по силі лише житниці імперії – Наддніпрянській Україні. А тому у положенні «Про оборону західних рубежів імперії» міністр завбачливо визначив розміщення ключових продовольчих баз саме на Україні, а це саме головна з них в Києві, а інші постали в Чернігові, Сосниці, Кам’ янці –Подільському. Але не лише хлібом славилися підросійські землі Наддніпрянщини.

Саме Україні належала на початку ХІХ ст. абсолютна першість в імперії у виробництві селітри, оскільки саме в Київській, Подільській, Волинській, Слобідсько–Українській та Чернігівській зосередилися основні потужності селітроваріння, що було традиційним промислом місцевих поміщиків. Відповідно за наявності сировини тут, а саме у містечку Шостці і розмістився найбільше в Росії порохове виробництво – Шостенський пороховий завод. Тому саме станом українського селітроваріння і порохівництва обумовлювалася боєздатність російської армії, а тому не дивно, що з 1811 р завод підпорядковано особисто головнокомандуючому Барклаю де Толлі. Без шостенського пороху більшість російських гармат стали б просто нічим не корисними чавунними трубами. Тому в протистоянні з Наполеоном у Шостки буде визначальна роль. Український порох задаватиме звучання залпам російських гармат при Бородіно, Лейпцигу, Гросс–Егерсдорфі і нарешті на висотах Монмартру на підступах до Парижу. У той же час виробництво артилерійського та стрілецького озброєння і необхідної оснастки розгорнулося на Київському арсеналі та Луганському казенному заводі. Зрозуміло, що на початку ХІХ ст.. основні потужності ливарної промисловості зосередилися на Олонецьких заводах та Кронштадті, але вже станом на 1811 р. об’єми виробництва в Луганську досягли рекордних показників, що перевершили кронштадтські. Крім того, подібні можливості українських заводів дали змогу сформувати на Україні 11 артилерійських парків. До того ж близькість Києвського та Луганського заводів до місць передбачуваних баталій, надавала їм особливого значення, оскільки завдяки їм з’являлася можливість оперативного ремонту та поповнення втрат озброєння. Усе це набувало особливої ваги з огляду на значення артилерії в епоху Наполеонівських воєн.

В той же час Катеринославська, Слобідсько–Українська та Чернігівська губернії славилися своїм коневодством, де розмістилися 199 кінських заводів і 209 великої рогатої худоби. Це дозволило створити на Україні кавалерійські депо для поповнення втрат російської кавалерії.

Зрозуміло, що не залишилися українські ресурси без уваги наполеонівських генералів. Особливо відзначилися поляки – Ю. Понятовський та М. Сокольницький, що пропонували завдати остаточної поразки російській армії, спираючись саме на господарсько –промисловий потенціал Наддніпрянщини та навіть склали проект облаштування українських земель з огляду на досвід створення Рейнського союзу. Але майстер генеральних баталій Наполеон знехтував можливостями військово–економічного потенціалу України, а для його ключових петербурзьких антагоністів навпаки характерним був діаметрально протилежний погляд.

Урожений шотландець Барклай де Толлі на відміну від корсиканського завойовника, повністю усвідомлював колосальний оперативно– функціональний потенціал ресурсів українських губерній, а тому створюючи свій «скіфський план» війни проти Наполеона, виділив українським матеріальним ресурсам особливе місце. Саме завдяки цьому рішенню у російського командування з’явилася можливість безперебійного забезпечення основних сил 1 – ї, 2 – ї та 3 – ї Західних армій і Дунайської адмірала П. Чичагова. Результатом стає успіх марш-маневру відступу, епічна битва при Бородіно і подальший контрнаступ з Тарутіна. На етапі переможного контрнаступу війська фельдмаршала М. Кутузова повністю забезпечувалися порохом і боєприпасами шостенського виробництва та хлібом з українських магазинів.

 

 

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І.Українські землі та їх матеріально-технічні ресурси у воєнно – політичних та стратегічних планах Наполеона І і Олександра І………………..6

1.1. Українське питання в геополітичних планах Наполеона І………………..6

1.2. Наполеонівський погляд на ресурси Наддніпрянщини…………………10

1.3. Ресурси Наддніпрянщини в планах російського командування……….13

РОЗДІЛ ІІ.Роль і значення матеріально- технічних ресурсів Наддніпрянщини в ході Вітчизняної війни 1812 року………………………………………………18

2.1. Матеріально- технічний потенціал Наддніпрянщини……………………18

2.2. Українскі ресурси в оперативному забезпечені російської армії в ході кампанії 1811 року………………………………………………………………21

2.3. Фактичне значення українських ресурсів у перемозі російської армії в кампанії 1812 року………………………………………………………………24

ВИСНОВОК………………………………………………………………………28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ..........................31

 

Вступ

Актуальність теми дослідження.Понад два століття тому зійшлися в грандіозному протистоянні багатонаціональна Велика Армія Наполеона І Бонапарта з військами російського імператора Олександра І Романова. Водночас сотні тисяч підданих Наполеона французів, іспанців, австрійців, прусаків, саксонців, вюртембержців, голанців, поляків, нідерландців та навіть швейцарців зустрілися в жорстокій дуелі з полками російської армії, чиї ряди заповнили росіяни, українці, козаки, башкіри, калмики, казахи – тисячі представників націй колосальної імперії Романових. Вітчизняна війна 1812 р. вирішувалася не лише долю двох імперій, але й визначала вектор подальшого державно-політичного розвитку усіх європейських націй та колонізованих ними народів Азії, Африки та Латинської Америки. У значній мірі подальша участь українського народу залежала також від характеру завершення протиборства двох імператорів.

Якщо, митці першими знайшли натхнення в легендарному образі Вітчизняної війни 1812 р., то вслід за ними на події російсько – французького протистояння спрямували свій погляд і представники історичної науки. Це і зрозуміло з огляду на глобальне поворотне значення «грози 1812- го року» в контексті європейської та світової геополітики вцілому. Започаткував історіографію цієї визначної події власне один з її учасників – генерал-лейтенант Олександр Іванович Михайловськи Данилевський, видавши у 1839 р. працю «Описание Отечественной войны 1812 г.», що стала першим офіційним дослідженням з даної темитики. З того моменту, численна кількість дослідників перейняла естафету генерала і зокрема автор фундаментальних досліджень епохи Наполеона – академік Євгеній Тарле. І тим не менше, більшість істориків досліджували переважно військовий та політичний аспекти Вітчизняної війни 1812 р. у їх загальному змісті і лише невелика кількість з них звернула свій погляд на вузьку тематику матеріально-технічного забезпечення військ, міжнаціональних відносих у стані протиборчих сторін. Питання ролі участі України у війні проти Франції та значення її матеріально- технічних ресурсів подавалися лише фрагментарно та контекстуально і це за умов колосального значення її народно – господарського комплексу в ході бойових дій 1812 р. Вперше, систематично розглянув дане питання доктор історичних наук, профессор Борис Абалихін у праці «Український народ у Вітчизняній війні 1812 року» та «Героїчна епопея народного подвигу». Дані його досліджень було використано при написанні праці Любомира Бескровного присвяченої суто матеріально- технічному забезпеченню російської армії « Русская армия и флот в ХІХ веке: Военно - экономический потенциал России». На даний момент це єдині роботи, що розкривають проблематику ролі матеріально - ресурсної бази Наддніпрянщини в контексті подій Вітчизняної війни 1812 р. А тому недостатнє висвітлення цього питання в історіографії і зумовлює актуальність даного дослідження.

Об’єкт дослідження.Вітчизняна війна 1812р. та роль у ній України.

Предмет дослідження.Значення матеріально-технічних ресурсів Наддніпрящини та їхня роль у тиловому забезпечені російської та французької армії в ході Вітчизняної війни 1812 року.

Мета дослідження.Комплексно і системно дослідити місце і фактичне значення матеріально-технічних ресурсів Наддніпрянщини в організації тилового забезпечення військ російської армії озброєнням, боєприпасами, амуніцією та продовольством. Зокрема ціллю дослідження є характеристика господарсько – економічного стану українських губерній на передодні війни, а також місця ресурсів Наддніпрянщини в планах російського і французького командування. Але ключовим завданням роботи ставиться дослідження значимості вкладу народно-господарського потенціалу України в процес матеріального забезпечення російської армії в ході бойових дій та його фактичної ролі в здобутті перемоги над Великою Армією Наполеона.

Завдання дослідження:

1)Комплексно – охарактеризувати історіографічну і джерельну базу дослідження;

2)Визначити місце українських матеріальних ресурсів в воєнно – стратегічних планах російського і французького командування;

3)Проаналізувати роль і значення матеріально-технічних ресурсів Наддніпрянщини в ході Вітчизняної війни 1812р;

Практичне значення результатів дослідження.Матеріали даного дослідження можуть бути використані при написанні аналогічних досліджень з подібної тематики, а також застосовані на уроках історії в загальноосвітній школі при розгляді відповідної теми.

Хронологічні межі охоплює із 1811р. і закінчуючи 1812р. коли в планах Наполеона I визріла ідея підкорити Російську імперію із заодно прибрати до своїх рук Наддніпрящину для підтримки матеріально-технічних ресурсів армії Наполеона I Бонапарта заради подальших воєнних дій.

Територіальні межі охоплювало починаючи із Наддніпрянщини і завершуючи війнами на теренах Царської Росії.

Структура роботи : робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел та літератури.

 

РОЗДІЛ І. Українські землі та їх матеріально-технічні ресурси у воєнно-політичних і стратегічних планах Наполеона І і Олександра І.

1.1. Українське питання в геополітичних планах Наполеона І.

Для всебічного розуміння місця і значення матеріально-технічних ресурсів українських земель у контексті подій Вітчизняної війни 1812 р., слід передусім охарактеризувати риси геополітичної ситуації, що склалася в Європі на початку ХІХ століття. А головне, необхідно дійти розуміння фактору українського питання в системі геополітичних прагнень французького імператора.

Отже, на початку XIX ст. європейська політична карта являла собою неоднорідний конгломерат, де співіснували традиційні монархічні напівфеодальні режими поряд з революційним прогресивним зразком республіканського устрою. Так, фактично усю Центральну Європу з півночі на південь займало доволі екзотичне і практично некероване державоутворення – Священна Римська Імперія на чолі з Францом ІІ Габсбургом, заснована ще середньовічним королем Оттоном І. І ось вже на початку ХІХ ст. дана імперія включала в себе Австрію, Угорщину і Чехію. І головне її частиною були усі німецькі землі (Баварія, Саксонія, Вюртемберг, Гессен-Дармштадт і тд.), крім королівства Пруссії, а також частина польських та італійських володінь. Але реальна влада цісаря Франца ІІ поширювалася лише на австрійські, угорські та чеські володіння. Подібний устрій був спадком феодальної доби, а сама імперія позиціонувалася як оплот європейського абсолютизму [25, с. 48].

На північному сході Європи розташувалися королівство Пруссії з центром у Берліні на чолі з Фрідріхом-Вільгельмом ІІІ Гогенцоллерном. На відміну від свого віденського колеги берлінський король очолював централізовану абсолютистську державу з колосальним потенціалом геополітичного і економічного росту. Не полишала молодого короля і думка про можливість об’єднання німецьких земель навколо Берліна [25].

А на сході Європи розростався колос Російської імперії Романових, що була втіленням реалізації ідеї абсолютної монархії у крайньому прояві з відповідними зовнішньополітичними амбіціями. У 1801 році престол посів молодий імператор Олександр І, який прагнув правити подібно Катерині ІІ [27, с.10]. А це означало, що епоха юного царя буде неспокійною. Крім того, правляча династія Романових знаходилася у тісних родинних зв’язках з Габсбургами і Гогенцоллернами, таким чином здавалося б остаточно законсервувавши на віки існуючий державно-політичний устрій Європи.

І тим не менше на заході Старого Світу все таки постала республіканська Франція в результаті Великої буржуазної революції 1789 року і повалення династії Бурбонів. З моменту своєї появи революційна країна викликала зрозуміле занепокоєння європейських вінценосців, що вбачали в ній загрозу для власного правління і джерело розповсюдження химери антимонархічної ідеології. І ось у 1799 р. на французькому політичному небосхилі з’являється постать дивізійного генерала Наполеона Бонапарта, який після перевороту проголошується першим консулом Республіки, а згодом і пожиттєвим консулом. Доволі швидко влада революційного республіканського генерала набула відверто монархічних рис з абсолютистським спрямуванням. А тому, невдовзі консул у 1804 році трансформувався вже в імператора Наполеона І Бонапарта [27, с. 18 ]. До того моменту Франція вже була наділена прогресивним державним устроєм та правовою системою. І головне талант військового адміністратора дав змогу Бонапарту створити армію, де здібності особового складу домінували над рівнем статків та походженням. А тому споглядаючи на решту старої Європи з напівфеодальними анахронізмами політичного устою, новоявлений французький монарх прагнув перебудувати Старий Світ за зразком своєї країни. Наполеон І зрозумів, що військова поразка Священної Римської імперії призведе до її розпаду, що зробить його амбітного корсиканця володарем Європи. Бонапарт не приховує своїх намірів, що змушує стовпів абсолютизму царя Олександра та цісаря Франца укласти третю антинаполеонівську коаліцію. Тому у грудні 1805 р. Наполеон на чолі своєї армії відправився із Булонського табору на простори імперії Франца ІІ і розгромив основні сили австрійської армії генерала Карла Мака. А на підмогу Францу ІІ вже вирушила вірна союзному обов’язку російська армія під командуванням Олександра І та генерал-аншефа Михайла Ілларіоновича Кутузова. Дві армади зійшлися на полі під Аустерліцем, де війська юного царя і сивочолого генерала Кутузова зазнали поразки. І римський імператор був змушений відправитися на переговори з своїм антагоністичним французьким колегою і невдовзі йому навіть довелося стати тестем Наполеона. Під тиском Наполеона віденський монарх розпускає свою імперію, залишаючи за собою лише титул австрійського імператора і укладає з Бонапартом союз, визнаючи його зверхність. Сам Наполеон з розрізненого конгломерату німецьких автономних монархій створює у 1806 р. Рейнський союз, що формально закріпило його гегемонію над Європою. Вражений розгромом своїх полків Олександр І розумів, що Наполеон на досягнутому не зупиниться. Не менш був шокований і прусський король, який зважився також вступити в у протиборство з Наполеоном, але восени 1806 р. армія правнука Фрідріха Великого зазнала поразки власних військ при Йені та Ауерштадті [12, с. 26]. Російський монарх спішить підтримати свого двоюрідного брата і полки Олександра І увійшли в Східну Пруссію. Так вперше Наполеон зазнав тактичної поразки при Прейлсіш-Ейлау у 1807 р., але невдовзі корсиканець взяв реванш при Фрідланді і Наполеонівська імперія впритул підійшла до російського кордону [22, с. 57]. Олександр І змушений був заключити мир з Наполеоном І у Тільзиті, але він залишається єдиним правителем здатним протистояти революційному імператору. І ось саме після Тільзитського миру вперше в контексті наполеонівських планів постає і «українське питання».







Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2022 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.