Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Фактичне значення українських ресурсів у перемозі російської армії в кампанії 1812 року.





Зазнавши остаточної поразки при Красному на Смоленщині, Велика Армія остаточно дезорганізується, а її залишки ледве дійшли Березини. Наполеон полишивши свої війська, відправляється у Німеччину з ціллю формування нової армади, щоб наступного 1813 р. завдати Олександру І нового удару. Він розуміє, що прийнявши план Понятовського щодо України, йому б можливо не довелося стати свідком трагічної загибелі своїх вишколених полків. Тим часом, російський самодержець розпочинає підготовку до нового походу в Європу, де знову фігуруватиме військово–економічний потенціал Наддніпрянщини. А власне який загальний вклад ресурсів України у перемогу в кампанії 1812 року?

Отже, розпочалася війна відступом двох Західних армій з метою виснаження військ Великої армії. Як результат, успіх маршу залежав від ефективності продовольчого забезпечення відступаючих російських військ. Саме на українські провіантські запаси і випав основний тягар підтримки рятівного марш-маневру. Якщо, довоєнний план передбачав забезпечення українськими запасами 120 000 чоловік, то з початком кампанії довелося годувати усю діючу армію. У подальшому у період підготовки контрнаступу у Тарутінському таборі, українські губернії продовжували поповнювати продовольчий запас царської армії. Особливо, в цей час відзначилася Чернігівська губернія, де в тарутинський період було організовано масову випічку хліба та сухарів з подальшою відправкою Калугу [21, с. 38]. Це дозволило М. Кутузову розпочати стрімкий контрудар, що остаточно дезорганізував напівголодну поріділу Велику Армію. Усього за час протистояння з Наполеоном російська армія отримала з Наддніпрянщини 70 – 80% продовольства від загальноімперського об’єму поставок. Якби не ці українські запаси, то військам М.Кутузова загрожував би голод, а тому і масове дезертирство. За таких умов поразка була неминучою. Тому саме українська житниця зробила можливою легендарну перемогу над підкорювачем Європи.



А ось на ключовому переломному етапі Вітчизняної війни, російска армія вкрай потребувала колосальної кількості боєприпасів, гарматного матеріалу пижів, гарматного сала, банників і тп.). Вирішальну роль тут відіграли українскі селітроварна та порохова промисловості. Шостенский казенний пороховий завод – найбільше виробництво подібного класу у Російскій імперії, що і так з початку кампанії вдихав життя в російскі гармати, а з втратою Москви став забезпечувати порохом усі армії. «Завлекши неприятеля в недра самого Отечества, заставить ценой крови приобретать каждый шаг, а наконець истощив силы його, с меньшым, наскильки можна, пролитям крови, нанесты йому удар решительнейший» [24, с. 58] - мовив Барклай де Толлі. Так ось цей самий удар «решительнейший» і було завдано саме завдяки шостенскому пороху в битвах при Бородіно, Тарутіно, Малоярославці і нарешті Красному. За весь 1812 р. завод відправив в діючу армію 24 535 пудів пороху, 10 000 готових зарядів, а також тисячі пудів селітри [7, с. 74]. Головнокомандуючий фельдмаршал М.Кутузов визнав заслуги шостенских майстрів і спеціалним указом, нагородивши виробництво 1300 рублями [5 ]. Тому можна твердити, що саме на потужності Шостенського заводу і ліг основний тягар забезпечення царської армії у переломний період кампанії.

Не менш важливим для діючої армії було поточне її забезпечення озброєнням та його ремонт. Відзначилися тут і Київський арсенал з Луганським казенним заводом. Статистика свідчить, що у вогненний 1812 р. ці виробництва дали рекордні об’єми продукції. Наприклад, Луганський казенний завод виготовив 20 000 пудів гармат з відповідною оснасткою, тобто в півтора рази більше порівняно з довоєнним періодом [7]. Київський арсенал з початком війни направив у Брянск біля 60 000 пудів стрілецької зброї та гармат, а в серпні відправили в Москву 3112 рушниць. А за весь героїчний 1812 р. арсенальці забезпечили війська наступною кількістю озброєння: 33217 рушницями, 2 710 револьверними парами, 8508 тесаків, 4934 шаблі, 325 гармат, 170 зарядних ящиків, 64 зарядні ящики на колесах і 340 оковок для лафетів [7, с. 110]. Зрозуміло, що основними центрами імперії із виробництва гармат та стрілецької зброї були Олонецькі заводи. Але в умовах стрімкого перебігу бойових дій потребувалося оперативне поповнення втрат артилерії і стрілецької зброї чи їх ремонт і з огляду на географічну близькість Луганська та Києва до місць вирішальних баталій, саме на ці заводи лягла і така функція. Ю. Азанчеєв так характеризував значення Луганського заводу: «Какая роль на севере России выпала Олонецким заводам, такую роль на юге довелос сыграть Луганскому заводу» [5, с. 125]. У подальшому у 1813 р. значення Києва та Луганська значно зросте з початоком Закордонного походу російської армії. А колосальні втрати кінського складу кавалерії та обозних частина, повністю компенсувалися за рахунок українського коневодства. Завдяки цьому ударна сила царської армії – кавалерія (гусари, драгуни, улани, кірасири та кавалергарди) постійно зберігала свій високий рівень боєздатності. Тому розглянувши діяльність промисловості Наддніпрянщини, можна дійти висновку, що це була не стільки активна участь в забезпечені російської армії, скільки вирішальний вклад в перемогу над Великою Армією.

Слід зауважити, що подібна результативність поставок з України була у значній мірі обумовлена самовіддачею українського населення, що за рахунок власних запасів прийняло участь у створенні продовольчих баз і магазинів, кавалерійських депо та на власних підводах здійснювало транспортне забезпечення функціонування тилу царської армії. До речі, у середовищі українського простолюду були поширеними фінансові пожертви на потреби діючої армії. Усього за 1812 рік на Україні було зібрано 9 мільйонів рублів [2, с. 43]. Наприклад, священики Овруча і Новоград–Волинського зібрали 667 рублів, населення Одеси пожертвувало 280 546 рублів, Кременчуг надав 7500 рублів, а селяни Тираспольського повіту Херсонської губернії зібрали 79 10 рублів [2, с. 44].

Отже, поразка військового генія Наполеона на російських просторах стала результатом успішної реалізації «таємного плану» Барклая де Толлі, що був підтриманий російським самодержцем Олександром I , а матеріально–технічні ресурси Наддніпрянщини відіграли центральну роль у забезпечені блискучого розгрому підкорювача Європи імператора всіх французів Наполеона І Бонапарта.


 

Висновок

Отже, з моменту поразки союзної армії при Аустерліці у 1805 р., континентальна Європа планомірно підкорюється революційному імператору з Корсики. У свідомості європейців Бонапарт став абсолютним генієм, стихією руйнуючою старий звичний лад і підкорюючою правлячі європейські династії. Багатьом здавалося, що ще одне зусилля і недавно коронований французький монарх набуде світової гегемонії. Єдиною завадою на його шляху залишався російський самодержець Олександр І, а тому перетворення царя в слухняного союзника стає черговою ціллю французького імператора. Сам же російський вінценосець був не в захваті від можливої для себе ролі наполеонівської маріонетки, а тому у 1810 р. розгорнув всебічну підготовку до вирішального етапу війни з «корсиканським чудовиськом».

Призначений ним на посаду військового міністра шотландський уродженець генерал від інфантерії Барклай де Толлі і запропонував план розгрому Великої Армії, який був сприйнятий царем в якості рятівного. Майбутній виснажливий відступ, генеральна баталія та подальший контрнаступ вимагали ефективного забезпечення частин російської армії продовольством, транспортом, озброєнням та боєприпасами. Барклаю є зрозумілим, що цей тягар виявиться по силі лише житниці імперії – Наддніпрянській Україні. А тому у положенні «Про оборону західних рубежів імперії» міністр завбачливо визначив розміщення ключових продовольчих баз саме на Україні, а це саме головна з них в Києві, а інші постали в Чернігові, Сосниці, Кам’ янці –Подільському. Але не лише хлібом славилися підросійські землі Наддніпрянщини.

Саме Україні належала на початку ХІХ ст. абсолютна першість в імперії у виробництві селітри, оскільки саме в Київській, Подільській, Волинській, Слобідсько–Українській та Чернігівській зосередилися основні потужності селітроваріння, що було традиційним промислом місцевих поміщиків. Відповідно за наявності сировини тут, а саме у містечку Шостці і розмістився найбільше в Росії порохове виробництво – Шостенський пороховий завод. Тому саме станом українського селітроваріння і порохівництва обумовлювалася боєздатність російської армії, а тому не дивно, що з 1811 р завод підпорядковано особисто головнокомандуючому Барклаю де Толлі. Без шостенського пороху більшість російських гармат стали б просто нічим не корисними чавунними трубами. Тому в протистоянні з Наполеоном у Шостки буде визначальна роль. Український порох задаватиме звучання залпам російських гармат при Бородіно, Лейпцигу, Гросс–Егерсдорфі і нарешті на висотах Монмартру на підступах до Парижу. У той же час виробництво артилерійського та стрілецького озброєння і необхідної оснастки розгорнулося на Київському арсеналі та Луганському казенному заводі. Зрозуміло, що на початку ХІХ ст.. основні потужності ливарної промисловості зосередилися на Олонецьких заводах та Кронштадті, але вже станом на 1811 р. об’єми виробництва в Луганську досягли рекордних показників, що перевершили кронштадтські. Крім того, подібні можливості українських заводів дали змогу сформувати на Україні 11 артилерійських парків. До того ж близькість Києвського та Луганського заводів до місць передбачуваних баталій, надавала їм особливого значення, оскільки завдяки їм з’являлася можливість оперативного ремонту та поповнення втрат озброєння. Усе це набувало особливої ваги з огляду на значення артилерії в епоху Наполеонівських воєн.

В той же час Катеринославська, Слобідсько–Українська та Чернігівська губернії славилися своїм коневодством, де розмістилися 199 кінських заводів і 209 великої рогатої худоби. Це дозволило створити на Україні кавалерійські депо для поповнення втрат російської кавалерії.

Зрозуміло, що не залишилися українські ресурси без уваги наполеонівських генералів. Особливо відзначилися поляки – Ю. Понятовський та М. Сокольницький, що пропонували завдати остаточної поразки російській армії, спираючись саме на господарсько –промисловий потенціал Наддніпрянщини та навіть склали проект облаштування українських земель з огляду на досвід створення Рейнського союзу. Але майстер генеральних баталій Наполеон знехтував можливостями військово–економічного потенціалу України, а для його ключових петербурзьких антагоністів навпаки характерним був діаметрально протилежний погляд.

Урожений шотландець Барклай де Толлі на відміну від корсиканського завойовника, повністю усвідомлював колосальний оперативно– функціональний потенціал ресурсів українських губерній, а тому створюючи свій «скіфський план» війни проти Наполеона, виділив українським матеріальним ресурсам особливе місце. Саме завдяки цьому рішенню у російського командування з’явилася можливість безперебійного забезпечення основних сил 1 – ї, 2 – ї та 3 – ї Західних армій і Дунайської адмірала П. Чичагова. Результатом стає успіх марш-маневру відступу, епічна битва при Бородіно і подальший контрнаступ з Тарутіна. На етапі переможного контрнаступу війська фельдмаршала М. Кутузова повністю забезпечувалися порохом і боєприпасами шостенського виробництва та хлібом з українських магазинів.

 

 







Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2022 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.