Поняття і сутність адміністративного менеджменту

ЗМІСТ

Вступ

Мета курсу – сформувати у слухачів - державних службовців сучасну систему знань про природу та теоретичні засади адміністративного менеджменту, його сутності, змісту адміністративного процесу та адміністративної діяльності, особливостях реалізації основних функцій адміністративного менеджменту, процесах та системах адміністративного управління, технологіях та інструментарію адміністративного менеджменту. Після закінчення вивчення курсу слухач повинен засвоїти сутність та особливості адміністративного менеджменту для використання в майбутній державній службі.

Основні завдання курсу:

засвоїти сутність адміністративного менеджменту та його місце в системі організаційно-управлінських наук;

засвоїти методологічні основи адміністративного менеджменту, його цілі та завдання, систему функцій та методологічну базу;

вміти забезпечувати системний підхід до організації основних процесів адміністративного управління, реалізовувати функції, що забезпечують реалізацію адміністративних процесів в органах державного управління;

оволодіти методами та технологіями реалізації адміністративних процесів, прийняття управлінських рішень в системі адміністративного менеджменту, інформаційно-комунікаційними технологіями, методами планування, організації, контролю, мотивування, щодо управлінських процесів;

уміти використовувати процедури та види управлінської діагностики та аналізу щодо компонентів системи адміністративного менеджменту, готувати управлінські рішення щодо впровадження змін та реалізовувати їх, в тому числі в умовах опору змінам.

Тема 1. А дміністративний менеджмент: сутність та основні складові

Визначення адміністративного процесу

Адміністрація – [ лат. administratio – керування, управління, керівництво] – 1) управлінська діяльність державних органів; організаційна діяльність у сфері управління; 2) органи виконавчої влади держави; урядовий апарат; 3) посадові особи, що керують персоналом будь-якої установи, підприємства; 4) розпорядники, відповідальні улаштовувачі будь-чого.

Адмініструвати [ лат. administrare – керувати, завідувати, управлятии] – 1) керувати, завідувати; 2) керувати формально, бюрократично, лише за допомогою наказів, командування [59, с. 18].

Процес – це сукупність послідовних дій для досягнення якого-небудь результату.

Елементи процесу управління, на думку, що висловлена в [66, с. 32], представляють логічний взаємозв'язок управлінських категорій, що визначають наступні характеристики управлінської діяльності:

для чого виконується процес управління;

що з'явилося причиною виникнення процесу управління;

на що спрямований процес управління;

який вид впливу виробляється в процесі управління.

Виходячи із сутності управлінської праці, що є різновидом розумової праці ці ж фахівці виділяють наступні елементи процесу управління: ціль, ситуацію, проблему, рішення.

Адміністративний процес базується на загальних функціях менеджменту (плануванні, організації, контролі, координації і мотивації) і конкретизується в залежності від цілей і задач управління ситуацією, що складається, і проблем, які розв'язуються.

Тема 2. Методологічні основи адміністративного менеджменту

Рис. 2.2. Система функцій адміністративного менеджменту

Тема 3. Процеси та системи адміністративно-державного управління

Тема 4. Адміністративний процес в державній установі

Тема 5. УПРАВЛІННЯ АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРОЦЕСОМ

Планування адміністративного процесу

Планування вважається базовою функцією менеджменту. Адже саме на ґрунті ретельно відпрацьованої системи планів формуються інші складові менеджменту, складаються управлінські відносини.

Планування можна визначити як процес постановки цілей, визначення ресурсів, що необхідні для досягнення цих цілей, а також шляхів, що забезпечують їх досягнення.

Планування ще визначають як процес підготовки до змін і опанування невизначеності через формування майбутніх варіантів дій /40,с. 219/.

Адміністративний процес, як і інший процес, що потребує управління, має бути спланований. Це зумовлено насамперед необхідністю:

а) раціонального розподілу ресурсів;

б) адаптацією до навколишнього середовища.

У результаті планування з’являється план – система заходів, що спрямована на досягнення визначених цілей [43, с. 220]. Як правило, він набуває документальної форми.

У процесі планування розв’язуються три ключові питання:

· Де ми перебуваємо? - Ситуація.

· Чого ми прагнемо? - Цілі.

· Як досягти цілей? - План, програма.

Виходячи із зазначених питань, план відповідає на чотири запитання:

· Що робити?

· Коли робити?

· Кому треба робити?

· Як слід робити?

Планування адміністративний процесу в організації, як правило, здійснюється відповідно плановим горизонтам, що притаманні основним рівням організаційної ієрархії. У менеджменті використовується велика кількість різноманітних планів.

Сучасний підхід до планування полягає в тому, що як план розглядаються не тільки різноманітні за термінами програми: довгострокові, середньострокові чи поточні (річні), або ж оперативні в межах року, а перед усім планом вважається будь-який орієнтир чи обмеження, що дає змогу менеджеру в поточній діяльності дотримуватися встановлених напрямів перспективного розвитку.

Система планів, яка наведена в [43, с. 226] і яку можна вважати типовою, приведена на рис. 5.1. Умовно в ній можна вирізнити плани довготривалої дії (довгострокові) та поточні плани, які розробляються на кожний новий рік, а також у межах року (півріччя, квартал, місяць, декада, доба, зміна тощо). Довгострокові плани певною мірою декларуються не тільки для працівників організації, а й для середовища.

Таким чином, планування в адміністративному менеджменті можна охарактеризувати як процес, що включає в себе розробку основних напрямів діяльності і розвитку організації, виявлення потреб у ресурсах та засобах, що необхідні для реалізації цих напрямів, а також вибір методів і засобів здійснення цих заходів.

Рис. 5.1. Ієрархія планів

Влада та особистий вплив

В менеджменті поняття „ влада ” означає здатність тої чи іншої особи робити влив на поведінку людей з метою підкорити їх своїй волі. Керівнику вона надає можливість розпоряджатися діями підлеглих, скеровувати їх в напряму інтересів організації, позбуджувати співробітників до більш ефективної та плідної роботи, запобігати виникаючі в колективі конфлікти.

Вплив – процес, у ході якого одна із сторін, мобілізуючи наявні в її розпорядженні власні ресурси, прагне змінити поведінку іншої сторони.

Рис. 5.6. Взаємозв’язок влади та особистого впливу

Влада – це по своїй суті соціальний процес. Теорія влади будується на дослідженні взаємодії людей і груп в організації.

Визначення влади як організаційного порядку, на думку Вачуго- ва Д.Д., [17,с. 165], має на увазі наступне:

1) влада існує у того, хто може її використати потенційно, тобто вона існує не тільки тоді, коли використовується. Наприклад, якщо співробітник працює за правилами, то у керівника немає необхідності стосувати до нього владу, яку він має;

2) влада є функцією взаємозалежності, тобто між тим, хто використовує владу, і тим, до кого вона застосовується, існує взаємозалежність;

3) влада не є абсолютною, тобто той, до кого вона застосовується, має деяку свободу дій.

Відповідно до вищеназваного виділяють владу посади і особисту владу.

Влада посади виникає не з самої посади, а делегується її володарю тими, кому він підпорядковується. Основними формами прояви влади в даному випадку будуть виступати примус, винагорода, влада над ресурсами, влада зв’язків.

Особиста влада – це ступінь поважного, доброго та відданого відношення до її володаря з боку підлеглих, що заснована на близькості його та їх цілей. Основними формами особистої влади є експертна влада, влада прикладу, право на владу.

Установлення законності джерел влади у сприйнятті тих, на кого керівник прагне вплинути, - прямий їх обов’язок, що може означати визнання взаємозалежності керівника та його підлеглих. Якщо основою легітимності є цілі та цінності, які сприймаються всіма співробітниками, підлеглі охоче підкоряються владі менеджера, а це означає, що сторони будуть прагнути до консенсусу, уникаючи будь-яких спроб тиску. Ця обставина сприяє розвитку складних інституційних структур, які стимулюють та підтримують таку поведінку відповідно до політичної природи організації.

На думку Р. Кантера, на яку посилаються в [46, с. 306], для зміцнення влади менеджерам-керівникам слід делегувати повноваження. Передаючи повноваження своєму співробітнику, менеджер несе відповідальність за дії індивіда, що одержав додаткові повноваження. Отже, з передачею повноважень пов’язаний ризик, який, на думку Р. Кантера, є значним. Має сенс передавати тільки важливі завдання, які потребують від менеджера: визнання здібностей підлеглих; бажання довіряти їм; участі в набутті навичок і вмінь співробітників; почуття вдоволеності від того, що інші люди можуть виконувати доручену роботу.

В [49 с. 307], посилаючись на Джона Едаера, фахівця з лідерства і бізнес-консультанта, який висловив припущення, що комплекс індивідуальних характеристик лідерів ХХІ ст. має істотно відрізнятися від особистісних якостей керівників ХХ ст., надає зіставлення рис менеджерів названих століть (табл. 5.3).

Таблиця 5.3

Риси менеджерів

Таким чином, влада надається керівникові для того, щоб скерувати зусилля колективу на досягнення спільних цілей при будь-яких умовах, що досягається за допомогою влади.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.

2. Конституція Автономної Республіки Крим // Голос України. – 1999. – 12 січня. – С. 6 – 11.

3. Закон України про місцеве самоврядування в Україні // Урядовий кур”єр. – 1997. – 14 червня. - № 107 – 108.

4. Закон України «Про вибори Президента України». // Урядовий кур’єр. – 1999. - № 55-56.

5. Закон України «Про місцеві державні адміністрації». // Урядовий кур’єр. – 1999. - № 89.

6. Типовий регламент місцевої державної адміністрації: Затверджено постановою Кабінету міністрів України від 11 грудня 1999 р. № 2263 // Вісник державної служби України. – 1999. - № 2. – С. 44 – 54.

7. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997- 48 с.

8. Авер’янов В.Б. Організація і діяльність апарату державного управління в контексті адміністративної реформи / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.

9. Ансофф И. Стратегическое управление: Сокр. пер. с англ. /Научн. ред. и авт. предисл. Л.И. Евенко. - М.: Экономика, 1989.- 520 с.

10. Атаев А.А. Управленческая деятельность: (Практика и резервы организации). – М.: Экономика, 1988. – 252 с.

11. Афанасьєв М.В. Основи менеджменту: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Афанасьєв М.В., Шемаєва Л.Г., Верлока В.С. [За ред. проф. М.В. Афанасьєва. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 484 с.

12. Бажин И.И. Информационные системы менеджмента. – М.: ГУ-ВШЭ, 2000. – 688 с.

13. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: Проблеми теорії, методології, практики: Моногр. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 328 с.

14. Бодди Д., Основы менеджмента: Пер. с англ. / Бодди Д., Пэйтон Р. [Под ред. Ю.Н. Каптуревского – СПб: Издательство «Питер», 1999. – 816 с.

15. Боумэн К. Основы стратегического менеджмента: Пер. с англ. [Под ред. Л.Г. Зайцева, М.И. Соколовой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 176 с.

16. Блэк Сэм. Паблик рилейшнз. Что это такое? - М.: Новости, 1989. -240 с.

17. Вачугов Д.Д. Практикум по менеджменту: деловые игры: Учебн. Пособие/ Вачугов Д.Д., Кислякова Н.А. – М.: Высш. шк., 1998. – 176 с.

18. Виханский О.С. Практикум по курсу «Менеджмент» / Виханский О.С., Наумов А.И. [Под ред. А.И. Наумова. – М.: Гардарика, 1998. – 288 с.

19. Герберт А. Адміністративна поведінка: Дослідження процесів прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції/ Герберт А., Саймон Г. [Пер. з англ. – Вид. переробл. і доп. – К.: АртЕк, 2001. – 392 с.

20. Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 480 с.

21. Гордієнко Л.Ю. Основи теорії державного управління. Конспект лекцій. – Харків: Вид. ХДЕУ, 2000. – 160 с.

22. Гордієнко Л.Ю.Інноваційний менеджмент. Конспект лекцій. – Харків: Вид. ХДЕУ, 2001. – 80 с

23. Гордієнко Л.Ю. Менеджмент державної установи. Навчальний посібник. – Харків: Вид. ХДЕУ, 2001. – 152 с.

24. Гордиенко Л.Ю. Основы кадрового менеджмента/ Гордиенко Л.Ю., Зима А.Г. – Х.: ИД «ИНЖЭК», 2004. – 376 с.

25. Гурне Бернар. Державне управління / З французької переклав В. Шовкун. – К.: Основи, 1993. – 156 с.

26. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування: Зб. наук. пр. / Кол. авт., наук. кер. Н.Р.Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 304 с.

27. Державне управління: Навч. посіб. /А.Ф.Мельник, О.Ю.Оболенський, А.Ю.Васіна, Л.Ю.Гордієнко [За ред. А.Ф.Мельник. – К.:Знання-Прес, 2003. – 344 с.

28. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / За заг. ред. проф. О.Ю. Оболенського. - Хмельницький: Поділля, 1999. - 570 с.

29. Державне управління та менеджмент: Навч. посібник у таблицях і схемах/ Г.С.Одінцова, Г.І. Мостовий, О.Ю.Амосов та ін. [За заг.ред. д-ра екон. наук, проф. Г.С.Одінцової. – Х.: ХарРІ УАДУ, 2002. – 492 с.

30. Дєгтяр А.О. Державно-управлінські рішення: інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення: [Моногр.] – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2004. – 224 с.

31. Дзюндзюк В.Б. Ефективність діяльності публічних організацій: [Моногр.] – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2003. – 236 с.

32. Друкер П. Задачи менеджмента в ХХІ веке: Уч. пос. / Пер. с англ.:– М.: Издательский дом «Вильямс», 2001. – 272 с.

33. Економіка міст: Україна і світовий досвід: Навч. посібник / Вакулен- ко В.М., Дехтяренко Ю.Ф., Драпіковський О.І. та ін.; [За заг. ред. В. Макухи – К.: Основи, 1997. – 244 с.

34. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС: Порівняльний аналіз. – К.: Основи, 1996. – 420 с.

35. Инновационный менеджмент: Учебник для вузов/ С.Д. Ильенкова, Л.М. Гохберг, С.Ю. Ягудин и др. [Под ред. С.Д. Ильенковой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 326 с.

36. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П. – К.: Знання України, 2002. – 336 с.

37. Клок К. Конец менеджмента /Клок К., Голдсмит Дж. – СПб.: Питер, 2004. – 368 с.

38. Ковалевски С. Научные основы административного управления/ Пер. с польск. [Под ред. Л.Н. Качалиной. – М.: Экономика, 1979. – 232 с.

39. Коваль Л.В. Адміністративне право: курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.

40. Конституційне право України. / За ред. проф. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 736 с.

41. Концепція адміністративної реформи в Україні (проект). - К.: Оріяні, 1998. – 62 с.

42. Корицкий Э.Б. Научный менеджмент: российская история/ Корицкий Э.Б., Нинцева Г.В., Шетов В.Х. – Спб: Издательство «Питер», 1999. – 384 с.

43. Кредісов А.І. Менеджмент для керівників/ Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 1999. – 556 с.

44. Менеджмент организации. Учебное пособие./ Румянцева З.П., Саломатин Н.А. и др.- М.: ИНФРА-М, 1995. - 432 с.

45. Мескон М.Х. Основы менеджмента / Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. [Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 702 с.

46. Миколайчик З. Решения проблем в управлении. Принятие решений и организация работ/ Пер. с польского – Х.: Изд-во Гуманитарный Центр, 2004. – 472 с.

47. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. – К.: НАНУ, Ин-т госуд. и права, 1995. – 208 с.

48. Нижник Н.Р., Машков О.А. Системний підхід в організації державного. Навч. посібник / Нижник Н.Р., Машков О.А. [За заг. ред. Н. Р. Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – 160 с.

49. Новіков Б.В. Основи адміністративного менеджменту. Навч. посіб/ Новіков Б.В., Сініок Г.Ф., Круш П.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 560 с.

50. Олійник С.У. та ін. Менеджмент: Навчальний посібник – Х.: Друк ЛТД. - К.: Проза, 1997. – 176 с.

51. Основи конституційного права в Україні / Під ред. акад. АПН України Копейчикова В.В. – К.: Юрінком, 1997. – 200 с.

52. Основи менеджменту. Навч. посібник. / За ред. В.С. Верлоки, І.Д. Михайлова. – Х.:Основа, 1996. – 352 с.

53. Органи державної влади в Україні: структура, функції та перспективи розвитку. Навчальний посібник / За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: ЗАТ “НІЧЛАВА”, 2003. – 288 с.

54. Организация управления промышленным производством. Учебник/ Под ред Козловой О.В., Каменицера С.Е. – М.: Высш. школа, 1980. – 400 с.

55. Производительность труда «белых воротничков»/ Пер. с англ. [Общ. ред. и вступит. ст. В.В. Зотова. – М.: Прогресс, 1989. – 248 с.

56. Райт Г. Державне управління / Перекл. з англ. В. Івашка, О. Коваленка, С. Соколик. – К.: Основи, 1994. – 192 с.

57. Сенге П. М. Танец перемен: новые проблемы самообучающихся организаций/ Сенге П. М., Клейнер А. Робертс. Ш., Росс Р. Б., Рот Дж., Смит Б. Дж. [Пер. с англ. – М.: ЗАО «Олимп – Бизнес», 2003. – 624 с.

58. Слезингер Г.Э. Совершенствование процессов управления предприятием. М.: Машиностроение, 1975. – 312 с.

59. Словарь иностранных слов. – 7-е изд., перераб. – М.: Русский язык, 1980. – 624 с.

60. Советский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1980. – 1600 с.

61. Стігліц, Джозеф Е. Економіка державного сектора / Пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільский. – К.: Основи, 1998. – 854 с.

62. Фалмер Р.М. Энциклопедия современного управления: в 5-ти т. – М.: ВИПИКэнерго, 1992. – С.168, 142, 183, 148, 120.

63. Фомичев А.Н. Административный менеджмент: Учебное пособие. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и Кº», 2003. – 228 с.

64. Хойер В. Как делать бизнес в Европе. – М.: Прогресс, 1990. – 254 с.

65. Холл Р.Х. организации: структуры, процессы, результаты. – СПб: Питер, 2001. – 512 с.

66. Черкасов В.В. Управленческая деятельность менеджера. Основы менеджмента/ Черкасов В.В., Платонов С.В., Третяк В.И. - К.: Ваклер, Атлант, 1998. – 470 с.

67. Шемаєва Л.Г. Конспект лекцій з модулю “Система органів державного управління України” для слухачів магістратури державної служби. – Харків: Вид. ХДЕУ, 2003. – 80 с.

68. Шершньова З.Є. Стратегічне управління: Навч. посібник/ Ошибка! Ошибка связи. – К.: КНЕУ, 1999. – 384 с.

ЗМІСТ

Вступ

Мета курсу – сформувати у слухачів - державних службовців сучасну систему знань про природу та теоретичні засади адміністративного менеджменту, його сутності, змісту адміністративного процесу та адміністративної діяльності, особливостях реалізації основних функцій адміністративного менеджменту, процесах та системах адміністративного управління, технологіях та інструментарію адміністративного менеджменту. Після закінчення вивчення курсу слухач повинен засвоїти сутність та особливості адміністративного менеджменту для використання в майбутній державній службі.

Основні завдання курсу:

засвоїти сутність адміністративного менеджменту та його місце в системі організаційно-управлінських наук;

засвоїти методологічні основи адміністративного менеджменту, його цілі та завдання, систему функцій та методологічну базу;

вміти забезпечувати системний підхід до організації основних процесів адміністративного управління, реалізовувати функції, що забезпечують реалізацію адміністративних процесів в органах державного управління;

оволодіти методами та технологіями реалізації адміністративних процесів, прийняття управлінських рішень в системі адміністративного менеджменту, інформаційно-комунікаційними технологіями, методами планування, організації, контролю, мотивування, щодо управлінських процесів;

уміти використовувати процедури та види управлінської діагностики та аналізу щодо компонентів системи адміністративного менеджменту, готувати управлінські рішення щодо впровадження змін та реалізовувати їх, в тому числі в умовах опору змінам.

Тема 1. А дміністративний менеджмент: сутність та основні складові

Поняття і сутність адміністративного менеджменту

В системі організаційно-управлінських наук менеджмент займає особливо місце. У повсякденному розумінні менеджмент зазвичай асоціюють з окремою групою осіб, чия робота полягає в організації і управлінні всім персоналом організації для досягнення поставлених завдань [49, с. 4].

В науковій літературі визначення сутності та змісту менеджменту визначають через різні підходи, а саме: як функція (вид діяльності), процес, наука та мистецтво, категорія людей, що здійснюють управління, орган чи апарат управління.

В процесі своєї еволюції менеджмент як наука та практична діяльність охвачував різні сфери та процеси людської діяльності, в тому числі і адміністративно-державну (рис. 1.1).

В сучасній науковій думці є різні визначення адміністративному менеджменту. Фомічев А.Н. в [63, с. 217] дає таке визначення: „Адміністративний менеджмент” – одно з основних напрямів сучасного менеджменту, яке вивчає адміністративно-розпорядчі форми управління”.

На думку Д. Бодді, Р. Пейтона [14 с. 766], адміністративний менеджмент (administrative management) – управління, що спирається не стільки на особисті якості індивідів, скільки на інститути і встановлений порядок.

Отже, адміністративний менеджмент можна визначити як науку та практичну діяльність про адміністративну діяльність.

«Подібно будь-який дисципліні, що сформувалася і розвивається, наука про адміністративне управління займається реєстрацією і систематизацією явищ, що маються в даній області, а також розкриттям закономірностей і причинних зв'язків між ними, щоб на цій основі сформулювати практичні висновки і рекомендації» [38, с. 11].

Основною ознакою, що відрізняє одну дисципліну від іншої, на думку С. Ковалевски [38, с. 11], є особлива, визначена область і ціль дослідження.

Рис. 1.1. Місце адміністративного менеджменту в системі наук про менеджмент

Для науки адміністративного управління щодо її області дослідження існує два погляди:

1. Адміністративне управління – «область управління, що займається цілями, функціями і проблемами організаційних компонентів як єдиного цілого. Це визначення охоплює всі структурні одиниці від корпорації в цілому до самого невеликого підрозділу або сектора у відділі» (Ральф Ч. Дэвис, консультант із питань управління і професор по організації бізнесу в університеті штату Огайо, США).

2. «Для науки про адміністративне управління такою областю будуть різні підрозділи апарата державного управління й у досить невеликому ступені органи влади (останні – лише у випадку виконання ними функцій явно адміністративного характеру» [38, с. 11].

Мета досліджень відповідно до другого погляду на адміністративне управління – вироблення рекомендацій з ефективної справної діяльності апарата державного управління в самому широкому розумінні.

Наука про адміністративне управління – дисципліна періоду інтеграції наук.

На думку С. Ковалевски [38, с. 12], період розвитку наук останньої четверті ХХ століття характеризувався двома суперечливими тенденціями. Перша спричиняла розподілу первісних цільних дисциплін на ряд ділянок, кожна з яких претендувала на роль самостійної дисципліни. Це природний результат збільшення обсягу знань у рамках традиційних дисциплін, а також необхідності усе більш розвитої спеціалізації в границях кожної з них. Інша тенденція, що досить сильно позначилася наприкінці 70-х рр. ХХ століття, і як би йшла в протилежному напрямку, була викликана умовами життя, що ускладнилися. У зв'язку з виникненням у навколишньому нас світі взаємозалежних явищ, дотепер зовсім або майже невідомих, з'являються проблеми, вирішити які неможливо, застосовуючи інструменти однієї наукової дисципліни. Ці проблеми можуть бути вирішені шляхом з'єднання зусиль ряду близьких, а іноді віддалених наук. Наука про адміністративне управління, на думку С. Ковалевски, повинна використовувати досягнення багатьох різноманітних областей знання, переробляючи них відповідно своїм потребам, відбираючи і систематизуючи відповідно до своїх критеріїв і, що особливо важливо, доповнюючи власними дослідженнями. Взаємозв'язок науки про адміністративне управління з іншими науками наведено на рис. 1.2.

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: