Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Види і загальна характеристика класифікаторів економічної інформації





Успішне створення єдиної інформаційної бази істотно залежить від процесів уніфікації та стандартизації її складових. Схему перетворення інформації в дані можна представити через процедури класифікації, кодування та моделювання елементів даних.

Класифікації та кодуванню техніко-економічної інформації відводиться особлива роль, оскільки вони забезпечують взаємний обмін інформацією між людиною й ЕОМ. Кодування техніко-економічної інформації на основі системи класифікації дозволяє безпосередньо за кодом об'єкта стверджувати про його характеристики (конструкційні, технологічні, експлуатаційні).

Класифікація і кодування - це дві взаємодоповнювані частини одного процесу - перетворення різноманітної економічної інформації з природної на формалізовану мову ЕОМ. У процесі цього перетворення вони виконують різні функції. Для їх поглибленого вивчення слід розкрити основні терміни й поняття, що використовуються в цій сфері.

Класифікація - поділ множини об'єктів на під множини за їх подібністю або відмінністю згідно з прийнятими методами і підходами.

У процесі класифікації використовуються такі поняття:

o система класифікації - сукупність методів і правил класифікації та їхній результат;

o об'єкт класифікації - елемент множини класифікації;

o ознака класифікації - властивість або характеристика об'єкта, за якою здійснюється класифікація;

o значення ознаки - якісне або кількісне вираження ознаки класифікації;

o класифікаційне угруповання - частина об'єктів, виділена під час класифікації.

Найпоширенішими є такі назви класифікаційних угруповань: клас, підклас, група, підгрупа, вид, підвид, тип.

Ступінь класифікації - етап класифікації при ієрархічному методі, у результаті якого формується сукупність класифікаційних угруповань (або результат чергового поділу об'єктів одного класифікаційного угруповання).Глибина класифікації



- кількість ступенів класифікації. Класифікація використовується для упорядкування змісту і взаємозв'язку економічних показників.

Засобом вираження результатів класифікації є кодування. Кодування - процес присвоєння об'єкту певного коду.Код

- знак або сукупність знаків, узятих для позначення класифікаційного угруповання і об'єкта класифікації.

Алфавіт коду - система знаків, узятих для створення коду. Основа коду - кількість знаків у алфавіті коду. Цифро вий алфавіт коду - алфавіт коду, знаками якого є цифри. Вуквений алфавіт коду - алфавіт коду знаками якого є літери природних мов. Буквено-цифровий алфавіт коду - алфавіт, знаками якого є літери природних мов та цифри.Розряд коду

- позиція знака в коді. Довжина коду - кількість символів алфавіту, що використовуються для кодування об'єкта.

Структура коду визначає його склад і послідовність розміщення знаків у ньому. Кожний код має: алфавіт, основу, довжину, структуру. Алфавіт і основа коду, якщо задано структуру, визначають місткість коду, тобто кількість об'єктів, які можуть бути закодовані цим кодом без порушення його структури.

Місткість коду Е, якщо задано його довжину / та основу а, можна визначити за формулою Е = а1.

Можна виділити дві групи методів, що використовуються у системі кодування:

1) класифікаційну систему кодування, орієнтовану на проведення попередньої класифікації об'єктів на основі ієрархічної або фасетної систем;

2) реєстраційну систему кодування, що не потребує попередньої класифікації об'єктів.

Контрольне число - розрахункове число, яке використовується для перевірки істинності запису коду.Перекодування - присвоєння закодованому об'єкту нового коду.

Для впровадження системи класифікації і кодування використовують класифікатор.Класифікатор - це документ, що становить систематизований перелік назв і кодів класифікаційних угруповань або об'єктів класифікації.Позиція класифікатора - назва і код класифікаційного угруповання або об'єкта класифікації.Місткість класифікатора - найбільша кількість позицій, яку може містити класифікатор.

Впровадження класифікатора - проведення комплексу заходів, що забезпечують застосування класифікатора у певній ПрО.

Ведення класифікатора - підтримка класифікатора в актуальному стані. Буває автоматизованою, ручною.Система ведення класифікатора - сукупність служб, методів і засобів, що забезпечують ведення класифікатора та інформаційне обслуговування.

Еталон класифікатора - оригінал класифікатора, який ведеться відповідальною за його ведення установою.

Категорія класифікатора - ознака, що вказує на належність класифікатора до відповідної групи і залежність від рівня його затвердження та сфери застосування (загальнодержавний, галузевий). Реєстрація класифікатора - присвоєння затвердженому класифікатору реєстраційного номера і запис необхідних відомостей про нього до реєстру (державного, галузевого).

Класифікатори техніко-економічної інформації можуть створюватися системним або локальним способом. За системним способом інформація класифікується з урахуванням вимог різних рівнів управління (підприємство, міністерство, відомство тощо), за локальним - у межах одного підприємства, організації або установи.

Класифікатори, розроблені за локальним способом, містять інформацію, достатню для діяльності лише одного об'єкта управління (підприємства, установи). Такі класифікатори характеризуються й відносно легкою розробкою, й простотою внесення змін та доповнень. До їх недоліків належить необхідність перекодування інформації при передаванні на вищі рівні управління.

Класифікатори, розроблені за системним способом, містять повну інформацію, що використовується на різних рівнях управління, проте структура класифікатора громіздка, а код багатозначний. Ці класифікатори забезпечують інформаційний обмін між ІС різних рівнів.

Нині поширені основні національні статистичні класифікації України: класифікатор видів економічної діяльності (КВЕД), класифікатор професій (КП), класифікатор продукції (КПр), класифікатор держав світу (КДС), класифікатор валют (КВ), класифікатор послуг зовнішньоекономічної діяльності (КПЗЕД), класифікатор товарів зовнішньоекономічної діяльності (КТЗЕД), класифікатор об'єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ), класифікатор основних фондів (КОФ), класифікатор органів управління, класифікатор організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ), класифікатор форм власності (КФВ).

При виборі способу класифікації слід ураховувати економічні фактори, пов'язані з кодуванням, зберіганням, передачею та обробкою інформації, і порівнювати витрати на обробку інформації при використанні цих класифікаторів.

Метою класифікації і кодування є впорядкування і взаємоузгодження різних предметів, понять, властивостей елементів інформації. Використанням кодів можна значно скоротити обсяги інформації та трудомісткість її обробки на всіх етапах технологічного процесу автоматизованої обробки даних.

Питанням розробки класифікаторів під час проектування ІС приділяється велика увага. Розробка класифікаторів базується на врахуванні низки принципів. Найважливішими з них є такі:

o забезпечення в класифікаторі виділення галузевого, відомчого і регіонального аспектів управління;

o зміст назв одиниць інформації, яка вноситься до класифікаторів, має відповідати вимогам національних чи міжнародних стандартів або керівних технічних документів;

o класифікатор має забезпечити розв'язування всіх задач у ІС при мінімальній значності кодів;

o класифікація номенклатур має бути єдиною, тобто номенклатуру можна розмістити або в порядку зростання класифікаційних ознак, або за технологічним принципом.

Побудова системи класифікації і кодування потребує додержання принципу взаємно однозначної відповідності класифікованій номенклатурі, тобто для кожної позиції номенклатури призначається лише одне певне місце у класифікаторі. Кожний код має позначати лише один об'єкт класифікації.

Потрібно, щоб система класифікації забезпечила всі види групувань кодованих елементів, необхідних для відповідних розрахунків. Розроблені коди мають бути єдиними для завдань планування, обліку, економічного аналізу, регулювання, а також переважно цифровими.

Система класифікації і кодування має забезпечити необхідний резерв з метою внесення номенклатур, які щойно виникли, без зміни структури класифікатора. При цьому коди номенклатур повинні мати однакову значність і легко запам'ятовуватися.

Важливою вимогою є стабільність кодів. Система кодування має забезпечити змогу виявляти помилки, що виникають при вводі або запису кодів, програмним способом. Цього можна досягти шляхом внесення до коду контрольного розряду.

З метою забезпечення сумісності ІС різних рівнів управління коди за рядом номенклатур (галузі, установи) мають бути єдиними для всіх об'єктів управління. Уніфікація кодів для різних рівнів управління забезпечується впровадженням Єдиної системи класифікації та кодування техніко-економічної інформації.

Вимоги до побудови класифікаторів настільки різноманітні, що дуже складно їх усі врахувати. З огляду на це при розробці класифікаторів у кожному конкретному випадку необхідно вибирати оптимальний варіант, який дозволяє за допомогою сучасної техніки переробляти економічну інформацію з мінімальними витратами.

Система класифікації визначається і характеризується використаним методом класифікації, ознаками класифікації, їх послідовністю і кількістю рівнів класифікації, а також кількістю угруповань. Загалом ознака класифікації - це властивість об'єкта класифікованої множини. Ознаки класифікації можуть мати кількісне або якісне значення. Кількість значень ознаки класифікації визначає кількість класифікаційних угруповань, які можуть бути створені при поділі множини об'єктів за цією ознакою.

Метод класифікації - це сукупність правил створення системи класифікаційних угруповань і їх взаємозв'язків. Найбільше поширені такі методи класифікації об'єктів: ієрархічний, фасетний, дескрипторний. Вони відрізняються стратегією застосування класифікаційних ознак.

Ієрархічний метод класифікації характеризується тим, що початкова множина об'єктів техніко-економічної інформації послідовно поділяється на класи першого рівня поділу, потім - на угруповання наступного рівня та ін. Сукупність угруповань утворює при цьому ієрархічну деревоподібну структуру, яку часто зображають у вигляді розгалуженого графа, вузлами якого є угруповання. Найбільш суттєвими і складними питаннями, що постають при використанні ієрархічного методу класифікації, є вибір системи ознак, що стануть основою поділу, а також їх послідовність.

Ієрархічна система класифікації будується в такий спосіб (рис. 2.4): початкова множина елементів (0-й рівень) поділяється залежно від обраної класифікаційної ознаки на класи, що утворюють 1-й рівень; кожен клас 1-го рівня відповідно до власної класифікаційної ознаки поділяється на підкласи, що утворюють 2-й рівень, і т. д.

Класифікаційні ознаки визначають відповідно до мсти здійснення класифікації - властивостей об'єктів, що об'єднуються у класи.

В ієрархічній системі класифікації кожен об'єкт на будь-якому рівні належить до одного класу залежно від обраної класифікаційної ознаки. Кількість рівнів характеризує глибину класифікації.

Переваги ієрархічної системи класифікації:

o простота побудови;

o використання незалежних класифікаційних ознак у різних гілках ієрархічної структури.

Недоліки:

o жорстка структура, що спричинює складнощі при внесенні змін;

o неможливість групувати об'єкти за непередбаченим заздалегідь поєднанням ознак.

Фасетний метод класифікації на відміну від ієрархічного дозволяє вибирати ознаки класифікації, не враховуючи семантику об'єкта класифікації. Кожна ознака фасетної класифікації відповідає фасеті, тобто списку значень найменованої ознаки класифікації. Ознаки класифікації називаються фасетами (facet). Для кожного об'єкта задається множина фасет - під-множина класифікаційних ознак, значення яких для нього визначені.

Множинне описання об'єктів техніко-економічної інформації здійснюється в конкретній задачі на основі задання фасетної формули, що утворюється з послідовності ознак класифікації, які використовуються у задачі. Кількість фасетних формул визначається можливим поєднанням ознак.

Для кожної фасетної формули може бути утворена ієрархічна класифікація, в якій на кожному рівні поділу використовується одна ознака, що відповідає окремій фасеті, а послідовність ознак визначається фасетною формулою.

Процедура класифікації полягає у присвоєнні кожному об'єкту відповідної множини фасетів:

УвІ,( = М,3^,?<с{Ф1,...,Фп}. VФ^,/ = й^

де <?,- інформаційні об'єкти, Ф^,у = 1,л - фасети, п - кількість фасетів, к - кількість інформаційних об'єктів, {, - припустиме значення у-ї класифікаційної ознаки.

При побудові фасетної системи класифікації необхідно, щоб значення, що використовуються в різних фасетах, не повторювалися. Фасетну систему легко можна модифікувати, вносячи зміни в конкретні значення будь-яких фасет.

При застосуванні фасетного методу класифікації слід додержуватися таких основних правил: 1) ознаки, які використовуються в різних фасетах, не повинні повторюватися; 2) із усіх ознак, що характеризують множину об'єктів класифікації, відбираються і фіксуються лише суттєві, які забезпечують розв'язування економічних задач.

Переваги фасетної системи класифікації:

o можливість використання великої кількості ознак класифікації;

o можливість простої модифікації всієї системи класифікації без зміни структури наявних угруповань.

Недоліком фасетної системи класифікації є складність її будови.

Дескрипторна (описова) система класифікації використовує мову опису інформаційних об'єктів (наприклад тезаурусів), яка схожа на природну мову. Особливо широко вона використовується в бібліотечній системі пошуку. Суть цієї системи класифікації полягає в тому, що:

o відбирається сукупність ключових слів або словосполучень, що описують конкретну ПрО або сукупність інформаційних об'єктів. Серед ключових слів можуть бути синоніми. Вибрані ключові слова і словосполучення підлягають нормалізації, тобто із сукупності синонімів вибирається найбільш вживаний;

o створюється словник дескрипторів - ключових слів і словосполучень, відібраних у результаті процедури нормалізації. Між дескрипторами встановлюються зв'язки, які дають змогу розширяти межі пошуку інформації.

Зв'язки можуть бути трьох типів:

1) синонімічні - визначають сукупності близьких за значеннями ключових слів;

2) родові - відображають включення певного класу об'єктів до іншого як підмножини;

3) асоціативні - мають спільні властивості. Приклад

Синонімічний зв'язок: студент <-> учень <-> школяр. Родовий зв'язок: університет <-> факультет <-> кафедра. Асоціативний зв'язок: студент <-> іспит <-> професор "-" <-" аудиторія.

 

 

2. Способи формування, коригування та відображення нормативно-довідкової інформації

Значне місце в інформаційній системі належить нормативно-довідковій інформації (НДІ). Нормативна інформація являє собою сукупність норм, кошторисів, нормативів, цін, розцінок, тарифів, процентних ставок та значень інших величин, обчислених до початку формування бухгалтерської інформації в процесі технічної підготовки виробництва, ціноутворення тощо. Специфіка інформації об’єктів обліку зумовлює потребу групування НДІ за цими об’єктами (НДІ для обліку основних засобів, обліку виробничих запасів тощо). Кожна з характеристик об’єкта також має свої характерні риси і повинна по змозі мати однакове подання. За призначенням НДІ використовується для ідентифікації одиниць інформації, інформаційно-пошукової мети, формування характеристик об’єктів обліку, забезпечення інформаційних взаємозв’язків, розрахунків. Залежно від призначення НДІ групується в різні інформаційні сукупності: за структурою побудови вона може бути подана у вигляді списку, таблиці або в лінійному вигляді; за сферою застосування розрізняють універсальну і спеціальну НДІ; за джерелами формування — первинну і похідну. Універсальна НДІ придатна для використання в кількох автоматизованих інформаційних системах. У вужчому розумінні (з погляду бухгалтерського обліку, контролю та аналізу) універсальна НДІ обслуговує функціонування всіх облікових завдань.

Універсальна НДІ може бути загальнодержавною і загальносистемною. Спеціальну НДІ використовують для вирішення конкретних завдань або певного комплексу завдань. До спеціальної НДІ відносять локальні класифікатори і словники, до первинної — дані облікового та нормативного характеру. Похідна НДІ формується на основі первинної НДІ внаслідок її перетворення. Первинну і похідну НДІ, яка використається без будь-якого попереднього доопрацювання, у межах бухгалтерського обліку називають базовою НДІ. Необхідно, щоб вся НДІ, яка формується іншими автоматизованими системами, для вирішення облікових завдань подавалася в готовому до використання вигляді, що не потребує її перетворення. Вона має бути базовою НДІ. Проте в інформаційній системі обліку, контролю та аналізу застосовується НДІ, яка формується лише для вирішення облікових, контрольних і аналітичних завдань. Одним із основних елементів інформаційної системи обліку, контролю та аналізу є довідник облікових номенклатур (план рахунків) і довідник типових господарських операцій (кореспонденція бухгалтерських рахунків).

Автоматизація контирування бухгалтерських записів — це процес, спрямований на встановлення відповідності опису первинних господарських операцій, які відображають зміни в об’єктах господарської діяльності підприємств, кореспонденціям балансових рахунків, субрахунків і кодів аналітичного обліку.

Процес відображення кореспонденції бухгалтерських рахунків забезпечує відповідність описів первинних господарських операцій, що відображають зміни в об’єктах господарської діяльності підприємств, кореспонденціям балансових рахунків, субрахунків і кодів аналітичного обліку. Для формування процесу автоматизації кореспонденції бухгалтерських проведень необхідно вжити таких заходів:

1) визначити перелік застосовуваних на підприємстві балансових рахунків, субрахунків і кодів аналітичного обліку;

2) визначити кореспонденції балансових рахунків і виявити відповідний їм набір регламентованих операцій, установивши бухгалтерські проведення, які мають кілька дебетових і кредитових рахунків;

3) виявити операції, які потребують спеціальних констант для автоматизованих розрахунків. Так, для автоматизованого визначення суми ПДВ необхідно передбачити такі константи: дебет рахунка 51 — кредит рахунка 46 на суму реалізації без ПДВ 10 000 грн.; дебет рахунка 46 — кредит рахунка 68 на суму ПДВ 2000 грн. (10000 ? ? 0,20 = 2000). Використання констант дає змогу діставати автоматизовану інформацію під час здійснення різних видів відрахувань і розрахунків;

4) розробити спеціальні процедури автоматизованих розрахунків за окремими операціями (наприклад, розрахунок амортизаційних відрахувань та ін.). Ці розрахунки здійснюються окремо і забезпечують точне і своєчасне формування інформації;

5) сформувати в діалоговому режимі аналітичний облік за всіма господарськими операціями і відбити його в бухгалтерських проведеннях;

6) сформувати довідник типових господарських операцій. Цей довідник має вигляд дерева, відгалуження якого описують певні господарські операції і мають бухгалтерські проведення. Складання в інформаційній системі довідника типових господарських операцій потребує поділу господарських операцій за ступенем впливу їх на баланс підприємства. Автоматизоване відображення бухгалтерських проведень здійснюється на основі господарської операції і ознак, які характеризують цю господарську операцію.

Отже, автоматизація бухгалтерських проведень в автоматизованій системі обліку, контролю та аналізу дає змогу:

n забезпечити повну відповідність номенклатури об’єктів обліку необхідному рівню узагальнення інформації;

n автоматизувати процес відображення господарських операцій на машинних носіях;

n підвищити оперативність обліку;

n зменшити трудомісткість алгоритму складання балансу та звітності;

n автоматизувати процес розрахунків показників;

n здійснювати введення інформації на місці її виникнення;

n спрощувати схему документообігу на підприємстві;

n безпомилково формувати бухгалтерські проведення;

n раціоналізувати працю бухгалтерів.

Коди рахунків і субрахунків розробляються на основі діючого та робочого плану рахунків бухгалтерського обліку. Для всіх рахунків встановлюється спільна система кодів, за якої 1-й і 2-й знаки семицифрового коду рахунка означають номер синтетичного рахунка згідно з діючим планом рахунків, 3-й знак означає субрахунок або іншу згруповану ознаку аналітичного обліку, решта знаків призначені для деталізації позицій об’єктів аналітичного обліку. Так, для рахунків, де об’єкти аналітичного обліку групують за однією ознакою (наприклад, за табельним номером працівника), усі чотири знаки (з 4-го по 7-й) відводяться для цього показника. Якщо в аналітичному обліку необхідно відобразити два показники, то 4-й і 5-й знаки, як правило, використовуються для позначення показника 1-го порядку, а 6-й і 7-й — для розшифрування або деталізації за додатковою ознакою (аналітичний облік 2-го порядку). Коди мають максимально відображати показники, необхідні для складання періодичної і річної звітності, а також передбачати найбільші можливості використання аналітичних даних для прийняття управлінських рішень.

Кожний синтетичний рахунок характеризується таким набором ознак: тип рахунка (активний, пасивний; тип сальдо (дебетове, кредитове); статус рахунка (закритий, відкритий); аналітичний облік. Тип рахунка вказує на відношення рахунка до балансу. Активний рахунок вказує на належність до активної частини балансу, його сальдо завжди дебетове, тобто кредитове сальдо свідчить про наявність помилки. Пасивний рахунок вказує на належність до пасиву балансу, його сальдо завжди кредитове, а дебетове сальдо свідчить про наявність помилки. Статус рахунка характеризує його стан: рахунок може бути відкритим або закритим. Відкритий рахунок дає змогу виконувати будь-які операції. Закриті рахунки слугують лише для збору інформації за нижчими рівнями. Поряд зі зведеними (синтетичними) даними дуже важливо мати докладні (аналітичні) дані. Ці дані можна дістати з аналітичних рахунків.

Аналітичні і синтетичні рахунки бухгалтерського обліку взаємозв’язані, оскільки на аналітичних рахунках відображуються ті самі господарські факти — операції, що й на синтетичних, але з більш подрібненим економічним групуванням. Загальні підсумкові дані записів в аналітичних рахунках мають відповідати підсумковим даним записів у синтетичних рахунках. Аналітичні рахунки ведуться за тими синтетичними рахунками, де потрібно розкрити об’єкт обміну та зміст зазначених узагальнених сум.

Аналітичні рахунки за своїм складом в умовах автоматизованої обробки інформації поділяють на три порядки. Аналітичні рахунки 1-го порядку відкривають безпосередньо на синтетичних рахунках або на субрахунках. Вони ведуться лише на відкритих синтетичних рахунках або на субрахунках. З кожним відкритим синтетичним рахунком (субрахунком) може бути пов’язаний тільки один список аналітичних рахунків, причому цей список є унікальним. Аналітичні рахунки 2-го і 3-го порядків мають багатосторонню будову, причому кожна аналітична ознака має заздалегідь визначене призначення, правила та формат введення. Облік у розрізі аналітичних даних є внутрішньогосподарським (управлінським). Під час складання звіту інформація за аналітичними рахунками до системи фінансового обліку не передається, туди вносяться узагальнені дані в цілому по синтетичному рахунку або субрахунку.

Особливе місце в інформаційному забезпеченні посідає база знань. Системою бази знань, що використовується при розв’язуванні облікових, контрольних і аналітичних задач, називають інформаційну систему, яка ґрунтується на знаннях і забезпечує створення й використання бази знань. У базі знань з обліку, контролю та аналізу подаються загальнозначущі для цієї предметної галузі факти й закономірності, а також емпіричні правила, логічні та інтуїтивні міркування. Концептуальні моделі знань у галузі обліку, контролю та аналізу включають факти про спостереження; типові прояви і необхідні, достатні, супутні та інші ознаки; взаємозв’язки та відносини; стани, характерні множини, наслідки й процеси зміни стану; засоби розпізнання наявних економічних ситуацій з метою прогнозування на майбутні періоди; нормативні та директивні положення та відхилення від них.

Загальну укрупнену модель бази знань подано на рис. 4.2.

Рис. 4.2. Укрупнена модель бази знань

База знань складається з кількох блоків, призначених для подання й обробки знань різного типу. Блок база фактівпризначений для дослідження й формалізації знань за окремими фактами, які мають конкретний характер. У блоці база правил залежно від використання моделей для формалізації знань формується правило висновку дослідженої інформації. Убазі процедур формуються системи програмного забезпечення, за допомогою яких здійснюють розрахунки, перетворення та інші необхідні процедури. До бази знань про себе входять опис зазначених баз знань та правила стосунків між відповідним суб’єктом і базою даних бухгалтерського обліку, контролю та аналізу. База закономірностей містить різні відомості щодо бухгалтерського обліку, контролю та аналізу, необхідних для формування управлінських рішень, а також знання, використовувані для встановлення правил діагнозу за процедурами, що досліджуються обліком, контролем і аналізом. Ця база може прислужитися для самоосвіти бухгалтерів, контролерів, аналітиків та інших працівників, котрі цікавляться питаннями обліку, контролю та аналізу. База мети містить сценарій, який дає змогу організувати процес отримання результату на основі входження до системи запитань. Блок база роз’яснень містить правила, нормативи та пояснення, з якими інформаційна система дійшла того чи іншого висновку щодо об’єкта обліку, контролю та аналізу. Монітор бази знань є керуючим органом і призначений для організації взаємодії між блоками бази знань, а також з інформаційною системою обліку, контролю та аналізу. Основним напрямком інтерфейсу взаємодії є забезпечення інформацією бухгалтера для виконання покладених на нього функцій, видача відомостей про виконання інформаційною системою потрібних функцій і підтримання динамічної взаємодії між інформаційною системою та бухгалтером.

 

 

3. Облік касових операцій

Касові операції — це операції, пов'язані з прийманням, зберіганням, видачею готівки касами банків, підприємств, організацій тощо.

Усі підприємства згідно із законодавством зберігають свої кошти в банках. Для здійснення операцій з готівкою на підприємствах створюються каси.

Каса підприємства [3] — приміщення або місце, призначене для приймання, видачі і зберігання готівкових коштів, інших цінностей і касових документів, де, як правило, ведеться касова книга.

Каса повинна бути спеціально обладнана, а кошти зберігатися в металевій шафі. Видача грошей здійснюється через віконце, при зачинених дверях. Доставка отриманої готівки з банку здійснюється, в разі потреби, з охороною; не можна перевозити готівку в громадському транспорті.

З касиром обов'язково укладається договір про матеріальну відповідальність.

Підприємства можуть розраховуватись готівкою як за рахунок коштів, одержаних у банку, так і за рахунок готівкової виручки. Сума готівкового розрахунку з одним підприємством (підприємцем) не повинна перевищувати 10 тис. грн. на день. Ці обмеження не стосуються розрахунків з фізичними особами, бюджетами, державними цільовими фондами, а також розрахунків за спожиту електроенергію, за закуплену сільгосппродукцію тощо.

Підприємству встановлюється ліміт залишку готівки в касі одним із обслуговуючих банків за вибором підприємства. В інші

банки, де підприємство має поточні розрахунки, подаються копії заяви-розрахунку з установленим лімітом каси. Штраф за перевищення ліміту готівки в касі [1] стягується в двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день. В дні виплати зарплати впродовж трьох днів дозволяється перевищення ліміту готівки в касі.

Інвентаризація каси проводиться раптово у терміни, встановлені керівником. Результати інвентаризації оформляють актом інвентаризації. Надлишки оприбутковують у дохід підприємства, нестачі відносять на касира (крім випадків крадіжок, стихійних лих тощо).

Рух коштів у касі оформлюють такими первинними документами [5]:

— прибутковий касовий ордер (форма № КО-1);

— видатковий касовий ордер (форма № КО-2);

— платіжні, розрахунково-платіжні відомості.

Приймання готівки в касу підприємства оформлюють прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером. При прийманні готівки видається квитанція з підписами головного бухгалтера і касира та печаткою. На гроші, отримані в банку за грошовим чеком, теж оформлюють прибутковий касовий ордер.

Видачу грошей із каси оформлюють видатковими касовими ордерами або платіжними відомостями, підписаними керівником і головним бухгалтером.

Приймання і видачу готівки за касовими ордерами здійснюють тільки в день їх виписки. Касові та інші видаткові документи відразу після одержання або видачі грошей за ними підписуються касиром, а на доданих до них документах ставиться штамп або напис "Оплачено" із зазначенням дати.

Касові ордери до передання в касу реєструють у журналі реєстрації касових ордерів (форма № КО-3 або № КО-За).

Аналітичний облік

Регістром аналітичного обліку з обліку касових операцій є касова книга (форма № КО-4).

Кожна операція за кожним прибутковим і видатковим касовим ордером записується в касову книгу в день її здійснення.

Записи в касовій книзі здійснюються у двох примірниках через копіювальний папір. Другий примірник — відривний, це звіт касира, який щоденно передається до бухгалтерії з прикладеними касовими ордерами під розпис у касовій книзі.

Аркуші касової книги повинні бути пронумеровані, прошнуровані, скріплені печаткою підприємства та кількість їх засвідчена підписами керівника і головного бухгалтера.

Виправлення в касовій книзі не допускаються; зроблені виправлення (поточного дня) засвідчуються підписами касира та головного бухгалтера.

Дозволяється ведення касової книги на комп'ютері.

Синтетичний облік ведеться на активному рахунку 30 "Каса", субрахунки:

301 "Каса в національній валюті";

302 "Каса в іноземній валюті".

Надходження грошей відображається за дебетом, витрачання — за кредитом рахунку. В балансі сальдо цього рахунку відображається в розділі 2 активу.

Регістри синтетичного обліку:

— повна журнально-ордерна форма — Журнал-ордер 1, Відомість 1;

— скорочена журнально-ордерна форма — Журнал-ордер 1, Відомість 1;

— спрощена форма — Відомість 1-м (або В-4).

 









Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.