Теорія термічної обробки металів

Термічна обробка металів – це теплова обробка, з допомогою якої змінюють структуру та фізико – механічні властивості у бажаному напрямку.

Змінюючи температуру нагрівання, тривалість витримки при даній температурі, швидкість нагрівання і охолодження, можна надавати сплавам різних структур та властивостей.

Основи термічної обробки були розроблені основоположником сучасного металознавства Д. К. Черновим. Подальший розвиток теорії і практики термічної обробки отримала в роботах С. С. Штейнберга, А. А. Бочвара, Г. В. Курдюмова, Н. А. Мінкевича, О. П. Гуляєва, В. Д. Садовського, К. Ф. Стародубова, та ін..

Теорія термічної обробки – опис процесів, які відбуваються у металі при нагріванні чи охолодженні.

В теорії термічної обробки приймають участь такі фази і структури:

Ферит – твердий розчин вуглецю у α – Fe.

Аустеніт – твердий розчин вуглецю у γ - Fe.

Мартенсит – перенасичений твердий розчин вуглецю у α – Fe.

Перліт – суміш фериту і цементиту.

При термічній обробці відбуваються такі чотири перетворення:

- перліту в аустеніт вище точки А₁ при нагріванні: Ф + Ц → А;

- аустеніту в перліт нижче точки А₁ при охолодженні: А →Ф + Ц;

- Аустеніту в мартенсит при температурах метастабільної рівноваги цих фаз: А → М;

- Перетворення мартенситу на ферито – цементитну суміш (розпадання мартенситу): М → Ф + Ц.

Перетворення при термічній обробці відбуваються при певних температурах, які відповідають критичним температурам сплавів, або чистого заліза:

А₂ – точка Кюрі – 768 ⁰С;

А₁ – 727 ⁰С;

А₃ – 911 ⁰С; α → γ

А₄ – 1399 ⁰С; γ → α

Для сплавів А₃ – GS; А₁ – PSK; А_m – SE.

При нагріванні точки позначаються Ас, а при охолодженні А_r; А_с1; А_с3; А_сm; А_r1; А_r3; А_rm.

Перетворення відбуваються в зв’язку зі зміною вільної енергії фаз (структур) в залежності від температури. При температурах вище А₁ найменшу вільну енергію має аустеніт і тому йде перетворення перліту в аустеніт. Нижче А₁ спостерігається зворотне перетворення. При температурах нижче t₀ вільна енергія перліту мінімальна, але робота, яка необхідна для переходу аустеніту в мартенсит менша ніж для утворення перліту, і тому перехід аустеніту в мартенсит передує подальшому переходу мартенситу в перліт. Останній перехід енергетично вигідніший у всьому температурному діапазоні.

Перше перетворення – утворення аустеніту

Перше утворення аустеніту із Ф – Ц суміші при нагріванні проходить дифузійним шляхом і відчиняється основним положенням теорії кристалізації.

Розглянемо перетворення Ф –Ц суміші (П) в аустенітній на прикладі евтектоїдної (0,8%С) сталі. При нагріванні до температури Ас₁, відповідно до діаграми Fe – Fe₃C відбуваються у сталі такі процеси: розчинення у фериті деякої кількості цементиту у відповідності з лінією PQ; рекристалізація : якщо сталь зазнавала попередньої пластичної деформації; збільшення розчинності вуглецю у фериті. При підвищенні температури вище Ас₁, концентрація вуглецю в окремих ділянках фериту збільшується. Такі ділянки фериту нестійкі і вони перетворюються в аустеніт, який є стабільним при даній температурі. Аустеніт при температурі дещо вище точки Ас₁ містить приблизно 0,8% С. Утворення зразків критичного розміру проходить за рахунок флуктуації розташування атомів. В об’ємі фериту на границі з цементитом виникають флуктуаційні ділянки з граткою аустеніту, у які поступає вуглець із карбіду. В утворенні пластинчатої ділянки γ – фази від Fe₃С дифундує вуглець і вони стають здатними до росту зародками аустеніту. При рості зародка когерентність α і γ – граток порущується, зсувний механізм замінюється на нормальний механізм росту, і зерна аустеніту набувають рівновісну форму.

Після зникнення фериту і цементиту, і відповідно, границь між ними, де переважно зароджувався аустеніт, спостерігається тільки ріст зерен аустеніту без утворення нових зародків. Аустеніт, який утворився, є неоднорідним за вмістом вуглецю. В ділянках, які прилягали до частинок цементиту, концентрація вуглецю у аустеніті вище, ніж у ділянках, які межували з феритом. Під впливом цього градієнта концентрації здійснюється дифузія атомів вуглецю в аустеніті в напрямку від границі з цементитом до ділянок, які межують з феритом. В результаті розчинення цементиту в аустеніті проходить його стабілізація. Таким чином, ріст ділянок аустеніту відбувається в результаті поліморфного α в γ перетворення і дифузії вуглецю.

Зростання ділянок аустеніту при такому перетворенні протікає швидше, ніж розчинення цементиту. Тому після перетворення фериту в аустеніт у структурі сталі зберігається іще деяка кількість цементиту і для його розчинення в аустеніті тривалість ізотермічної витримки повинна бути збільшена. Аустеніт, який утворився по описаному перетворенню, є неоднорідний по складу, і для його гомогенізації потребується додатковий час.

Для опису переходу ферито – цементитної структури в аустеніт часто користуються діаграмами ізотермічного утворення аустеніту, які дають уявлення про перетворення при різних температурах.

Швидкість перетворення ферито – цементитної структури в аустеніт, окрім температури нагрівання, залежить від її вихідного стану. Чим дисперсніша ферито – цементитна структура, тим більше виникає зародків аустеніту і швидше протікає процес аустенізації. Попередня сфероїдизація цементиту, особливо з утворенням крупних його глобулей, уповільнює процес утворення аустеніту.

При нагріванні доевтектоїдної чи заевтектоїдної сталі процес аустенізації ускладнюється перетворення структурно вільного фериту в аустеніт чи розчиненням надлишкового цементиту. При нагріванні доевтектоїдної сталі зародки аустеніту можуть виникати і на границях феритних зерен. У цьому випадку дифузія вуглецю по міжфазній границі приведе до намагання цементиту розчинятися у фериті, що буде призводити до перетворення фериту в аустеніт.

Чим більше у сталі вуглецю, тим швидше протікає аустенізація, що пояснюється збільшенням кількості цементиту, а відповідно, і зростанням сумарної поверхні розділу фериту і цементиту.

Легування хромом, молібденом, вольфрамом, ванадієм та іншими карбідоутворюючими елементами затримує аустенізацію через утворення легованого цементиту чи важко розчинних у аустеніті карбідів легувальних елементів. Відповідно більше часу необхідно і для гомогенізації аустеніту, оскільки дифузійна рухливість цих елементів у гратці γ – фази значно нижча, ніж вуглецю.

При безперервному нагріванні перетворення перліту в аустеніт протікає в деякому інтервалі температур. Початок перетворення ферито – карбідної структури в аустенітну відповідає температурі трохи вище Ас₁, кінець поліморфного α в γ перетворення – температурам лінії Ас₃ і повне розчинення карбідів – температурам, що утворюють лінію Асm. Чим вище швидкість нагрівання, тим при більш високій температурі протікає перетворення. Інтервал температур, у якому протікає перетворення перліту в аустеніт, тим більший, чим вища швидкість нагрівання, тому при швидкісному нагріванні (СВЧ), температура нагрівання для аустенізації сталі повинна бути вищою, ніж при порівняно повільному пічному нагріванні.

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: