Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Ефективність підвищення продуктивності праці.





Основні фактори, що впливають на зростання продуктивності праці.

Різноманітні фактори, що впливають на зміну продуктивності праці, можна поділити на такі основні групи: державна економічна політика, структурні фактори та зміна обсягу виробництва, технічний рівень виробництва, організаційний рівень виробництва, соціальні чинники, інші фактори.

Державна економічна політика являє собою проведену урядом країни генеральну лінію економічних дій та заходів, які вживаються для досягнення намічених цілей, завдань та вирішення соціально-економічних проблем.

Структурні фактори пов'язані з припиненням або скороченням попиту на одні види продукції і появою або збільшенням попиту на інші. Структурні фактори характеризують зміну виробництва продукції як за обсягом, так і по номенклатурі і якості і призводять до зміни співвідношень між різними видами продукції.

Технічний рівень виробництва пов'язаний із застосуванням прогресивної технології та нової техніки, з використанням нових видів сировини і матеріалів. Технічний рівень виробництва досягається впровадженням нових прогресивних технологій, використанням нових видів сировини і матеріалів, автоматизацією і механізацією виробництва, модернізацією обладнання, заміною морально застарілого обладнання новим. Вплив технічного рівня виробництва на зміну продуктивності праці характеризуется наступними основними показниками: енергооснащеністю і електрооснащеністю праці, матеріаломісткістю, рівнем механізації праці, рівнем автоматизації виробництва.

Організаційний рівень виробництва включає рівень організації управління виробництвом, рівень організації виробництва, рівень організації праці. Рівень організації управління виробництвом передбачає вдосконалення структури апарату управління, а також системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом. Рівень організації виробництва характеризується поліпшенням як матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, так і організації виробничих підрозділів і розстановки обладнання в основному виробництві; удосконаленням організації допоміжних служб і господарств. Рівень організації праці передбачає поліпшення поділу і кооперації праці; використання передових прийомів і методів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; застосування технічно обґрунтованих норм затрат праці; використання гнучких форм організації праці; поліпшення професійного підбору кадрів, їх підготовки і підвищення кваліфікації; покращення умов праці, раціоналізацію режимів праці і відпочинку.



Соціальні фактори включають умови праці, якісний рівень персоналу, відношення працівників до праці. Умови праці являють собою сукупність елементів виробничого середовища і трудового процесу, що впливають на функціональний стан організму людини. Умови праці поділяють на санітарно-гігієнічні, психофізіологічні, естетичні, соціально-психологічні.

Кваліфікація працівників суттєво впливає на продуктивність праці. Рівень кваліфікації працівників визначається у відповідності зі ступенем складності робіт, які вони можуть виконувати, характеризується рівнем оволодіння знаннями і трудовими навичками з професії (спеціальності) і вимірюється розрядом у тарифній сітці. Середній тарифний розряд працівників, визначає рівень кваліфікації трудового колективу, повинен бути доповнений показником середнього тарифного розряду роботи, так як фактично працівники можуть використовуватися на роботах, тарифікованих нижче або вище присвоєного розряду.

Відношення працівників до праці позначається на трудовій дисципліні, використання робочого часу, інтенсивності праці.

Вимірювання росту продуктивності праці.

Темп зростання продуктивності праці являє собою відношення величини показника продуктивності праці за цей час до величині його за безпосередньо передує такий же час або до величини за яке-небудь інше аналогічне час, прийняте за базу порівняння.

Зростання продуктивності праці за рахунок одночасної зміни обсягу виробленої продукції і чисельності працівників може бути обумовлений наступними співвідношеннями:

зростання обсягу виробленої продукції — скорочення чисельності працівників;

зростання обсягу виробленої продукції — чисельність працівників залишається незмінною;

зростання обсягу виробленої продукції — збільшення чисельності працівників, але більш низькими темпами;

обсяг виробленої продукції залишається незмінним — скорочення чисельності працівників;

скорочення обсягу виробленої продукції — скорочення чисельності працівників, але більш швидкими темпами.

Підвищення продуктивності праці за рахунок одночасної зміни витрат живої праці і витрат минулого (уречевленої) праці може бути представлена у вигляді наступних співвідношень:

зниження витрат живої праці, зниження витрат минулого праці;

зниження витрат живої праці — витрати минулого праці не змінюються;

збільшення витрат живої праці — зниження витрат минулого праці, але більш швидкими темпами;

витрати живої праці не змінюються — скорочення витрат минулого праці;

зниження витрат живої праці — збільшення витрат минулого праці, але більш низькими темпами.

Зростання продуктивності праці у зв'язку зі зниженням трудомісткості продукції визначається за формулою:

де - темп приросту продуктивності праці, %;

- скорочення трудомісткості одиниці продукції, чол-год;

,

- трудомісткість виготовлення одиниці продукції до впровадження заходу, чол-год;

- трудомісткість після впровадження заходу, люд. год.

Підвищення продуктивності праці в зв'язку з відносним вивільненням чисельності працівників визначають за формулою:

де - відносне вивільнення чисельності працівників, осіб;

Ч0 - чисельність працівників, зайнятих на виробництві продукції до впровадження заходу, чол.

Зростання продуктивності праці у зв'язку з поліпшенням використання робочого часу визначають за формулою:

де Ф0,1 - фонд робочого часу на одного працівника відповідно до і після здійснення організаційного заходу, ч.

Лекція №26 "Оплата праці"

План:

1 Організація оплати праці.

2 Форми та системи оплати праці.

3 Основна та додаткова заробітна плата.

Зміст:

Організація оплати праці

Організація заробітної плати на підприємстві визначається трьома взаємопов'язаними елементами: нормуванням праці, тарифної системою, формами та системами заробітної плати.

Нормування праці дозволяє встановити всебічно обґрунтовані норми його витрат, якими оцінюються результати праці. Норми є основою для оплати праці та для матеріального заохочення працівника залежно від його внеску в загальні результати колективної праці.

Тарифне нормування заробітної плати спрямовано на забезпечення правильної оцінки і оплати конкретних видів праці залежно від її кількості, якості і умов, в яких вона здійснюється. Головним змістом тарифного нормування є розробка тарифної системи оплати праці, яка включає тарифну ставку, тарифну сітку і тарифно-кваліфікаційні довідники.

Розробка і використання різних форм і систем оплати праці дозволяють застосувати у кожній групі та категорії працюючих певний порядок обчислення заробітку.

Для того, щоб заробітна плата стала потужним спонукальним стимулом до високопродуктивної праці, її організація повинна здійснюватися при дотриманні підприємством наступних принципів:

правильність встановлення залежності заробітної плати від кількості і якості праці

підвищення рівня оплати праці на основі зростання його продуктивності;

відповідність форм і систем заробітної плати специфіці організації виробництва;

посилення ролі премій, які залежать від розмірів одержуваного прибутку;

забезпечення правильного співвідношення між рівнем оплати праці робітників, спеціалістів, службовців, керівників;

простота побудови оплати праці кожного працівника підприємства;

диференціація заробітної плати залежно від умов праці.

Підприємства мають широкі права в області оплати праці, а саме: вони можуть визначати форми і системи оплати праці; вводити доплати за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування; встановлювати по кожній категорії працівників надбавки і доплати; розробляти і затверджувати положення про преміювання працівників; визначати конкретні напрями використання фонду матеріального заохочення.

Тарифна система оплати праці являє собою сукупність нормативів, що використовуються для диференціації і регулювання рівня заробітної плати різних груп і категорій працівників залежно від кваліфікації, умов, важкості та інтенсивності праці, а також особливостей виробництва.

При організації оплати праці застосовують три основні елементи тарифної системи:

єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників;

тарифно-кваліфікаційні характеристики службовців;

тарифні сітки і стартові (мінімальні) тарифні ставки.

Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник становить собою збірник, який містить тарифно-кваліфікаційні характеристики робітників, згруповані за виробництвами та видами робіт незалежно від того, на підприємствах якої ці галузі виробництва та види робіт є. Цей збірник виконує роль державного нормативного документа.

На основі ЄТКД здійснюється тарифікація робіт і робітників, тобто віднесення кожної роботи (операції) до відповідного тарифного розряду, а також присвоєння робітникам тарифних розрядів, відповідних їх кваліфікаційної підготовки.

Тарифікація службовців (керівників, фахівців і технічних виконавців) виконується на основі тарифно-кваліфікаційних характеристик, які забезпечують єдність у визначенні посадових обов'язків працівників і пред'явлених до них кваліфікаційних вимог.

Тарифно-кваліфікаційні характеристики поширюються на працівників усіх підприємств галузі. Одночасно визначаються вимоги до необхідного профілю підготовки працівників.

Тарифна сітка є важливим елементом тарифної системи. Вона встановлює певні співвідношення в розмірах тарифних ставок залежно від кваліфікації, складності праці. Ці співвідношення складаються з встановленого числа розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів, які показують, у скільки разів оплата праці відповідного розряду більше оплати робіт, тарифікованих по 1-му розряду.

Тарифна ставка (оклад) — це абсолютний розмір оплати праці робітників і службовців за одиницю робочого часу. Вихідною є тарифна ставка робітника 1-го розряду першої групи (не пов'язаної з рухом поїздів), тарифний коефіцієнт якої дорівнює одиниці.

Тарифну ставку робітника першого розряду визначають, виходячи з мінімального розміру оплати праці, визначеного в галузі. Розмір мінімальної заробітної плати є державною соціальною гарантією і повинен встановлюватися на рівні вартості споживчого кошика.

Мінімальний розмір оплати праці на підприємствах залізно-дорожнього транспорту встановлюють на основі колективно-договірного угоди між залізницями і профспілкою робітників залізничного транспорту та транспортного будівництва на основі соціального партнерства.

Оплата праці працівників, зайнятих в основний діяльності залізниць, здійснюється на основі єдиних тарифних ставок і окладів, які визначаються, виходячи з мінімальної заробітної плати в галузі, і тарифних коефіцієнтів, передбачених галузевою єдиною тарифною сіткою (ГЄТС).

Оплату праці керівників, фахівців і технічних виконавців виробляють за місячними посадовими окладами, розмір яких визначають множенням мінімальної заробітної плати, встановленої в галузі, на тарифний коефіцієнт присвоєного розряду кваліфікації.

В тарифних ставках і окладах, які визначаються на основі ГЄТС, враховані кваліфікація працівників і складність виконуваних ними робіт. При розрахунку заробітної плати враховують також доплати, надбавки та інші виплати стимулюючого характеру, передбачені законодавством. Види і розміри надбавок та доплат стимулюючого характеру підприємства визначають самостійно в межах коштів, наявних у їх розпорядженні.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.