Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Євпраксія-Зоя та її трактат “Мазі”.





Історія Євпраксії така. Із дитинства вона цікавилась секретами народної медицини, вивчала властивості цілющих рослин та мазей.

Ставши дорослою вона почала лікувати бідних людей.

Стан медицини в Київськiй Русi добре показано в роботi Евпраксiї Київської (Зої) - внучки Володимира Мономаха, яка написана нею у Вiзантiї (початок ХII ст.)- трактат „Мазі”. Цей трактат складається із 5 частин. У першій частині – загальний огляд уявлень про гігієну. У другій – поради щодо дотримання гігієни шлюбу, під час вагітності та догляду за дитиною. В третій частині – положення про гігієну харчування. В четвертій – інформація про зовнішні захворювання та рецепти лікування зубних та шкірних хвороб. В п’ятій частині – серцеві та шлункові захворювання та поради з їх профілактики.

Деякі поради, дані Євпраксією, цілком відповідають сучасним поглядам. Наприклад, у главі “Як повинна вести себе вагітна жінка”, вона дає пояснення тому, що вагітна повинна остерігатися втоми, не повинна підніматися вгору, мусить митися в лазні із помірною температурою. У главі “Як повинна вести себе годуюча жінка” Євпраксія-Зоя пише про те, що жінка, яка годує немовля, повинна бути молодою, здоровою, із помірною вагою, та мати біле молоко із приємним запахом. Така жінка повинна тримати тіло своє в чистоті, тобто митися в лазні кожних три дні. Окрім цього вона повинна отримувати допомогу у вигляді додаткового харчування.

 

 

Києво-Могилянська академія та її відомі випускники.

 

Києво-Могилянська академія — перша в Наддніпрянській Україні вища школа, одна з найстаріших в Європі, основний культурно-освітній центр усієї Східної Європи XVII–XVIII ст. Стояла на рівні передових університетів того часу, відігравала надзвичайно велику роль у поширенні культури як в Україні, так і на східних європейських просторах. Київська академія мала велику книгозбірню, де зберігались рукописи з різних галузей знань, в тому числі з медицини.



 

Київські професори створили в Москві 1687 р. Слов’яно-Греко-Латинську академію. Велику підготовчу роботу для цього виконали, зокрема, Єпіфаній Славинецький та Арсеній Сатановський. Закінчивши Київську братську школу, вони вчилися за кордоном, далі працювали викладачами у Києво-Могилянському колегіумі. На вимогу царя Олексія Михайловича переїхали до Москви для виправлення за першоджерелами релігійних книг. Є. Славинецькому належить переклад (1658) скороченого підручника анатомії Андреаса Везалія під заголовком: «Врачевска анатомия с латинска, от книги Андреа Вессалия Брукселенска». До наших часів переклад не зберігся. Єпіфаній Славинецький разом з Арсенієм Сатановським і ченцем Ісаєм переклали також ще космографію, в якій пояснювалися системи Птолемея та Коперника. Крім того, Єпіфаній Славинецький займався викладанням «вольних наук» в школі при Андріївському монастирі. Помер у Москві 1675 р.

 

 

Цехова медицина.

Ремісники середньовічних міст з економічних і правових причин об’єднувалися в цехи. Документальні відомості про ремісників-лікувальників, або цирульників, знаходимо в архівах з кінця XIV ст., коли по містах України заведено було самоврядування, відоме в історії під назвою Маґдебурзького права. В XV ст. Київському маґістратові були підпорядковані 16 ремісничих цехів різних спеціальностей, між ними був і цех цирульників.

Печатка Київського цеху цирульників із зображенням бритви, ножиць, гребінця з косою, банки з п’явкою та зубних щипців (Київський історичний музей).

 

Зразком для цехів цирульників в Україні був львівський цех, заснований у 1512 р.

 

Статути цехів цирульників розрізняли таких членів свого об’єднання: 1) учнів, яких в Україні називали «хлопцями»; 2) підмайстрів — вони називалися «молодиками», «челядниками»; 3) майстрів. Учнів приймали віком 12 років, письменність для них була не обов’язковою. Кожний учень перед вступом вносив до цехової скриньки певний внесок (від 6 грошів до 6 злотих). Навчання учня тривало три роки. Учнів у одного майстра не повинно було бути більше 3–4-х. Їх вчили ставити банки, сухі та з насічками (криваві), розрізати гнояки, виривати зуби, перев’язувати рани, накладати лещата при переломах, вправляти вивихи, виготовляти різні пластирі для лікування ран. Учні вивчали ознаки певних хвороб і обов’язково голярську справу.

Члени цеху конкурували між собою. Крім цехових цирульників, у великих містах медичною практикою займалося багато цирульників, які в цехи з тієї чи іншої причини не були вписані. Називалися вони «партачами» (приватниками). Між обома групами йшла запекла боротьба. Власники маєтків мали своїх цирульників з кріпаків, яких віддавали в науку до лікарів або до міських цирульників.

 

Найпоширенішим методом лікування, яким користувалися цирульники, було кровопускання. Його широко практикували в майстернях, лазнях і по домівках. Перед початком весняних польових робіт робили масові кровопускання, щоб звільнити людей від зимової «спрацьованої» крові. Вважали, що кровопускання посилює міцність і працездатність.

 

Великі ремісничі цехи мали свої шпиталі. Менші цехи об’єднувалися і мали один шпиталь. У деяких містах шпиталі утримувалися на гроші, що їх одержували за користування міськими вагами, за переїзд через мости, переправу поромом. Крім шпиталів, які утримувалися на громадські кошти, були в Україні шпиталі, існування яких забезпечувалося заповітами заможних осіб, які відписували для цього села, млини, шинки тощо.

 

 

Медицина Запорізької Січі.

 

Цікавим було медичне забезпечення на Запорізькій Січі. Життя запорізьких козаків здебільшого минало в походах і бойових сутичках. Допомогу при різних пошкодженнях та захворюваннях вони подавали за правилами та засобами народної медицини. Козаки вміли пускати кров, виривати зуби, виготовляти пластирі для лікування ран, накладати лещата при переломах. Вирушаючи в похід, вони разом із запасами зброї і харчами брали й ліки.

 

Більш-менш докладні відомості про лікувальні звичаї запорізьких козаків знаходимо у рукописах французького інженера Боплана, який прожив на Україні 17 років і свої спостереження виклав у окремій книзі, надрукованій у 1650 р. Він пише: «Я бачив козаків, які, щоб позбутись гарячки, розбавляли у чарці горілки півзаряду пороху, випивали цю суміш, лягали спати і на ранок просинались у доброму стані. Часто бачив я, як козаки, поранені стрілами, коли не було цирульників, самі засипали свої рани невеликою кількістю землі, яку перед цим розтирали на долоні слиною. Козаки хвороб майже не знають. Більша частина з них помирає в сутичках з ворогом або від старості... Від природи наділені вони силою та ростом високим...». Боплан зазначає також, що під час зимових походів серед козаків великих втрат від холоду не було, оскільки вони тричі на день їли гарячу юшку з пива, яку заправляли олією та перцем.

 

Звичайно, відомості Боплана не завжди вірогідні. Іноді вони ґрунтувалися на переказах і домислах, не відбиваючи повною мірою дійсного стану лікарської допомоги.

 

З походів запорізькі козаки поверталися з великою кількістю поранених, частина яких залишалась назавжди каліками. З цих причин козаки змушені були мати свої шпиталі.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.