Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Лекція Предмет і зміст курсу. Поняття конфліктної ситуації і конфлікту.





Шановні студенти! Курс: «Конфліктологія» вводиться до навчальної програми. На мою думку курс дуже важливий і вкрай необхідний для будь-якої людини, яка вступає в трудову та комунікативну діяльність, і тим . в тому чи іншому випадку буде втягнута в управління колективом. більше для людини з вищою освітою, оскільки вона обов’язково. Предметом вивчення курсу « Конфліктологія» буде сама людина з її потребами, емоціями та інтересами, а також ті суспільні відносини, що виникають між людьми в процесі праці.

Ключові поняття:конфлікт, ситуація,

Мета та завдання:

простежити генезиз проблемних питань.

Показати можливості та переваги індивідуального консультування, висвітлити головні питання даної теми.

Мета: дидактична ( навчальна) мета:оволодіти знаннями про індивідуальне консультування; засвоїти властивості психологічного консультування; ознайомитись з принципами організації консультування,; засвоїти нову інформацію; сформулювати ключові поняття, уявлення; систематизувати знання; розширити знання; узагальнити знання, набути новий матеріал;

Виховна мета: створити атмосферу емоційного підйому; викликати почуття гордості, інтересу, відповідальності, співпереживання, співчуття, радості поваги; прищепити професійні якості ( уважність, охайність, осмислене ставлення до виконуваної роботи, аналітичний погляд на…); досягти усвідомлення важливості вивчення даного курсу; пробудити в пізнавальній, творчій, трудовій діяльності прагнення до нових знань.; прививати культурну поведінку; розвивати пізнавальні можливості, самостійність, працелюбство, здібності до вивчення нової дисципліни; сприяти формуванню ідей, поглядів, звичок; формувати відповідальне ставлення до професії; виховувати зацікавленість дисципліною, прагнення отримувати нові знання самостійно; сприяти формуванню правової грамотності; формувати вибіркову спрямованість сприймання (властивостей предметів, часу, дій, руху тощо); сприяти формуванню пізнавального інтересу, розвитку технічних умінь у процесі навчання); виховувати професійні риси, почуття відповідальності; удосконалювати професійну увагу (зосередженість, активність, стійкість);



План:

1.Становлення конфліктологічних ідей і поглядів.

Перш за все необхідно усвідомити, що виникненню конфліктології як самостійної теорії і практики наприкінці 50-х років передував тривалий період формування, накопичення та розвитку конфліктологічних ідей і поглядів, спочатку в рамках філософії, а пізніше – соціології, психології й інших наук. У зв'язку з цим важливо проаналізувати еволюцію наукових поглядів на конфлікт, виділяючи нижченаведені періоди.

Найдавніші часи. У цьому періоді заслуговують на увагу погляди китайських мислителів. Особливе місце серед них належить Конфуцію (551-479 рр. до н.е.), одному з перших китайських філософів. Його філософські, у тому числі і конфліктологічні, ідеї розвивалися іншими китайськими мислителями протягом багатьох століть. Погляди на проблему конфлікту ми знаходимо в численних моральних заповідях Конфуція. От одна з них: «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі й у родині до тебе не будуть ставитись ворожнечо».

Джерело конфліктів мислитель вбачав в розподілі людей на «шляхетних чоловіків» (освічених, грамотних і вихованих людей) і простолюдинів («малих людей»). Неосвіченість і невихованість простолюдинів веде до порушення норм людських взаємин, до порушення справедливості. Для «шляхетних чоловіків» основу взаємин складає порядок, а для «малих людей» – вигода.

Для з'ясування передісторії конфліктології істотне значення має звернення до античної філософії, у рамках якої вперше була почата спроба раціонального пояснення світу.

Античні погляди на конфлікт будувалися на основі філософського вчення про протилежності. Зіткнення і єдність протилежностей, за Гераклітом (біля 520-460 рр. до н.е.), є загальним і універсальним способом розвитку. Згідно з його словами, «протилежне погоджується, а з незгодного з'являється найкраща гармонія».

У Геракліта ми знаходимо: «Війна – батько усього і всього цар. Одним вона визначила бути багатими, іншим – простими людьми, одних зробила рабами, інших – вільними». На відміну від Геракліта, який по суті виправдовував війну, Платон (біля 427—347 рр. до н.е.) засуджував її, розглядаючи як найбільше зло. Аналогічної оцінки війни як найгострішого соціального конфлікту дотримувався й інший великий мислитель Давньої Греції – Демокрит (біля 460-370 рр. до н.е.). Він говорив: «Громадянська війна є нещастям для однієї й іншої ворогуючих сторін...».

Але не тільки війна як соціальний конфлікт потрапляє в поле зору античних мислителів. Цікаві конфліктологічні ідеї, пов'язані з державним устроєм, можна знайти, наприклад, у Аристотеля (384-322 р. до н.е.), який стверджував, що держава є інструментом примирення людей. Людина поза державою,на його думку,агресивна і небезпечна. Не менший інтерес викликають соціально-етичні й правові ідеї Демокрита, який вказував, що «закони не забороняли б кожному жити за своїм смаком, якби кожний не шкодив один одному, тому що заздрість сприяє початку ворожнечі».

Середні віки.Найважливішою особливістю конфліктологічних ідей, що одержали свій розвиток у поглядах середньовічних мислителів, було те, що, в основному, вони носили релігійний характер Для підтвердження даної тези можна звернутися до слів Аврелія Августина (354-430 рр. н.е.) про єдність людської табожественної історії, що протікає одночасно в протилежних і нероздільних сферах. Ця протилежна і нерозділена історія являє собою вічну битву двох царств (градов) — Божого та земного. Багато в чому схожі з поглядами Августина конфліктологічні ідеї іншого відомого мислителя Середньовіччя — Фоми Аквінського (1225-1274 рр.). Ці погляди можна знайти в його міркуваннях про царство філософського пізнання і богослов'я, про світську і духовну владу, про людське буття і Бога, і про багатьох інших.

Епоха Відродження.Істотною особливістю поглядів мислителів епохи Відродження на проблему конфлікту є те, що вони (погляди) сформувалися в результаті розвитку на більш високому рівні ідеї давньогрецької філософії про велич людського розуму, про його роль у пізнанні навколишнього світу. Звільняючи сприйняття людських проблем від влади релігійної свідомості, філософи цієї епохи надавали цим проблемам земний зміст. Аналізуючи погляди видатних мислителів цього періоду — Миколи Кузанського (1401-1464рр.), Миколи Коперніка (1473-1574 рр.), Джордано Бруно (1548-1600 рр.), Ніколо Макіавеллі (1469-1527 рр.), важливо звернути увагу на те, що багато хто з них піддавалися репресіям з боку церкви, знаходилися з нею в стані найгострішого конфлікту. Разом з тим вони вірили в силу людини, її розум і гармонію, здатність перебороти соціальні конфлікти.

Новий час і епоха Просвіти. При аналізі конфлікто-логічних поглядів мислителів Нового часу й епохи Просвіти важливо усвідомити соціально-культурні умови і суспільний уклад того періоду. Насамперед, це була епоха не тільки могутнього економічного, але і виняткового культурного підйому європейських країн. Усе це створювало передумови до системного підходу в пізнанні явищ навколишнього світу, в тому числі й до вивчення конфліктів. Найбільш характерні для розглянутого періоду погляди на конфлікт містилися в роботах Френсіса Бекона (1561-1626 рр.), Томаса Гоббса (1588-1679 рр.), Жан-Жака Руссо (1712-1778 рр.), Адама Сміта (1723-1790 рр.) та ін. Зокрема, Ф. Бекон одним з перших застосував системний підхід до аналізу причин соціальних конфліктів усередині країни. Цікава в цьому сенсі концепція Т. Гоббса про природний стан суспільства як «війна всіх проти всіх», «Людина людині вовк».

Перша половина XIX століття.На цьому етапі розвитку конфліктологічної думки особливу цінність мають погляди представників класичної німецької філософії — Іммануїла Канта (1724-1804 рр.), Георга Гегеля (1770-1831 рр.), Людвіга Фейєрбаха (1804-1872 рр.) і ін. Звертаючись до поглядів видатних мислителів першої половини XIX століття, важливо акцентувати увагу на їхніх глибоких філософських міркуваннях про найгостріші соціальні проблеми того часу. Зокрема, такою була проблема війни та миру. Цікавими в цьому плані є ідеї І. Канта («про вічний світ»), Г. Гегеля («про війну як засіб морального очищення народів».) й ін.

Друга половина XIX - початок XX століття.Звертаючись до зазначеного періоду еволюції конфліктологічної думки важливо зрозуміти, що він займає виняткове місце в становленні конфліктології як самостійної теорії, що обумовлено такими факторами:

1. До цього часу був накопичений досить великий обсяг інформації з проблеми конфлікту. Вона містилася в поглядах видатних мислителів минулих епох;

2. Цей час характеризувався найсильнішими соціальними потрясіннями — війнами, економічними кризами, соціальними революціями і т.п. Усе це вимагало глибокого наукового аналізу, нових теоретичних підходів до дослідження соціальних проблем;

3. У цей період виникає цілий ряд нових наук і концепцій, що докорінно змінили людські можливості соціального пізнання. Серед цих наук — марксистська філософія, основи якої заклали Карл Маркс (1818-1883 рр.) і Фрідріх Енгельс (1820-1895 рр.); соціологія, що веде свій початок з робіт Огюста Конта (1798-1857 рр.); психологія, біля витоків якої стояв Вільгельм Вундт (1832-1920 рр.).

Особливо слід зазначити роботу німецького теоретика Карла Клаузевіца (1780-1831рр.) «Про війну», а також роботи Георга Зіммеля (1858-1918 рр.), Питирима Сорокіна (1889-1968 рр.) в галузі соціології, роботи Зігмунда Фрейда (1856-1939 рр.) і його учнів в галузі психології.

2..Поняття конфлікту.Сутність конфлікту у вітчизняній та зарубіжній літературі
Соціальна неоднорідність суспільства, розходження в рівні доходів, влади, престиж і т. д. нерідко призводять до конфліктів. Конфлікти є невід'ємною частиною суспільного життя. Особливо багата на конфлікти сучасне життя російського суспільства. Все це обумовлює пильну увагу вчених до дослідження конфліктів. Конфлікт завжди пов'язаний з суб'єктивним усвідомленням людьми суперечливості своїх інтересів як членів тих чи інших соціальних груп. Конфлікт - це зіткнення протилежних цілей, позицій, думок і поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії (6, с. 7). Соціолог Скотт Д. дає таке визначення конфлікту: «Під конфліктом я маю на увазі реальну боротьбу між діючими людьми або групами, незалежно від того, які витоки цієї боротьби, її способи і засоби, що мобілізуються кожної із сторін» (20, с. 123) . Конфлікт - це поширена риса соціальних систем, він неминучий і невідворотний, а тому повинен розглядатися як природний фрагмент людського життя. Конфлікт має бути прийнятий як одна з форм нор мального людської взаємодії. Конфлікт - це нормально (16, с. 66). Конфлікт не завжди і не обов'язково призводить до руйнувань. Навпаки, це один з головних процесів, службовців збереженню цілого. За певних умов навіть відкриті конфлікти можуть сприяти збереженню життєздатності і стійкості соціального цілого. Конфлікт не слід сприймати як однозначно деструктивне явище і так само одне однозначно оцінювати.
Сучасне розуміння конфліктів припускає, що конфлікт містить в собі потенційні позитивні можливості. Загальна ідея позитивного ефекту конфліктів зводиться до наступного: «Продуктивність конфронтації виникає з того факту, що конфлікт веде до зміни, зміна веде до адаптації, адаптація веде до виживання». Конфлікт - ► зміна - ► адаптація - ► виживання (5, с.197).
Цінність конфліктів у тому, що вони запобігають окостеніння системи, відкривають дорогу інноваціям. Конфлікт - це стимул до змін, це виклик, що вимагає творчої реакції. У конфлікті потенційно закладено потужний конструктивний початок, а значить конфлікт - це може бути добре (17, с. 46).
Конфлікт, може бути, управляємо, причому управляємо таким чином, що його негативні, деструктивні наслідки можуть бути мінімізовані або елімінувати, а конструктивні можливості посилені. Це означає, що конфлікт - це те, з чим можна працювати. Сучасна конфліктологія виходить з принципів визнання конфлікту як закономірною і природної характеристики соціальних відносин, можливості протікання конфліктів у різноманітних, в тому числі конструктивних формах, затвердження принципової можливості управління конфліктами (2, с. 65).
Існує два основних підходи у вивченні конфліктів.
1) Соціологічний підхід. Функционалистская безконфліктна модель суспільства, особливо популярна в 30-40-і роки, була розроблена в рамках структурно-функціонального аналізу, основоположником якого був Талкотт Парсонс. Вихідним пунктом структурно-функціональної теорії є принцип системного будови суспільства. Т. Парсонс розглядає суспільство як цілісну систему, що складається з безлічі функціонально взаємопов'язаних елементів. З його точки зору суспільну рівновагу досягається інтерпретацією мотивів дій, гармонізацією ролей через загальнормативний культурні стандарти, що зберігають єдність соціальної системи і функцію соціальної структури. Соціальні інститути покликані не допустити девіацій елементів системи конфліктів, забезпечити порядок і стабільність шляхом певних обмежень, заборон, контролю в суспільному житті. Отже, з точки зору Т. Парсонса, конфлікт порушує соціальний порядок, нормальне функціонування суспільства. Природним станом суспільства є гармонійні і безконфліктні відносини між елементами соціальної системи. Тому варто не допускати конфліктів, а якщо вони виникли - ліквідувати. Це роблять системні механізми саморегулювання - соціальні інститути (11, с. 158).
Основне положення теорії конфлікту Г. Зіммеля полягає в тому, що конфлікт, хоча і є однією з форм розбіжності, в той же час являє собою соціалізуючого силу, що об'єднує протиборчі сторони і сприяє стабілізації суспільства (21, с. 34).
Л. Козер у своїй класичній праці «Функції соціальних конфліктів" підкреслював, що конфлікт несе в собі не тільки деструктивну (руйнівну) функцію, у ньому закладений стабілізації суспільства. Л. Козер виокремлює основні функції конфлікту, які, на його думку, благотворно позначаються на актуальному стані суспільства і сприяють його розвитку:
1) утворення груп, встановлення і підтримання нормативних і фізичних меж груп;
2) встановлення і підтримка відносно стабільної структури внутрішньогрупових і міжгрупових відносин;
3) соціалізація та адаптація, як індивідів, так і соціальних груп;
4) створення і підтримка балансу сил і, зокрема, влади;
5) одержання інформації про навколишнє середовище (сигналізує про ті чи інші проблеми та недоліки);
6) стимулювання нормотворчості та соціального контролю;
7) сприяння створенню нових соціальних інститутів.
Л. Козер доводить, що конфлікти є продукт внутрішніх змін в суспільстві, результат взаємодії різних елементів соціальної системи. (12, с.112).
А.Я. Анцупов досліджуючи сутність конфлікту, аналізує його через поняття протиріччя. Під соціальним конфліктом у нього розуміється найбільш гострий спосіб розвитку і завершення протиріч, що виникають в процесі соціальної взаємодії, що полягає в протидії суб'єктів взаємодії і супроводжується їх негативними емоціями по відношенню один до одного (3, с. 235).
Д.Л. Зеркин розглядає конфлікт як "протиборство суспільних суб'єктів з метою реалізації їхніх суперечливих інтересів, позицій, цінностей і поглядів» (10, с. 38).
А. Н. Леонтьєв зауважує, що з розширенням зв'язків суб'єкта зі світом розширюється і число різноманітних відносин, які є об'єктивно суперечливими. Такі перехресні зв'язки породжують конфлікти, які можуть фіксуватися і входити в структуру особистості. Причому ця структура не зводиться до сукупності відносин зі світом та ієрархії між ними, а характеризується співвідношенням систем життєвих відносин, між якими відбувається боротьба (15, с. 278).
Р. Дарендорф запропонував інший погляд на світ суспільних відносин: конфлікти є всепронізивающімі, всюдисущими компонентами суспільного життя. Р. Дарендорф запропонував розглядати соціальні системи в стані безперервних змін. Соціальні зміни набувають різні форми, в тому числі форми конфлікту (14, с. 107).
Деякі соціологи марксистської і немарксистської орієнтації дотримуються думки, що конфлікт всього лише тимчасовий стан суспільства, яке може бути подолане раціональними засобами і, отже, можливе досягнення такого рівня суспільного розвитку, коли соціальні конфлікти зникнуть. Більшість же соціологів немарксистської орієнтації схиляються до думки, що існування суспільства без конфліктів неможливо (19, с. 125).
2) Психологічний підхід.
За традиційної психоаналітичної концепції людина має конфліктну природу. Центральним поняттям теоретичної системи К. Хорні є поняття базисної тривожності, проте, на відміну від 3. Фрейда і К. Юнга, К. Хорні не вважає, що конфлікт властивий природі людини спочатку. Вже починаючи зі своїх ранніх робіт, вона виходить з того, що «неврози викликаються культурними чинниками, - що більш точно означає, що неврози генеруються порушенням рівноваги в людських взаєминах». Під впливом базисного почуття тривожності людина виробляє компенсуючі стратегії поведінки, набуваючи характеру потреб. Так з'явилися три основні тенденції особистості - «рух до людей», «рух проти людей», «рух від людей» (24, с. 71).
С.Л. Рубінштейн, Є. Л. Доценко розглядають конфлікт у плані цілісної структури особистості як порушення зв'язків її підсистем і відносин. Вони вважають, що особистість є конфліктною за самою своєю природою, оскільки, з одного боку, вона прагне до розвитку, самореалізації, до ефективної адаптації в соціумі, досягненню гармонії, а, з іншого, - подібні прагнення можуть наштовхуватися на перешкоди, обумовлені характером її суперечливих відносин і зв'язків (15, с.281).
При зверненні до проблем психології особистості майже завжди зачіпаються поняття внутрішніх протиріч, боротьби мотивів, а сам конфлікт розглядається як джерело розвитку індивіда, придбання їм якісно нових утворень: таких поглядів дотримуються Л.І. Божович, К.А. Коваль, Л.М. Мітіна, О.В. Кузьменкова, В.Г. Асєєв.
Таким чином, в ході аналізу літературних джерел було встановлено, що не існує єдиної універсальної теорії конфлікту. Сьогодні поняття конфлікту не належить до певної галузі науки або практики. Різні дисципліни наділяють поняття конфлікту своїм змістом. Словом «конфлікт» позначають досить широкий спектр явищ. Одні вчені вважають, що конфлікт - одна з форм нор мального людської взаємодії, конфлікт не обов'язково призводить до руйнувань, служить збереженню цілого, може бути керованим, містить в собі потенційні позитивні можливості. Інші вчені вважають, що слід не допускати конфліктів, а якщо вони виникли - ліквідувати. Психологічний і соціологічний підхід сприяють уточненню поняття конфлікту, а також його предметної області.
2. Структура конфлікту. Конфліктна ситуація
Конфлікт як багатовимірне явище має свою структуру. Однак саме поняття «структура» трактується по-різному. Так, при аналізі об'єктів матеріальної і соціального життя часто під структурою розуміється сукупність елементів, склад ляющих об'єкт. Іноді структура розглядається як пристрій, поря док розташування елементів.
Що стосується конфлікту такі підходи є неприйнятними, тому що поряд з тим, що він є системою, конфлікт являє собою і процес. Тому структура конфлікту розуміється як сукупність стійких зв'язків конфлікту, що забезпечують його цілісність, тотожність самому се бе.
Структура конфлікту включає:
1) конфліктні відносини;
2) конфліктні протиріччя;
3) конфліктні причини;
4) учасники конфлікту;
5) об'єкт і предмет.

Конфліктні відносини - форма і со тримання взаємодії між суб'єктами, їх дейст вия для завершення конфлікту. Конфліктні суперечності - основні пункти розбіжностей суб'єктів конфлікту, їх протилежні під них інтересів, устремлінь, потреб. Причини конфлікту - ті умови, які призвели до загострений ню протиріч, виникнення конфлікту. Причини конфліктів виявляють себе в конкретних конфлікт них ситуаціях, усунення яких є необхідною умовою вирішення конфліктів (13, с. 60). Учасників конфлікту часто називають сторонами або протиборчими силами. Це ті суб'єкти конфлікту, які безпосередньо здійснюють активні (наступальні або захисні) дії один проти одного. Протиборчі сторони - ключова ланка будь-якого конфлікту. Коли одна із сторін йде з конфлікту, то він припиняється. Якщо в міжособистісному конфлікті один з учас ників замінюється новим, то й конфлікт змінюється, починається новий конфлікт. Це відбувається тому, що інтереси і цілі сторін у міжособистісному конфлікті індивідуалізовані. Часто в конфлікті можна виділити сторону, яка пер шої початку конфліктні дії. Її називають ініціатором конфлікту.
Виділяють таку характеристику учасника конфлікту, як його ранг. Ранг - це рівень можливостей учасника з реалізації своїх цілей в конфлікті, його фізичні, соціальні, матеріальні й інтелектуальні можливості, знання, навички та вміння, його соціальний досвід. У число учасників конфлікту входять суб'єкти, кото риє надають епізодичне вплив на хід і результати конфлікту. Це підбурювачі, пособники і організатори. Подстро Катель - особа, організація або держава, що підштовхує іншого учасника до конфлікту. Сам підбурювач може за тем у цьому конфлікті і не брати участь. Його завдання - Спрови царювати, розв'язати конфлікт і його розвиток. Посібника - особа, яка сприятиме конфлікту радами, технічною допомогою та іншими способами. Організатор - особа або група, що планують конфлікт, різні шляхи забезпе-чення і охорони учасників, та ін (8, с.107).
Однією з неодмінних елементів конфлікту є об'єкт, тобто конкретна причина, мотивація, рушійна сила конфлікту. Об'єктом конфлікту може бути матеріальний ресурс, соці альна влада чи духовна ідея (норма, принцип), цінність, до володіння або користування якої прагнуть обидва опоненти. Важливо вміти виділити об'єкт конфлікту, щоб конструктивно його вирішити. Втрата об'єкта конфлікту, помилкове виділення помилкового об'єкта суттєво ускладнює процес вирішення проблеми (22, с.34).
Предмет конфлікту - це уявна чи об'єктивно існуюча проблема, що лежить в основі конфлікту. Це те протиріччя, заради якого сторони вступають у протиборство (3, с. 254). Предметом конфлікту може бути конкретна можливість (одна посада, на яку претендують двоє людей, або одна путівка в санаторій), або якесь ціннісне твердження, що виключає думку іншого, або дотримання / недотримання якихось правил (16, с. 141). Предмет конфлікту, як правило, пов'язаний цілями конфліктуючих сторін, однак, не всі цілі в конфлікті пов'язані з предметом конфлікту (5, с. 158).
Кожен конфлікт має свою динаміку розвитку, яка включає наступні стадії:
1) 1-я стадія - передконфліктний відносини, накопичення проблем, їх невирішеність, поява напружено сті у відносинах;
2) 2-я стадія - загострення суперечностей, стійкий не гативно психологічний фон у відносинах; постійного ва негативна, часом агресивна конфронтації;
3) 3-я стадія - конфліктна ситуація, відкритий конф лікти між суб'єктами, відсутність взаєморозуміння;
4) 4-я стадія - вирішення конфлікту;
5) 5-а стадія - постконфліктний стадія, але ше зміст відносин між учасниками конфлікту (20, с. 7).
Важливе значення у вивченні конфліктів відіграє поняття конфліктна ситуація. У більшості сучасних підручників з конфліктології прийнято вважати конфліктною ситуацією таку сукупність обставин, яка містить передумови конфлікту. Таким чином, прийнято розрізняти конфліктну ситуацію і конфлікт, як самостійні стадії загального процесу (7, с. 136).
Конфліктна ситуація - це накопичені протиріччя, свя ку з діяльністю суб'єктів соціальної взаємодії і створюють грунт для реального протиборства між ними (23, с. 87). Конфліктна ситуація може скластися об'єктивно мимо волі і бажання потенційних протиборчих сторін, а може бути викликана або створена однією стороною або обома. Кожна ситуація має об'єктивний зміст (воно визначається відбуваються в дійсності подіями) і суб'єктивне значення (воно залежить від того, яку інтерпретацію цих подій дає кожна сторона), відповідно до якого суб'єкт починає діяти в конфлікті. Суб'єктивне відображення конфліктної ситуації не обов'язково відповідає дійсному стану справ. Усвідомлення конфлікту завжди несе в собі елементи суб'єктивізму і тому є до певної міри спотвореним. Перекручування в сприйнятті можуть бути дуже значними. У зв'язку з цим фахівці виділяють поняття «частково понятого» і «помилкового» конфліктів.
У частково понятому конфлікті оцінка сторонами ситуації суттєво розходиться з реальним станом справ (перебільшувати або применшувати масштаби проблеми, що виникла). У хибному конфлікті об'єктивна конфліктна ситуація повністю відсутній, між суб'єктами немає ніякого видимого протиріччя, але тим не менш сторони відчувають конфліктність взаємодії та вступають у протиборство. Сприйняття суб'єктом ситуації, як конфліктної не завжди обумовлюється будь - якими діями іншої сторони. Виходячи з посилки про ворожі наміри людини, суб'єкт сам веде себе агресивно, чим викликає справжню ворожість (8, с. 115).
Різні люди оцінюють одну й ту ж ситуацію і реагують на неї по-різному, інколи прямо протилежно. З точки зору причин конфліктної ситуації виділяють три типи конфліктів. Перший - це конфлікт цілей, коли ситуація характеризується тим, що беруть участь в ньому сторони по-різному бачать бажаний стан об'єкта у майбутньому. Другий - це конфлікт пізнання або коли існує ситуація, в якій що беруть участь сторін розходяться погляди, ідеї та думки з розв'язуваної проблеми. Третій - це чуттєвий конфлікт, що з'являється в ситуації, коли в учасників різні почуття та емоції, що лежать в основі їх відносин один з одним як особистостей. Люди просто викликають один у одного роздратування стилем своєї поведінки, ведення справ, взаємодії або поведінки в цілому (1, с. 154).
Таким чином, у конфліктній взаємодії учасники переслідують цілі, пов'язані з предметом конфлікту, впливом один на одного, «збереженням обличчя» і т. д. Далеко не завжди цілі повністю усвідомлюються учасниками ситуації і тим більше формулюються у термінах досягнення конкретних результатів. Разом з тим образ бажаного результату конфлікту стає регулятором конкретних дій учасників ків ситуації. Структурні характеристики конфлікту, будучи його необхідним компонентом, в той же час не дають можливості прогнозувати розвиток конфлікту. З практичної точки зору, більш істотним є розгляд дій учасників і результату конфлікту в контексті динаміки конфліктів. Саме те, що відбувається в конфлікті робить вирішальний вплив на його конструктивний або деструктивний результат, на вирішення конфлікту і на його наслідки. Оцінка ситуації в якості конфліктної дає підстави і зобов'язує діяти всіх тих, хто може і повинен запобігти конфлікту. Швидкість заходу виникає конфлікту з його часто непередбачуваними наслідками залежить від характеру конфліктної ситуації і від поведінки учасників конфлікту.
1.3. Характеристика стратегій поведінки в конфлікті
Широке поширення в конфліктології отримала розроблений-ва К. Томасом і Р. Кіллменом двомірна модель стратегій пове дення особистості в конфліктній взаємодії. Стратегія поведінки в конфлікті розглядається як орієнтація особистості (групи) по відношенню до конфлікту, установка на певні форми поведінки в ситуації конфлікту. В основі цієї моді ли лежать орієнтації учасників конфлікту на свої інтереси і ін Тереси протилежної сторони (10, с. 54). Відповідно до моделі, конфліктну поведінку вибудовується в просторі, заданому системою координат, де: по вертикальній осі вказується ступінь наполегливості у задоволенні власних інтересів, яка надається як важливість результатів; по горизонтальній осі - ступінь поступливості в задоволенні інтересів інших партнерів, яка надається, як важливість відносин.

 

Мінімальна (нульова) зацікавленість з обох осях в точці перетину утворює стратегію уникнення (догляду), максимальна по вертикальній осі - суперництво, по горизонтальній - пристосування, поєднання максимальної зацікавленості по обох осях забезпечує співробітництво і серединне положення відповідає компромісу (див. рис. 1. ).
У будь-якому конфлікті кожен учасник оцінює і співвідносить свої інтереси і інтереси суперника, ставлячи собі питання: «Що я виграти раю ...?,« Що я втрачу ...?», «Яке значення має предмет спору для мого суперника ...? »і т. д. На основі такого аналізу він созна тельно вибирає ту чи іншу стратегію поведінки (уникнення (догляд), суперництво, пристосування, співробітництво, компроміс). Оцінка інтересів у конфлікті - це якісна характеристи ка вибираного поведінки. У моделі Томаса - Кіллмена оцінка інтересів співвідно сується з кількісними параметрами: низьким, середнім або висо тичним рівнем спрямованості на інтереси. На основі розглянутої моделі важ но пам'ятати, що рівень спрямованості на власні інтереси або інтереси суперника залежить від трьох обставин: змісту предмета конфлікту, цінності міжособистісних відносин, індивідуально-психологічних особливостей особистості (23, с. 61).
Висновок
У ході проведеного теоретичного дослідження було встановлено, що не існує єдиної універсальної теорії конфлікту. Різні дисципліни наділяють поняття конфлікту своїм змістом. Одні вчені вважають, що конфлікт - одна з форм нор мального людської взаємодії, конфлікти допомагають згуртуватися оточуючим, мобілізувати волю, розум на вирішення принципово важливих питань, поліпшити морально-психологічний клімат у колективі (Ч. Ліксон, Н. В. Гришина, Г . М. Андрєєва, Л. Козер, Г. Зіммель). Інші вчені вважають, що слід не допускати конфліктів, а якщо вони виникли - ліквідувати (Т. Парсонс, Р. Дарендорф, А. Смолл, К. Левін). У деяких ситуаціях зіткнення між людьми, відкритий і принциповий спір желательней: краще вчасно попередити, засудити і не допустити неправильну поведінку, чому не реагувати, побоюючись зіпсувати відносини.
Аналіз причин поведінки сторін у конфлікті показує, що вони зводяться до прагнення задовольнити свої інтереси, відстоювати цінності в конфлікті, реалізувати свої цілі й потреби. Далеко не завжди цілі повністю усвідомлюються учасниками ситуації і тим більше формулюються у термінах досягнення конкретних результатів. Образ бажаного результату конфлікту стає регулятором конкретних дій учасників ків конфліктної ситуації. Те, що відбувається в конфлікті робить вирішальний вплив на його конструктивний або деструктивний результат, на вирішення конфлікту і на його наслідки. Оцінка ситуації в якості конфліктної дає підстави і зобов'язує діяти всіх тих, хто може і повинен запобігти конфлікту. Швидкість заходу виникає конфлікту залежить від характеру конфліктної ситуації і від поведінки учасників конфлікту.
Універсальної реакцією кожної людини на виникаючі протиріччя, конфлікти, дезінтеграцію є прагнення подолати цю дисгармонію. Установка на певні форми поведінки в ситуації конфлікту, орієнтація особистості (групи) по відношенню до конфлікту розглядаються як стратегії поведінки в конфлікті. В основі двомірної моді ли стратегій поводжень особистості (уникнення (догляд), пристосування, суперництво, співробітництво, компроміс), розроблений-ної К. Томасом і Р. Кіллменом, лежать орієнтації учасників конфлікту на свої інтереси і ін Тереси протилежної сторони. Кожна модель поведінки може бути оптимальною і забезпечити найкращий ефект залежно від конкретних умов виникнення та розвитку конфлікту. У той же час саме співпраця, конструктивна модель поведінки в конфлікті в найбільшою мірою відповідають сучасним подання про найкращий взаємодії між людьми.
У результаті дослідження групи студентів із застосуванням тесту К. Томаса «Стиль конфліктної поведінки» було доведено, що більшість піддослідних не є конфліктними особистостями і віддають перевагу стратегії компромісу і співпраці. З огляду на стиль поведінки опонента і знаючи свій, можна уникнути виникнення конфліктної ситуації і розростання конфлікту. У результаті проведеного дослідження із застосуванням тесту «Тактика поведінки у конфлікті» були отримані дані про те, що більшість піддослідних є не конфліктними особистостями і тенденція до конфліктності практично у всіх середня і нижче середнього. Також у результаті дослідження була отримана інформація про те, що кожна людина в будь - то мірі використовує всі стилі поведінки, але в певних умовах (ситуаціях), люди віддають перевагу тому чи іншому стилю. Деякі стратегії поведінки можуть бути найбільш ефективними для вирішення конфліктів певного типу. Якщо учасник конфлікту більшою мірою пристосовується до інших учасників, ніж відстоює власну думку, то йому слід попрацювати над збільшенням напористості і зміцненні волі, у відповідних ситуаціях застосовувати стиль конкуренції. Якщо учасник конфліктної ситуації занадто часто погоджується на компроміс, будучи нетерплячим людиною, то йому необхідно навчитися терпінню. Всім учасникам конфлікту слід більш спокійно й усвідомлено реагувати на конфліктні ситуації.
Таким чином, в результаті дослідження була досягнута мета роботи: теоретичне та експериментальне дослідження типів поведінки учасників конфліктної ситуації. Також були вирішені завдання дослідження: проведено аналіз сучасних зарубіжних і вітчизняних досліджень із проблеми конфлікту, вивчені конфліктні ситуації і стратегії поведінки в конфлікті, проведено емпіричний аналіз моделей поведінки особистості в конфлікті. Була доведена гіпотеза дослідження, яка полягає в тому, що типи поведінки учасників конфліктних ситуацій і вирішення конфлікту залежать від обраної тактики і стратегії поведінки в конфлікті.

Причини конфліктів розкривають джерела їхнього виникнення і визначають динаміку проходження.

  Причини конфлікту – це явища, події, факти, ситуації, що передують конфлікту і, за певних умов діяльності суб'єктів соціальної взаємодії, викликають його.

Серед величезної кількості причин конфліктів насамперед виділимо загальні причини, що проявляються так чи інакше практично в усіх виникаючих конфліктах. До них можна віднести такі.

Соціально-політичні й економічніпричини, пов'язані із соціально-політичною й економічною ситуацією в країні.

Соціально-демографічні причини відбивають розходження в позиціях і мотивах людей, обумовлені їх статтю, віком, належністю до етнічних груп й ін.

Соціально-психологічні причини відбивають соціально-психологічні явища в соціальних групах: взаємини, лідерство, групові мотиви, колективні думки, настрої та ін.

Індивідуально-психологічні причини відбивають індивідуальні психологічні особливості особистості (здібності, темперамент, характер, мотиви і т.п.).

Другу групу причин у даній класифікації назвемо конкретні. Ці причини безпосередньо пов'язані з конкретним видом конфлікту. Тут ми виділимо лише деякі з них:

- незадоволеність умовами діяльності;

- порушення службової етики;

- порушення трудового законодавства;

- обмеженість ресурсів;

- розходження з метою, у цінностях, засобах досягнення цілей;

- незадовільні комунікації.

Причини конфліктів виявляють себе в конкретних конфліктних ситуаціях, усунення яких є необхідною умовою вирішення конфліктів.

  Конфліктна ситуація – це накопичені протиріччя, які пов'язані з діяльністю суб'єктів соціальної взаємодії і формують ґрунт для реального протиборства між ними.

При цьому важливо відзначити, що особливе місце серед факторів, що забезпечують дане співвідношення, займає інцидент чи привід.

  Інцидент – це збіг обставин, що є приводом для конфлікту.

Для рішення практичних задач, пов'язаних з аналізом конфліктів і їхнім вирішенням, важливе значення має класифікація конфліктних ситуацій.

В таблиці 3 наведено типи конфліктних ситуацій, що зустрічаються найчастіше.

 









Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.