Судово-психологічна експертиза

Об'єктом дослідження судово-психологічних експертів є психоло­гічні прояви людини, що не виходять за межі норми, тобто такі, які не викликають сумніву в її психічній повноцінності. Судово-психологіч­на експертиза встановлює такі особливості психічної діяльності та їх прояви у поведінці особи, які мають юридичне значення і зумовлю­ють певні правові наслідки.

Судово-психологічна експертиза призначається на стадії попе­реднього і судового слідства у кримінальних та цивільних справах підозрюваним, обвинуваченим, свідкам, потерпілим, позивачам і відповідачам різного віку. Об'єктом експертизи є особи, визнані су­дово-психіатричною експертизою осудними.

Судово-психологічна експертиза може бути складовою комплекс­ного експертного дослідження, якщо перед слідством чи судом поста­ють питання, вирішення яких потребує синтезування спеціальних знань з різних галузей науки (психолого-психіатрична, психолого-медико-психіатрична, медико-психологічна, психолого-автотехнічна, психо-лого-почеркознавча та психолого-лінгвістична експертизи).

Історичний шлях становлення судово-психологічної експертизи в Україні розпочинався з 1902 р. — з першої праці В. Бехтєрєва, впер­ше присвяченої судово-психологічному експериментальному дослід­женню. Згодом 1907 р. з ініціативи В. Бехтєрєва і Д. Дриля в Росії було створено Психоневрологічний інститут, де вперше викладається курс судово-психологічної експертизи.

У 1925 р. було створено Державний інститут з вивчення злочин­ності та злочинців, де розроблялися наукові засади юридичної психо­логії та психологічної експертизи. Крім того, у Москві, Ленінграді, Києві, Харкові, Мінську, Баку та в інших містах працювали спеці­альні кабінети з вивчення особистості злочинця.

У 1929 р. А. Брусиловський у праці "Судово-психологічна експер­тиза. Її предмет, методика та межі", яка вийшла друком у Харкові,

здійснив повний аналіз досвіду судово-психологічної експертної діяльності.

Упродовж 1928-1929 рр. точилися обговорення методологічних помилок при дослідженні особистості злочинця і причин злочинності. Різка критика цих помилок призвела до припинення досліджень з ба­гатьох напрямів юридичної психології, у тому числі й судово-психо­логічної експертизи. З цього часу припинили існувати численні лабо­раторії і бюро судово-психологічних експертиз, а провідні на той час юристи вважали за неможливе використовувати в судовій практиці психологію як ненауковий і суб'єктивний метод. У цьому зв'язку по­дальший розвиток судово-психологічної експертизи унеможливився.

Всередині 60-х років XX ст. розпочався наступний етап розвитку судово-психологічної експертизи, яка в цей період переживала своє друге народження. Так, у 1965-1966 рр. розпочато викладання спеці­альних курсів юридичної та судової психології в юридичних вищих закладах освіти країни, але офіційне визнання судово-психологічна експертиза отримала тільки в 1968 р. Тоді Верховний Суд СРСР своєю постановою підтвердив доцільність залучення до участі в судовому про­цесі спеціалістів у галузі психології як експертів у справах про злочи­ни неповнолітніх для визначення можливості неповнолітніх, які ма­ють ознаки розумової відсталості, усвідомлювати свої дії та керувати ними.

У 1980 р. Прокуратурою СРСР було розроблено і прийнято мето­дичний лист "Призначення та проведення судово-психологічної екс­пертизи", який став нормативною базою для активного впровадження цього виду експертного дослідження у кримінальний процес.

Основне завдання судово-психологічної експертизи полягає у виз­наченні у підекспертного індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру; основних властивостей особистості; мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки; емоційних реакцій і станів; закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їх розвитку та специфічних ознак.

До підстав призначення судово-психологічної експертизи нале­жать такі:

• наявність особливостей, що свідчать про надмірну неврівнова­
женість, емоційність, жорстокість, агресивність, покірність, на­
віюваність, нерішучість тощо;

• тривале перебування у стані тривоги, емоційного напруження,
фрустрації;

• відставання рівня психічного розвитку від вікової норми;

• наявність хронічних або невиліковних соматичних захворювань;

• наявність конфліктних відносин з рідними і оточенням перед вчи­
ненням самогубства;

• наявність ситуації або окремих ознак поведінки, що може свід­
чити про можливість вчинення злочину у стані фізіологічного
афекту;

• невідповідність встановлених мотивів злочину характеру вчине­
ного;

• невідповідність поведінки меті й мотивам вчиненого діяння;

• відмінність поведінки обвинуваченого, свідка, потерпілого від
традиційної, властивої для відповідної вікової або статевої гру­
пи людей;

• суперечності у свідченнях потерпілого, свідка, що не збігаються
з характером ситуації та іншими даними.

Важливим моментом при призначенні судово-психологічної екс­пертизи є чітке визначення її компетенції, можливостей і меж. До пи­тань, які не можуть бути вирішені психологічною експертизою, ос­кільки не входять до її компетенції, належать:

• питання права (винність або невинність обвинуваченого, визна­
чення форми провини, мотиву, мети і наміру злочину);

• загальна моральна оцінка особистості та діянь обвинувачених,
підозрюваних, потерпілих;

• висновок щодо достовірності чи недостовірності показань об­
винувачених, підозрюваних, свідків, потерпілих;

• питання, які неможливо вирішити на сучасному рівні розвитку
психологічної науки (телепатія, ясновидіння, психокінез, пара-
діагностика тощо).

Рівень сучасних психологічних наукових знань дає можливість ви­рішувати такі питання, що постають на стадії попереднього та судо­вого слідства у кримінальних і цивільних справах.

• Які індивідуально-психологічні особливості підекспертного зу­
мовили характер його протиправних дій?

• Чи могли індивідуально-психологічні особливості підексперт­
ного істотно вплинути на його поведінку під час вчиненням ним
протиправних дій?

• Чи має підекспертний індивідуально-психологічні особливості,
що істотно могли вплинути на характер показань у справі?

•Які психологічні особисті якості та основні мотиваційні чинни­
ки поведінки має підекспертна особа? Як вони пов'язані з обста­
винами, що досліджуються у справі?

•Які особливості мають психологічні чинники сексуально-насиль­
ницької поведінки підекспертного у справах про статеві злочини?

•Як сімейна ситуація, виховна поведінка здійснюваного батьками
виховного процесу, мотиваційні чинники, індивідуально-пси­
хологічні особливості батьків вплинули на емоційний стан, пси­
хічний розвиток та відчуття безпечності дитини?

•Чи залежить оцінка дитиною сімейної ситуації від впливу з боку
батьків та інших дорослих?

•Чи наявні у підекспертного зміни емоційного стану, індивідуаль­
но-психологічні прояви, що перешкоджають активному соціаль­
ному функціонуванню його як особистості й виникли через певні
обставини?

¹ Чи здатний підекспертний, з огляду на його вікові особливості, емоційний стан, індивідуально-психологічні особливості, рівень розумового розвитку та умови мікросоціального середовища (залежність, погроза, омана тощо) усвідомлювати реальний сенс власних дій і повною мірою свідомо керувати і передбача­ти їх наслідки?

•Чи здатний підекспертний, з огляду на його емоційний стан,
індивідуально-психологічні особливості, рівень розумового
розвитку правильно сприймати обставини, що мають значення
для справи, і давати про них відповідні свідчення?

•Чи істотно вплинули індивідуально-психологічні особливості та
емоційний стан підекспертного на його поведінку в аварійній
ситуації?

•Чи перебував підекспертний у момент скоєння протиправних дій
в емоційному стані і в якому саме (сильний страх, пригніченість,
розгубленість, відчай, емоційний стрес, фрустрація тощо), що
значно вплинуло на його свідомість і поведінку під час виконан­
ня ним своїх службових обов'язків?

•Чи перебував підекспертний на момент вчиненням протиправ­
них дій у стані фізіологічного афекту (сильного душевного хви­
лювання)?

•В якому емоційному стані перебувала особа в період, який пере­
дував її самогубству?

• Чи виник емоційний стан підекспертного в період самогубства
внаслідок дій обвинуваченого?

• Чи здатний підекспертний з огляду на рівень його розумового
розвитку, індивідуально-психологічні особливості та емоційний
стан, правильно розуміти характер і значення вчинених щодо
нього дій і чинити опір (у справах про статеві злочини)?

• Чи здатний підекспертний з огляду на рівень його розумового
розвитку, індивідуально-психологічні особливості розуміти ха­
рактер і фактичний зміст власних дій, керувати ними і передба­
чати їх наслідки?

• Чи має підекспертний відхилення у психічному розвитку, які не є
проявами психічного захворювання? Якщо має, то які їх ознаки?

• Чи вплинули та як індивідуальні властивості психічних процесів
підекспертного (сприймання, пам'ять, мислення, увага, емоції,
воля, інтелект) на адекватність сприйняття особливостей і змісту
ситуації, на її відтворення у свідченнях?

Нині залишається багато невирішених проблем судово-психоло­гічної експертизи, серед яких основними є неможливість визначення конкретного психологічного мотиву особистісній діяльності; складність виявлення змісту та ієрархії мотивації особистості; визначення впливу сильних потрясінь на можливість повною мірою усвідомлювати зна­чення своїх дій або керувати ними; психологічні проблеми конфліктів, віктимних типів особистості та суїцидології; удосконалення психолого-автотехнічної, психолого-почеркознавчої та психолого-лінгвістичної експертиз.

Розділ 3. КЛІНІЧНА ПСИХОПАТОЛОГІЯ

Клінічна психопатологія, як і медична наука загалом, складається із симптомів, синдромів і нозологічних одиниць, що наведені у між­народній класифікації хвороб МКХ-10.

Симптом — це ознака захворювання, якісно новий, невластивий здоровому організму феномен, який можна виявити за допомогою клінічних методів дослідження. Симптом передбачає не тільки появу будь-якого нового, незвичного явища, а й відсутність нормального. При дослідженні клінічної картини захворювання розрізняють функ­ціональні та органічні, сприятливі та несприятливі симптоми.

Синдром — це стійка сукупність симптомів з єдиним патогенезом. Синдром може відбивати клінічну картину захворювання взагалі або його частини. Синдром не рівнозначний захворюванню як нозоло­гічній одиниці, тому що може бути пов'язаний з різними захворюван­нями.

Психічні хвороби виявляються у вигляді порушення процесів від­чуття, сприймання, пам'яті, мислення, уяви, інтелекту, свідомості, емо­цій та волі.

Розлади відчуття. Відчуття — це відображення окремих властивос­тей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чут­тя. У відчуттях людині відкриваються кольори, звуки, пахощі, смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають людині інформацію про зміни в її власному тілі: вона відчуває пору­шення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух як усього тіла, так і окремих його частин.

Гіперестезія — підвищене сприймання людиною звичайних зов­нішніх подразників, які є нейтральними для неї в нормальному стані. Наприклад, коли звичайне денне світло осліплює людину, колір нав-

колишніх предметів сприймається незвичайно яскравим, а їх контур — надто чітко і контрастно, звуки оглушують, дотик одягу до тіла сприй­мається болісно, неприємно.

Гіпестезія — знижене сприймання людиною звичайних зовнішніх подразників. Наприклад, коли навколишні предмети сприймаються нечітко, неяскраво, такими, що втратили форму, чуттєву конкретність, немов застигли і не рухаються.

Сенестопатії — різноманітні неприємні, обтяжливі відчуття, які виникають у різних частинах тіла, втрачаючи предметність.

Розлади сприймання. Сприймання — це відображення цілісних пред­метів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Так, коли людина перебуває в оточенні звичайних речей, у неї формуються цілісні образи навколишніх предметів. Вона бачить ці предмети, чує їх звучання, торкається їх.

Ілюзії — помилкові сприймання людиною реальних предметів і зовнішніх подразників.

Галюцинації — сприймання, що виникають без реальних об'єктів у різних рецепторних полях (зір, слух, смак, нюх, дотик, загальне чут­тя). У цьому зв'язку розрізняють галюцинації зорові, слухові, сма­кові, нюхові, тактильні (дотикові) та вісцеральні (загального чуття). Крім того, галюцинації поділяються на прості та складні, рухомі та нерухомі, істинні та псевдогалюцинації.

Розлади пам'яті. Пам'ять — це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на її органи чуття. Пам'ять включає такі процеси: запам'ятову­вання, зберігання, забування та відтворення.

Дисмнезії — різні види послаблення пам'яті у вигляді зниження запам'ятовування, зберігання та відтворення інформації.

Амнезія — відсутність пам'яті щодо певного проміжку часу.

Ретроградна амнезія — випадіння з пам'яті подій, які безпосеред­ньо передували безтямному стану чи іншому порушенню психічної діяльності.

Антероградна амнезія — втрата спогадів про події, що відбували­ся після безтямного стану чи іншого розладу психіки.

Фіксаційна амнезія — втрата можливості запам'ятовування, від­сутність пам'яті щодо поточних подій.

Кофабуляції — неправдиві, помилкові, хибні спогади про події, які ніколи не відбувалися.

Розлади мислення. Мислення — це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної

дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відносинах. Відоб­раження на стадії мислення відрізняється від чуттєвого пізнання на стадії сприймання тим, що мислення відбиває дійсність опосередко­вано, за допомогою мисленнєвих операцій, мови й мовлення, письма, знань тощо.

Розлади мислення поділяються на три групи: специфічні види па­тологічного мислення — маячення та обсесії; розлади перебігу думок — прискорення, загальмованість, ґрунтовність; порушення відчуття во­лодіння своїми думками — розірваність, паралогічність.

Прискорення мислення — це збільшення кількості асоціацій і лег­кість їх виникнення, думки виникають безперервно, висновки поверх­неві. Постійно прискорюючись, мислення може відбуватись у вигляді стрибків ідей, калейдоскопічної зміни думок, образів, уявлень. Зміст мислення в таких випадках постійно змінюється залежно від вимов­леного слова, речей, які потрапили в поле зору.

Розірваність, безладність мислення — втрата здатності до ство­рення асоціативних зв'язків, аналізу, синтезу, узагальнення. Наприк­лад, коли мова складається з набору окремих слів, які вимовляються хаотично і граматично не взаємопов'язані.

Загальмованість процесу мислення — уповільнення виникнення асоціацій і зменшення їх кількості. Наприклад, коли думки і уяв­лення створюються важко, їх мало, зміст одноманітний. Хворі на загальмованість процесу мислення скаржаться на втрату здатності мислити, послаблення розумових здібностей, інтелектуальну не­спроможність.

Докладність, ґрунтовність мислення — загальмованість створення нових асоціацій через існування попередніх. При цьому людина втра­чає здатність розрізняти основну і другорядну, суттєву і несуттєву, що призводить до зниження продуктивності мислення. Наприклад, при викладенні будь-яких думок залучає непотрібні деталі, старанно опи­сує дрібниці, що не мають жодного значення.

Паралогічне мислення — поєднання непорівнянних обставин, явищ, положень; протилежних ідей, образів з довільною заміною одних по­нять іншими, втратою логічних зв'язків.

Нав'язливі явища (обсесії) полягають у тому, що у хворих приму­сово, нездоланно виникають думки, уявлення, спогади, сумніви, страхи, бажання, дії, рухи при усвідомленні їх хворобливості та критичному до них ставленні.

Маячення — некориговане встановлення зв'язків і відношень між явищами, подіями, людьми без реального підґрунтя. Ідея вважається

маячною, коли вона не відповідає дійсності, викривлено відбиває реальність, повністю охоплює свідомість, попри наявні суперечності стає недоступною для виправлення. Найчастіше виникають маячні ідеї переслідування, отруєння, відношення, іпохондричні та сутяжно-кверулянтські.

Розлади емоцій. Емоції — це суб'єктивний стан людини, який ви­никає у відповідь на вплив зовнішніх чи внутрішніх подразників і ви­являється у вигляді переживань.

Для депресивного (меланхолічного) синдрому характерні зниже­ний настрій, загальмованість мислення та рухів. При цьому оточен­ня сприймається людиною в темному світлі; речі, що приносили за­доволення в минулому, втрачають зміст і значення, перестають бути актуальними; у пам'яті спливають тільки переоцінені колишні образи, нещастя та неправильні вчинки, минуле сприймається як ланцюг помилок, а майбутнє — похмурим і безрадісним. Хворі цілими днями сидять в одній позі з низько опущеною головою, рухи вкрай загальмовані, вираз обличчя скорботний, прагнення до діяльності відсутнє.

Депресивна симптоматика може поєднуватися з астенічною, три­вожною, дисфорічною, вегетативною, соматичною, сенестопатич-ною, іпохондричною, ажитованою симптоматикою, а також з маяч­ними ідеями переслідування, відношення, отруєння, завданої шкоди тощо.

Для маніакального синдрому характерні підвищений настрій, при­скорене мислення, балакучість, потяг до діяльності. Хворі виглядають жвавими, веселими, підвищено відвертими, оптимістично налаштова­ними, відчувають підвищену бадьорість, прилив сил та енергії. Попри прискорене мислення і бажання діяти, хворі залишаються неспромож­ними завершити розпочату справу, часто потрапляють у безглузді си­туації, не здатні критично оцінити власну діяльність і хворобливий стан.

Розлади волі. Воля — це особлива форма активності людини, що полягає у здійсненні дій, скерованих на усвідомлену мету, і потребує зусиль для подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод на шляху до цієї мети.

Гіпобулія — зниження вольової активності, обмеженість спону­кань до діяльності.

Абулія — відсутність спонукань, втрата бажань, цілковита без­діяльність.

До розладів волі належать також такі патологічні стани інстинктів:

• поліфагія — надмірне вживання їжі;

• анорексія — відмовляння від їжі;

• гіперсексуальність — посилення статевого потягу;

• гіпосексуальність — послаблення статевого потягу (імпотенція
у чоловіків, фригідність у жінок);

• садизм — статеве збудження під час нанесення партнеру фізич­
ної болі;

• мазохізм — статеве збудження при фізичному та моральному
приниженні;

• фетишизм — статеве збудження та задоволення при розгляданні,
обмацуванні одягу особи протилежної статі;

• ексгібіціонізм —статеве збудження при демонстрації своїх ста­
тевих органів особі протилежної статі;

• гомосексуалізм і лесбіянство — статеві зв'язки з особами своєї
статі;

• зоофілія — статевий потяг до тварин;

• педофілія — статевий потяг до дітей;

• геронтофілія — статевий потяг до осіб похилого віку;

• нарцисизм — самозакоханість, статевий потяг до власного тіла;

• вуайєризм — статеве збудження та задоволення при підгляданні
за статевим актом інших осіб.

Розлади свідомості. Деперсоналізація — розлад самосвідомості, відчуття втрати, зміни, роздвоєння чи відчуження власного Я.

Дереалізація — стан, коли довкілля сприймається нечітко, неясно, нереально, розмито, прозоро, безбарвно.

Порушення орієнтирів у місці, часі та власній особистості виявля­ються при деліріозних, аментивних та онейроїдних станах.

Розділ 4. ХРОНІЧНІ ПСИХІЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

Хронічне психічне захворювання — це розлад психічної діяльності, що характеризується тривалим перебігом і тенденцією до наростання хворобливих явищ. В окремих випадках у хворих спостерігаються періоди тимчасового покращання стану, так звані ремісії, але це не означає видужання. До хронічних психічних захворювань належать шизофренія, хронічні маячні розлади, епілепсія, маніакально-депре­сивний психоз, органічне ураження головного мозку та ін.

Шизофренія

Шизофренічні розлади загалом характеризуються розладами мис­лення і сприйняття, неадекватним чи зниженим афектом. Порушення мислення виникають тоді, коли незначні ознаки предметів чи явищ, які зазвичай приглушені у людини при нормальній цілеспрямованій психічній діяльності, у хворих починають переважати і замінюють адекватніші у конкретній ситуації. При цьому мислення хворого стає нечітким, переривчастим і невиразним, з відчуттям переривання ду­мок чи їх відібранням. Початок захворювання може бути гострим з вираженими порушеннями поведінки або поступовим з наростаючим розвитком хворобливих явищ. Перебіг захворювання (безперервний, приступоподібний, періодичний) супроводжується змінами особис­тості, наростанням специфічного шизофренічного дефекту, різнома­ніттям симптомів і синдромів.

Хоча чітких симптомів при шизофренії не існує, для практичних цілей доцільно поділити їх на групи, які часто поєднуються і стають важливими для діагностики цього захворювання:

1) відлуння думок, вкладання чи відбирання, відкритість думок;

2) маячення впливу з пасивністю рухів тіла, кінцівок, думок і від­
чуттів; маячне сприйняття довкілля;

3) слухові галюцинації, які коментують поведінку хворого, обго­
ворюють його і можуть виходити з будь-якої частини його тіла;

4) стійкі маячні ідеї, такі як ідентифікація себе з релігійними чи
політичними постатями, заяви про надлюдські здібності (наприклад,
про можливість керувати погодою чи про спілкування з інопланетя­
нами);

5) постійні галюцинації будь-якого сенсорного поля (смакового,
нюхового, зорового, тактильного, вісцерального), які супроводжу­
ються нестійкими, несформованими маячними чи надцінними ідеями
без чіткого емоційного змісту, що можуть з'являтися щодня протягом
тижнів чи навіть місяців;

6) переривання розумових процесів чи поява думок, які втруча­
ються у роздуми хворих і можуть призвести до розірваності та непо­
слідовності вимови чи появи неологізмів;

7) кататонічні розлади (збудження, застигання, закляклість, вос­
кова гнучкість, негативізм, мутизм, ступор);

8) "негативні" симптоми (виражена апатія, бідність мови, зглад-
женість чи неадекватність емоційних реакцій, соціальна відгородже-
ність, зниження соціальної продуктивності);

9) значна зміна поведінки, що виявляється як втрата інтересів, не-
цілеспрямованість, бездіяльність, самозаглибленість, соціальна аути-
зація.

Типовою вимогою для діагностики шизофренії є наявність у осо­би як мінімум одного чіткого симптому чи двох менш виразних симп­томів, що належать до груп 1-4, або двох симптомів, що належать до груп 5-9, які повинні тривати щонайменше місяць.

Провісники захворювання можуть передувати гострому психотич-ному епізоду протягом тижнів чи навіть місяців. До таких симптомів (провісників) належать втрата інтересу до роботи, соціальної діяль­ності, власної зовнішності, гігієнічних звичок. Ці симптоми можуть поєднуватися з тривогою, страхом, легким ступенем депресії. На по­чатку захворювання часто спостерігаються неврозоподібні розлади, невиразні скарги соматичного характеру, почуття втоми, немотиво­вані зміни настрою, що виникають без об'єктивних причин. Повільний розвиток хвороби дає змогу хворим тривалий час зберігати соціальну адаптацію. Наявність таких симптомів, як збудливість, дратівливість,

злостивість, брутальність, нестійкість настрою, схильність до дисфо-рій, навіюваність, які поєднуються з емоційним і вольовим знижен­ням, створюють сприятливе підґрунтя для здійснення різних антисо­ціальних дій. Криміногенність таких хворих посилюється вживанням алкогольних напоїв і наркотичних засобів.

Попри різноманіття симптомів і синдромів шизофренії, це захво­рювання можна поділити на такі форми: параноїдну, гебефренічну, кататонічну.

Клінічна картина параноїдної шизофренії характеризується порів­няно стабільним параноїдним маяченням, що найчастіше супровод­жується розладами сприйняття (слуховими галюцинаціями).

Структура параноїдних синдромів може складатися з таких симп­томів:

• маячні ідеї переслідування, відносин і значення; маячні ідеї висо­
кого походження, особливого призначення, тілесних змін чи рев­
нощів;

• слухові галюцинації загрозливого чи імперативного характеру
(можуть виникати зорові галюцинації, але вони рідко є основ­
ним симптомом);

• нюхові чи смакові галюцинації, сексуальні чи інші тілесні від­
чуття.

Крім того, на гострих стадіях захворювання можуть виявлятись розлади мислення, певна емоційна неадекватність і розлади настрою, зокрема дратівливість, раптовий гнів, страхи, підозрілість.

Гебефренічна шизофренія — це форма захворювання, коли явно ви­ражені емоційні зміни: неглибокий і неадекватний афект, що супровод­жується хихиканням, самовдоволенням, самопоглиненою посмішкою, величними манерами, кривлянням, витівками, іпохондричними скар­гами і постійним повторюванням висловлювань. Крім виражених емоційних змін при цій формі шизофренії спостерігаються фраг­ментарні й нестійкі маячні ідеї та галюцинації, безвідповідальна і непередбачувана поведінка, дезорганізовані, переривчасті мис­лення і вимова, тенденція до ізоляції і безцільної поведінки, поз­бавленої емоційного забарвлення. Ця форма шизофренії починає виразно виявлятись у віці 15-25 років і має негативний прогноз че­рез швидке розвинення "негативних" симптомів, спрощений афект і втрату спонукань.

Потяг і рішучість у таких хворих втрачаються, цілі втрачені, пове­дінка стає безцільною і безглуздою. Поверхневе і манірне захоплення

релігією, філософією та іншими різноманітними теоріями створюють труднощі для стеження за думкою хворого.

Кататонічна шизофренія характеризується такими розладами:

• ступором (зниження реакцій на довкілля, зниження спонтанних
рухів і активності) або мутизмом;

• збудженням (безцільна моторна активність, не підвладна зов­
нішнім стимулам);

• застигання, закляклість (добровільне прийняття і утримання не­
адекватної чи вигадливої пози);

• негативізмом (безглуздий опір чи рух у протилежному напрям­
ку у відповідь на всі інструкції або спроби змінити позу чи зру­
шити хворого з місця);

• ригідністю (утримання пози у відповідь на спробу змінити її);

• восковою гнучкістю (утримання частин тіла у штучно створеній
позі);

• автоматичною підкореністю і персеверацією.

З невідомих причин нині кататонічна шизофренія рідко спостері­гається в індустріально розвинених країнах.

Постшизофренічна депресія виникає як наслідок перенесеної ши­зофренії, коли окремі шизофренічні симптоми ще зберігаються, але не домінують у клінічній картині захворювання; при цьому на перше місце висуваються різні за вираженістю депресивні стани з підвище­ним суїцидальним ризиком.

Резидуальна шизофренія характеризується виразними негативни­ми шизофренічними симптомами (психомоторне уповільнення, зни­жена активність, емоційна згладжуваність, пасивність, відсутність іні­ціативи; бідність мови як за змістом, так і за кількістю слів; бідність міміки; слабка модуляції голосу, невиразність пози); недостатність навичок самообслуговування і соціальної продуктивності; наявність у минулому хоча б одного виразного психотичного епізоду, який від­повідав критеріям шизофренії; наявність періоду (хоча б в один рік), коли інтенсивність і частота виразних симптомів (маячення, галюци­нації) були або мінімальними, або значно скороченими за наявності негативних шизофренічних симптомів; відсутність деменції чи іншої мозкової патології; відсутність хронічної депресії чи явищ госпіталіз-му, що пояснювало б наявність негативних порушень.

Проста шизофренія виявляється поступовим прогресуючим роз­витком чудернацької поведінки, нездатністю відповідати вимогам сус­пільства, зниженням загальної продуктивності. Маячні розлади і

галюцинації можуть не спостерігатися. Для цієї форми шизофренії ха­рактерні негативні ознаки резидуальної шизофренії (спрощення афекту, втрата спонукань тощо), що розвиваються без попередніх виразних психотичних симптомів. Такі хворі стають самопоглиненими, леда­чими, втрачають будь-яку мету, а при зростаючій соціальній бідності може виявитися бродяжництво. У цю групу входить також сенестопа-тична шизофренія.

Шизотиповий розлад характеризується неадекватним чи стрима­ним афектом, хворі виглядають емоційно холодними і відчуженими; їх поведінка, зовнішній вигляд чудакуваті, ексцентричні чи дивні; хворі погано контактують з оточенням, виявляється тенденція до соціаль­ної відгороженості; мають дивні переконання чи магічне мислення, що впливають на поведінку і стають несумісними із субкультураль-ними нормами; виникають підозрілість, чи параноїдні ідеї; нав'язливі міркування без внутрішнього опору, часто з дисморфофобічним, сек­суальним чи агресивним змістом; незвичайні феномени сприйняття, у тому числі соматосенсорні (тілесні) чи інші ілюзії, деперсоналізація чи дереалізація; мислення аморфне, докладне, метафоричне, гіперде-талізоване чи стереотипне, що виявляється дивною, вигадливою мо­вою без вираженої переривчастості; транзиторні психотичні епізоди з ілюзіями, слуховими чи іншими галюцинаціями, маячноподібними ідеями, які виникають, як правило, без зовнішньої провокації.

Розлад має хронічний характер з коливаннями інтенсивності. Точ­ний початок захворювання важко визначити, а перебіг має характер особистісних розладів. Найчастіше розлади зустрічаються в осіб, які генетично пов'язані із хворими на шизофренією. До цієї групи вхо­дять погранична, латентна та псевдоневротична шизофренія, а також шизотиповий особистісний розлад.

Судово-психіатрична оцінка. Майже половина підекспертних, які піддавалися судово-психіатричній експертизі у кримінальних спра­вах і були визнані неосудними, страждали на шизофренію. Визнання особи, яка страждає на шизофренію з різним типом перебігу, нео­судною чи осудною залежить від багатьох чинників (клінічна карти­на психозу; виразні зміни особистості, що виникли внаслідок за­хворювання; симптоми дефекту в емоційній, вольовій і когнітивній сферах).

Особи, які страждають на шизофренію, визнаються неосудними тоді, коли захворювання має хронічний перебіг і навіть ремісія (по­ліпшення стану) має нестійкий і неглибокий характер.

Якщо правопорушення вчинене хворим на шизофренію в період стійкої ремісії без виразних змін особистості, зазвичай він визнається осудним. Це рішення приймається тоді, коли ремісія без помітних осо­бистісних змін тривала довго, а хворий був добре соціально адапто­ваний, і його психічний стан у психотравмуючій ситуації, яка пов'я­зана із судово-слідчим розслідуванням, не погіршувався.

При виникненні шизофренії після вчинення правопорушення чи у період перед винесенням вироку, чи під час перебування в місцях поз­бавлення волі хворі звільняються від відбування покарання, хоча сто­совно інкримінованих їм дій вони були визнані осудними. Таких хво­рих за рішенням суду направляють до психіатричних лікарень для здійснення примусових заходів медичного характеру.

Під час судово-психіатричного огляду хворі на шизофренію іноді вдаються до дисимуляції наявних у них психічних порушень. Це най­частіше спостерігається у хворих з депресивними і маячними розладами. Такі особи всіляко намагаються довести, що вони психічно здорові, вважаючи за краще нести відповідальність за вчинене правопорушення, ніж бути визнаними психічно хворими.

Великі утруднення виникають при розпізнаванні клінічної картини шизофренії на початкових її етапах, а також при млявому її перебігу, коли переважають психопато- та неврозоподібні розлади. У цьому разі часто недооцінюється ступінь змін особистості і переоцінюється зна­чення психотравмуючих факторів. Визнані осудними такі особи мо­жуть тривалий час перебувати в місцях позбавлення волі, відбувати покарання, а потім у результаті загострення хвороби чи наявних у них змін особистості вчинити повторні суспільно небезпечні дії.

Здатність свідків і потерпілих, які страждають на шизофренію, бра­ти участь у судово-слідчому процесі, правильно сприймати обставини у справі й давати про них правильні показання обов'язково повинна оцінюватися з урахуванням збережених сторін їхньої психічної діяль­ності, а також залежно від характеру аналізованої кримінальної ситу­ації, учасниками якої вони виявилися. Якщо зазначені принципи буде взято за основу, цивільні права психічно хворих — потерпілих і свід­ків — завжди дотримуватимуться.

Часто хворі на шизофренію піддаються судово-психіатричному огляду в цивільному процесі під час вирішення питань їхньої дієздат­ності і встановлення над ними опіки. Необхідність охорони прав пси­хічно хворих під час вирішення питань профілактики суспільно не­безпечних дій і становлять основну мету і значення цих експертиз.

Експертні оцінки осудності й дієздатності в окремих випадках мо­жуть відрізнитися. Питання про дієздатність розглядається як здатність особи розуміти значення своїх дій і керувати ними і найчастіше скеро­вується в майбутнє (майнові угоди, шлюбні відносини, виховання дітей), а осудність завжди пов'язана з конкретним періодом у минулому.

Хронічні маячні розлади

Група хронічних маячних розладів включає різні їх види, коли хро­нічне маячення є єдиної чи найпомітнішою клінічною характеристи­кою. Хронічний маячний розлад характеризується розвитком моно-тематичного чи систематизованого політематичного маячення, що має хронічний перебіг і зберігається протягом усього життя. Найчас­тіше це маячні ідеї переслідування, величі, ревнощів, різні іпохонд­ричні ідеї, висловлювання і переконання, що у хворого химерне тіло або що оточуючим здається, що від нього йде поганий запах чи він гомосексуаліст. Іншої симптоматики може й не виявлятися, але пері­одично можуть виникати депресивні симптоми, а в деяких випад­ках — нюхові чи тактильні галюцинації.

Як правило, захворювання починається в середньому віці, а різні маячні ідеї можуть бути пов'язані з життєвими обставинами.

До цієї групи входять параноя, пізня парафренія, параноїдні ста­ни, параноїдний психоз, сензитивне маячення відносин, інволюцій­ний параноїд, кверулянтна форма параної, маячна форма дисмор-фофобії.

Типовим представником цієї групи є інволюційний параноїд, який уперше розвивається в передпохилому віці, найчастіше у жінок на тлі клімаксу. На початку захворювання у хворих з'являються підозрілість, сторожкість у ставленні до оточуючих, у тому числі до рідних і близь­ких. У подальшому поступово формуються маячні ідеї переслідування, відносин, ревнощів, збитку. Маячні ідеї об'єднані загальним змістом, переживаннями матеріально-морального збитку, будуються виключ­но на основі інтерпретації реальних фактів і вирізняються удаваною правдоподібністю. Вичерпуються маячні ідеї повсякденним змістом, становлять немов перебільшену і спотворену дійсність, особливо в си­туаційно побутових відносинах. Хворі перек

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: