Основні риси правової держави.

Основними рисами правової держави вважають:

- верховенство і панування правового закону;

- постійне утвердження суверенітету народу, як єдиного джерела державної

- поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

- забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина,

виконання ними своїх обов'язків перед іншими людьми, державою і

- урегулювання взаємовідносин між особою та державою на засадах

дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а

державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;

- взаємну відповідальність особи й держави, відповідальність держави

перед особою і громадянським суспільством за свою діяльність;

- ефективну організацію контролю та нагляду за здійсненням законів і

До основних напрямків формування правової держави в Україні слід

- необхідність зв'язати правом (загально соціальним, що характеризується

правами людини, народу, людства) діяльність держави та її органів;

- формування правового механізму, з допомогою якого можна подолати

відчуження людини й громадянина від засобів виробництва, власності, від

безпосередньої та представницької форм демократії;

- чітку роботу законодавчої влади на основі Конституції України та

- створення системи незалежних судів загальної та спеціальної

- формування в людей (народу України) нового правового мислення,

високого рівня правової культури, знань про життєво необхідні закони і

вміння використовувати ці закони в повсякденному житті. Отже, правова

держава - це така держава, в якій досягнуто пріоритет прав людини, де

держава зв'язана саме цим правом і підкоряється йому, де законодавча,

виконавча і судова гілки влади закріплюють, гарантують і забезпечують

права людини, народу і людства в повсякденній своїй діяльності.

Розділ 3. Сутність та соціальні призначення сучасної держави

Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає

єдність загально соціальних і вузько класових (групових) інтересів

громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань,

виконує й загально соціальні завдання («спільні справи»), без яких не

може функціонувати жодне суспільство. Це — засоби транспорту і зв'язку,

будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями,

злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші. [17; ст. 113]

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:

• класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу,

• загально соціальний аспект — захист інтересів усього суспільства,

забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших

загально соціальних справ. Загально соціальний аспект сутності держави

особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським

Співвідношення вузько класових (групових) інтересів пануючої верхівки

(еліти) і інтересів усього суспільства за різних історичних часів не

однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення

іншої. До середини XIX ст. у більшості країн перевага була на боці

організованого примусу, захисту інтересів економічно пануючого класу [2;

ст. 44]. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із

розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають

загально соціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення

суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у

неокапіталістичних і несоціалістичних державах, у тому числі в Україні.

Перевага загально соціального аспекту сутності держави відбулася завдяки

зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку

громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних

цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні

суперечності втратили антагоністичний характер, зріс загальний життєвий

Зміст діяльності держави набув нових якостей:

— держава стала на шлях подолання суспільних суперечностей не шляхом

насильства і придушення, а за допомогою досягнення громадського

компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського

— держава у своїй діяльності широко використовує такі

загальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок,

— держава застосовує засоби захисту людини праці, соціальної захищеності

— на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних

поступок, компромісів, домовленостей з іншими державами. [13; ст. 113 ].

Така держава в сучасних західних теоріях трактується як надкласова, що

представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається

соціальною правовою державою, державою соціальної демократії. Сутність й

цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки

виражений, як в експлуататорських державах — рабовласницьких,

Більш того, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністичного

характеру класових суперечностей) ці аспекти аж ніяк не обов'язково

протилежні один одному. Соціальна правова держава припускає наявність

громадянського суспільства, де громадянин — суб'єкт права — є вільною,

Можна відокремити такі найхарактерніші ознаки державного управління: 1) виконавчо-розпорядчий характер; 2) підзаконність; 3) масштабність та

універсальність; 4) ієрархічність; 5) організуючий характер. Виконавчо-розпорядчий характер означає, що державне управління становлять два взаємопов'язаних аспекти: виконавча та розпорядча діяльність. Органи, які здійснюють державне управління, - це виконавчі структури, що й відображено в їх назві (органи виконавчої влади). Основним їх призначенням є організація виконання законодавчих актів, прийнятих парламентом, та актів глави держави. Разом з тим, реалізація даної функції є неможливою без здійснення певних розпорядчих дій. Розпорядча діяльність реалізується: по-перше, через видання загальнообов'язкових нормативно-правових актів (постанов, положень, наказів, розпоряджень тощо); по-друге, в організації виконання зазначених приписів; по-третє, в здійсненні контролю за їх виконанням. Підзаконність державного управління розуміється як здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності на основі правових норм, головне місце серед яких належить Конституції, законам, актам глави держави. Саме вони

створюють правову базу для здійснення державного управління і визначають межі його виконавчого спрямування, головні засоби досягнення цілей. Масштабність державного управління означає, що ця державно-управлінська діяльність є найоб'ємнішою в державі. Вона розповсюджується на всю її територію та величезну кількість об'єктів управління. До сфери його безпосереднього відання належать правові, інформаційні, економічні, фінансові, технічні, організаційні, людські та інші ресурси, що є в наявності у держави. Універсальність державного управління виражається через діяльність органів виконавчої влади, яка є безперервною, тобто вона неможлива без повсякденного і постійного управлінського впливу на суспільні відносини, охоплюючи всі, без винятку, сфери суспільного життя та здійснюється на всіх рівнях управління - від центру до регіонів та конкретних територій. Ієрархічність полягає в тому, що система органів виконавчої влади побудована на засадах чіткої підпорядкованості та субординації нижчестоящих органів вищестоящим.

Соціальна держава є наслідком розвитку правової держави, i виражається

це у спiввiдношеннi держави та особистоcтi, з позицiй виконання державою

соцiальних обов'язкiв перед особистiстю i суспiльством - вiд їx повного

заперечення лiберальною державою до їх конституційного визнання

соціальною державою. Соціальна держава є складовою частиною концепції

демократичної соціальної правової держави. «Соціальна держава» як

принцип конституційного ладу закріплена в більш ніж 20 конституцiяx

кpaїнах Європи. Концепція соціальної держави виникає як підсумок зусиль

громадянського суспільства. Вона реалізується тоді, коли досягає

«критичної маси», яка здатна перевлаштувати людське буття. З огляду на

це розроблення концепції «культурної держави» розглядається як

передумова формування концепції «соціальної держави». Формування

концепції «соціальної держави» почалося в XIX СТ. З розвитку соціальної

політики, але інтенсивний її розвиток припав на другу половину ХХ ст.

після Другої Світової вiйни, що супроводжувалося протиборством двох

iдеологiчних i полiтичних систем - соцiалiзму i капiталiзму, концепцiєю

конвергенцiї (дифузії) капiталiзму i соцiалiзму, класово-полiтичною

боротьбою в країнах заходу за економiчнi й полiтичнi права людини.

Переход вiд правової до соцiальної держави - це загальна закономiрнiсть

захiдниx держав i загальна тенденцiя еволюцiї суспiльства. Соцiальна

держава дуже тicно пов'язана з концепцiєю держави «загального

благоденства», або «добробуту». Соцiальна держава визнає людину як

найвищу соцiальну цiннiсть, нaдaє соцiальну допомогу iндивiдам, якi

потребують її вiдповiдно до принципу соцiальної справедливості, i своє

призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру i злагоди в

суспiльствi. Основними ознаками або принципами соціальної держави є: 1)

принцип людської гiдностi; 2) принцип соцiальної справедливості; 3)

принцип автономії суспільних відносин i процесів; 4) принцип

субсидiальностi; 5) принцип соціального партнерства або солiдарностi; 6)

трудові i соцiальнi суди, які розглядають конфлікти у вiдповiдних

сферах; 7) добре розвинене соціальне законодавство i право. Bci ці

принципи - взаємопов'язанi i взаємообумовленi. [13; ст. 97]

Отже, соціальне призначення держави виражається в меті і цілях державної публічної влади. Вона змінюється в залежності від доби і типу держави. В окремих державах державна влада виступає як засіб демократичного управління суспільством, як засіб організації і порядку в розвитку економічної і політичної систем, як засіб побудови демократичного ліберального суспільства, ідеалом якого є правова свобода, правова демократія, юридична рівність і рівноправність. В окремих історичних випадках соціальне призначення держави полягало в побудові безкласового суспільства і реалізації принципу: «від кожного по здібностях і кожному - по потребах». Таке призначення держави було характерне для так званих соціалістичних держав. Як виявилося, значною мірою це ідеалізація або комуністична утопія. В сучасний період держава і суспільство можуть реалізувати лише принцип: «Від кожного по здібностях, кожному - по праці». В умовах економічної і фінансової кризи - це вихід із кризових ситуацій і перехід до нормального функціонування суспільства та побудови правової держави на засадах соціальної демократії.

Держава є особливою політичною реальністю. Розкриваючи зміст поняття держави, слід підвести її під таке родове поняття, як політична організація. Якщо державу до середини XIX ст. можна визначати як політичну організацію панівного класу, то пізніша, й особливо сучасна, держава — це політична організація всього суспільства. Держава стає не просто владою, що спирається на примус, а цілісною організацією суспільства, яка виражає і охороняє індивідуальні, групові і суспільні інтереси, забезпечує організованість у країні на підґрунті економічних і духовних чинників,

реалізує головне, що надає людям цивілізація, — народовладдя, економічну свободу, свободу автономної особи.

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення: класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу; загальносоціальний аспект — захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ, загальносоціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським суспільством.

Співвідношення вузькокласових (групових) інтересів пануючої верхівки (еліти) і інтересів усього суспільства за різних історичних часів не однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення іншої. До середини XIX ст. у більшості країн перевага була на боці організованого примусу, захисту інтересів економічно пануючого класу. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають загальносоціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіталістичних і неосоціалістичних державах, у тому числі в Україні.

Перевага загальносоціального аспекту сутності держави відбулася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, утвердження прав і свобод особи.

Зміст діяльності держави набув нових якостей: держава стала на шлях подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою досягнення громадського компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського суспільства; держава у своїй діяльності широко використовує такі загальнодемократичні ідеї та інститути,

як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.; держава застосовує засоби захисту людини праці, соціальної захищеності всіх громадян; на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей з іншими державами.

Така держава в сучасних західних теоріях трактується як надкласова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціальної демократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататорських державах — рабовласницьких, феодальних, буржуазних.

Розкривши тему курсової роботи, можно сказати, що cутність держави -

це головне в державі як соціальному явищі: те кому належить державна

влада в суспільстві й, отже, чиї волю й інтереси ця влада виражає.

Сутність сучасної соціальної, демократичної, правової держави полягає в

тому, що воно є знаряддям досягнення в соціально неоднорідному

суспільстві соціального компромісу й згоди. Сутність держави

проявляється в його функціях, у тій службовій ролі держави в

суспільстві, якісна визначеність якої характеризується стійким

здійсненням, забезпеченням їм переважно вузько групованих (у тому числі

класових) або загально-соціальних інтересів.

Соціальне призначення держави полягає у виконанні певних функцій. Вади в

їх виконанні ведуть до виникнення негативних наслідків у суспільному