|
Предмет, принципи, функції та методи культурологіїВостанні два десятиріччя активізувались зусилля вчених, котрі вивчають культуру. Гуманістичний пафос досліджень відображає глибину сучасних перетворень. Культура, як узагальнена категорія про природне та штучне, стала визначальним вектором розвитку людства у XX ст. На цій хвилі у другій половині XX ст. формується культурологія як наука про зародження та розвиток другої (створеної людиною) природи, її структурних елементів, інваріантів розвитку, місце людини-творця в цьому процесі. Походження терміну "культурологія" пов’язане з працями американського антрополога Л. Уайта (1900-1975 рр.). Він виділив культурологію як самостійну науку в комплексі соціальних наук, яка відмежувалася з антропології*. Власне термін "культурологія" походить від латинського слова "cultura" - оброблення, виховання, освіта, розвиток тощо та грецького "logos" - слово або вчення. ♦ Дослівно "культурологія " - це наука про розвиток культури, Ті норми, традиції, соціальні інститути, технологічні процеси, системи оцінок тощо. * Зазначимо, що західною науковою громадськістю цей термін прийнятий не був, і сьогодні там не існує такої наукової дисципліни з оформленою, структуризованою системою знань і чітко визначеними дисциплінарними межами. Культура як феномен розглядається і досліджується західними спеціалістами в межах таких дисциплін, як соціальна і культурна антропологія, соціологія, структурна лінгвістика, семіотика, психологія та ін. ♦ Об'єкт культурології - увесь світ штучних порядків (речей, будівель, історичних подій, технологій діяльності, форм соціального життя, знань, понять, символів, комунікаційних мов і т. п.). ♦ Предмет культурології - це процеси генези морфології культури, її структури, сутності і змісту, типології, динаміки і мови. Загальноприйнято, що предмет окреслює сферу й мету дослідження. Узагальнюючи викладені вище міркування, можна дати наступне визначення.
Предметна галузь культурології може бути визначена і в залежності від мети культурологічного пізнання. В цьому випадку культурологію зазвичай поділяють на теоретичну і прикладну. ♦ Метою теоретичної культурології спеціалісти називають теоретичне пізнання феномена культури, розробку категоріального апарата і методів дослідження. ♦ Метою прикладної культурології, яка спирається на теоретичні знання, є прогнозування, проектування і регулювання актуальних культурних процесів, що відбуваються в сучасній соціальній практиці, розробка основних напрямів культурної політики, завдань і методів діяльності культурних інститутів. У системі гуманітарних наук найбільш складним є питання їх суб'єкта. Однак, якщо в філософії, політології, соціології тощо стосовно суб'єкта предмету вже сформувалася усталена думка, то в культурології суб'єкт посідає особливе місце, пов'язане з проблемою самопізнання. З початку 60-х рр. XX ст. створено досить багато важливих праць із проблем людини. Проаналізовано культурну спадщину таких великих письменників, як /. Франко, М. Бердяєв, Н. Федорів, Л. Толстой, М. Драгоманов, М. Потебня та інших, визначено основний термінологічний апарат, що описує проблему. ♦ Суб'єкт культурології походить від латинського "subjectus" - людина, індивід, що спрямовує своє пізнання на культуру. Не вдаючись до аналізу детермінованості поведінки суб'єкта, на що сьогодні серед вчених світу немає єдиної точки зору, слід зазначити, що суб'єкт, який пізнає культуру, пізнає самого себе. Тобто людина є і суб’єктом, і об’єктом культурології.
Ми пізнаємо суб'єкти і ніколи до кінця їх не пізнаємо. Ми не пізнаємо їх в якості суб'єктів, ми їх палаємо тільки об'єктивуючи, займаючи стосовно них об'єктивну позицію, перетворюючи їх «об'єкти, оскільки об'єкти с не що інше, як щось (визн. авт.) в суб’єкті, переведеному в стан нематеріального існування інтелектуальним актом. Ж. Мартен
У сучасних світоглядних дискусіях можна почути, що індивід не становить собою ніякої таємниці. Все, що в історії філософії традиційно усвідомлювалось як самобутність людини, сьогодні часто отримує натуралістичне пояснення. Однак сучасна філософська антропологія, по суті, подає індивіда як самостійний таємничий об'єкт вивчення, що не суперечить відкриттям у фундаментальних науках останнього десятиріччя XX століття. Невипадково, що в сучасних філософських диспутах різко зросли зацікавленість до канонічних гносеологічних принципів, бажання подолати етнометодологію, яка виявляє специфічно людське в неадекватній поведінці груп людей. Однак, незважаючи на великий спектр поглядів з цього приводу, залишається домінуючим класичне уявлення про те, що людина, як істота розумна, унікальна, несе в собі таємницю світобудови. Більшість вчених розглядають еволюцію як нарощування все нових і нових якостей, що наближують живу матерію до певного ідеального варіанту. Такий філософський підхід розглядає суб'єкт культури як ідеал Акту Творення. Невипадково, що санкхя присвячена проблемі відносин між суб'єктом і його свідомістю, йога - методам оптимального управління цими відносинами. В праці "Дао де цзин" (природні основи моральності) ста-родавньокитайського філософа Лао Цзи (V ст. до Р. X.) читаємо, що досконала людина (ідеал) зв'язує разом, а не роз'єднує, вникає в суть, а не докоряє, виводить на правильний шлях. Неповторність суб'єкта культури визначається не його біологічною субстанцією, не окремими його якостями, а особливою онтологічною ситуацією, в якій він перебуває, здатністю аналізувати себе як об'єкт дослідження. Культурологія оперує понятійним апаратом багатьох наук. Визначальним поняттям є поняття "культури". Чим об'ємніше за змістом воно визначене, тим більш точним буде і визначення предмета курсу та його структури. Щоб відповісти, чи можливо дати єдине наукове визначення поняття "культура", слід відповісти на низку інших питань: - Культура - явище динамічне чи статичне? - Чи є в культурі різних народів взаємозаперечувальні погляди один на одного? - Чи наблизить "єдине" визначення культури науковий поступ до "істини"(з врахуванням перших двох пунктів)?
Насамперед, культура - настільки динамічне явище, що її визначення, адекватне сьогоденню, завтра може виявитися хибним. Людство перебуває у постійному русі до "істини". Наші знання адекватні світу настільки, наскільки ми його освоїли. * Вперше в літературі слово "культура" як теоретичний термін зустрічається в праці "тускулан- ські бесіди" (45 р. до Р. X.) римського оратора і філософа Марка Тулія Цицерона. Насамперед зазначимо, що до першої наукової революції людство задовольнялось геоцентричною моделлю Всесвіту. При цьому розвивалось судноплавство, відкривались нові території, вироблялись необхідні товари. Але нові знання змінили бачення світобудови на діаметрально протилежне - геліоцентричну модель. По-друге, історичні шляхи розвитку народів світу, регіони формування культур виявились різними. Це привело до формування діаметрально протилежних ♦ способів співжиття, ♦ систем вірувань, ♦ побутових відносин. Все це породило абсурдний поділ на відсталі і невідсталі народи, на демократичні і недемократичні. З погляду культурології не існує відсталого чи недемократичного народу. Існує різний рівень освоєння світу та системи соціальної організації. По-третє, якщо спробувати виробити єдине визначення культури, то воно в принципі не наблизить нас до "істини", а стане, як статичне поняття, гальмувати процес природно-соціального еволюційного розвитку культури. З точки зору наукового пізнання доцільно окреслити сучасне бачення змісту поняття "культура". Як визначалось вище, структурно культура включає сукупність матеріальних, духовних цінностей та їх творця. З позиції наукових поглядів кінця XX ст. структура культури може бути подана наступним чином:
У філософії XVII - XVIII ст. під культурою розуміли передусім духовне життя. Наука була зосереджена на виділенні духовних засад, що реалізуються в соціокультурному полі. У науці в цей період сформувались декілька напрямків, що окреслювали зміст культури. Зокрема, це ідея цінностей, сталих структур мови та мислення, символічних форм, притаманних етносам. Досить плідними були ідеї, запропоновані О.Шпенглером, А. Тойнбі, П. Сорокіним. Якщо проаналізувати, як розумівся зміст поняття "культура" впродовж XVII - XX ст., побачимо його кореляцію (залежність) від поглядів існуючих європейських шкіл, політичної боротьби, поглядів на майбутню перебудову Європи. Обґрунтування змісту культури було більше прагматичним, ніж теоретично-науковим. Сьогодні, як і два століття тому, в підході до визначення культури мало використовується глибинний філософський аналіз, не вистачає обґрунтованих категоріальних узагальнень, висновків на основі сучасних досліджень багатьох наук.
♦ У сучасній культурології найбільш вживаним є погляд на культуру як сутнісну рису людського буття, складне матеріально-духовне поле самореалізації суб'єкта і соціальних груп, особливу саморегулюючу форму відтворення розумного життя, як складову умову розвитку світу. Кожна з наук, досліджуючи свій предмет, виходить з певних принципів. Останні поділяються на загальні, притаманні усім наукам, та специфічні, що пов'язані з особливостями об'єкта дослідження.
♦ Принципи - найбільш довготривалі в часі, базисні в дослідженнях, стабільні в поведінці начала, що дозволяють систематизувати і структурувати певні природні чи соціальні явища. Зокрема, принцип невизначеності Ґейзенберга у фізиці, принцип презумпції невинності в юриспруденції, принцип емпіризму в соціології. Культурологія як наука використовує такі загальні принципи, як принцип історизму та принцип науковості: - принцип історизму вимагає, щоб аналіз явищ був адекватним до часу їх виникнення, висновки визначались історичною прогресивністю їх розвитку, а не кон'юнктурними політичними мотивами окремих індивідів чи соціальних груп; - принцип науковості включає достовірність емпіричного матеріалу, повторюваність у часі і просторі результатів досліджень, можливість повторної перевірки, застосовність і результативність висновків у реальній практиці. До специфічних принципів культурології відносять принципи ♦ системності, ♦ інтегративності та ♦ рівноправності. Перший з них забезпечує аналіз явища як елемента більш складної системи, що дозволяє виявити складні взаємозв'язки між елементами, детермінантне поле чи певний культурний коридор явища. Другий принцип набув особливої ваги в період науково-технічної революції, коли стало зрозумілим, що явища однієї науки не бувають відособленими від явищ суміжних наук. Принцип рівноправності передбачає рівність усіх відомих концепцій, теорій, прогнозів при проведенні культурологічного аналізу.
У спеціалістів-культорологів ще не склався усталений погляд на функції культурології, їх значущість і послідовність. Однак аналіз функцій суміжних наук та особливостей самого предмету дослідження дає підставу навести наступну послідовність функцій культурології. Якщо дослідницька функція притаманна більшості наук, то останні дві функції актуалізувались в другій половині XX ст., коли на порядок денний суспільних наук постали питання вироблення програм, проектів, прогнозів, прорахунку інваріантів суспільного розвитку.
♦ Отже, культурологія як наука виробляє системне бачення сучасних процесів світового розвитку, методологію аналізу і синтезу суспільних явищ, дає практичні рекомендації розв'язання складних проблем XXI ст., пов'язаних з поведінкою великих мас людей, дезорієнтованих результатами сучасної науково-технічної революції, яка вивела людство в нове інформаційне суспільство. Нові функціональні залежності, притаманні тільки культурологи, виводять дослідників у нову детермінантну систему, яка вимагає інноваційних рішень накопичених проблем. Принципи та функції предмета культурології започатковують шлях дослідження. Рух цим шляхом зумовлюється вибором методів. Метод дослідження в науці відіграє ключове значення, бо наближає дослідника до "істини". Сучасні гуманітарні науки виробили цілу низку методів, які дозволяють отримати більш-менш достовірні результати щодо явищ та перевірити їх на практиці. "Метод " - слово грецького походження (methodos), дослівно означає "дослідження". В сучасному розумінні це спосіб теоретичного або емпіричного одержання інформації. Однак таке поняття методу є неповним. Метод - це насамперед певна технологія дослідження, в якій чітко визначено послідовність кроків на шляху пізнання "істини". Культурологія як теоретична дисципліна вимагає застосування певного узагальненого підходу, який би виступав, у свою чергу, методом вибору методів аналізу в залежності від вихідної гіпотези, покладеної в основу дослідження.
Як бачимо, культура належить до класу великих багатофункціональних самоорганізуючих систем. Як цілісна система вона складається не просто з окремих елементів, а з великих системних утворень: У свою чергу такі підсистеми утворюють ціле з особливостями, які можуть бути відсутніми в окремих елементах. Наприклад, держави утворюють міждержавні організації, нова техніка, технологія ведуть до міжнародного розподілу праці. Зрозуміло, що не кожна сукупність елементів може бути системою. Найважливішою особливістю такого системного утворення, як культура, є наявність якостей, які не зводяться до простої суми якостей складових її підсистем. Наприклад, об'єднання країн у боротьбі з міжнародним тероризмом не дорівнює простій сумі зусиль кожної країни зокрема. Виникає якісно нова система з високою соціальною ефективністю. Слово система грецького походження і означає ціле, що складається із частин. "Ціле" виступає родовим поняттям. ♦ Отже, поняття системи відображає особливості не будь-якого, а лише певного виду цілого, де достатньо чітко проглядається єдність і де можна виділити складові. Якщо культурологія вивчає культурний розвиток як систему, то основні взаємозв'язані частини утворюють підсистеми, групи елементів, компоненти. В культурології її підсистеми утворюють "єдине ціле" на різних рівнях аналізу. Це може бути теоретично-умовне сполучення, коли не видно реальної взаємодії і як "єдине ціле" вони спочатку існують у нашій уяві. Наприклад, так буває, коли ми класифікуємо картини невідомих авторів, а пізніше знаходимо спільні риси, характерні для одного автора, який є відомим. Однак системою в класичному розумінні в культурології, як правило, називають послідовність таких об'єктів пізнання, які реально (видимо) корелюють між собою. Слід зазначити, що культурологи мають на увазі і певну упорядкованість елементів, їх послідовність за значущістю впливу на систему в цілому. Іншими словами, виділяють елементи як достатні, так і як необхідні для функціонування культурної системи. Формування методу, в основі якого лежить поняття "система", започатковано в другій половині XX ст. Однак, вже в "Словнику іноземних слів" Міхельсона (вид. 7-е, 1877 р.) читаємо, що "система" є викладом науки в суворій послідовності, з'єднанням декількох предметів, що діють за одними і тими ж законами. Автор однієї із перших теорій систем Людвіг Фон Берталанфі подав "систему " як множину елементів, що реально взаємодіють між: собою. Як бачимо, фундаментальну особливість системи, що була подана в "Словнику" 1877 р., в якій всі елементи діють за єдиними законами, було забуто більше як на півстоліття. Зі зміною наукової парадигми в другій половині XX ст., коли стали зрозумілими складні взаємозв'язки, що існують між, на перший погляд, різними явищами, формується особливий метод аналізу, який дістав назву системного.
♦ Сьогодні культурологія глибше пізнала реальність та складність культурних процесів, до яких раніше існував спрощений підхід. З урахуванням зміни уявлень про сутність людини в кінці XX - на початку XXI ст. системний метод аналізу культурології дозволяє, виділивши "загальне", що діє за єдиними законами, розкрити його зміст за допомогою існуючих методів, що використовуються при аналізі культури.
ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между... Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право... Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам... Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|