|
Глобальні культурні орієнтації сучасного світу. їх вплив на культуру України.8.1. Походження поняті я "культурна орієнтація" і його зміст Поняття культурної орієнтації можна розглядати в різних аспектах. Ми оберемо два головні зрізи діахронічний і синхронічний (структурний). Перший аспект пов'язаний з походженням поняття, його лінгвістичним і геологічним змістом. Другий аспект з'ясовує складові культурних орієнтацій і їх значущість у створенні головних засад сучасного життя. Етимологія поняття "культура" і його зміст розкриті у попередніх розділах. Проте з усіх змістів полісемантичного поняття "культура" найбільш близьким в розумінні спрямування діяльності суспільства, тобто його орієнтації, є вшанування, благоговіння перед вищим, на чому базується релігійне почуття, існування релігій загалом. Поняття "орієнтація" має кілька значень. Первинне значення у перекладі означає напрям на схід (лат. oriens, orientis - схід). Цікаво з'ясувати етимологію такого східного напряму у просторі, на який вказує ця лінгвістична форма. Заглиблюючись у значення слова, знаходимо певні культурологічні аспекти, що мають теологічне підґрунтя. Цікавим є той факт, що всі найбільш розвинуті релігії сформувалися на Сході. Щодо походження терміну "орієнтація" певні роз'яснення отримуємо, звернувшись до ранньохристиянської апологетики, для якої головною була онтологічна проблема, тобто буття Бога і людини як божого творіння. Поняття орієнтації у розумінні східного напрямку сягає певних уявлень щодо створення і організації світу, які були поширені на етапі раннього християнства. Один з тогочасних теологів Лактацій уявляв початки світу таким чином. Найперше Бог створив Небо і розташував там свій престол, сповнивши його сяйвом і світлом. Все отримує світло і життя лише з неба. Земля створена для життя людей і тварин, є місцем ночі і смерті. Бог поділив землю на дві протилежні частини - східну і західну. Схід безпосередньо пов'язаний з Богом, отже, з духовним світлом, що осяює людей і веде їх до безсмертя. Захід, навпаки, уособлює темний дух, що викрадає в людей світло і штовхає їх на шлях смертних гріхів. Схід - це світло, через світло існує життя, а Захід це морок, що містить погибель і смерть. Південь співвідноситься зі Сходом, як тепло зі світлом, а північ із Заходом, як холод із темрявою. Для кожної частини світу Бог визначив відповідну мору року: для Сходу весну, для Півдня літо, для Заходу осінь і зиму для Півночі. Бог також протиставив день і піч як передумову протиборства істинної релігії і хибких вірувань. День, що починається зі сходу, належить Богові, як і будь-яке добро. Піч, породжена заходом, с у володінні злого духа. З часом зміст поняття "орієнтація" змінюється, приймає значення з'ясування свого положення у просторі, проте словосполучення "культурна орієнтація" повертає нас до цього первинного, теологічного змісту поняття. Отже, поняття "культурна орієнтація" в глибинних шарах свого значення пов'язане зі спрямуванням на схід як до джерела світла, правди, істинної релігії. Це значення так чи інакше, відверто чи приховано наявне в більшості випадків застосування поняття в культурологічному аспекті. Отже, сполучення понять "культура" і "орієнтація" недвозначно вказують на спрямування життєдіяльності людини і суспільства до акцентування ціннісної переваги добра і світла над темними, руйнівними початками буття. Тут можна вбачати різниці між поняттями "культура" і "культурна орієнтація". Поняття "культура" містить все, що стосується діяльності суспільства, все, що ' Істинна релігія опосередкується розумом і працею людини, а "культурна орієнтацій" поняття, що пов'язане з ідеальними прагненнями, пориванням;' людей до блага, божественного. Звертаючись до структурного визначення терміну "культурна орієнтація", слід включити до змісту поняття різні сфери життя суспільства, які визначають спрямованість його культурно! діяльності (релігійної, моральної, політичної, освітньо-виховної, мистецької, наукової, технологічної, економічної тощо). Важливими складовими культурних орієнтацій кожного суспільства є ставлення до традицій (дотримування або подолання), національні чинники, сімейні стосунки, особливості менталітету. Стосовно окремих історичних тинів суспільств, певних культур завжди можна і слід визначати пріоритети культурної діяльності, головні позитивні духовні цінності, які і будуть ста повити зміст поняття "культурна орієнтацій" в кожному окремому випадку. ...Справжні культурні цінності орієнтують розвиток культури в бік збагачення людини та її проявів... В. Л. Петрушенко У сучасному світі існують кілька відносно незалежних типів культур, що сформувались в різних історичних умовах, на відмінних релігійно-догматичних і моральних засадах. Безперечно, в кожній культурі є багато спільного з іншими. Порівняння основних положень відомих людству священних писань різних релігій яскраво свідчить про подібність культурних орієнтацій відмінних за своїм характером типів суспільств. Про що це може свідчити? Про неземне походження вищих духовних благ, про істини, подаровані згори? Якщо це так, то джерелом цього знання є Схід, інакше чим пояснити те, що прийняті більшістю людей віросповідання мають східне походження? Захід є основою і джерелом раціоналістичного світогляду і технологічного прогресу. Проте культурні орієнтації західного світу, духовні істини християнської спільноти, хоч і в раціоналізованому вигляді, в своїх витоках є східними. Відносини між різними типами культур визначали і нині визначають шляхи історичного поступу людства. Найбільш стійкими і впливовими від давніх часів до нашого часу виявилися китайська, індійська, арабо-мусульманська і християнська культури. Ми пов'язуємо це з особливостями культурних орієнтацій цих суспільств, значним потенціалом позитивних цінностей, які становлять духовне ядро життєздатності людських спільнот. Ці орієнтації не є здобутком недавніх часів, не вироблені нашою епохою, яка, скоріше, дає нам серйозні підстави для песимістичних настроїв і невтішних прогнозів. Ми звертаємося до вічного, до вищого, там шукаємо порятунку. Ми звертаємося до скарбниці релігійних писань, до істин божественного походження, щоб віднайти сили і наснагу для створення кращого майбутнього. У сучасному світі згадані суспільства займають свої історично визначені позиції, проте глобалізація культурних процесів вносить суттєві зміни в традиційні культурні орієнтації. Поряд з традиційними, властивими кожному гину культури орієнтаціями, слід говорити про глобальні культурні орієнтації сучасності. Осмислення цього феномену становить особливу пробному культурологічної науки. 8.2. Культурні орієнтації в різних типах культур Культурні орієнтації Китаю Культурні орієнтації Китаю складалися протягом дуже тривалого часу. Якщо брати до уваги традиціоналістський характер китайського суспільства, то багато стародавніх уявлень цього народу є чинними і нині. Китайці завжди глибоко поважали свої традиції, оберігали їх від зовнішніх впливів, що дозволило цій величезній країні зберегти свою унікальність і життєдайність культурних надбань до наших часів. Найбільш стародавні релігійно-міфологічні уявлення Китаю орієнтовані астрологічно. Двома протилежними космічними силами, що виділилися з безформенного темного Хаосу і впорядкували його, є Ян (небесне начало) і Інь (земне начало). Надалі уявлення про Ян та Інь як два антагоністичні і в той же час невід'ємні одне від одного начала розвиваються і набувають значення концептуальних опозицій типово китайського мислення. Це протилежність світла і темряви, освітленої і тіньової сторін гори, тепла і холоду, впертості і поступливості, чоловічого і жіночого. Пізніше склався загальнокитайський культ Неба (Тянь). Країну почали називати Піднебесною. Воля Неба уявлялася найвищою силою, яка створила все існуюче на землі і надалі керує всім. До Неба апелювали найбільш знані китайські мудреці. Небу поклонялися і будували храми для цього культу. Величний храм Неба можна побачити в Пекіні. У письмових джерелах стародавнього Китаю йдеться про п'ять початків світу: воду, вогонь, дерево, метал і землю. Називаються також п'ять явищ природи: дощ, сонячне сяйво, спека, холод, вітер. Від їх своєчасності залежить добробут народу. Дія природних сил знаходиться в безпосередньому зв'язку з моральністю і розумом правителя. Для культури Китаю з давніх часів характерні етичні акцепти як и релігії, так і н філософії та політиці. Давні міфологічні персонажі поступово набрали соціального статусу, стали правителями імператорами, придворними чиновниками. Поступово складається уявлення про Дао (шлях) - одне з базових понять китайської культури. Дао - космічний і моральний закон, який обумовлює буття природи і людей. Всі стосунки між людьми здавна підпорядковувалися складному ритуалу (Лі), який мав світоглядне значення з вагомим моральним елементом. В одному з поважних китайських письмових джерел говориться, що Лі заснований на постійності Неба, порядку на землі і в поведінці народу. Світський ритуал взаємовідносин між вищими і нижчими мав безпосередній зв'язок із специфічним для Китаю культом померлих предків. Китайці постійно молилися духам предків, приносили жертви - в найдавніші часи людські; в оселях створювався домашній вівтар з табличками духів; батько сім'ї відправляв церемонію перед табличками. Цей культ в Китаї розвинувся як ніде більше. На державному рівні одним з головних напрямів діяльності суспільства було відправлення культу імператорських предків. Вшанування старших знаходило конкретні форми в підкоренні владі (імператору і чиновникам, всім вищим чиновникам), в повазі до батьків (Сяо), в покорі старшому братові (Ді). Старший брат був єдиним спадкоємцем у сім'ї. З часом розвинулося навіть домашнє рабство, і батьки могли продавати своїх дітей. Молоді брали шлюб за домовленістю батьків, нікого не цікавили почуття наречених. Великий вплив на формування культурних орієнтацій китайського суспільства мали вчення і діяльність видатного мудреця давніх часів Конфуція (511 -479 рр. до Н.Х.) та його послідовників. Право керувати країною надається Небом тільки доброму і турботливому правителю - Тянь Цзи (Сину Неба) і забирається в того, хто своєю негідною поведінкою і недбалістю завдає багато лиха народові. На службі правителів перебували астрологи, які через спостереження за небесними явищами доводили до керівництва веління Неба. За якістю роботи астрологів слідкували конфуціанці. Якщо ставалося надзвичайне лихо, що тлумачилося як гнів неба, правителі царств чи навіть сам імператор мали здійснити спеціальні обряди спокути. Контроль за цим також здійснювали конфуціанці. Подальший розвиток в конфуціанстві одержав старовинний китайський культ предків. Конфуцій сконцентрував увагу на такому аспекті цього культу, як синівське вшанування батьків (Сяо), вважаючи його найвищою цінністю для людини. Сяо полягало у служінні батькам за правилами Лі, похованні їх, посмертних жертвоприношеннях за цими правилами. Героїчні приклади синівського вшанування батьків містяться у збірнику "24 приклади Сяо", на яких вчилися поведінці в сім'ї китайські діти багатьох поколінь. Конфуціанський культ предків і норми Сяо спричинили культ великої сім'ї, клану. Людина була, перш за все, членом родини, клану, а вже потім громадянином. Утворилися великі родини, які намагалися народжувати більше дітей. Така орієнтація і нині є важливою складовою китайської культури, хоч в умовах демографічної кризи це створює серйозні проблеми, які намагаються вирішувати на державному рівні. Серцевиною конфуціанства є вчення про ідеальну людину і суспільство. Сучасне не влаштовує Конфуція, і він прагне повернутися до минулого. Концепція "виправлення імен" обґрунтовує спроби принести всі речі у відповідність до їх значень у минулому. Конфуцій вчив, що в плині змін правитель, чиновник, батько, сип повинні бути такими не тільки за назвою, але і насправді. Орієнтація на минуле, обґрунтована і розвинута в конфуціанстві, (основою традиціоналізму китайської культури. У творі "Лунь Юй" ("Бесіди і висловлювання"), складеному учнями Конфуція, змальовано ідеальну людину ЦЗЮНЬ ЦЗИ, яка знає веління НЕБА, шанує великих людей і прислухається до слів мудреців. Протилежністю цього ідеалу є низька людина Сяо Жень, яка живе і помирає ганебно. Співставлення цих персонажів протягом всього твору дає можливість докладно уявити модель стосунків між людьми в суспільстві, якими вони мають бути, за уявленнями Конфуція. Засадничими в цих стосунках є взаємність, людяність, "золота середина". Ідеальний політик керує країною як мудрий і турботливий батько великої родини, його слухаються охоче, визнаючи його авторитет. Пізніше конфуціанський ідеал людини став більше пов'язуватися з формальними аспектами поведінки, з етикетом (Лі), і відхилення від нього, особливо з боку освічених осіб, не допускалися. Під впливом конфуціанства освіченість стала справжнім культом в Китаї. Під освітою розумілося докладне знання класичних древніх текстів, вміння вільно оперувати цитатами і писати твори. Складність письма вимагала довгого і наполегливого навчання. Зате найбільш успішні в цій справі люди отримували високі посади в державному апараті, землі, гроші тощо і були гордістю своєї сім'ї і клану. Ті, хто мали вчений ступінь, і пошукачі користувалися величезною повагою в Китаї. Завдяки конфуціанству престиж вченої людини піднявся так високо, як ніколи до цього ні в Піднебесній, ні в інших країнах Сходу. Зазначені культурні орієнтації, розвинуті Конфуцієм і його послідовниками на основі традицій, створили фундамент сучасної культури китайського народу і багато в чому зумовили як успіхи, так і значні проблеми цієї країни. Якщо правила моральної поведінки в суспільстві - це надбання конфуціанства, то філософсько-містичні орієнтири китайського менталітету в широкому розумінні цього слова слід шукати в даосизмі. Даосизм сформувався приблизно в ті ж часи, що і конфуціанство - в середині І тис. до Н.Х. Основоположником цієї системи є Лао Цзи, який народився приблизно в 604 р. до Н. X. Відомостей про нього збереглося небагато. Він був хранителем архівів в місті Чжоу. Мудрець Лао не заснував школи. Свої роздуми він виклав в книзі "Дао Де Цчін" ("Книга про Лао і Де") па прохання одного з митників. Після цього він зник назавжди, перетнувши кордон Індії. З часом він був обожнений. Вихідним в даосизмі с вчення про Дао. Воно відоме і дуже давніх народних уявлень, є важливим в конфуціанстві, в інших філософських та релігійних системах Китаю. Даосизм поглибив і розвинув його. Дао почали тлумачити як закон всього існуючого, який організує всесвіт і людське життя. Це також первоначало, субстанція, кінець існування. Дао можна тлумачити як ніщо, яке, однак, породжує все існуюче. Дао повинно бути зразком для мудреця, ким би він не був. За допомогою древнього Дао можна управляти життям теперішніх часів. Дао Де Цзін Таке управління полягає в тому, щоб надати можливість подіям йти своїм природним шляхом. Правитель - спокійний і бездіяльний. Люди знають лише про його існування. Коли правитель діяльний, народ - нещасний, і навпаки. Справжній правитель попереду всіх, тому що, наслідуючи Дао, ставить себе нижче за всіх. Таким є принцип не діяння (У Вей) в даосизмі, який відображав ставлення до соціальної активності і цілковитої за ангажованості людини суспільством, що характерне для конфуціанства. Важливим також є поняття Де, яке означає благо, вище добро. Де діє на космічному і природному рівні, сприяючи дозріванню всіх речей, воно виявляє себе через вибраних і мудрих людей. Лао Цзи рекомендує в усьому наслідувати Небо. Його мудрець Шен Жень - носій вищого Дао і Де. Він не прагне робити добрі справи, він нічого не виборює, він любить як ближнього, так і дальнього. Він бездіяльний. До почестей і ганьби ставиться з презирством, як до примари. Даоси засуджували війни, оскільки шлях Дао винятково мирний. Мудрий правитель не починає війн, йде на поступки сусідам. Якщо ж перемагає у війні, не радіє і не святкує, адже не можна радіти вбивству людей. Даоси виробили вчення про досягнення безсмертя. Вони продовжили і розвинули популярну в Китаї орієнтацію на довге життя. Конфуцій також був прибічником довголіття, оскільки лише старість с віком мудрості. Даоське вчення про довголіття і безсмертя мас релігійне підґрунтя. Даоси виробили цілу систему ідей, що пояснюють механізм безсмертя людини, і практичні рекомендації тим, хто хоче досягти цієї мети. Послідовники даосизму намагалися знайти еліксири і пілюлі безсмертя, займалися алхімією. Вони розумілися на лікуванні багатьох хвороб. Відома терапевтична китайська медицина - це надбання служителів даоських храмів і монастирів. Проте концепція лікування базувалася на ідеї, що суперечила культу знання в конфуціанстві. Даоси вважали, що лише вільний від знань ніколи не буде хворіти. Даоси приділяли велику увагу астрології, спостерігали небесні явища і складали гороскопи, визначали сприятливі і несприятливі дні. Вони практикували заклинання і обереги - зображення богів, займалися ворожінням. їх запрошували для визначення сприятливих місць для будівництва храмів та інших важливих споруд. Розквіт даосизму припадає на X -XII ст. н. є., після чого спостерігається його занепад як активної соціальної сили. Попри всі негаразди історії, він увійшов невід'ємною частиною в культуру народу. Достатньо згадати, що відомі китайські правителі і сьогодні дбають про своє здоров'я, використовуючи надбання лаоської медицини, прагнуть довголіття і фактично досягають його. Чудовою є даоська художня спадщина. Даосизм також є своєрідною філософією і релігією Китаю. Можна сказати, що в даосизмі більшою мірою, ніж в інших світоглядних системах, відображена душа народу. В культурній орієнтації китайського суспільства певний внесок зробив буддизм, чужорідна релігія, яка в зміненому вигляді була прийнята населенням і з часом стала невід'ємною частиною його життя і побуту. Головну позицію займає конфуціанство. Але даосизм і буддизм зайняли епос місце. Відбувся своєрідний розподіл сфер пилину: за конфуціанськими правилами будувалися стосунки в сім'ї і суспільстві; - даосизм панував у царині вірувань, обрядів, магії і містицизму; - буддисти опікувалися спасінням душі і церемоніями поховання. У народному житті склалася синкретична релігія, в якій знайшлося місце не лише цим трьом релігійним напрямам, але й численним народним віруванням - в духів міст і сіл, домашніх богів (дверей, вогнища, постелі, худоби, навіть відхожих місць тощо), покровителів ремесел, торгівлі, медицини, довголіття, щастя, багатства, народження дітей. Вірили і в злих духів, бісів, служителів пекла, привидів та ін. На честь днів народження цих численних культових осіб влаштовувалися свята, що відзначалися за місячним календарем. Багато з цих традицій збереглося і в сучасному Китаї, хоч глобалізація і більш тісні зв'язки із західним світом внесли певні корективи в культурні орієнтації цієї надзвичайно традиціоналістської країни. Культурні орієнтації Індії Культура Індії належить до найбільш стародавніх. Вже в IV тис. до Н. X. на цій території склалися організовані форми цивілізованого суспільства, а з III тис. до Н. X. розвивалася цивілізація високого рівня, створена дравідами, яка отримала назву по головних містах, де проводилися розкопи - Мохенджо-Даро і Хараппа. Ця цивілізація біля 2000 р. до Н. X. занепала внаслідок причин, які докладно не встановлено, і на ці землі прийшов інший народ арії, культура якого стала базовою для всього подальшого розвитку Індії. Дравіди жили в долині Інду, арії прийшли в долину Гангу на відстані тисячі кілометрів. Проте чимало міфологічних і релігійних ідей індуїзму пануючої релігії Індії значно раніше зустрічаються і в надбаннях протоіндійської культури. Отже, культурні орієнтації індійського суспільства мають початки в глибинах тисячоліть і цей традиціоналізм відчутно впливає і на сучасну культуру Індії. Основоположні засади індійської культури мають своїм джерелом індуїзм. Індуїзмом іменується сукупність найрізноманітніших вірувань більшості населення Індії, Непалу і Шрі-Ланки, що спираються на авторитет Вед. Веди (в пер. - знання) - один з найдавніших стародавніх документів, відомих людству. Перші з них писалися, починаючи з 2500 р. до Н. X. Веди містять міфи про походження Всесвіту, людей і тварин, про богів, є твори світського спрямування. Крім Вед, існує інша література, яку називають ведичною. До неї разом з Ведами (Самхітами) належать ще Брахмани, Аран'яки (тексти для лісових аскетів) і Упанішади. В культурних орієнтаціях індійського суспільства щільно переплітаються релігійні і філософські ідеї. Арії були народом духовним, релігія і філософія не вважалися виключно справою вузької верстви професіоналів, але складали сутнісний елемент свідомості народу. Розмірковуючи над причинами і наслідками всіх явищ, шукаючи органічної єдності у суперечливих явищах життя, люди могли мужньо витримувати випробування і нещастя, зберігаючи гідність і життєрадісність. брахмани (жерці, філософи, вчителі) кшатрії (правителі і воїни) вайш`ї (землероби, ремісники і торгівці) шудри (батраки, слуги, люди неарійського походження) Внаслідок приходу аріїв до Індії виникли проблеми взаємовідносин різних народів - тих, що прийшли, і місцевих. При подоланні конфліктів і укладенні взаємних угод виробилася кастова система, яка здійснила величезний вплив на релігію, культову практику - всю культуру загалом. Спочатку виник поділ на аріїв і не аріїв. Згодом сформувалися 4 касти брахмани (жерці, філософи, вчителі), кшатрії (правителі і воїни), вайш`ї (землероби, ремісники і торгівці) і шудри (батраки, слуги, люди неарійського походження). Поза кастами знаходилися чандали (недоторкані). Вищою кастою були брахмани, оскільки вважалося, що завдання визначення духовних цінностей, вироблення стичних норм можуть виконувати тільки люди, вільні від матеріальних турбот і інших важливих обов'язків. Вони користувались загальною пошаною. Брахман (и пер. благочестиве життя) спи ідеалом людини, яка є вченою і обізнаною, наділеною вищим знанням і чеснотами. Згодом брахмани перетворилися на впливовий жрецький прошарок, який завзято оберігав свої привілеї, проте ідеал цей існує і нині, коли кастову систему в Індії формально скасовано. Культурні орієнтації Індії базуються на низці концепцій індуїзму. Це уявлення про дхарму, яка є частиною ріши - загального морального закону, що спрямовує життя Всесвіту і всього, що є в ньому. В соціальному житті індусів дхарма здійснюється через карму і касти. Статус індивіда визначений ще до його народження сукупністю добрих і поганих вчинків, які він зробив в попередньому житті (закон карми). Місце людини в космічній еволюції щільно пов'язане з дією реінкарнаціїї (доктриною переселення душ, сансарою), згідно з якою душа - частинка Вищого Духа - перебуває послідовно в різних тілах, наближуючись до повного позбавлення від тілесних оболонок, тобто до чистого Духа. Соціальний статус людини визначається кастовою приналежністю батьків. Кастою визначається професія, соціальні зв'язки, права і обов'язки людини. Найкраще, що може робити людина - доброчесно виконувати свої обов'язки. Тоді може в наступному народженні опинитися у вищій касті. В іншому разі може бути покарана через народження в гіршій касті, а можливо, і не в людській подобі. Крім того, карають і в цьому житті іноді навіть вигнанням зі свого середовища. Значний внесок в подальше формування культурних орієнтацій Індії зробив брахманізм, вчення брахманів, які з розмаїття ведичних вірувань виділили певні положення і надали окремим богам визначальних функцій у світобудові. Брахманізм в основному спирається на філософські ведичні тексти - Упанішади (в пер. сидіти біля ніг). Вищим знанням вважається інтуїтивне. Головна увага приділяється етиці особистого вдосконалення. Стиль цього твору це записи бесід вчителів і учнів, відверте і допитливе обговорення питань, що хвилюють співбесідників. В усьому світі немає вченої праці.,. такої благотворної і величної, як Упанішади... Вони - плоди вищої мудрості... Рано чи пізно їм судилося стати релігією народу... Вивчення Упанішад було втіхою мого життя, і воно стане втіхою мені і в смерті. Артур Шопенгауер Згідно з уявленнями брахманізму, світ є тільки примарою, це - майя, породжена діяльністю божественної субстанції, безособової і без якісної - Брахманом, тотожним із світовою душею - Атманом. На чолі пантеону богів було поставлено трійцю (при-мурті), триєдиний образ, що символізував створення світу, його існування і загибель. Три фази індійської космології були ототожнені з трьома богами. Це Брама - Бог-творець, Вішну - Бог-хранитель, уособлення вічно живої природи, Ш ива - Бог-руйнівник, що втілює перебіг життя і смерті, він пов'язаний із старовинними культами родючості. Процес руйнування відбувається під час танцю Шиви - цей сюжет полюбляли митці Індії. Згодом брахманізм поділився на дві гілки - шанувальників Вішну (вайшнави або вішнуїти) і тих, хто поклонявся Шиві (шайви або шиваїти). Такий розподіл існує і нині в Індії, причому культ вішнуїзму має більше прихильників. В "Упанішадах", де імена окремих богів зустрічаються рідко, Вішну згадується неодноразово і асоціюється з поняттям мокша (кінець шляху, звільнення), яке означає мету релігійного вдосконалення людини. У вішнуїзмі розвинулася і набрала завершеного вигляду ідея аватари - втілення Бога в земних істотах. В пізніших формах вішнуїзму це верховне божество втілюється в тваринних аватарах (черепахи, риби, кабана, лева, коня, корови, царя мавп). Звідси шанобливе ставлення індусів до тварин, особливо до корови. Згодом втілення набирають антропоморфного вигляду (Крішна, Рама, Будда тощо). У соціальному і особистому житті індусів спостерігається тотальна сакралізація. Релігія для індуса в усі періоди загалом ототожнюється з життям, а життя - з релігією. Обрядова практика і поведінка відзначаються надзвичайною складністю і різноманітністю. Повсякденне життя і думки людини, належні їй справи ретельно розписані. Все життя від народження дитини до похорон і поминок регламентується спеціальними обрядами (санскарами), які обґрунтовуються посиланнями на безліч священних текстів. Адже вдосконалюючи себе духовно і виконуючи обов'язки, людина сприяє покращенню світу, але може відігравати і негативну роль своїми вчинками і навіть думками, гальмуючи загальний розвиток світу і понижуючи його духовність. Життєвий шлях арія розділено на 4 стадії. Перша - юність, час навчання, виховання самодисципліни. Юнака приводили до вчителя, і там він жив, вивчаючи Веди і допомагаючи вчителю у домашньому господарстві. Друга стадія - життя в сім'ї, мирські справи, третя - служіння суспільству (державна служба, політична діяльність тощо). Остання стадія - життя відлюдника, який поринає в глибини пізнання себе і Бога. Докладна регламентація стосується сім'ї і шлюбу, особливо щодо становища жінок, їх обов'язків по відношенню до чоловіка, його батьків та інших родичів, які вважаються вищими за статусом, ніж родичі дружини. Саме в сім'ї спочатку, а вже згодом в касті, клані, варні отримував індус свої перші уявлення про нерівність, спричинену релігійним підґрунтям і відображену в соціальній структурі суспільства. Регулятивна функція індуїзму гарантувалася психологією віруючого, його внутрішнім самоконтролем. Благочестивий індус завжди прагнув чесно і максимальні.) повно виконувати всі необхідні релігійні приписи. На цьому базувалася і нині ґрунтується індійська культура. Стадії життєвого шляху —► перша - юність, час навчання, виховання самодисципліни —► друга стадія — життя в сім % мирські справи третя - служіння суспільству (державна служба, політична діяльність тощо) —► четверта стадія - життя відлюдника, який поринає в глибшій пішанш себе і Бога Певні корективи у типово індійські культурні орієнтації внесли Рамакрішна, видатний духовний вчитель Індії XIX ст. і його учень Свамі Віаекананда. Вони вважаються реформаторами індуїзму, і ті нові тенденції, яких зазнала індійська культура в XIX XX ст., в значній мірі наслідок їх ідей і діяльності. Рамакрішна вважав істинними всі шляхи богопізнання, але надавав перевагу бхакті шляху любові. Він дуже поважав інший шлях джнана (шлях знання), проте вважай його досягнення дуже сумнівним. Водночас бхахті с універсальним і не суперечить, джнана, оскільки Бог з любові до віруючого може подарувати йому і знання Брахмана. Рамакрішна вчив, що сутність кожної релігії і головна мета життя людини - пізнання Бога. Слід виконувати всі приписи своєї релігії і не сумніватись в них, адже Бог не попустить, щоб той, хто шукає його, помилився. Бог присутній в усьому. Він прихований від людських очей, хоч і перебуває в людському серці. Між людиною і Богом знаходиться майя (спокуси зовнішнього світу, а також людське "его"). Майя перекручує сприйняття Бога і світу, роблячи світ більш реальним, ніж Бог, хоч насправді це не так. Спокуси зовнішні - не найбільша перепона для людини на шляху до Бога. Гіршим є "его", від якого можна повністю відійти, тільки занурюючись у самадхі, тобто стан блаженства, коли людина пізнає істину про те, що Брахман є його внутрішньою свідомістю. Однак "его" повертається після виходу із самадхі. Рамакрішна вводить нове поняття дайя, тобто те, що веде до Бога. Дайя - любов без протиставлення і вибірковості, до всіх людей без винятку. Рамакрішна дає багато порад мирянам. Він вважав, що немає нічого гріховного в звичайному житті, немає особливої необхідності ставати аскетом, слід лише відріктися від спокус. Визнаючи реальність світу, він вважав активну діяльність в ньому бажаною, проте людина, виконуючи свої обов'язки, не повинна бути прив'язаною до цього світу і їй слід за всіх умов думати про Бога і шукати його. Серцевиною вчення Рамакрішни (що було незвичним з боку індуїського жерця і проповідника) є підтримка активної діяльності на благо інших людей і суспільства. Учень Рамакрішни Вівекананда, також жрець, висував на перший план не служіння Богу, а народу. Активна цілеспрямована громадська діяльність, що має на меті зміну існуючих порядків, була для нього більш важливою, ніж віра в Бога, знання священних текстів і відправлення обрядів. Якщо ви шукаєте власного спасіння, ваш шлях прямує в пекло! Невже не здатні присвятити життя служінню іншим? В наступному народженні ви зможете вивчати педанту і інші філософські системи. А це життя віддайте іншим... Свамі Вівекананда
Така орієнтація на зміну суспільного життя типово індійськими шляхами стала відчутною у формуванні і кінцевій перемозі руху за незалежність Індії під проводом духовного лідера Махатми Ганді, в діяльності видатних політиків Індії Джавахарлала Неру, Індіри Ганді, Раджива Ганді. І досі партія Індійський Національний Конгрес має найбільшу серед інших партій популярність в Індії. її лідери традиційно очолюють уряд цієї країни, що є свідченням глибокого розуміння ідеологами цієї партії глибинних прагнень народу, основних засад його культури, що сформувалась впродовж тисячоліть. Значний вплив на культурні орієнтації індійського суспільства мав буддизм, започаткований в Індії в VI ст. до Н. X. Його основоположник Будда походив із кшатріїв, від народження мав ім'я Сіддхартха і був принцом. Згодом він покинув родину і своє багатство і відправився на пошуки істинного шляху і правди. Суть його вчення можна сформулювати як чотири благородні істини: - Життя с стражданням; - Причиною страждань є жага життя, бажання; - Можливе звільнення від страждань через подолання бажань; - Восьмиступеневий шлях звільнення від страждань. Ці істини були проголошені Буддою у Бенареській проповіді. Від брахманізму буддизм відрізняється орієнтацією не на особисте спасіння, а на служіння багатьом, хто шукає спасіння. Вчення Будди відрізняється дуже високим рівнем моральності. В поведінці рекомендації буддизму орієнтовані на подолання зла, відсіч злу, допомогу виникненню добра, підтримку добра. У буддизмі знайшли продовження і розвиток такі позитивні моральні принципи індуїзму: Сповага до людини та її справи, терпимість до інших народів і культур, прагнення до пошуків істини людського існування та інші. Багато спільного є в понятійних системах індуїзму і буддизму. Проте буддизм набув поширення в багатьох країнах світу - Китаї, Тібеті, Японії, Таїланді, Цейлоні, В'єтнамі, Монголії і Камбоджі, а індуїзм лишився світоглядом переважно індійського народу. В Індії, на батьківщині буддизм поступово був у більшості витіснений індуїзмом, хоч у світогляді і життєвих орієнтирах збереглося багато релігійних і моральних норм Будди. Дещо в буддизмі було несумісним з традиціями індійської громади, зокрема принцип не насильства (ахімса), неприйняття кастовості тощо. Буддизм іманентно присутній в культурних орієнтаціях сучасного індійського суспільства, проте дотримання всіх норм буддистської етики суперечило тому устрою життя, що формувався тисячоліттями на основі індуїзму і авторитету Вед, який був відкинутий Буддою. Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам... Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем... ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между... ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|