Причини виникнення конфліктів у колективі закладу освіти та їх попередження

У практичних умовах особливого значення набуває попередження міжособистісних конфліктів, що припускає удосконалювання різних аспектів діяльності колективу, створення в ньому оптимальних умов для роботи і спілкування. Організація та зміст діяльності визначають специфіку конфліктів. Свої характерні особливості є і у конфліктів, які виникають у педагогічних колективах.

Основне питання, що вимагає теоретичного аналізу, – це питання про чинники, що впливають на виникнення міжособистісних конфліктів. По-перше, порушення чекань і норм, тобто наявність причини й приводу для конфлікту, ще не веде автоматично до його початку. Конфлікт – результат дії не тільки самої причини, але і цілого ряду чинників, що характеризують конкретну ситуацію взаємодії та її суб’єктів, і можуть грати як стримуючу роль, так і роль, що заохочує. По-друге, питання про чинники виходить на перший план, коли вивчається конфліктність якогось колективу в цілому. У цьому випадку мова повинна йти про об'єктивні та суб'єктивні особливості колективу, що впливають на частоту конфліктів. Іншим чинником, що впливає на частоту конфліктів у колективі, є об'єктивно існуючі у ньому форми організації взаємодії між працівниками, що, у кінцевому рахунку, визначають, якою мірою результати діяльності і задоволеність відношеннями одних працівників залежать від дій інших. Вихідним тут стає поняття спільності діяльності, що розуміється однак не в її однаковості, а в взаємозв'язку у процесі діяльності.

У процесі педагогічної діяльності можна виділити два основних типи ситуацій, що вимагають розв’язання:

1) типова — це часто повторювана при тих самих обставинах ситуація. Вона має подібні джерела та причини.

Наприклад, запізнення та пропуски занять учнями, невиконання домашніх завдань і т. д.

2) нетипова — ситуація, нехарактерна для даного учня чи групи.

Наприклад, здійснення правопорушення, випадки злодійства у класі чи в гуртожитку, відхід учня зі школи.

Такі ситуації вимагають виявлення причин та їх обґрунтованого аналізу для організації роботи із запобігання подібних випадків.

Серед потенційно конфліктогенних педагогічних ситуацій можна виділити такі:

- ситуації (чи конфлікти) діяльності, що виникають із приводу невиконання учнем навчальних завдань, успішності, позаурочної діяльності;

- ситуації (конфлікти) поведінки, що виникають із приводу порушення учнем правил поведінки;

- ситуації (конфлікти) відносин, що виникають у сфері емоційно-особистісних відносин учнів і вчителів, у сфері їхнього спілкування у процесі педагогічної діяльності.

1. Професійна відповідальність учителя за педагогічно коректне розв’язання ситуації: адже навчальний заклад, у якому навчається дитина, — модель суспільства, де учні засвоюють соціальні норми та відносини між людьми.

2. Учасники конфліктів мають різний соціальний статус (учитель — учень), чим і визначається їхня різна поведінка в конфлікті.

3.Різниця віку та життєвого досвіду учасників розводить їхні позиції в конфлікті, породжує різний ступінь відповідальності за помилки при їх розв’язанні.

4. Різне розуміння подій та їх причин учасниками (конфлікт «очима вчителя» й «очима учня» бачиться по-різному), тому вчителю не завжди легко зрозуміти глибину переживань учня, а учню — упоратися зі своїми емоціями, підкорити їх розуму.

Присутність інших учнів при конфлікті робить їх зі свідків учасниками, а конфлікт набуває виховного сенсу і для них; про це завжди доводиться пам’ятати вчителю.

1. Професійна позиція вчителя в конфлікті зобов’язує його взяти на себе ініціативу в його розв’язанні та на перше місце зуміти поставити інтереси учня, в якого формується особистість.

2. Усяка помилка вчителя при розв’язанні конфлікту породжує нові ситуації та конфлікти, в які включаються інші учні.

3. Конфлікт у педагогічній діяльності легше попередити, ніж успішно розв’язати.

При всій розмаїтості конфліктів можна виділити їх основні причини:

1. В останні роки учні сильно змінились, тоді як деякі вчителі бачать їх такими, якими були учні десять-п’ятнадцять років тому, тому стосунки з учнями складаються напружені.

2. Відсутність взаєморозуміння між педагогами й учнями, викликана насамперед незнанням вікових психологічних особливостей вихованців. Так, підвищена критичність, притаманна підлітковому віку, найчастіше сприймається вчителями як негативне ставлення до особистості.

3. Консерватизм і стереотипність у виборі виховних методів і засобів.

4. Учителем, як правило, оцінюється не окремий учинок учня, а його особистість. Така оцінка часто визначає ставлення до учня інших учителів.

5. Оцінка учня нерідко будується на суб’єктивному сприйнятті його вчинку та малої поінформованості про його мотиви, особливості особистості, умови життя в родині.

6. Учителю складно провести аналіз виниклої ситуації, він квапиться суворо покарати учня.

7. Немаловажне значення має характер відносин, що склались між учителем та окремими учнями; особистісні якості та нестандартна поведінка цих учнів є причиною постійних конфліктів з ними.

8. Особистісні якості вчителя (дратівливість, брутальність, бажання помститись, самовдоволеність, безпорадність); настрій учителя під час взаємодії з учнями; життєве неблагополуччя вчителя.

9. Загальна атмосфера й організація роботи в педагогічному колективі.

До найпоширенiших психологiчних конфлiктiв вiдносяться мiжособистiснi, що охоплюють практично всi сфери людських вiдносин. Будь-який конфлiкт врештi-решт зводиться до мiжособистiсного. Чiткого визначення такого конфлiкту очевидно дати не можна. Але коли йдеться про нього, то ми одразу уявляємо картину протиборства двох людей на пiдставi зiткнення протилежно спрямованих мотивiв.

Мiжособистiснi конфлiкти мають свої вiдмiннi риси, що зводяться до такого: у цих конфлiктах протиборство людей настає безпосередньо, коли стикаються їхнi особистi мотиви. Суперники сходяться вiч-на-вiч.

Виявляється весь спектр вiдомих причин: загальних i приватних, об’єктивних i суб’єктивних.

Мiжособистiснi конфлiкти для суб’єктiв конфлiктної взаємодiї — це своєрiдний «полiгон» перевiрки характерiв, темпераментiв, вияву здiбностей, iнтелекту, волi та iнших iндивiдуально-психологiчних особливостей.

Такi конфлiкти вiдрiзняються високою емоцiйнiстю й охопленням практично всiх сторiн вiдносин мiж конфлiктуючими суб’єктами.

Мiжособистiснi конфлiкти торкаються iнтересiв не тiльки конфлiктуючих, а й тих, з ким вони безпосередньо пов’язанi: службовими або мiжособистiсними вiдносинами.

Груповi конфлiкти менш поширенi в соцiальнiй практицi, нiж мiжособистiснi, але вони завжди масштабнiшi й важчi за своїми наслiдками. Кожний з нас на роботi чи в будь-якiй iншiй груповiй взаємодiї може бути втягненим у груповий конфлiкт. Небезпека таких конфлiктiв полягає в тому, що вони часто виникають через амбiцiї лiдерiв, «екс-керiвникiв» тощо.

Груповi конфлiкти являють собою не що iнше, як протиборство, в якому хоча б одна зi сторiн представлена малою соцiальною групою. Таке протиборство виникає на основi зiткнення протилежно спрямованих групових мотивiв. Можна видiлити два основних типи групових конфлiктiв: конфлiкт «особа-група» i конфлiкт «група-група». Конфлiкти мiж особою i групою виникають у середовищi групових взаємин i вiдрiзняються деякими особливостями, що варто враховувати в керуваннi цими конфлiктами.

Перша особливiсть пов’язана зi структурою такого конфлiкту. Суб’єктом у ньому, з одного боку, виступає особа, а з iншого — група. Отже, конфлiктна взаємодiя тут вiдбувається на основi стикання особистiсних i групових мотивiв, а образи конфлiктної ситуацiї представленi першим суб’єктом в iндивiдуальних поглядах i оцiнках, а другим — у групових.

Друга особливiсть вiдбиває специфiку причин розглянутого конфлiкту. А такi причини безпосередньо пов’язанi зi становищем iндивiда в групi, що характеризується такими поняттями, як «позицiя», «статус», «внутрiшня установка», «роль», «груповi норми».

Причини конфлiктiв, що виникають мiж особою i групою, завжди пов’язанi: а) з порушенням рольових очiкувань; б) з неадекватнiстю внутрiшньої установки статусу особи (особливо її конфлiктнiсть з групою спостерiгається, коли в неї завищена внутрiшня установка); в) з порушенням групових норм.

Третя особливiсть знаходить своє вiдображення у формах прояву конфлiкту. Такими формами можуть бути: застосування групових санкцiй; iстотне, обмежене чи повне, припинення неформального спiлкування членiв групи з конфлiктуючими; рiзка критика конфлiктуючого; ейфорiя з боку конфлiктуючого тощо.

У ходi розгляду конфлiктiв цього типу, їх можна розподiлити на три основних види:

Другий вид — рядовий член колективу — колектив;

Можливими причинами цих видiв конфлiктiв можна вважати такi:

— це може бути новопризначений, чужий керiвник (хоча, можливо, у колективi був свiй гiдний претендент на цю посаду);

— стиль керування керiвника, його низька компетентнiсть;

— можливий сильний вплив негативно налаштованих мiкрогруп i їхнiх лiдерiв;

— це може бути зайва конфлiктнiсть окремої особи;

— неадекватнiсть статусу або внутрiшнiй установцi;

— може зiграти чималу роль низька професiйна пiдготовка;

— застосування проти лiдера будь-якого компромату;

— перевищення лiдером своїх повноважень чи змiна групової свiдомостi.

Визначивши основнi причини конфлiктiв типу «особа-група», можна визначити дiї щодо керування перерахованими вище конфлiктами. Цi дiї безпосередньо залежнi вiд стадiї проходження конфлiкту чи його назрiвання. Їх можна умовно розподiлити на 4 етапи:

Розвиток конфлiкту веде до його вирiшення, тобто вибору певного варiанту вчинку або поведiнки. Тут важливо допомогти людинi визначити правильну позицiю, покладену в основу рiшення, яке вона приймає. При цьому така позицiя буде стiйкiшою, якщо усвiдомлюванi людиною моральнi вимоги переростуть у її переконання.

Найскладнiшим i вiдповiдальним етапом у розв’язаннi конфлiкту є вироблення i прийняття рiшення. Вибираючи спосiб його вирiшення, необхiдно пам’ятати про три важливi умови, що визначають успiшнiсть використання будь-якого способу.

По-перше, необхiдно пам’ятати i бути впевненим у тому, що практично будь-який конфлiкт може бути вирiшеним безконфлiктно, причому без суттєвих жертв для своїх iнтересiв. Ми часто не знаходимо безконфлiктного вирiшення тому, що нам не вистачає знань закономiрностей розвитку щодо їх вирiшення, або бракує часу на пошук оптимального рiшення, оскiльки конфлiкт розвивається надто стрiмко.

По-друге, необхiдно дiйсно прагнути вирiшити протирiччя i основне — вирiшити його безконфлiктно. У працiвника повинен бути достатньо чiткий, явно виражений i стiйкий мотив на безконфлiктне вирiшення протирiччя. Це допоможе долати труднощi, що неминуче виникатимуть на шляху.

По-третє, важливо на усiх етапах вирiшення конфлiкту мiнiмiзувати власнi негативнi емоцiї стосовно опонента. i опонент має прагнути цього стосовно себе.

Виходячи iз зазначеного, узагальнення способiв розв’язання конфлiктiв дозволяє звести їх до чотирьох видiв:

1. Використання вже iснуючих об’єктивних критерiїв. У цьому випадку можливi два варiанти. Перший — сторони приймають iснуючий порядок вибору i застосування об’єктивних критерiїв. Другий — сторони самi встановлюють цей порядок, виходячи iз здорового глузду i своїх iнтересiв;

2. Використання справедливих процедур. Цей спосiб передбачає удосконалення методiв розпiзнавання й структурування конфлiктiв, щоб застосувати до них 2. Той або iнший тип справедливих процедур;

3. Часткове використання об’єктивних критеріїв. Цей спосiб надає можливiсть вирiшувати однi аспекти конфлiктної ситуацiї за допомогою об’єктивних критерiїв, а iншi — за допомогою справедливих процедур;

4. Застосування цiннiсного аналiзу. В його основу покладено iдею цiннiсної Свiдомостi, як заснованої на цiнностях форми свiтогляду, яка задовольняє такi встановленi вимоги:

а) гуманiстичний i екологiчний риторизм, пов’язаний з необхiднiстю допомагати бiдним, голодним людям у рiзних регiонах свiту, але не порушуючи при цьому досягнень у сферi прав i свобод iндивiда;

б) глобальний масштаб вiдповiдальностi (як стосовно людських спiльнот, так i щодо природного оточення);

в) урахування принципiв соцiокультурної специфiки, iсторизму i функцiоналiзму в етичних мiркуваннях;

г) виокремлення кiл цiнностей з рiзним статусом, поширенням, правилами використання;

д) виокремлення загальної значущостi цiнностей i їх переваг (вищого статусу);

е) виявлення i поширення цiнностей у режимi комунiкацiї iндивiдiв, спiльнот з рiзними етнiчними позицiями.

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: