Етика – наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. Виховання учнів, на думку О.Вишневського, має забезпечити формування у них такої системи моральних цінностей.

Абсолютно вічні цінності – загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність та ін.).

Національні цінності – є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам’ять тощо.

Громадянські цінності – ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обов’язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності – моральні основи життя сім’ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам’ять про предків та ін.

Принципи і норми моралі регулюють ставлення людей один до одного, до суспільства, держави, сім’ї. Основні категорії моралі – добро, совість, честь, справедливість.

В ході розвитку суспільства мінялись моральні устої людей, їх поняття про добро і зло. Так, у Стародавній Греції спартаківці скидали зі скель своїх слабких дітей, так як із них не виростуть сильні воїни. Рабовласники убивали рабів, феодали морально виправдовували панщину та ін.

Особливо багато європейських правил вніс в Росію Петро 1 (одяг, іноземну мову, поведінку). В 1717 р. Була видана книга “Юності чесне дзеркало”, в якій дворянам давали конкретні настанови, як себе поводити в суспільстві, з іншими людьми. До досягнення молодою людиною своєї зрілості, вона повинна глибоко вивчити всі правила поведінки. Хоч етикет розповсюджувався лише на людей дворянського походження, однак він сприяв розвитку загальної культури людського спілкування.

Стосунки робітників, селян правила етикету не регулювали, але у них були свої правила. Людина цінувалась за своїми діловими і трудовими якостями. Отже, мораль змінюється, розвивається разом із розвитком суспільства.

Загальнолюдський і історичний аспекти моралі.

Мова йде про суперечливість самої моралі, яка, з однієї сторони, виникнувши як специфічна форма регуляції людських стосунків, претендує на загальність і точність своїх вимог, з іншої – змінюється. так можна говорити, що історично змінились два типи моралі: на зміну античній, що допускала ділення людей на вільних і рабів і відповідно ставила рабів поза мораллю, прийшла християнська, що в ідеалі проголошувала рівність всіх людей, незалежно від майнового стану. Іншим важливим аспектом даного питання є існування різниці як в способі мислення так і в поведінці різних класів суспільства. Але, поряд з цим в історії людства зберігаються деякі загальні для всіх історичних епох умови життя людей і форми людського співжиття. Зберігається і послідовність тих чи інших вимог. В основному ці вимоги пов’язані з найпростішими формами стосунків між людьми: не красти, не вбивати, говорити правду, допомагати людям. У всі часи засуджувалися жорстокість, лінощі та ін.

В сучасних умовах, коли світ стає все більш взаємозалежним, на перший план висуваються загальнолюдські цінності, а це говорить про те, що для налагодження людських стосунків на різних рівнях, мораль починає займати своє місце і стає дійсно найбільш значним регулятором поведінки.

Це два способи регуляції поведінки і їх не можна ототожнювати. Політика, яка виражає стосунки між людьми, інститутами, організаціями, які виражають класові, національні, релігійні, професійні інтереси у зв’язку із здійсненням влади чи впливу на неї, в центр уваги ставить питання про політичну доцільність вимог, тобто, найбільш ефективне вираження і забезпечення відповідних інтересів. А норми моралі в основному живуть у свідомості людей. Самою найважливішою відмінністю між мораллю і політикою є спосіб, яким вони регулюють поведінку людей. Виконання норм політики забезпечується при необхідності мірами примусу (адміністративними, карними і економічними санкціями), за допомогою спеціального апарату правосуддя. Вимоги моралі підтримуються силою загальноприйнятих звичаїв, суспільної думки і особистою переконаність людини. Моральна санкція здійснюється не окремими людьми, наділеними особливими уповноваженнями, а всім колективом, соціальною групою, суспільством в цілому. Хоч в принципі будь який анти суспільний вчинок заслуговує морального засудження, далеко не всі караються законом.

Використання принципів народної педагогіки, моральності у діяльності видатних педагогів – просвітителів: Г.С.Сковороди, К.Д.Ушинського, Ю.А.Федьковича, І.Я.Франка.

Велике значення морального виховання в розвитку та формуванні особистості усвідомлювалось в педагогіці ще з давніх давен. В усній творчості відбите постійне прагнення народу до знань, виховання освіти, школи. Багато хто з видатних педагогів минулого підкреслювали, що підготовка доброзичливої людини не може зводитися тільки до її освіти і розумового розвитку, і на перший план у вихованні висували моральне формування особистості. У своєму трактаті „ Наставление нравов” видатний чеський педагог Я.А.Коменський цитував давньоримського філософа Сенеку, який писав: „ Навчись спершу добрим правилом моралі, а потім мудрості, бо без перших важко навчитися останній”.Там же він наводить відомий народний вислів: „Хто встигає в науках, але відстає в добрих правилах моралі, той більше відстає, ніж встигає”.

Кращі принципи педагогіки використовував у своїй діяльності І.Сковорода, до традицій народного виховання неодноразово зверталися К.Д.Ушинський, Ю.А.Федькович, І.Я.Франко. Взагалі українська наука на усіх етапах свого розвитку була тісно пов’язана з народним досвідом, із самобутніми національними традиціями.

З педагогів минулого найбільш повно і яскраво характеризував роль морального виховання у розвитку особистості. Він писав: „Звичайно, освіта розуму і збагачення його пізнанням багато принесе користі, але …, я ніяк не вважаю, що ботанічні чи зоологічні знання… могли б зробити гоголівського городничого чесним службовцем, і абсолютно впевнений, що якби Павло Іванович Чичиков був би посвяченим у всі таємниці органічної хімії чи політичної економії, він залишився б тим же, дуже шкідливим для суспільства пройдисвітом.

К.Д Ушинський був першим, хто поставив народну педагогіку на п’єдестал. За його словами, виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ. Сторінки творів Ушинського щедро засіяні золотими розписами народної педагогіки. В його книзі „ Рідне слово” вміщено 75% фольклору: 366 прислів’їв і приказок, 62 загадки, 51 баєчку і жарт, 32 народні казки, 22 народні пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів близьких за змістом і формою до народних.

Він підкреслював велике значення усної народної творчості в справі навчання і виховання і на перше місце поставив казку. Книжки Ушинського відкривали школяреві великі й маленькі таємниці величезного світу, в якому так багато незнайомого, незрозумілого і таємного. А головне – вони відкривали найбільшу таємницю: в чому радість і щастя людини. З оповідань і казок Ушинського всім було ясно: щасливою буває тільки добра, чесна й працьовита людина.

Представник етико – гуманістичного напрямку вітчизняного просвітництва. Вважав, що рушійною силою людської діяльності є думка. Без розуму людина сліпа. Проте одного тільки розвитку розуму, одного тільки збагачення знаннями не досить, вважав Г.С.Сковорода, бо самі по собі знання ще не становлять доброчесності. Засвоєння знань треба поєднувати з формуванням високих моральних якостей. Правильне виховання – в єдності істини і доброчесності, знань і високих моральних поривань. Найвищим смислом життя вважав щастя, в основі якого лежать моральні принципи.Підкреслював, що людину характеризують її моральні якості: любов до вітчизни і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі …

Рівень тогочасної не міг задовольнити І.Я.Франка, який хотів бачити в ній доброго учителя підростаючого покоління. У своїх творах переконливо доводить, що справжнє виховання можна побудувати, врахувавши кращі надбання народної педагогіки. Він висловлював важливі думки про те, що книга повинна займати значне місце в моральному, естетичному вихованні дитини. Він виступає з вимогами високоідейної та художньо досконалої літератури для дітей яка б мала дійовий вплив на формування духовного світу підростаючого покоління, щоб вона хвилювала й виховувала людські якості.

Багато уваги приділяв навчанню дітей рідною мовою. В простих людях вбачав носіїв народної мудрості, високих принципів моралі, душевної краси, і все це відображає у творах, які писав насамперед з педагогічною метою.

Спрямоване на формування правової свідомості та правової культури, повсякденної життєдіяльності у відповідності з вимогами законів, загальноприйнятих норм і принципів поведінки. Висока правова культура громадян є однією з базових засад утвердження громадянського суспільства і правової держави, реалізації демократичних свобод. У першій статті Конституції України визначено, що Україна – суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, що зобов’язує кожного громадянина нашої держави володіти високою правовою культурою. Римський політичний діяч Марк Тулій Ціцерон (106-43 рр. - до н.е.) повчав: „Треба бути рабом закону, аби залишитися вільним „.

- надання учням знань про закони, нормативні акти України, підвищення їх юридичної обізнаності;

- вироблення у вихованців умінь, навичок, звичок поведінки відповідно до правових норм;

- виховання нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, спонукання до посильної участі в боротьбі з негативними явищами в житті;

- подолання у свідомості окремих вихованців помилкових уявлень, негативних звичок поведінки, які сформувалися ще раніше в негативному середовищі.

Центральне питання змісту правової культури – усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю.

Основними документами, які регулюють взаємовідносини громадян і державних органів в Україні, є Конституція як Основний Закон держави і суспільства, інші законодавчі акти. Для учителів і батьків є документи - Закони України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, міжнародні документи – „Конвенція про права дитини”, „Резолюція з прав людини” та Ін.

Правове виховання в школі здійснюють у навчально – виховному процесі (під час уроків правознавства, історії, літератури, географії та Ін.), позакласній та позашкільній виховній роботі (бесіди „ Ти і закон”, лекції „ Право та мораль”, диспути на правову тематику „Дисципліна – свобода чи необхідність”, зустрічі з представниками правоохоронних органів, перегляд та обговорення кінофільмів, організація клубів на зразок „Підліток і закон”).

Критеріями ефективності правового виховання є глибина і міцність правових знань, повага до права, визнання його верховенства, переконаність та впевненість у значущості й справедливості норм права, інтерес до їх вивчення, непримиренність до правопорушень, свідоме дотримання законів держави і норм співжиття.

В основі його лежить утвердження загальнолюдських моральних цінностей: правди, любові, справедливості, доброти, інших чеснот. При цьому важить не тільки і не стільки просвітницька діяльність, скільки перетворення моральних знань у переконання, стійкі моральні почуття і вчинки вихованців.

Гуманізм (в перекладі з латинського – людяний) – принцип світогляду, в основі якого лежить переконання в безмежних можливостях людини і її здатності до вдосконалення, вимога свободи і захисту честі і гідності особистості, рівності і братерства, чуйності і турботи про людину.

Маленькі діти схильні до добрих справ, намагаються допомогти старшим у праці, лагідні до батьків, люблять тварин. Це і є основою для виховання гуманізму. Читаючи оповідання, казки, вони дізнаються про характер стосунків між людьми, засуджують байдужість, бездушність, жорстокість. Велике значення має характер стосунків з дорослими. Завдання виховання гуманізму сформульовані у Правилах для учнів, де говориться про увагу до старших, чуйне ставлення до молодших, товариські стосунки в колективі.

Зміст навчального матеріалу дає достатньо інформації для засвоєння правильних уявлень про суть гуманізму, особливо сьогодні актуальні традиції народної педагогіки. Великого значення набуває атмосфера в класі, стосунки вчителя і учнів, вимогливість і величезна повага до особистості.

Статеве виховання – це процес оволодіння підростаючим поколінням моральною культурою у сфері взаємин статей, формування у нього потреб керуватися у стосунках осіб протилежних статей нормами моралі.

- формування високих моральних якостей юнаків та дівчат;

- виховання поваги у стосунках між чоловіком та жінкою, моральних „гальм”, які сприяли б попередженню статевої розпусти;

- виховання культури, дружби, кохання, інтимних почуттів,

- ознайомлення з біологічними і соціальними проблемами представників обох статей, які особливо загострюються в підлітковому віці;

- виховання почуттів материнства, батьківства, відповідальності за продовження роду людського.

Говорячи про проблеми статевого виховання, передусім необхідно формувати у вихованців культ любові як незрівнянної цінності людського духу. Бо від любові народжується все прекрасне на землі: діти, поезія, твори мистецтва, краса людського буття у всіх його гранях.

Процес статевого виховання не є епізодичним, він розпочинається ще в сім’ї, де батьки мають турбуватись про правильний фізичний розвиток дитини, формувати санітарно – гігієнічні навички, створювати оптимальну морально – духовну атмосферу для формування позитивних моральних якостей, готувати дочку й сина до сімейного життя, виховувати відповідальність у юнаків і дівчат. За свої вчинки і дії у стосунках з особами протилежної статі, формувати у дітей з раннього віку відразу, критичне ставлення до аморальних, гріховних стосунків між людьми протилежної статі.

- ознайомлювати у процесі вивчення певних дисциплін з особливостями анатомо – фізіологічного розвитку людини певної статі;

- формувати моральні якості дружби, поваги у стосунках між хлопчиками, юнаками та дівчатами;

- проводити розмови, організовувати бесіди (статева гігієна, профілактика венеричних захворювань, запобігання вагітності);

- виховувати уміння, обирати собі друга (супутника) життя, уникати конфліктів, вести домашнє господарство, розподіляти між собою обов’язки і розпоряджатись бюджетом тощо.

Загальнолюдський і історичний аспекти моралі.

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: