|
Духовний світ простої людини в новелі Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном» ⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2 Герої новели «Три зозулі з поклоном» — прості сільські люди. Щоправда, сам оповідач — уже студент, хоч душа його й коріння тут, у рідному селі. Невідомо, чому дівчина Марфа вийшла заміж за недалекого, негарного парубка Карпа — з відчаю, жалощів чи з покірності долі. Полюбила ж сусідського одруженого чоловіка Михайла, що був як «сокіл», чорноокий, ставний та гарний. Але не посміла розбивати сім’ю, мучилася мовчки. Тільки ходила разом із чоловіком на посиденьки до Михайла та Софії, співала з ними. Коли ж трапилося нещастя: сусіда забрали як «ворога народу», Марфа увесь час думала про нього, чекала листа — не до неї, до його родини,— щоб довідатися хоч, що живий, потримати дорогий папірець у руках, поцілувати його. І коли така нагода траплялася, Марфа раділа і плакала, жила цим. Настільки великим і сильним було її почуття, що передавалося на відстані. Михайло в засланні, в «Сибірі неісходимій», відчував, що десь тут біля нього «ходить Марфина душа нещасна». Тому й просить дружину, щоб та сходила до Марфи і сказала, що посилає він їй «три зозулі з поклоном» і просить відкликати «свою душу назад», тоді й до нього «хоч на хвильку прийде забуття». Великим благородством віє від слів і вчинків Софії. Вона не сердиться, не вважає Марфу за суперницю, бо впевнена у своїх і чоловікових почуттях. Михайло безмежно любить свою родину — Софію, сина, свій край. І не хоче засмучувати описом своїх бід, навіть вигадує, як їх «там» добре годують та вдягають. Своєю новелою «Три зозулі з поклоном» він ніби віддає данину духовному подвигу батька й мільйонам закатованих, знищених, але не зломлених духом людей, посилаючи їм уклін — шану з рідної землі — України сивими зозулями. Григір Тютюнник ніби натякає на те, що життя і долі людей у ньому є великою таємницею, неосяжною та непояснюваною. Бо кохання — ніби Божий дар, воно дається нам згори, з небес і шляхи його несповідимі.
«Тигролови» І. Багряного В основу «Тигроловів» покладено події, що сталися під час відбування автором заслання на Далекому Сході. Його герой Григорій Многогрішний увібрав у себе чимало багрянівських рис характеру: він не скорився, не змирився з насильницьки нав'язаним йому статусом в'язня жахливої системи й залишився Людиною. Сюжетна канва роману вибудована на історії «полювання» майора НКВС Медвииа — цього новітнього тигролова — на гордого, не прирученого тоталітарною системою молодого хлопця з України, який у тайзі знайшов земляків, друзів, кохання... Григорій Многогрішний переміг. Передусім тому, що не визнав себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, співпереживати і вірити, що людина може й повинна кинути виклик страшній системі й вистояти. Отже, динамічний сюжет, пригоди і мандри героїв світом, красиве і величне кохання, яке, не дивлячись на життєві труднощі, допомагає героям жити і перемагати - у цьому популярність роману і захоплення ним. Мені подобається, що поруч із гострим сюжетом, який динамічно розвивається, Іван Багряний вкладає у свій твір і глибокі роздуми про Україну і долю народу, вміщуючи їх і в авторську мову, й у вуста героїв твору. Головний герой твору — Григорій Многогрішний. Він молодий, дужий, незалежний у своїх поглядах відданий син України. За Любов до рідної землі його ув'язнили і везуть у товарному вагоні на Далекий Схід.
Сюжет і композиція "Тигролови" – роман багатоплановий, та передусім це твір-протест проти порушення елементарних людських прав. Композиція роману зумовлена жанровими особливостями: твір складається з 12 розділів, ряду підрозділів, схожих на новели, що мають інтригуючи назви: "Дракон", "Світ на колесах", "Навзаводи зі смертю", "Заколот і капітуляція", "Бог кохання", "Весела робінзонада". "Не ходи босий" та інші. Вони сповна відображають "ритми" життя головного героя. Поза сюжетні елементи – пейзажі. Портрети, сценічні моменти – завжди романтично забарвлені. Особливо захоплюють уяву читача екзотичні панорами Сіхоте-Аліне, описи, краєвидів на Зміїній та Голубій Падях. Інтер'єри подано точно й барвисто, з багатьма промовистими деталями. Цікаві історичні екскурси. Що їх вкладено в уста різних персонажів. Важлива роль належить експозиції зі своєрідно запрограмованою ідеєю твору. Поїзд-дракон, якого веде паровоз – голова "Йосиф Сталін" і підпихає демон "Фелікс "Дзержинський", який має черево, "натоптане вщерть" тисячними жертвами, летить у чорну темряву, у прірву, в небуття. Далів Григорій зі своїм названим братом Грицьком кидає виклик долі – їде поїздом без документів до Хабаровська, де кожної хвилини його можуть затримати. У місті хоче йти навіть у пащу до свого заклятого ворога – НКВД. Григорія помічають і переслідую, але й тут щаслива доля рятує його. Та найбільшої сили досягає конфлікт при майже неймовірній зустрічі Многогрішного й Медвина в тайговому безлюдді. Григорій розправляється з катом. Завершується роман повним тріумфом благородних ідеалів.
Які гріхи спокутував Григорій Многогрішний Автор не випадково обирає герою прізвище Многогрішний. Воно є контрастом до тих злочинів, які вчинили по відношенню до свого народу представники влади. А єдиним гріхом Григорія було те, що у хвилини нелюдського голоду пограбував бурундучка. А «гріхів», як на тоталітарну систему, що душила все живе й мисляче, доволі багато: розум, гідність, національна самосвідомість, сміливість. І найбільший «гріх» — любов до батьківщини, до Матері-України та її замученого, обдуреного народу. Автор робить свого героя нащадком славного гетьмана Дем’яна Многогрішного, першого політичного засланця Сибіру. Григорій Многогрішний ішов безмежними тайговими нетрями, без їжі, одягу, без будь-яких засобів для оборони чи полювання, без напряму, і все-таки не втрачав віри. Виснажений, зголоднілий втікач знайшов у собі сили, щоб врятувати не лише себе, а й дівчину від лютого звіра. І щастя його знаходить — він завойовує серце гордої й прекрасної дівчини — Наталки. Вони разом, сміливо кинувши виклик долі, з дивовижними пригодами переходять кордон і опиняються в безпечному місці. Дівчина згодна йти з коханим навіть на його Україну, наражатися на небезпеку. Адже він поклявся собі повернутися на батьківщину. Григорій мав своє життєве кредо: «Краще вмерти біжучи, ніж жити гниючи». Я думаю, що назва «Тигролови» може бути трактована у двох аспектах. По-перше, це буквальне її значення: від полювання на тигрів, яким займається родина українців у цьому далекому поселенні. Але тигроловами є й працівники НКВД, зокрема майор Медвин. Тільки в іншому розумінні: він є ловцем людських душ, який намагається зловити їх у лещата системи, зламати, понівечити назавжди. На щастя, із Григорієм Многогрішним йому це не вдається, Григорій мститься Медвинові.
Українське шістдесятництво У 1953р. помер «вождь усіх часів та народів» Йосип Сталін. Першими відчули й усвідомили цю свободу — інтелігенти. Ще в 1953 р. вийшла дебютна книга Д. Павличка «Любов і ненависть», а в 1957 р. Л. Костенко «Проміння землі» — митців, які стали немовби «предтечами» шістдесятництва, а згодом на рівних влилися у цей широкий соціокультурний рух. У 1961 р. з'являється низка «кардинально» нових творів: М. Вінграновського «З книги першої, ще не виданої», вірші лікаря В. Коротича «Бетховен», І. Драча «Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох частинах», «Зелена радість конвалій» Є. Гуцала, публікації В. Симоненка, В. Стуса, Григора Тютюнника, Б. Олійника, Р. Іваничука... Здивоване й мало не шоковане суспільство, відвикле від зухвалих новацій як вияву природної зміни поколінь, одначе, відразу збагнуло: з'явилася нова генерація творців, які прагнуть сказати власне, оригінальне слово — як виявилося згодом — не лише в мистецтві, але й у суспільному житті. Тим паче, що на той час шістдесятництво вже гуртувалося не тільки довкола приватних «кухонних» осередків, але й в офіційно зареєстрованих громадсько-культурних організаціях — зі статутом, «керівними органами», плановими заходами. У Києві це був Клуб творчої молоді «Сучасник» (голова — Л. Танюк), у Львові — «Пролісок» (на чолі з М. Косовим), імпульсом до створення якого став творчий візит до галицької столиці І. Дзюби, М. Вінграновського, та І. Драча 1962р. Досить розмаїто постає жанрова система «шістдесятників» (лірична поезія, балади, притчі, етюди, поеми, сонети, рубаї, ліричні новели, історичні романи, роман у віршах, химерна проза) і проблемно-тематичні обшири: традиційні (природа, Вітчизна, народ, історична пам'ять, людина у всьому багатстві її проявів — суспільне життя, моральність, кохання, творчість) та нові теми (підкорення космосу, етична правомірність НТР, стандартизація особистості в умовах новітнього міщанства). "Берестечко" "Берестечко" має тісний зв'язок з іншим видатним твором українського письменства — романом Павла Загребельного "Я, Богдан". Романи подібні не лише темами, образними системами і проблематикою, а навіть підзаголовками: твір Павла Загребельного має підзаголовок "Сповідь у славі" на противагу "Берестечку", яке вважають "Сповіддю в ганьбі". У "Берестечку" відсутній наскрізний сюжет, він фрагментарний. Оповідь ведеться від першої особи, як роздум, спогад, сповідь гетьмана, який болісно переживає поразку.
„Берестечко” --- соціально-психологічний історичний роман у віршах. Автор дуже вимогливо добирає історичний матеріал, суворо дотримується наукової достовірності подій і фактів, переданих через сприйняття їх найголовнішого учасника --- Богдана Хмельницького. Приводом до виступу Богдана Хмельницького була особиста кривда, якої завдав йому чигиринський підстароста Чаплинський. З відсутності Богдана він напав на його родинний хутір Суботів, пограбував його, побив до смерті наймолодшого сина і забрав дружину (не випадково поляки називали цю війну війною „за русу косу”). Хмельницький подав на Чаплинського позов до суду, але суд прийняв несправедливе рішення. Богдан поїхав у Варшаву скаржитися королеві Владиславу I, але той, сам безсилий проти шляхти, сказав: „ Ви люди військові, маєте шаблі при боці, то ж самі бороніть своєї честі і свого майна”. Не знайшовши правди в самого короля, Богдан Хмельницький зі жменькою прихильників іде на Січ, де його обирають гетьманом, і закликає запорожців відстояти свої(і його власні) права. Повстання, що розгорілося, швидко переросло в справжню козацько-польську війну, яка охопила всю Наддніпрянщину. Перемоги Хмельницького приголомшили поляків і водночас надихнули українську людність, яка могла нарешті дати волю споконвічній ненависті до гнобителів. Польські магнати в свою чергу відповідали на різанину різаниною. Найзапеклішим прихильником шляхетського терору був найбагатший з магнатів --- Ярема Вишневецький, Донині історики не дійдуть згоди, чому Хмельницький, який на той час міг знищити Річ Посполиту, пристав на пропозицію й повернувся на Наддніпрянщину. У січні 1649 року гетьман зі своїм військом тріумфально в’їхав до Києва і проголосив, що, розпочавши боротьбу з особистих причин, продовжуватиме її в ім’я всієї України. Населення вітало його як „ Мойсея, спасителя, визволителя з лядської неволі”. Як наслідок Берестецької битви був підписаний Білоцерківський мир, який зводив нанівець автономію української держави. Події визвольної художньо інтерпретуються в романі Ліни Костенко, при цьому активно використовуються засоби ретроспективи. Уже з перших сторінок твору Л. Костенко перед читачем розкривається внутрішня драма гетьмана, який зазнав страшної поразки під Берестечком. Богдан Хмельницький цікавить Л. Костенко найперше як унікальна особистість — велика в політичних, воєнних діях, у коханні й слові. Поетеса прагне вдивитися в його збурену, складну душу, в його думи-муки, в яких сконденсовані найпекучіші проблеми XVII ст. Гетьман у романі — не тільки талановитий воєначальник, а й мудра, освічена, з розвинутим почуттям прекрасного людина, що узгоджується з історичною правдою. Б. Хмельницький — не лише великий державний муж, а й звичайна людина, дбайливий глава родини, який любить своїх дітей, турбується про їхню долю. Б. Хмельницький часто замислюється над тим, яка вона — влада. Для нього — не сила приваблива й страшна, непередбачувана. Неоднозначно трактуються його інтимні почуття до Гелени, з образом якої пов'язані відверто еротичні мотиви твору. Пані Гелену Чаплинський забрав силоміць („Вона йому належала з принуки”), але жінка залишилась небайдужою до Богдана („потайки приходила до мене, приносила у кухлику вина”). Але під час тривалої відсутності гетьмана, втомившись від самотності, скучивши за чоловічою ласкою, піддалася на спокусу дворецького й довірила йому ключі від козацької казни. Ця жінка стала для Богдана цілим світом жаги й невголеної пристрасті, її влада над гетьманом була величезна. Стосунки з Геленою розкривають ще одну грань характеру гетьмана --- благородство і шляхетність у поводженні з жінкою. Не буде перебільшенням стверджувати, що Ліна Костенко, показавши незвичайне кохання героїв, подає власну, дещо відмінну від традиційної історичної, версію про причини поразки козацьких військ під Берестечком. Історія цього трагічного кохання зайвий раз довела, що Богдан — і велика особистість, і звичайна, не позбавлена слабкостей, людина. Але як і належить великій особистості, Богдан подолав душевну кризу, зібрав розпорошене військо. Своїм воскресінням немолодий уже гетьман значною мірою завдячує вірному коханню, що так несподівано спалахнуло, Ганни Золотаренко, сестри ніжинського полковника, чоловік якої, теж полковник, поліг під Корсунем.
Ліна Костенко Відома українська поетеса Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. в містечку Ржищеві на Київщині в учительській сім'ї. З 1936 р. жила в Києві, де й закінчила середню школу. Потім навчалася в Київському педагогічному інституті. В 1956 р. закінчила Московський літературний інститут. В літературу Л. Костенко приходить у післякультівську добу на хвилі «хрущовської відлиги» разом з такими поетами-«шістдесятниками», як І. Драч, Б. Олійник, Т. Коломієць, В. Симоненко, М. Вінграиовський. Творчий доробок поетеси досить вагомий. Перша збірка «Проміння землі» вийшла в 1957 р. На сьогодні Л. Костенко авторка близько десяти поетичних книг, серед яких найвідоміші: «Мандрівка серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989) тощо. Перу письменниці належить історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979), за який вона удостоєна Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. Огляд творчого шляху Чергова книжка "Сонячний інтеграл" (1963) була порізана внаслідок втручання цензури. Те саме спіткало й книжку "Княжа Гора" (1972), підготовлену після багатьох років мовчання. Тому в певному сенсі збірка "Над берегами вічної ріки" стала в 1977 році наче новим дебютом, який відразу повернув Ліні Костенко чільне місце в літературі. Відтоді вона опублікувала кілька важливих поетичних книжок: "Маруся Чурай" (1979), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987). Захоплено сприйнята читачами книжка "Вибране" (1989), видана тиражем 70 тисяч примірників і швидко розкуплена, заповідала час великих перемін в Україні. Та після активних 70-80-х років Ліна Костенко знову друкує небагато, не бере участі в публічному літературному житті й далі залишається мовчазним авторитетом сучасної української літератури, яка ніяк не може вийти поза навички мислення категоріями минулої епохи. Пише книжку про чорнобильську трагедію. Уже в дебютній збірці Ліни Костенко "Проміння землі" були окреслені основні ліричні мотиви, яким поетеса залишилася вірною до сьогодні, - історія, кохання, традиція, поетичне слово.
Головних варіантів виходу з цієї кризової, «межової» (у термінології екзистенціалістів) ситуації було всього три:
ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры... Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем... ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между... Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|