Трансфер технологій: сутність та форми

5.1.Трансфер технологій: сутність та форми. 1

5.3. Формування ринку наукових розробок та інноваційних ідей в Україні 10

Нерівномірність розвитку різних країн та регіонів світу, яка на початку ХХІ століття має тенденцію до посилення, дедалі більше зумовлюється наявністю або відсутністю інноваційних технологій в економіці. Однією з причин поглиблення економічного розшарування світу є те, що країни-інноваційні лідери, які мають повний інноваційний цикл (від фундаментальних досліджень до комерціалізації винаходів), стримують трансфер проривних технологій в країни, що розвиваються.

В сучасному світі приріст валового продукту в першій десятці розвинених країн приблизно на 75-80% визначається інноваційною економікою, побудованою на унікальних технологіях.

Ефективність здійснення інноваційного процесу визначається ефективністю його інструмента - трансферу технологій. Розвинені країни, використовуючи трансфер технологій, прагнуть змінити свої позиції і структуру своєї присутності на міжнародному ринку, здійснюючи тим самим вплив на структуру виробництва товарів і послуг національного сектора економіки.

Трансфер технологій - це рух технології із застосуванням яких-небудь інформаційних каналів від одного її приватного або колективного носія до іншого.

Трансфер технологій - процес передачі навичок, знань, технологій, методів виробництва, зразків виробництва і складових об'єктів технологій між урядами та іншими установами з метою забезпечення науково-технічного прогресу.

Трансфер технології - основна форма просування інновацій. Він робить технології доступними для широкого кола користувачів, що сприяє подальшому використанню і відтворенню технологій, а також створення нових продуктів, процесів, матеріалів або послуг.

У Законі України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій (№143 від 06.10.2006 р.) подане таке визначення:

Трансфер технології – це передача технології, що оформлюється шляхом укладання двостороннього чи багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними особами, якими встановлюються, змінюються чи припиняються майнові права та зобов’язання стосовно технології чи/або її складових.

· є процесом, що передбачає переміщення та розповсюдження технологічних знань;

· стимулює створення нових споживчих цінностей;

- передачу патентів на винаходи (патент - документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку);

- патентне ліцензування (наданий власником патенту дозвіл на використання технічної документації або запатентованих винаходів);

- передачу «ноу-хау» (надання технічного досвіду і секретів виробництва, що включають відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги);

- передачу супутніх технологічних відомостей під час придбання чи оренди (лізингу) обладнання і машин;

- інформаційний обмін у персональних контактах на семінарах, симпозіумах, виставках і т. п.;

- інжиніринг (надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування);

- наукові дослідження та розробки у ході обміну вченими та експертами;

- проведення різними фірмами спільних розробок та досліджень;

Виділяють 3 основні форми трансферту технологій.

1. Внутрішній трансфер - відбувається передача технології між різними підрозділами однієї організації.

2. Квазивнутрішній трансфер - рух технології усередині альянсів, союзів і об’єднань самостійних юридичних осіб.

3. Зовнішній трансфер - процес поширення технології, у якому задіяні незалежні розроблювачі й споживачі технологій, між різними компаніями.

1) визначення напрямів трансферу технології (науково-технічної розробки);

2) перетворення науково-технічної розробки в товар для ринку технологій (створення технологічного пакету);

3) просування розробок на ринок, пошук конкретних покупців нових розробок;

4) адаптація (доопрацювання) початкового технологічного пакету до вимог конкретного потенційного покупця (індивідуальна робота з кожним потенційним покупцем);

5) реалізація розробки на ринку – етап комерційного трансферу науково-технічної розробки (продаж ліцензії або патенту).

Передавання прав на використання технології є кінцевою фазою трансферу. Право на використання нової технології може отримати будь-яке підприємство, придбавши відповідну ліцензію.

1. За сферою поширення – міждержавний, міжрегіональний та регіональний, міжгалузевий і внутрішньогалузевий, міжфірмовий та внутрішньофірмовий.

2. За типом передачі технології: комерційний та некомерційний, вертикальний і горизонтальний, двосторонній і багатосторонній, офіційний і неофіційний; конструкторський; виробничий; інформаційний.

3. За змістом технологічних досягнень, які підлягають передачі – технічна передача в матеріалізованому вигляді та інформаційна у вигляді інтелектуального продукту (патенти, ліцензії, ноу-хау).

4. За сектором економіки: – передавання технології в межах цивільного сектору; передавання технології з військового до цивільного сектору (конверсія виробництва) або навпаки.

5. За кількістю учасників та ступенем їх участі – активна передача (через посередника) та пасивна передача (виробник технології самостійно шукає покупця).

6. За призначенням – трансферт технології продуктів, технології процесів, технології управління.

7. За напрямом руху технології: «прямий трансфер», тобто комерційна передача ліцензій від головної компанії до пов’язаних з нею фірм; «зворотній трансфер» технологій, який передбачає приєднання фірми з метою оволодіння технологічними знаннями або при передаванні розробленої технології від пов’язаної фірми – головній.

Центр трансферу технологій (ЦТТ) - це організація, діяльність якої спрямована на впровадження результатів науково-технічної діяльності у реальний сектор економіки та орієнтована на отримання прибутку від використання результатів наукових досліджень, які виконуються в державних наукових організаціях та приватних компаніях.

Засновниками ЦТТ може виступати будь-яка організація та фізичні особи, однак, як правило, засновниками центрів є:

- наукові установи (ВНЗ, НДІ) - в цьому випадку основною метою центрів є трансфер результатів науково-технічної діяльності відповідних установ або групи установ;

- органи виконавчої влади – метою центрів є сприяння державній інноваційній політиці та розвитку трансферу технологій у певному регіоні або у певній галузі економіки;

· юридичні особи (великі підприємства, підприємства малого і середнього бізнесу);

Їх метою є активне залучення інновацій в місцеву індустрію, що згодом веде до підвищення конкурентоспроможності. Основні результати функціонування виражаються на двох рівнях: на рівні підприємства - стимулювання розвитку інновацій на підприємствах за рахунок активної конкуренції виробництв; на рівні регіону - у стимулюванні досягнення планованих структурних змін економіки, зростання обсягу ВРП і збільшення податкових надходжень зовсім рівні бюджету.

Виділяються кілька рівнів ринкового фокусу центрів трансферу технологій:

- міжнародний (припускає довгостроковий розвиток дослідницьких та інноваційних проектів на базі співпраці міжнародних партнерів з метою прискорення темпів комерціалізації - Larta Institute (США), Центр наукових досліджень та інновацій в Единбурзі (Англія), Isis Enterprise (Англія));

- регіональний (концентрація на науково-технічному, адміністративному, промисловому потенціалі окремого регіону, області - PVA-MV (Німеччина), Imperial Innovations (Великобританія), ITEK (Австралія), Isis Innovation Ltd (Англія));

- тематичний (робить акцент на певних широких технологічних тематиках, за даним принципом функціонує офіс трансферу технологій лабораторії прикладної фізики університету Джона Хопкінса (США), Karolinska Innovation (Швеція)).

Виділяють два головні напрямки діяльності ЦТТ:

1) надання консалтингових послуг (технологічний аудит, патентна підтримка, маркетингова підтримка, бізнес-планування, управління проектом тощо);

2) створення і ведення високотехнологічного бізнесу (ґрунтується на пошуку нових технологій з подальшим створенням і веденням бізнесу на цій основі, або ж знаходження та удосконалення технологій на існуючому бізнесі).

В розвинених країнах світу університети, які одержали статус дослідницьких, стають потужними ЦТТ.

Так, в США наука переважно розвивається в університетах – комплексах освітніх і наукових структур. Із 25 найбільших університетів США 23 мають наукові парки. Тому в США трансфер технологій законом піднесений до статусу третьої місії університетів, невиконання якої тягне за собою покарання у вигляді позбавлення університетів прав на створену ними інтелектуальну власність.

Ключовим для розвитку інноваційної діяльності американських університетів виявився закон Бей-Доула (the Bayh-Dole Act, 1980).

До прийняття цього закону вся інтелектуальна власність, створена в університетах в межах федерального фінансування, належала державі. Після 1980 р. разом з обов’язком університетів подавати заявки на інтелектуальну власність з`явилось і право продавати ліцензії. На університети, по суті, було покладено поряд з навчанням і науково-дослідною роботою третю місію – трансфер технологій. У результаті, якщо до 1980 р. від університетів надходило не більше 250 патентних заявок на рік, то в 2005 р. від університетів було отримано близько 3 000 заявок. Задум спрацював: кількість центрів трансферу технологій за 1980–2000 рр. виросла з 30 до 2200, а система університетів США перетворилась на найбільшого патентовласника.

При швейцарських університетах працюють спеціальні центри комерціалізації результатів науково-технічної діяльності. Швейцарська асоціація трансферу технологій «ЗЛУГГТ», утворена в 2003 р, здійснює обмін науковою і технологічною інформацією між національними науково-дослідними установами та приватним сектором.

В українських ВНЗ основний обсяг знань передається в промисловість через НДДКР «на замовлення» (т. зв. держбюджетні та госпрозрахункові теми), а зовсім не через продаж ліцензій чи готових фірм.

В КНЕУ у 2013 році створено Центр науки та інновацій, діяльність якого покликана забезпечувати безперервність створення нових знань, їх поширення та впровадження в навчальний процес та господарську практику, підготовку та атестацію наукових кадрів вищої кваліфікації, захист прав інтелектуальної власності та трансфер технологій, моніторинг наукової інформації та координацію наукової діяльності в університеті та за його межами, інноваційну діяльність і впровадження її результатів.