Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Тема 4. Світове господарство





Тема 4. Світове господарство

1. Світове господарство та міжнародний географічний поділ праці.

2. Науково-технічна революція і світове господарство.

3. Географія основних галузей промисловості світу:

3.1. Енергетика

3.2. Металургія

3.3. Машинобудування

3.4. Хімічна промисловість

3.5. Лісова і деревообробна промисловість

3.6. Легка промисловість

3.7. Харчова промисловість.

4. Сільське господарство світу.

5. Географія світового транспорту.

6. Зовнішні економічні зв’язки.

 

Світове господарство та міжнародний географічний поділ праці.

Господарство- це система виробництва, обміну, розподілу та споживання продуктів, що історично склалася і розвивається на певній території.

Національне господарство будь-якої держави так чи інакше взаємопов’язане з національними господарствами інших держав через економічні, політичні та інші зв’язки.

Такі зв’язки є взаємовигідними, оскільки навіть наймогутніша держава не виробляє увесь асортимент необхідних її населенню товарів і послуг потрібної кількості і якості. Країни мають різні природні умови і неоднаково забезпечені природними ресурсами, населення має різну кваліфікацію. Тому держави спеціалізуються на тих видах товарів і послуг, для виробництва яких мають кращі умови (які обходяться на цій території дешевше) порівняно з іншими країнами світу. Так само робить кожна держава світу.

Чинники, що впливають на спеціалізаціюнаціональних господарств поділяються на три групи:

 

Природні чинники Географічне положення, наяв­ність корисних копалин, забезпеченість водними та іншими видами ресурсів
Соціально-історичні Шляхи розвитку, державний устрій, геополітичне положення, історичні традиції
Економіко-географічні Ступінь розвитку, кількість і якість трудових ресурсів, структура господарства, економіко-географічне положення, розвиток транспорту

 



Поєднання чинників на окремих територіях спричиняє те, що певні види промислового та сільськогосподарського виробництва ніби прикріплюються до них. Таким чином, має місце міжнародний географічний поділ праці – спеціалізація окремих країн на виробництві певних товарів і послуг для потреб світового ринку.

Світовий ринок — сфера обміну товарами та послугами між національними господарствами. Завдяки такому обміну і сформувалося світове господарство.

Світовим господарством називають сукупність господарств усіх країн світу, пов’язаних між собою міжнародними економічними відносинами.

 

Міжнародний географічний поділ праці зумовлює формування галузей міжнародної спеціалізації (наприклад, для країн Південно - Західної Азії - Саудівської Аравії, Катару, ОАЕ, Кувейту - характерна нафтова промисловість, для США - широкий спектр машинобудування, для Канади — лісове та зернове господарство, Японії — автомобілебудування, суднобудування, електроніка та робототехніка, країн - «далекосхідних тигрів» — електроніка, Австралії — гірничодобувна промисловість, вівчарство та зернове господарство, Аргентини — скотарство, України — металургія, суднобудування, літакобудування, цукрова промисловість, Мальти — курортне господарство, Швейцарії — банківська справа та виробництво годинників, Скандинавських країн — паперова промисловість).

Галузі міжнародної спеціалізації країн базуються на:

- перевагах у ресурсах, конкурентоспроможності товарів;

- потребах інших країн у даному товарі;

- вигідних витратах на транспортування товару.

Етапи формування світового господарства. Світове господарство у своєму розвитку пройшло три етапи:

Доіндустріальний (аграрний) (до середини 19 ст.). Для цього етапу характерною була аграрна структура економіки. Сільське господарство та суміжні з ним (лісове господарство, полювання, рибна ловля) були провідними джерелами для отримання матеріальних благ. У ньому працювало 90 % економічно активного населення світу.

Індустріальний (II пол. 19 — сер. 20 ст.). На індустріальному етапі пріоритетними галузями господарства в країнах Європи, Північної Америки, в Японії, Радянському Союзі були промисловість та будівництво.

Постіндустріальний (інформаційний) (з кінця 20 ст.). В цей час завдяки стрімкому розвитку науки і техніки почав формуватися зовсім новий тип господарювання, для якого характерним було швидке зростання невиробничої сфери: освіти, культури, науки, маркетингових, юридичних, фінансових, побутових послуг і т. ін. Виробництво та сфера послуг стали наукомісткими.

Кожна з цих структур відповідає певному етапу формування світового господарства та представлена в сучасному світі.

Так на сьогодні аграрна структура економіки характерна для найменш розвинених країн світу, наприклад Сомалі, Афганістану, Лаосу, Непалу, Танзанії.

Найбільш компактну групу країн з чітко вираженою індустріальною структурою утворюють країни з перехідною економікою, а також Китай, деякі нафтодобувні країни Азії, Африки, Латинської Америки.

До постіндустріального суспільства вже перейшли США, Канада, країни Західної Європи, Японія. У них понад 60 % населення працює в невиробничій сфері. Швидкими темпами наближаються до цього показника «далекосхідні тигри». Досить високий рівень зайнятості у сфері послуг мають також деякі країни, що розвиваються, зокрема нові індустріальні країни Америки, країни-експортери нафти, що стали великими фінансовими центрами, дрібні острови, які відомі завдяки туристичному бізнесу. За прогнозами фахівців на середину XXI ст. у світі в сфері послуг працюватиме близько 90 % економічно активного населення.

 

Поглиблення міжнародної спеціалізації та обміну зумовило тісне зрощування національних господарств країн. Так утворився новий, вищий ступінь міжнародного поділу праці - міжнародна економічна інтеграція. Вона являє собою глибокі та стійкі взаємозв’язки окремих груп країн, що ґрунтується на проведенні ними погодженої міждержавної економічної політики.

Міжнародна економічна інтеграція призводить до формування міжнародних економічних угруповань країн. Вони можуть бути регіональними, тобто такими, що сформувалися на основі спільного географічного положення держав, або ж галузевими, що виникли на основі подібної господарської спеціалізації територій.

Найвідоміше міжнародне регіональне угруповання — Європейський Союз. З галузевих міжнародних економічних угруповань найвідомішим є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК).

Одним з проявів міжнародної економічної інтеграції є інтернаціоналізація господарства – утворення транснаціональних корпорацій (ТНК). Їх зараз налічується понад 40 тис. ( напр., «Дженерал моторс», «Форд»)

 

Енергетика

Енергетика складається з двох великих галузей – паливної й електроенергетики.

Паливна енергетика у свою чергу об’єднує в собі сукупність галузей, які видобувають і переробляють різні види паливно-енергетичних ресурсів. Загалом центри паливної промисловості збігаються з місцями розміщення паливних корисних копалин та їх видобутку. В структурі паливно-енергетичного балансу світу перше місце посідає нафта (до 39 %), друге — вугілля і на третьому — природний газ. На нафту, природний газ і вугілля тепер припадає близько 90 % світового споживання енергоресурсів.

Основними виробниками сирої нафти є країни ОПЕК (Саудівська Аравія, Іран, Венесуела, ОАЕ, Кувейт). Головними споживачами залишаються країни Європи (крім Великої Британії і Норвегії, які видобувають велику кількість нафти на шельфі Північного моря), а також Японія і Республіка Корея.

Постачальниками нафти є такі африканські країни: Нігерія, Алжир, Лівія, Єгипет. Нафтопереробні підприємства розміщені в основному в провідних країнах Європи — 22 %, у США — 21 %, Японії — 6 %.

Найбільшими країнами — виробниками вугілля у світі є Китай, США, Росія, Індія. Приблизно 30% вугілля світу видобувається в Китаї, 25% — у США і близько 15 — в країнах СНД. Щорічний видобуток вугілля у світі становить понад 3,5 млрд т. в перерахунку на кам’яне.

У другій половині XX ст. збільшився видобуток природного газу і зросла його роль в енергобалансі світу Відкрито нові райони залягання газу світового значення в Росії (Західний Сибір) та в Туркменістані. На ці дві країни припадає тепер 25% видобутку газу у світі. Видобуток природного газу ведуть Нідерланди, Велика Британія, Норвегія, Канада, Індонезія та країни Перської затоки. Найбільшими споживачами газу є США, Росія, Україна та країни Європи (Німеччина, Велика Британія, Франція).

Електроенергетика включає виробництво і транспортування електроенергїї, теплові мережі, котельні та інші об’єкти.

Розміщення потужностей електроенергетики характеризується великою нерівномірністю. Перше місце серед країн світу за виробництвом електроенергії посідають США (близько 4 трлн кВт/ год), Китай (понад 2,5 трлн кВт / год), Японія (970 млрд кВт/ год) і Росія (близько 800 млрд кВт /год). Україна в 1990 р. Виробляла 298,5 млрд кВт/год і входила за цим показником в десятку найбільших виробників електроенергії у світі, однак за останні роки вона знизила виробництво майже на 100 млрд кВт/год.

Електроенергія виробляється різними типами станцій. На сучасному етапі розвитку світового господарства понад 99 % електро­енергії виробляється на електростанціях трьох типів: теплових, гідравлічних та атомних. Кожен із типів має свої переваги і недоліки. Так, споруджувати теплові електростанції (ТЕС) швидше і простіше, але вони виробляють найдо­рожчу електроенергію, використовують вичерпні природні ресурси, а також здійснюють значні викиди в навколишнє середовище.

ТЕС мають переважну частку у ряді давньопромислових країн (Німеччи­на, Італія, Чехія), а також великих (Китай, Індія) середньорозвинених та слаборозвинених країнах, де відсутні значні гідроресурси. Гідроелектростанції (ГЕС) виробляють значну частку електроенергії в деяких високорозвинених країнах (Канада, Швеція, Норвегія), які мають значні ресурси енергії річок, та країнах із середнім і невисоким рівнем розвитку, які мають багатоводні порожисті або гірські річки (Бразилія, Гана, Єгипет). Атомні електростанції (АЕС) особливо поширені у високорозвинених країнах (у Франції вони виробляють майже 3/4 усієї електроенергії). У наш час у різних країнах будують близько 30 реакторів, із них дев'ять в Індії, по чотири — у Росії та Китаї, дві — в Японії, один — в Ірані.

Недоліки існуючих типів електростанцій змушують людей шукати нові
джерела отримання електроенергії. Це, наприклад, енергія припливів (ПЕС «Ранс» у Франції), вітру (вітрові електростанції (ВЕС) США, Данії та Німеччини), Сонця (дослідно-промислові установки вже діють у багатьох країнах, наприклад у США та Ізраїлі) та геотермальних вод (за виробництвом електроенергії на геотермаль­них електростанціях (ГТЕС) лідирують США та Філіппіни).

Металургія

Чорна металургія. За останні десятиліття в географії підприємств чорної металургії відбулися значні зміни. Вони були викликані тим, що головними чинниками їх розміщення стали транспортний (із цієї причини значна частина нових металургійних підприємств зараз споруджується в портах), екологічний (мета­лургія — «брудне» виробництво, а тому нові підприємства споруджуються у країнах, де м'якше екологічне законодавство) та чинник трудових ресурсів (використання дешевої робочої сили зменшує витрати на виробництво про­дукції). Як наслідок, металургійне виробництво поступово переміщується до середньорозвинених країн (особливо це стосується виплавки чавуну і недорогих марок сталі).

На сьогодні у світі склались три головні райони виробництва чорних металів:

1). Східна Азія, де за обсягами виплавки сталі виділяються Китай, Японія (відповідно перше і друге місця за виплавкою сталі у світі) і Республіка Корея. При цьому Японія спеціалізується переважно на випуску якісних марок сталі, а Китай і Корея — масових. Виплавка сталі в цьому субрегіоні продовжує швидко зростати.

2). Європа, де найбільшими виробниками чорних металів є Росія, Німеччина, Україна. При цьому чорна металургія постсоціалістичних країн випускає переважно недорогі марки сталі, а високорозвинених країн — спеціальні.

3). Північна Америка, де своєю чорною металургією виділяються США (третє місце у світі). Тут також переважає виробництво високоякісного металу.

Кольорова металургія. Значення цієї галузі багато в чому визначається тим, що кольорові метали володіють деякими кориснішими, порівняно з чорними металами, властивостями – вищою тепло- та електропровідністю, меншою щільністю тощо.

У ході НТР кольорова металургія зазнала важливих змін. Традиційні ко­льорові метали — мідь, свинець, цинк — відійшли на другий план, а першість зайняли — алю­міній, титан, магній. Саме виробництво алюмінію стало провідною галуззю кольорової металургії. Виробництво цього металу у світі досягло майже З0 млн. тонн на рік, тоді як міді — лише близько 12 млн. тонн, свинцю - тро­хи більше 5 млн. тонн, цинку - 6,5 млн. тонн. Інших кольорових металів виплавляється набагато менше.

Оскільки руди більшості кольорових металів мають незначний їх вміст, то переробка руди здійснюється на місці (у збагачену руду — концентрат — або в чорновий — неочищений від домішок — метал). Цим пояснюється те, що виробництво ряду кольорових металів — міді, цинку, свинцю, олова, ртуті тощо — збігається із районами залягання руд.

У країнах, що розвиваються, поширені в основному добувні виробництва та виплавка чорнових металів; у розвинених країнах має місце як видобуток руд, так і виплавка кінцевої продукції (у тому числі з чорнових металів, які постачаються сюди з країн, що розвиваються).

Найбільшими виробниками кольорових металів є країни Великої сімки, а також Китай, Росія, Індія, Бразилія, Венесуела та ін.

Машинобудування

 

Машинобудування, як і електроенергетика, входило до складу «авангард­ної трійки» промисловості. Воно є провідною галуззю обробної промисловості. На сьогодні ця галузь дає 36% вартості її продукції.

Сучасне машинобудування має понад 70 різних галузей, які за своїми технічними особливостями поділяються на три групи: загальне машинобудування, транспортне машинобудування і точне машинобудування.

Загальне машинобудування є досить металомістким, тому зорієнтоване на споживача та райони чорної металургії. Його основними галузями є важке та сільськогосподарське машинобудування, а також тракторобудування та верстатобудування.

Транспортне машинобудування в наш час розвивається швидкими темпами. До нього входять автомобілебудування, суднобудування, авіаракетобудування, залізничне машинобудування. (Причому, автомобілебудуванняперетворилося на одну з найбільших галузей не лише машинобудування, а й обробної промисловості в цілому.)

Ці галузі дуже працемісткі, тому здебільшого тяжіють до великих міст із кваліфікованими кадрами.

Точне машинобудування стало надбанням другої половини XX ст. Воно надало світові новітню продукцію приладобудування,електротехніки й особливо електроніки. Точне машинобудування наукомістке, тому тяжіє до великих міст — наукових центрів. (Якщо у 80-х pp. XX ст. найбільшу кількість побутової техніки виробляли Японія, США, Німеччина та Франція, то тепер їх потіснили азіатські нові індустріальні країни та Китай).

За загальною вартістю продукції машинобудування явним лідером є США, далі йдуть Японія та Німеччина, їх намагається наздогнати Китай. Ці чотири країни разом із Францією, Великою Британією, Італією, Канадою, Бразилією, Іспанією та Росією виробляють понад 90 % усіх машин та обладнання.

У світі склалися чотири великі райони, де зосереджені підприємства цієї галузі:

1). Північноамериканський, основою якого є США і який виробляє З0 % про­дукції машинобудування світу. Для нього характерна величезна різнома­нітність продукції, причому все більшого значення набувають наукоємні галузі (авіакосмічна, виробництво військової техніки, сучасних засобів зв'язку тощо).

2). Західноєвропейський, де особливо виділяється машинобудування Німеччини та Франції. За своєю потужністю він майже не поступається Пів­нічноамериканському. Схожою є також його спеціалізація (дещо менша частка наукоємної продукції).

3). Східноазіатський (виробляє понад 25% світової продукції машинобуду­вання, причому його частка швидко зростає). Найпотужнішими машино­будівними країнами цього регіону є Японія, де ставка робиться перш за все на розвиток наукоємних виробництв, а також Китай і Республіка Корея, де розвинулись переважно виробництва, що орієнтуються на недорогу робочу силу.

4). Східноєвропейський (об'єднує країни СНД, серед яких виділяється Росія). Тут розвиваються переважно металомісткі галузі, а також підприємства військово-промислового комплексу.

Хімічна промисловість

 

Хімічна промисловість — одна з наймолодших галузей промисловості. У світі вона розвинулась в основному в 20 ст., причому за темпами розви­тку поступалась лише машинобудуванню. Через це, а також завдяки тому що саме хімічна промисловість виробляє принципово нові конструкційні ма­теріали, вона належить до «авангардної трійки» галузей XX ст.

Географія хімічної промисловості нагадує географію машинобудування. Її виробництва в основному зосереджені в трьох регіонах світу: Північноамери­канському (ядро — США), Західноєвропейському (виділяються Німеччина і Франція) та Східноазіатському (провідний виробник — Японія).

Галузева структура хімічної промисловості в країнах із різним рівнем розвитку дуже неоднакова.

Для країн, що розвиваються, характерна перш за все гірнича хімія, яка займається видобутком хімічної сировини (фосфори­тів, самородної сірки, піриту, калійних солей тощо).

Хімічна промисловість у країнах «третього світу» має свою специфіку. Вони потенційно володіють багатими ресурсами – нафтою, природним газом, фосфоритами, природною сіркою, різними мінералами. Однак свої можливості не використовують. А промисловість, що існує, майже повністю зорієнтована на експорт. Тут в основному виготовляють лаки, фарби, побутові хімікати, окремі види добрив (тобто технологічно найбільш прості товари), а за наявності корисних копалин тут спеціалізуються на гірничо-хімічній промисловості.

Загалом країни, що розвиваються, не забезпечують себе необхідними продуктами хімічної промисловості, за винятком мінеральних добрив і побутової хімії. Не вистачає в цих країнах ліків, отрутохімікатів, якісних барвників, синтетичних волокон. Уся ця та інша хімічна продукція завозиться із розвинутих країн світу.

У середньорозвинених країнах провідну роль відіграють галузі основної хімії (виробництво кислот, мінеральних добрив) та частково хімії органічного синтезу і полімерів (ви­робництво пластмас і синтетичних волокон). Ці виробництва також розви­нені у високорозвинених країнах, але вони для них — уже пройдений етап, оскільки, з одного боку, вони належать до «брудних», а отже небажаних ви­робництв, а з іншого — виробляють порівняно недорогу продукцію. Тому ці виробництва поступово переміщуються до середньорозвинених країн, осо­бливо до країн «нової індустріалізації». А високорозвинені країни дедалі більше зосереджуються на виробництві високотехнологічної продукції — лі­ків, парфумів, миючих засобів, спеціальних сортів гуми тощо.

Легка промисловість.

 

Легка промисловість виробляє тканини, одяг, взуття, займається об­робкою шкір і хутра. Як правило, такі виробництва трудомісткі, а більша частина продукції — недорога. Тому підприємства цієї галузі дедалі більше переміщуються до країн із середнім рівнем розвитку, де трудові ресурси недо­рогі. У високорозвинених країнах зберігаються виробництва, які виробляють дорогі (особливо вовняні) тканини, престижний одяг і взуття (виділяються Франція та Італія зі своїми будинками мод).

Серед регіонів за випуском усіляких тканин лідирує Азія (понад 40 % світового випуску). А серед країн провідні позиції з випуску тканин мають Китай, Гонконг, США, Південна Корея, Тайвань, Індія тощо.

Економічно розвинуті країни зазвичай мають також і потужну швейну промисловість. Прикладом є США, Італія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Японія. Проте великі швейні виробництва мають і країни, що розвиваються, – Китай, Індія, Індонезія, В’єтнам. Зважаючи на наявність тут дешевої робочої сили, чимало західних фірм перенесли свої виробництва з Америки і Європи саме сюди. Слід зазначити, що Китай посідає перше місце у світі за експортом одягу, обійшовши всі країни ЄС.

Харчова промисловість.

 

Харчова промисловість – сукупність виробництв, які спеціалізуються передусім на виготовленні готових харчових продуктів або у вигляді напівфабрикатів, а також деяких непродовольчих товарів – тютюнових виробів, мила та мийних засобів, парфумерно-косметичної продукції.

Це одна з найрозвиненіших галузей промисловості світу. Під­приємства галузі харчування тяжіють або до джерел сировини (наприклад виробни­цтво цукру), або до споживача (хлібопекарська галузь). Якщо для розвинутих країн характерні обидва типи виробництв, то для слаборозвинутих – переважно лише другий.

Оскільки саме харчова промисловість виробляє основну масу продуктів, які споживає людство, то вона набула розвитку скрізь. Незважаючи на це, існують певні закономірності. Так, високоякісні продукти харчування вироб­ляються переважно у високорозвинених країнах, де є належний технічний рівень виробництва і споживач, здатний оплачувати дорогу продукцію.

У країнах, що розвиваються, розвинені борошномельні, цукрові, круп'яна галузі, що вказує на перевагу їжі рослинного походження. В останні роки на тери­торію цих країн переміщується виробництво продукції, яка може завдати шкоди здоров'ю, наприклад, виноробство, виробництво тютюнових виробів.

Найбільше продовольства експортують американські країни – США, Бразилія, Канада, Аргентина, а також Китай.

Запитання. Поясніть, із чим пов'язане виробництво великої кількості напівфабрикатів у розвинених країнах. Які позитивні й негативні наслідки ви бачите в цьому?

Промисловість світу

План характеристики Типова розвинена країна Типова країна, що розвивається
Чинники розміщення Наукоємності, споживчий, транспортний, екологічний Сировинний, трудовий, споживчий
Галузі спеціалізації Найважливішими галузями є електроенергетика (перева­жають АЕС та потужні ТЕС), машинобудування і хімічна промисловість. Основна роль належить наукоємним галузям: атомна енергетика, транспортне машинобудування, точне машинобудування (у першу чергу електроніка), хімія органічного синтезу (у першу чергу виробництво нових матеріалів, ліків, парфумів). Переважає виробництво до­рогої та високоякісної про­дукції. У харчовій промисловості найбільше продукції вироб­ляють м'ясна та молочна галузі (вони відрізняються високою якістю). У легкій промисловості виробляють дорогі (особливо вовняні) тканини, престиж­ний одяг і взуття Основними галузями є харчова і легка промисло­вість. Вони представлені невеликими, часто кус­тарними підприємствами, де виробляється продук­ція невисокої якості. Починають розвиватися підприємства хімічної промисловості, які вироб­ляють лаки, фарби, до­брива. Виникають підприємства, що виробляють (збирають) прості засоби виробництва. Інші галузі розвиваються в залежності від наявних видів ресурсів (сировини), наприклад паливна, гірничо-видобувна, лісова, а також пов'язані з ними виробництва(наприклад початкові стадії виплавки металів та деревообробки)
Особливості географії У розміщенні підприємств важливу роль відіграють такі чинники: територіальна концентрація, розвиток науки і техніки, наявність фінансо­вих ресурсів і висококваліфі­кованих кадрів, екологічний. Рівнем розвитку виділяються великі промислові центри, які розташовані в різних ра­йонах країни У розміщенні підприємств важливу роль відіграють природно-ресурсні чинни­ки, а також транспортний і споживчий. Рівнем розвитку виділяється столи­ця та портове місто, у якому сконцентровані експортно-імпортні опе­рації
Тип викорис­тання ресурсів Поєднання нераціонального та раціонального Переважання нераціо­нального
Екологічна Ситуація Покращення Погіршення

 

Географія тваринництва.

Географія тваринництва, як і географія рослинництва, дуже залежить від природних умов. Але поряд із цим на розвиток окремих галузей і напрямків тваринництва помітно впливають релігійні вірування.

Найважливішою галуззю тваринництва є скотарство — розведення великої рогатої худоби, а також зебу і буйволів. Тваринництво дає людству майже все молоко та третину м'яса, а також шкіру.

Усього у світі налічується приблизно 1,3 млрд. голів великої рогатої ху­доби. За її поголів'ям упевнено лідирує Індія (близько 15% світового). Але скотарство тут малопродуктивне і через релігійні вірування місцевих жителів — індуїзм і буддизм — має виключно молочний напрямок.

Переважно такий само напрямок, але набагато вищу продуктивність (у кілька разів) має скотарство в розвинених країнах Європи та приміській територіях США. А от м'ясний напрямок переважає у країнах, які мають великі природні пасовиська —Аргентина, Бразилія, Австралія, Канада, США (у центрі та на заході). Аргентину взагалі називають «м’ясним цехом світу» через її провідну роль в експорті яловичини.

Приблизно стільки ж у світі виробляється і свинини, хоча поголів'я свиней помітно менше (приблизно 0,9 млрд. голів, причому майже половина їх припадає на Китай; свинарство добре розвинене також у високорозвинених країнах). Свинарство практично відсутнє у країнах, де живуть індуїсти (релігія забороняє їм уживати м'ясо) та мусульмани (для них свиня — нечиста тварина).

Вівчарство розвивається повільніше за скотарство або свинарство, оскільки смакові якості баранини нижчі за яловичину і свинину. Найбільше поголів'я овець має Австралія (понад 150 млн.). Велику кількість овець також має Китай та Нова Зеландія.

Птахівництво набуло характеру промислового виробництва, причому чітко виділяються яєчний і м'ясний напрямки. Найбільше поголів'я свійської птиці зосереджене в Азії (приблизно 40% з 13 млрд. голів птиці), де виділяється Китай (перше місце у світі; приблизно 2,5 млрд. голів). За виробництвом курячих яєць перші місця у світі посідають Китай, США та Росія. Україна перебуває на сьомому місці.

Найбільше сільськогосподарської продукції одержують у східній частині Китаю (у тому числі Велика Китайська рівнина), Південній Азії (Індоганґська низовина), Південно-Східній Азії (насамперед територія Індонезії), Західній Європі та Англо-Америці (насамперед території Центральних і Великих рівнин).

Між сільським господарством та іншими галузями економіки існують тісні зв'язки. Так, промисловість забезпечує цю галузь електроенергією, різною технікою, паливно-мастильними матеріалами, добривами, засобами захисту рослин.

Сільське господарство забезпечує промисловість продукцією рослинни­ка й тваринництва, що використовується для виробництва продуктів харчування, тканин, виробів зі шкіри. Зв'язки між сільським господарством і промисловістю є настільки тісним, що утворюють міжгалузевий АПК.

Зовнішні економічні зв’язки

Сучасне світове господарство не може існувати без міжнародних економічних зв’язків.

Міжнародні економічні зв’язки – система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, що здійснюється на основі міжнародного поділу та інтеграції праці.

 

Форми міжнародних економічних зв’язків
Міжнародна торгівля   Міжнародний обмін послугами Переміщення капіталу (інвестування)   Науково-технічне співробіт-ництво   міграція трудових ресурсів Міжнародний туризм   міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва (ТНК)

Міжнародна торгівля. Перше місце за зовнішньоторговим обігом посідає Західна Європа, де виняткову роль відіграє факт існування Європейського Союзу. (За міжнародним товарообігом та абсолютними розмірами експорту в світі немає рівних Німеччині). Друге місце належить країнам Азії, головним чином Східній і Південно-Східній Азії. На третьому місці – Північна Америка. Інші регіони забезпечують не більше 10 % світової торгівлі.

Обмін послугами.До таких належать транспортні послуги туристичні, консультаційні, страхові, рекламні, інформаційні тощо. Лідирують у цьому секторі світової торгівлі країни Західної Європи, а також США і Японія.

Переміщення капіталу. Така форма міжнародних економічних відносин реалізується двома шляхами – безпосередніми вкладами в розвиток конкретних підприємств і наданням позик.

Науково-технічне співробітництвополягає в обміні науково-технічними знаннями та здійсненні міжнародних проектів і розробок. В умовах НТР таке співробітництво сприяє втіленню новітніх технічних досягнень, раціональному використанню природних ресурсів. Особливе місце тут належить торгівлі науково-технічною інформацією (патентами і ліцензіями).

Міграція трудових ресурсів. Вона здійснюється з метою працевлаштування, отримання високої професійної освіти, вивчення досвіду тощо.

Міжнародний туризм. Його бурхливий розвиток зумовлений зростаючою урбанізацією, НТР, загальним підвищенням рівня життя тощо. Нині за рік здійснюється близько 900 млн. міжнародних туристичних поїздок. Понад половину туристичного потоку і надходжень від туризму припадає на Європу. У розвинутих країнах загальні прибутки від туризму становлять десятки мільярдів доларів. Для десятків держав світу, передусім тих, що розвиваються, туризм є основним джерелом доходів.

Тема 4. Світове господарство

1. Світове господарство та міжнародний географічний поділ праці.

2. Науково-технічна революція і світове господарство.

3. Географія основних галузей промисловості світу:

3.1. Енергетика

3.2. Металургія

3.3. Машинобудування

3.4. Хімічна промисловість

3.5. Лісова і деревообробна промисловість

3.6. Легка промисловість

3.7. Харчова промисловість.

4. Сільське господарство світу.

5. Географія світового транспорту.

6. Зовнішні економічні зв’язки.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.